Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №705/3369/25 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/3369/25

2/705/573/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Душина О.В.

при секретарі Ковальчук Т.М.;

за участю:

представника відповідача – ОСОБА_1 ,

представник позивача – ОСОБА_2 ,

позивач – не з`явився,

відповідач – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про зобов`язання укласти договір купівлі-продажу,

В С Т А Н О В И В:

1.Короткий зміст заявлених вимог.

ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначено, що 01 серпня 2011 року між позивачем - ОСОБА_4 та відповідачкою було узгоджено, що ОСОБА_3 , отримує від позивача грошові кошти в розмірі – 32 000 (тридцять дві тисячі) гривень, за належну їй земельну ділянку, площею 4,9780 га ріллі, із кадастровим номером 7124385500:02:000:0310, розташованої за межами населених пунктів с. Оксанина Уманського району Черкаської області, державний акт на право власності серії ЧР№15-27-877 від 01 серпня 2011 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1249946571243, тобто між позивачем та відповідачем було укладено усно попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до даної домовленості відповідач того ж дня отримала від позивача грошові кошти та на підтвердження домовленостей передала оригінал державного акту на право приватної власності на земельну ділянку. Чоловік відповідачки – ОСОБА_5 , своєю письмовою розпискою засвідчив, що не заперечує проти того, щоб його дружина ОСОБА_3 , уклала з позивачем договір купівлі – продажу земельної ділянки, отримала кошти за належну їй на праві приватної власності земельну ділянку від позивача та в подальшому, коли буде така можливість нотаріального його посвідчила.

Позивач неодноразово звертався до відповідачки, із проханням нотаріально посвідчити договір купівлі – продажу вищевказаної земельної ділянки, проте відповідач жодного разу не з`являлася та всіляко ігнорує виконання взятих на себе зобов`язань.

15 березня 2025 року позивачем було надіслано лист – вимогу відповідачу, у якому вимагалося нотаріально посвідчити договір купівлі – продажу земельної ділянки розташованої за межами населених пунктів с. Оксанина Уманського району Черкаської області, державний акт на право приватної власності серії ЧР№15-27-877 від 01 серпня 2011 року.

У зв`язку з тим, що підстави, які були перешкодою для нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу земельної ділянки, змінилися, позивач звернувся до відповідача з приводу нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу земельної ділянки, однак відповідач постійно ухиляється від зустрічі та посвідчення укладеного договору. Тому позивач вважає, що через ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, порушуються права та їх поновлення можливе виключно в судовому порядку.

2. Процесуальні дії у справі, заяви (клопотання) учасників справи.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 червня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

02 липня 2025 року від представника відповідачки – адвоката Патрікєєвої І.В. надійшов відзив в якому зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, в задоволенні позову має бути відмовлено.

У відзиві зазначила, що 15 травня 2017 року між ОСОБА_3 та Дочірні підприємством «Агрофірма «Байс-Агро» Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» було укладено договір оренди землі. Договір оренди земельної ділянки відносно земельної ділянки кадастровий номер 7124385500:02:000:0310 площею 4,9780 га. Дана земельна ділянка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія та номер ЧР 15-27-877 виданий 26.04.2001. Примірника договору оренди відповідачу не надавався, а відповідно розмір орендної плати, строки її виплати та інші обов`язкові умови договору оренди землі були невідомі. В березні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Байс – Агро» про розірвання договору оренди земельної ділянки, який бцло задоволено.

Позивач, як фізична особа, в позовній заяві стверджує, що в 2011 році, нібито, заплатив гроші гр. ОСОБА_6 та досягнув з нею домовленості, щодо набуття ним права власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124385500:02:00:0310 площею 4,9780 га, на підставі укладеного між ними усного попереднього договору купівлі – продажу. Факт подібних обставин відповідачкою заперечується та не визнається.

Також представник відповідача у відзиві зазначила, що відповідач стверджує, що в процесі обговорення умов договору та отримання погодження від відповідачки на надання її земельної ділянки в оренду, позивач як бенефіціар юридичної особи з якою було укладено договір оренди, запропонував відповідачці грошові кошти в розмірі 32000,00 гривень, як мотивацію щодо обрання ТОВ «Байс – Агро» в якості орендаря.

Представник відповідача зазначає, що станом на 2011 рік відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення через укладення договору купівлі – продажу був неможливий, а всі правочини які могли б бути укладеними є нікчемними в силу закону.

08 липня 2025 року представником позивача ОСОБА_4 адвокатом Мартинюк С.В. було подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що вказане твердження, як і відмова відповідача від факту отримання грошових коштів від позивача, в рахунок передачі йому земельної ділянки, належній їй на праві власності не підтверджується, виходячи з того, що розписка від 2011 року складена відповідачкою в якій зазначено, що платником коштів у сумі 32000,00 тисяч гривень виступає фізична особа – ОСОБА_4 . Розписка складена ОСОБА_3 таким чином, що з її тексту вбачається, що нею було отримано кошти в рахунок майбутнього укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу земельної ділянки, на першу вимогу позивача, а не будь – якого фінансового заохочення для укладання договору оренди із ТОВ «Байс -Агро». Представник позивача зазначає, що дві події, які відбулися відносно земельної ділянки є зовсім різними, як то укладання договору оренди із ТОВ «Байс – Агро», так і подія усного укладання договору купівлі – продажу земельної ділянки із позивачем, із умовою. Окрім того факт погодження відповідачкою укладання в майбутньому договору купівлі – продажу належній їй на праві власності земельної ділянки підтверджується розписками її чоловіка – ОСОБА_5 від 25.03.2012 року, її доньки ОСОБА_7 від 24.03.2012 року, сина ОСОБА_8 від 24.03.2012 року, доньки – ОСОБА_9 від 24.03.2012 року.

08 вересня 2025 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій, щодо земельної ділянки площею 4,9780 га ріллі із кадастровим номером 7124385500:01:000:0310, розташованої за межами населених пунктів с. Оксанина Уманського району Черкаської області, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР №15-27-877, та заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо неї.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 вересня 2025 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 вересня 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердила, що дійсно отримала грошові кошти у розмірі 32 000 (тридцять дві тисячі) гривень та написала власноруч розписку. Відповідач зазначила, що «розписку писала під диктовку» та вважала, що кошти отримала від ОСОБА_4 не за укладання договору купівлі - продажу земельної ділянки, а як заохочення за укладання договору оренди. Також відповідач зазначила, що після того як вона не з`явилася укласти договір купівлі – продажу проти її майна почали вчиняти протиправні дії.

В судове засідання представник позивача адвокат Мартинюк С.В. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідач адвокат Патрікєєва І.В. в судовому засіданні підтримали викладену позицію у відзиві на позовну заяву та просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви та висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти, відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 4,9780 га, кадастровий номер 7124385500:01:0310, розташована на території Оксанинської сільської ради Уманського району Черкаської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належать відповідачу ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 15-27-877, виданого 09.01.2001 на підставі рішення виконавчого комітету Оксанинської сільської ради. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №877.

Відповідно до листа міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані Головного управління держгеокадастру у Черкаській області б/н від 09.05.2017 про надання інформації стосовно зміни кадастрового номеру земельної ділянки № 7124385500:01:0310 згідно державного акту на право приватної власності на землю серія ЧР №15-27-877 загальною площею 4,9780 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстрованого за гр. ОСОБА_3 державний кадастровий реєстратор повідомив про те, що кадастровий № 7124385500:01:0310 було відправлено в архів, а дана земельна ділянка з уточненою загальною площею 4,980 га зареєстрована за кадастровим № 7124385500:02:000:0310.

Згідно з розпискою ОСОБА_3 від 01 серпня 2011 року, ОСОБА_3 отримала від гр. ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 32000 (тридцять дві тисячі) гривень за належну їй на праві приватної власності земельну ділянку в розмірі 4,9780 га, що знаходиться в адміністративних межах Оксанинської сільської ради відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 15-27-877. Також в розписці зазначено, що ОСОБА_3 зобов`язується при першій вимозі ОСОБА_4 укласти з ним договір купівлі – продажу зазначеної земельної ділянки, в разі відмови від укладання договору купілі – продажу зобов`язується повернути ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 32000 (тридцять дві тисячі) гривень та виплатити пеню, передбачену законом, штраф в розмірі 20 %, інфляційні втрати та 3 % річних за користування чужими грішми.

Відповідно до розписок чоловіка ОСОБА_3 – ОСОБА_5 від 25.03.2012 року, її доньки ОСОБА_7 від 24.03.2012 року, сина ОСОБА_8 від 24.03.2012 року, доньки – ОСОБА_9 від 24.03.2012 року в яких зазначено, що їм відомо, що ОСОБА_3 вирішила продати земельну ділянку (пай) та зазначено, що як спадкоємці першої черги не претендуватимуть на зазначену земельну ділянку і не заперечують щодо її продажу гр. ОСОБА_4

15 березня 2025 року ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_3 лист – вимогу у якому зазначено, що у випадку відмови ОСОБА_3 від укладання договору купівлі – продажу земельної ділянки, яка знаходиться за межами населених пунктів с. Оксанина Уманського району Черкаської області укладеним 01 серпня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , останній звернеться до суду із позовом про визнання договору купівлі – продажу земельної ділянки виконаним і дійсним.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина 1 статті 78 ЗК України).

01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України, відповідно до п.15 розділу X "Перехідні положення" встановлював заборону громадянам до 01.01.2005 продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб (далі - мораторій).

При цьому за ч. 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них, а земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини 1 статті 5 ЗК України).

07.12.2004 набрав чинності Закон України від 06.10.2004 №2059-IV "Про внесення змін до Земельного кодексу України", який продовжив дію мораторію до 01.01.2007 і заборонив громадянам міну земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також паїв.

13.01.2007 набрав чинності Закон України від 19.12.2006 №490-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів", який продовжив дію мораторію до 01.01.2008.

01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який продовжив дію мораторію до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель.

З 22.05.2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" в частині продовження дії мораторію рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 були визнані неконституційними.

04.06.2008 набрав чинності Закон України від 03.06.2008 №309-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який продовжив дію мораторію до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель.

02.02.2010 набрав чинності Закон України від 19.01.2010 №1783-VI "Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2012.

30.12.2011 набрав чинності Закон України від 20.12.2011 №4174-VI "Про внесення змін до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо заборони на відчуження та зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2013.

20.12.2012 набрав чинності Закон України від 20.11.2012 №5494-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2016.

09.12.2015 набрав чинності Закон України від 10.11.2015 №767-VIII "Про внесення змін до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2017.

02.11.2016 набрав чинності опублікований в газеті "Голос України" 2016, №207 від 01.11.2016 Закон України від 06.10.2016 №1669-VIII "Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель", яким дію мораторію було продовжено до 01.01.2018.

Відтак, на час виникнення спірних правовідносин, згідно з п. 15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускалася купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Одночасно, згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(§ 149), зазначивши, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Суд встановив, що багаторічний заборонний мораторій на продаж сільськогосподарської землі порушує право власників на мирне володіння своїм майном та непропорційно обмежує їхні громадянські права.

Фактично, цим рішенням ЄСПЛ визнав, що та ситуація, яка існує в державі Україна є неналежною і порушує Європейську Конвенцію за статтею 46, що передбачає заходи загального характеру і зобов`язує державу змінити правову систему регулювання цього питання.

Тобто, вказаним рішенням було констатовано, що наявність та тривале продовження мораторію на вільний продаж земель сільськогосподарського призначення є порушенням прав людини.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з принципом верховенства права та статтею 8, 9 і 129 Конституції України, суди зобов`язані застосовувати пріоритет норм Конституції та міжнародних договорів над звичайними законами. Якщо закон суперечить правам людини, суд має право прямо застосувати норми Конституції та відмовитися від застосування такого закону, спираючись на висновки вищих судових інстанцій та конституційну практику.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що нормативно-правові акти, які звужують або не відповідають основним правам і свободам, не підлягають застосуванню судами під час вирішення спорів.

За таких обставин суд вважає необґрунтованим посилання відповідача та його представника на нікчемність вчиненого правочину через дію мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення на момент його вчинення, як на головну підставу неможливості визнання його дійсним.

Крім того, судом в ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що на момент свого вчинення даний правочин не відповідав дійсному волевиявленню сторін і неможливість його нотаріального посвідчення в той момент не порушувала права відповідача на вільне розпорядження своїм майном.

Також, суд звертає увагу, що в судовому засіданні було встановлено, що відповідач отримала від позивача грошові кошти в обумовленому сторонами розмірі. При цьому суд враховує, що з моменту проведення між сторонами розрахунків в 2011 році істотно змінилася купівельна здатність грошової одиниці України через інфляційні процеси та курсові коливання до базових світових валют. Тому приведення сторін у попередній стан не стане справедливою сатисфакцією для позивача і призведе до чергового порушення його прав.

Також, відповідачем було підтверджено, що даний документ було складено нею власноручно.

Пояснення відповідача про те, що документ було написано та підписано нею під тиском, чи під впливом помилки, чи з повним нерозумінням його змісту суд до уваги не приймає, оскільки відповідачем та його представником не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б дозволили суду можливість погодитися з такими доводами відповідача.

Твердження відповідача про те, що отримані нею грошові кошти вона сприймала як додаткову винагороду за укладення договорів оренди спростовуються тим, що інші члени родини відповідача, зокрема, - її чоловік та донька знали, розуміли та схвалювали бажання відповідача саме продати належну їй земельну ділянку.

Таким чином, викладене дозволяє зробити висновок, що відповідач отримала все їй належне, на що вона розраховувала, вступаючи у спірні правовідносини з позивачем.

У той же час, позивач, не дивлячись на те, що у нього виникли правомірні очікування щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку, нехай і у майбутньому, нічого не отримав за результатами даної угоди.

Крім того, 31.03.2020 було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення" і який набрав чинності 01.07.2021, з прийняттям якого було внесено низку змін до Земельного кодексу України. Зокрема, ст. 130 ЗК України викладено у новій редакції, яка дозволяє набуття громадянами у власність земель сільськогосподарського призначення на підстав цивільно правових угод; ст. 131 врегульований порядок набуття громадянами у власність земель сільськогосподарського призначення на підстав цивільно правових угод. Зокрема, укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відтак, на час звернення позивача із позовом до суду відсутні законодавчі обмеження щодо нотаріального посвідчення укладеного між сторонами у справі дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7124385500:01:000:0310. Тобто, відсутні будь-які обставини, які б перешкоджали відповідачу виконати взяті на себе зобовязання та завершити укладену між сторонами угоду шляхом її нотаріального посвідчення. Проте відповідач ОСОБА_3 від такого ухиляється, що було нею додатково підтверджено в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України вбачається, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі - продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як вбачається із досліджених судом доказів, позивач домовився з відповідачем щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, що підтверджується розпискою складеною у простій письмовій формі, вони виконали його умови, але нотаріально не посвідчили.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 06 вересня 2017 року в цивільній справі № 6-1288цс17, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 07 грудня 2022 року у справі№142/119/20, від 14 червня 2023 року у справі №930/375/22, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 449/593/22 в Верховний Суд дійшов висновку, що із урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин. Рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. При цьому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається в силу прямої вказівки в частині другій статті 220 ЦК України.

З огляду на вищезазначене, оскільки сторони домовились щодо усіх істотних умов укладеного між ними правочину купівлі-продажу нерухомого майна, фактично відбулося повне виконання правочину з боку позивача (відповідач отримав обумовлену суму коштів в повному обсязі), даний правочин відповідає дійсній волі сторін, що підтверджується матеріалами справи, однак можливості для нотаріального посвідчення вказаного правочину відсутні з незалежних від позивача обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо пропущення строку позовної давності суд зазначає наступне: відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки 15 березня 2025 року ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_3 лист – вимогу у якому вимагалося нотаріально посвідчити договір купівлі – продажу земельної ділянки розташованої за межами населених пунктів с. Оксанина Уманського району Черкаської області, державний акт на право приватної власності серії ЧР№15-27-877 від 01 серпня 2011 року, суд вважає, що твердження представника відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску позовної давності є необгрунтованими.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Вказаних підстав у даній справі судом не встановлено.

Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 4,9780 га. ріллі, із кадастровим номером 7124385500:01:000:0310 розташованої за межами населених пунктів с. Оксанина Уманського району Черкаської області, укладений 01 серпня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 4,9780 га. ріллі, із кадастровим номером 7124385500:01:000:0310 розташованої за межами населених пунктів с. Оксанина Уманського району Черкаської області, державний акт на право приватної власності серії ЧР N?15-27-877 від 26 квітня 2001 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.

Повне рішення складене 30 липня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя О.В. Душин