Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №336/4506/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/4506/26

Провадження №: 2/336/3583/2026

05.08.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С., розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення грошових коштів, стягнення неустойки та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення грошових коштів, стягнення неустойки та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 03.01.2026 року між позивачем та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 було укладено договір №GD003198 за умовами якого відповідач за дорученням позивача зобов`язався організувати роботи по виготовленню і передачі позивачу у власність ПВХ конструкцій (балкона), а остання зобов`язалась сплатити та прийняти готові вироби.

Згідно пунктів 2.1, 2.2 та 2.3 вказаного договору загальна вартість виробів становить 56 000 грн. Відповідно до п. 2.2. завдаток: 56000 грн., борг: 0 грн.

На виконання умов договору в день його укладення позивач сплатила готівкою відповідачу грошові кошти в сумі 56 000,00 грн.

Пункт 3.2 цього договору, вказує, що після виконання пункту 3.1. виконавець зобов`язується передати у власність замовника виготовлені вироби в перебігу 21 робочих днів з моменту укладення договору. У разі, якщо вироби мають нестандартну комплектацію (ламінація, непрямі кути, шпроси, тонування і т.п.), термін передачі у власність замовника виготовлених виробів збільшується до 40 робочих днів.

Згідно з умовами договору відповідач зобов`язувався виконати роботи у строк до 02 березня 2026 року. Позивач виконала всі зобов`язання, а саме здійснила оплату у розмірі 56 000 грн., що підтверджується фіксальним чеком №5974177125 від 03.01.2026 року.

Проте з дати укладення договору та проведення оплати ПВХ конструкції так і не були виготовлені та не передані позивачу.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у разі не виконання п.3.2, виконавець зобов`язаний виплатити неустойку у розмірі 0,1% від вартості цього договору за кожен робочий день прострочення.

Таким чином, відповідач за порушення строків виконання зобов`язань повинен виплатити позивачу неустойку в сумі 3808,00 грн., виходячи з зазначеного розрахунку, як 0,1% від вартості договору за кожен день прострочення 56 грн. за день х 68 днів прострочення.

09.03.2026 року позивач направила відповідачу заяву про повернення коштів у зв`язку з невиконанням умов договору. Заява була направлена рекомендованим листом, однак повернулась позивачу у зв`язку з неявкою відповідача для її отримання, що підтверджується поштовими документами. Позивач неодноразово повідомляв відповідача проте коли буде виконано замовлення за допомогою листування у месенджері «Вайбер».

Також позивачем було долучено фото на якому мав би бути встановлений балкон станом на 07.05.2026 року.

Посилаючись на викладене, просила суд розірвати договір №GD003198 від 03.01.2026 року, стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 56 000 грн. 00 коп. сплачені нею на виконання умов договору №GD003198 від 03.01.2026 року, стягнути неустойку за порушення умов договору №GD003198 від 03.01.2026 року в сумі 3808 грн. 00 коп. та стягнути моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Ухвалою судді 25.05.2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Враховуючи те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 03.01.2026 між позивачем як замовником та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , як виконавцем було укладено договір за індивідуальним номером замовлення GD №003198 (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого позивач доручила, а відповідач зобов`язалася організувати роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій.

Згідно п.2.1 договору вартість виробів становить 56 000 грн. Пунктом 2.2 договору визначено, що замовником внесено завдаток в сумі 56 000 грн.; борг «до передачі у власність» становить 0,00 грн. (п. 2.3 договору).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що після виконання пункту 3.1 виконавець зобов`язується передати у власність замовника виготовлені вироби упродовж 21-го робочого дня. У разі, якщо вироби мають нестандартну комплектацію (ламінація; непрямі кути; шпроси; тонування; арочний вигин і т.п.), термін передачі у власність замовника виготовлених виробів збільшується до 40-ка робочих днів.

Зі змісту договору вбачається, що п.3.1. сторонами не заповнений, отже відкладальні умови для виконання п. 3.2. договору відсутні.

Згідно п.п.3.9, 3.10, 3.12 договору зобов`язання виконавця за цим договором вважаються виконаними в повному обсязі після підписання замовником акту приймання передачі виробів; замовник підписує акт приймання передачі виробів або надає мотивовану відмову від підписання з зазначенням недоробок, у разі непідписання замовником акту приймання передачі та не надання мотивованої відмови, виконавець має право не передавати вироби у власність замовника; договір діє з дня підписання до повного виконання сторонами всіх зобов`язань, договір є дійсним та набравшим чинності за наявності печатки.

Згідно з умовами договору відповідач зобов`язувався виконати роботи у строк до 02 березня 2026 року. Позивач виконала всі зобов`язання, а саме здійснила оплату у розмірі 56 000 грн., що підтверджується фіксальним чеком №5974177125 від 03.01.2026 року.

У зв`язку з тим, що умови договору відповідачем виконані не були, позивач звернувся з заявою від 09.03.2026 про повернення оплати в сумі 56000, 00 грн. Заява надсилалася поштою на адресу, зазначену відповідачем у договорі, втім відповідач зазначену заяву не отримав.

Також позивачем було долучено фото на якому мав би бути встановлений балкон станом на 07.05.2026 року.

Надаючи оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з частин 1 та 2 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до змісту ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із частиною першою статті 866 ЦК України договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору.

Відповідно до статті 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Частиною 4 ст.882 ЦК України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як передбачено статтею 873 ЦК України вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо.

Робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.509 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як передбачено ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст.611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ст. 614 ЦК України).

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем було здійснено повну оплату по договору, що свідчить про виконання нею своїх зобов`язань згідно договору у повному обсязі, однак на дату звернення до суду із позовною заявою, між сторонами не підписано акт прийому - передачі виконаних робіт, що підтверджує невиконання відповідачем взятих на себе обов`язків.

Частиною 2 ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Згідно ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості.

Частинами 1, 2 ст.651 ЦК України визначено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Положення статті 849 ЦК України встановлюють підстави для відмови замовника від договору підряду та відповідні правові наслідки такої відмови. При цьому, положення частин другої, третьої та четвертої статті 849 ЦК України містять самостійні підстави відмови замовника від договору підряду та відповідно різні правові наслідки таких дій.

Частиною 2 ст.849 ЦК України передбачено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її в строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитись від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

Згідно ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що після виконання пункту 3.1 виконавець зобов`язується передати у власність замовника виготовлені вироби упродовж 21-го робочого дня. У разі, якщо вироби мають нестандартну комплектацію (ламінація; непрямі кути; шпроси; тонування; арочний вигин і т.п.), термін передачі у власність замовника виготовлених виробів збільшується до 40-ка робочих днів, а відтак останнім днем виконання робіт згідно договору було – 02.03.2026 року.

Судом встановлено, що відповідачем не виконано замовлення в строк зазначений в договорі, а саме 02.03.2026 року, що підтверджує невиконання відповідачем взятих на себе обов`язків, а відтак наявні підстави для розірвання договору та повернення оплачених замовником по договору коштів.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом із тим згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, оскільки матеріалами справи доведено, що між сторонами по справі укладався договір, за умовами якого відповідач взяла на себе певні зобов`язання та належним чином в установлений договором строк не виконала, суд приходить до висновку задоволення позовних вимог про розірвання договору та стягненні грошових коштів.

Щодо вимог про стягнення неустойки у розмірі 3808,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.3 Договору GD 003198 від 03.01.2026 року у разі невиконання п.3.2 виконавець зобов`язаний виплатити неустойку в розмірі 0,1% від вартості до цього Договору за кожен робочий день прострочення.

В матеріалах справи позивач просить стягнути з відповідача неустойку за порушення умов договору №GD003198 від 03.01.2026 року в сумі 3808 (три тисячі вісімсот вісім) грн. 00 коп., яка розрахована, як 0,1% від вартості договору за кожен день прострочення 56 грн. за день х 68 днів прострочення.

Замовлені позивачем роботи так і не були виконані відповідачем у строк, встановлений договору.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми неустойки, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист (ст. 276 ЦК України). Право на захист особистих немайнових прав - це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено статтями 32, 56, 62, 152 Конституції України.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд України в п. 1 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Крім цього, в п. 3 вищезазначеної Постанови передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 звернуто увагу судів на «Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яка визначається від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

На підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд повинен керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи засади розумності та справедливості, наявність встановлених фактів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема, в розмірі 5000 грн.

У решті позовних вимог суд відмовляє, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач отримав моральну шкоду в заявленому розмірі.

На підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач, як споживач, при зверненні до суду з даним позовом, звільнений від сплати судового збору, а тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.23,509, 551,611,629,1167 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 76, 80, 81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов - задовольнити частково.

Розірвати Договір №GD003198 від 03.01.2026 року, укладений між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 56 000,00 грн. 00 коп.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку по Договору у розмірі 3808 грн. 00 коп.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за невиконання Договору у розмірі 5000 грн. 00 коп.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 2662 гривень 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Фізична-особа підприємець ОСОБА_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя: Н.С. Звєздова