Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №466/11168/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/11168/25 Головуючий у 1 інстанції: Торська І.В.

Провадження № 22-ц/811/1212/26

Провадження № 22-ц/811/1213/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Копняк С.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою адвоката Коблик Маріанни Володимирівни, представниці ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 березня 2026 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 13 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Іннова - Нова» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Інова – Нова» заборгованість за договором позики у розмірі 35 223 грн. та 2 422 грн. 40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 28.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Іннова Фінанс» та відповідачкою було укладено Договір про надання грошових коштів у позику №7268880225 (в подальшому – «Кредитний договір»), який був підписаний та укладений в електронній формі з умовами якого позичальник (відповідачка) була попередньо ознайомленою. Відповідно до умов Кредитного договору позивач зобов`язувався надати позичальнику кредит в розмірі 15 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику на погоджених умовах договору.

Зазначалося, що перерахування позичальнику кредитних коштів у розмірі 15 000,00 гривень було здійснено шляхом грошового переказу, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної відповідачкою під час укладання договору. В той же час, відповідачка всупереч умовам договору свої зобов`язання за правочином належним чином не виконала, суму позики не повернула, проценти за користування грошовими коштами не сплатила, а тому виникла заборгованість перед позивачем в сумі 35 223 грн, з яких: 15 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 20 233 грн. - заборгованість по процентах, що нараховуються з 28.02.2025 року по 21.11.2025 року. Розрахунок заборгованості у вищевказаному розмірі обумовлено тим, що відповідачкою були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведені часткові сплати за Кредитним договором на загальну суму 17 100 грн. 00 коп., з якої було погашено 14 850 грн. 00 коп. процентів за користування кредитом та 2 250 грн. комісії за надання кредиту (а.с. 1-13).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» 32 973 гривень 00 копійок заборгованості за договором про надання грошових коштів у кредит.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» 2 267 грн. 66 коп. сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 101 – 104).

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року задоволено повністю заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 4 700 грн. (а.с. 143-144).

Вищезгадані рішення оскаржила представниця відповідачки.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог, а додаткове рішення – повністю, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Звертає увагу суду, що позивач вже отримав від відповідачки кошти в сумі 17 000 грн., що було зазначено в позовній заяві та в додатку до позовної заяви – розрахунку заборгованості, однак позивач «вимагає сплати ще понад тридцять п`ять тисяч гривень, що є непропорційно великою сумою компенсації». Вважає, що така «непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права».

Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідачки на користь позивачки суму судового збору, сплаченого позивачем при поданні позовної заяви, оскільки відповідачка ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи і від сплати судового збору звільнена на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідачки витрати на правничу допомогу, не врахувавши її стану здоров`я, а також того, що заявлені позивачем витрати є надмірними та неспівмірними зі складністю справи, яка є малозначною і не потребувала значних витрат часу (а.с. 147 – 153).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою (отримана сторонами 07.04.2026 року), запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 163-164).

Представник позивача подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін (а.с. 168-182).

Клопотань від учасників справи про апеляційний розгляд справи з їх повідомленням до суду не поступало.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, апелянт не оспорює укладення нею 28 лютого 2025 року з ТзОВ «Іннова Фінанс» договору позики, копія якого долучена до позовної заяви.

05 вересня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» змінило свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (а.с. 131-136).

У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто - таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Кредитний договір в цілому та окремі його умови і положення зокрема в судовому порядку відповідачкою не оскаржувались, не визнавалися недійсними, що дає підстави для висновку про те, що Кредитний договір є таким, що відповідає волевиявленню сторін, про що і зазначено у пункті 10.22 Кредитного договору, у якому «позичальник (відповідачка ОСОБА_1 ) засвідчує, що умови цього Договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків Товариства та Позичальника. Сторони засвідчують, що укладення цього Договору відповідає вільному волевиявленню Сторін, жодна із Сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (…), та умови Договору є взаємовигідними для кожної із Сторін».

Тобто відповідачка, укладаючи Кредитний договір, добре усвідомлювала, що бере у кредит 15 000 грн. (пункт 2.3) строком на 360 днів (пункт 2.5) під 1 % та 0,87 % за кожен день користування кредитом (пункт 2.6.1), а орієнтовна загальна вартість кредиту на день укладення цього договору складає 67 740 грн. (пункт 2.10) (а.с. 201-220).

Апеляційна скарга не містить альтернативного розрахунку заборгованості за Кредитним договором.

За наведених вище обставин в їх сукупності доводи апеляційної скарги стосовно того, щопозивач вже отримав від відповідачки кошти в сумі 17 000 грн., а ціна позову «є непропорційно великою сумою компенсації», що «не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності», не можуть прийматися до уваги.

В той же час, до Відзиву на позовну заяву було долучено довідку медико-соціальної експертної комісії про те, що відповідачка є особою з інвалідністю другої групи з дитинства пожиттєво (а.с. 40), а відтак вона у відповідності до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена, однак суд першої інстанції не дав належної оцінки цьому доказу та стягнув сплачений позивачем судовий збір саме з відповідачки.

З урахуванням наведеного вище рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 березня 2026 року в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача 2 267 грн. 66 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви підлягає скасуванню, а сплачені 2 267 грн. 66 коп. судового збору - відшкодуванню позивачу за рахунок держави.

ЦПК України також встановлено, що:

- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, і що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (частини 1 та 3 статті 133);

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 1-3 статті 137);

- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137).

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Вище наведена правова позиція знайшла своє відображення у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.

Пунктом 9 частини 3 статті 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат може бути підставою для відмови у відшкодування відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (том 2, а.с. 38) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковою для судів першої та апеляційної інстанцій.

Матеріалами справи стверджується наступне.

Укладений 06 травня 2025 року між позивачем та адвокатом Андрущенко М.В. Договір про надання правничої допомоги не містить умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом (а.с. 111-116).

Позовна заява не містить, як розрахунку витрат позивача на правову допомогу, так і вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача цих витрат.

А Заявка № 3236516728 про надання послуг від 12 серпня 2025 року (як додаток до згаданого вище Договору про надання правничої допомоги від 06 травня 2025 року), у якій зазначено найменування послуг та їхню ціну, позивачем була поданою до суду вже після ухвалення судом 03 березня 2026 року оскаржуваного рішення, а саме – 09 березня 2026 року (а.с. 107-121).

Тобто, як вбачається з вищенаведеного, на стадії розгляду справи судом першої інстанції відповідачка (яка є особою з інвалідністю другої групи з дитинства пожиттєво) була позбавленою можливості подати до суду аргументоване клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, або навести свої доводи щодо неспівмірності цих витрат (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року підлягає скасуванню – з відмовою у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 35 223 грн. 00 коп. заборгованості за Кредитним договором.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 35 223 грн. 00 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 35 223 грн. 00 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 пункт 2, 376 частина 1 пункти 1-4, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Коблик Маріанни Володимирівни, представника ОСОБА_1 , частково задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» 2 267 грн. 66 коп. сплаченого судового збору скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» 2 267 (дві тисячі двісті шістдесят сім) грн. 66 коп. сплаченого судового збору.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року скасувати та відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» 4 700 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 05 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.