Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №757/29064/26-п — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/29064/26-п

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Київ

Суддя Печерського районного суду м. Києва Гречана С.І., розглянувши справу про адміністративне правопорушення стосовно,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ,

за частиною третьою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

Учасники судового провадження:

особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 ; її захисник - адвокат Штундер Я.Г.; потерпілий - ОСОБА_2 ; його представник - адвокат Яценко Є.О.

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 458961, складеного 15 травня 2026 року, 30 квітня 2026 року о 19 год. 37 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за вчинення домашнього насильства, повторно вчинила домашнє насильство психологічного характеру стосовно колишнього чоловіка ОСОБА_2 , а саме словесно образила останнього та висловилася на його адресу нецензурною лайкою, чим завдала шкоди його психологічному здоров`ю та порушила вимоги пунктів 3, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Зазначені дії працівником поліції кваліфіковано за частиною третьою статті 173-2 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення не визнала.

Пояснила, що між нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 протягом тривалого часу існують конфліктні відносини, пов`язані з реалізацією батьківських прав і обов`язків, визначенням порядку спілкування з їхньою спільною дитиною, часом передачі дитини, дотриманням установленого графіка та відвідуванням дитиною басейну.

Зазначила, що листування 30 квітня 2026 року відбувалося саме в межах спору щодо часу передачі дитини та її подальшого дозвілля. Не заперечувала, що під час емоційної розмови використала окремі грубі висловлювання, однак заперечувала наявність умислу на залякування колишнього чоловіка, його психологічне підкорення, обмеження волевиявлення, переслідування або завдання шкоди психічному здоров`ю.

Вказала, що повідомлення були ситуативною емоційною реакцією на конфлікт щодо виконання графіка спілкування з дитиною, не супроводжувалися погрозами, переслідуванням, шантажем чи залякуванням та не могли створити у потерпілого побоювання за власну безпеку або нездатність захистити себе.

Просила закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Захисник Штундер Я.Г. проти притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності заперечував.

Зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення не містить належного опису всіх обов`язкових ознак інкримінованого правопорушення, оскільки у ньому не конкретизовано, які саме висловлювання поставлено особі у вину, у чому саме проявилася шкода психічному здоров`ю потерпілого, які наслідки настали або могли настати та якими доказами вони підтверджуються.

На думку захисника, скріншоти листування підтверджують лише факт грубої та емоційної комунікації між колишнім подружжям під час спору щодо дитини, однак не доводять наявності психологічного домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Захисник наголосив, що матеріали справи не містять висновку психолога або лікаря, медичних документів, показань незалежних свідків, відомостей про звернення потерпілого по психологічну чи медичну допомогу, а також інших об`єктивних даних, які б підтверджували завдання йому шкоди психічному здоров`ю саме внаслідок повідомлень від 30 квітня 2026 року.

Також зазначив, що наявність попередніх судових рішень щодо ОСОБА_1 може підтверджувати лише кваліфікуючу ознаку повторності, однак не звільняє орган поліції від обов`язку довести всі елементи нового адміністративного правопорушення.

Крім того, захисник звернув увагу на складання протоколу 15 травня 2026 року, тоді як подія, зазначена у ньому, мала місце 30 квітня 2026 року, та послався на положення частини другої статті 254 КУпАП.

Просив провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Потерпілий ОСОБА_2 разом із своїм представником - адвокатом Яценком Є.О у судовому засіданні наполягав на притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Пояснив, що між ним та колишньою дружиною тривалий час існують складні конфліктні відносини, пов`язані з вихованням спільної дитини та виконанням установленого графіка спілкування з нею.

Зазначив, що повідомлення ОСОБА_1 сприйняв як образливі та принизливі і розцінює їх як черговий прояв психологічного тиску. Посилався на попередні звернення до правоохоронних органів та судові рішення, якими ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Вважав, що поведінка колишньої дружини має повторюваний характер, а її дії правильно кваліфіковані за частиною третьою статті 173-2 КУпАП.

На підтвердження обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, до матеріалів справи долучено та судом досліджено:

-протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 458961 від 15 травня 2026;

-письмові пояснення ОСОБА_1 , надані нею під час розгляду справи та надані під час оформлення адміністративних матеріалів;

-заяви, письмові пояснення та звернення ОСОБА_2 ;

-рапорти працівників поліції;

-довідку за результатами проведеної перевірки;

-скріншоти листування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у месенджері;

-заяви ОСОБА_2 про вчинення правопорушення від 01, 02, 06 та 08 квітня 2026 разом із додатками;

-матеріали щодо попередніх звернень сторін до органів Національної поліції;

-копії постанов Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025, 30 вересня 2025, 03 жовтня 2025 у попередніх справах про адміністративні правопорушення;

-копію постанови Київського апеляційного суду від 08 січня 2026, якою переглядалося одне з попередніх судових рішень;

-письмові заперечення та додаткові пояснення захисника ОСОБА_3 з доданими матеріалами;

-відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції БК № 859650 та БК № 859655;

- відеозаписи долучені учасниками судового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду та оцінивши кожен доказ окремо і всі докази в їх сукупності, суд доходить такого висновку.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія або бездіяльність, яка посягає на охоронювані законом суспільні відносини та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також установити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 173-2 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути або була завдана шкода фізичному чи психічному здоров`ю потерпілої особи.

Об`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, є суспільні відносини у сфері забезпечення права людини на життя без домашнього насильства, охорони її фізичного та психічного здоров`я, честі, гідності, особистої недоторканності та безпеки.

Об`єктивна сторона цього правопорушення полягає в умисному вчиненні діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, передбачених диспозицією статті, які були або могли бути причиною заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілої особи. При цьому обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є встановлення не лише самого факту вчинення відповідних дій, а й їх спрямованості, характеру, а також наявності або реальної можливості настання передбачених законом наслідків.

Суб`єктом цього адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку та перебуває або перебувала з потерпілою особою у сімейних чи інших відносинах, на які поширюється дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується виною у формі умислу. Для наявності складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, що особа усвідомлювала характер своїх дій, передбачала можливість або неминучість заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілої особи або створення реальної загрози її заподіяння та бажала або свідомо допускала настання таких наслідків.

Частина третя статті 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Отже, для кваліфікації дій особи за частиною третьою статті 173-2 КУпАП необхідно встановити не лише факт попереднього притягнення цієї особи до адміністративної відповідальності, а насамперед наявність у новому діянні всіх ознак правопорушення, передбаченого частиною першою або другою цієї статті.

Повторність є кваліфікуючою ознакою, однак вона не замінює доказування події нового правопорушення, його об`єктивної та суб`єктивної сторін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру, які вчиняються, зокрема, між колишнім подружжям, незалежно від того, чи проживають такі особи в одному місці.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 1 цього Закону психологічне насильство - це форма домашнього насильства, яка включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Таким чином, не кожне грубе, образливе або нецензурне висловлювання між особами, на яких поширюється дія зазначеного Закону, автоматично утворює склад домашнього насильства.

Для встановлення психологічного насильства необхідно оцінити не лише буквальний зміст висловлювань, а й контекст комунікації, характер, тривалість, інтенсивність і спрямованість поведінки, наявність умисного психологічного впливу, а також передбачених законом наслідків або реальної можливості їх настання.

Наявність між колишнім подружжям спору щодо реалізації батьківських прав не виключає можливості вчинення домашнього насильства.

Сімейний конфлікт не може виправдовувати погрози, переслідування, залякування, систематичне приниження або психологічний тиск.

Водночас сам факт конфліктних відносин чи використання окремого образливого висловлювання не звільняє орган поліції від обов`язку довести всі обов`язкові ознаки психологічного насильства у конкретному епізоді.

Із долучених до матеріалів справи скріншотів листування вбачається, що 30 квітня 2026 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбувалося спілкування щодо часу передачі дитини, дотримання графіка спілкування з нею та можливості відвідування дитиною басейну.

У процесі зазначеного листування ОСОБА_1 , зокрема, написала:

« Короче ОСОБА_2 це пуста розмова. Я говорю з дебілом повним»;

«Іди на хер!!!!!!».

Суд оцінює наведені висловлювання як грубі, образливі та неприпустимі з погляду належної і толерантної комунікації між батьками спільної дитини.

Наявність спору щодо дитини не надає жодній зі сторін права використовувати образливі, принизливі або нецензурні висловлювання на адресу іншої сторони.

Разом із тим предметом судового розгляду є не моральна або етична оцінка способу спілкування сторін, а встановлення наявності чи відсутності в діях ОСОБА_1 всіх передбачених законом ознак адміністративного правопорушення.

Зі змісту листування вбачається, що висловлювання зроблені в межах конкретної ситуативної суперечки щодо часу передачі дитини та її відвідування басейну.

У повідомленнях відсутні погрози застосування фізичного насильства, заподіяння шкоди потерпілому чи третім особам, переслідування, шантаж, залякування або погрози настанням інших негативних наслідків.

Зі змісту повідомлень не встановлено намагання психологічно підкорити потерпілого, обмежити його волевиявлення, позбавити його можливості реалізувати чи захистити свої права або встановити над ним психологічний контроль.

Скріншоти листування підтверджують лише факт використання ОСОБА_1 грубих та образливих висловлювань, однак самі по собі не підтверджують завдання або реальної можливості завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілого.

Оцінюючи протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 458961, суд виходить із того, що він є процесуальним документом, у якому уповноважена особа сформулювала зміст адміністративного обвинувачення.

Водночас протокол не має для суду наперед установленої доказової сили та не є самостійним беззаперечним доказом винуватості особи.

Зазначені в ньому обставини повинні бути підтверджені сукупністю інших належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 «словесно образила та висловилась нецензурною лайкою, чим завдала шкоди психологічному здоров`ю».

Разом із тим у ньому не конкретизовано, у чому саме проявилася така шкода, які її наслідки настали, коли вони виникли, якими доказами підтверджуються та який причинний зв`язок існує між повідомленнями й заявленою шкодою.

У протоколі також не наведено відомостей про те, що повідомлення викликали у потерпілого побоювання за власну безпеку або безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе чи інші передбачені законом наслідки.

Формулювання про завдання шкоди психологічному здоров`ю є висновком особи, яка склала протокол, однак не підкріплене конкретними фактичними даними.

Оцінюючи письмові пояснення та заяви потерпілого, суд ураховує, що вони підтверджують тривалість і складність конфліктних відносин між сторонами, негативне ставлення потерпілого до форми спілкування колишньої дружини та його суб`єктивне сприйняття повідомлень як образливих і принизливих.

Водночас сам факт негативного емоційного сприйняття грубого висловлювання не є достатнім для встановлення того, що цим висловлюванням завдано або реально могло бути завдано шкоди психічному здоров`ю у розумінні статті 173-2 КУпАП.

Письмові пояснення потерпілого не містять конкретного опису психоемоційних наслідків саме повідомлень від 30 квітня 2026 року, зокрема відомостей про появу страху за власну безпеку, емоційної невпевненості, нездатності захистити себе або розладів психічного здоров`я.

Долучені рапорти працівників поліції та довідка за результатами перевірки відображають зміст звернення потерпілого, перебіг його розгляду й дії працівників поліції, однак не містять самостійно сприйнятих поліцейськими обставин події від 30 квітня 2026 року.

Працівники поліції не були безпосередніми очевидцями листування між сторонами, а викладені в рапортах відомості переважно відтворюють пояснення заявника та зміст наданого ним скріншота.

Тому ці документи підтверджують факт звернення потерпілого до поліції та проведення перевірки, але не є самостійними доказами завдання йому шкоди психічному здоров`ю.

Надані потерпілим заяви від 01, 02, 06 та 08 квітня 2026 року, роздруківки листування, стенограми телефонних розмов підтверджують існування між сторонами тривалого конфлікту щодо участі у вихованні дитини, порядку спілкування з нею та виконання батьківських обов`язків.

Водночас предметом цього провадження є конкретна подія від 30 квітня 2026 року о 19 год. 37 хв., зазначена у протоколі серії ВАБ № 458961.

Інші конфліктні епізоди, які не увійшли до фабули протоколу, не можуть самостійно утворювати підставу для притягнення особи до відповідальності у цьому провадженні або використовуватися судом для доповнення адміністративного обвинувачення.

Суд не вправі самостійно змінювати чи розширювати фабулу протоколу, включати до неї інші дати, висловлювання або події, оскільки за таких обставин суд фактично перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Копії постанов судів у попередніх справах можуть підтверджувати факт попереднього притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та, за наявності встановлених законом умов, кваліфікуючу ознаку повторності.

Однак попередні судові рішення не мають наперед установленого значення для доведення нового епізоду від 30 квітня 2026 року.

Висновок про винуватість особи не може ґрунтуватися на припущенні, що попереднє притягнення до відповідальності автоматично свідчить про протиправність кожної наступної конфліктної комунікації.

Наявність сімейного конфлікту не виключає можливості вчинення домашнього насильства, а психологічне насильство може здійснюватися дистанційно через телефонні дзвінки, повідомлення та месенджери.

Водночас для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно довести не лише факт надсилання образливого повідомлення, а й усі інші обов`язкові ознаки відповідного складу правопорушення.

Судом також безпосередньо досліджено відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції БК № 859650 та БК № 859655.

Із зазначених відеозаписів убачається, що працівники поліції у присутності ОСОБА_1 здійснюють оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення та складають протокол серії ВАБ № 458961.

Під час оформлення матеріалів працівникам поліції надається скріншот листування у месенджері, який долучається до адміністративних матеріалів.

Відеозаписи підтверджують факт присутності ОСОБА_1 під час складання протоколу, ознайомлення її з його змістом, надання їй можливості висловити свою позицію та факт долучення скріншота листування.

Разом із тим зазначені відеозаписи не містять безпосередньої фіксації події, яка відбулася 30 квітня 2026 року о 19 год. 37 хв., не відображають перебіг спілкування сторін у месенджері в момент його здійснення та не містять будь-яких даних щодо психоемоційного стану потерпілого після отримання повідомлень.

На відеозаписах відсутні відомості про те, що повідомлення викликали у потерпілого побоювання за власну безпеку, емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди його психічному здоров`ю.

Працівники поліції на відеозаписах не повідомляють про безпосереднє сприйняття ними події правопорушення, оскільки під час листування сторін присутніми не були.

Отже, відеозаписи БК № 859650 та БК № 859655 підтверджують виключно процес оформлення адміністративних матеріалів, але не містять самостійної інформації, яка доводила б подію та склад інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Відсутність на відеозаписах інформації про саму подію не є порушенням порядку оформлення матеріалів, однак означає, що такі записи не можуть бути використані як безпосередні докази психологічного домашнього насильства.

Матеріали справи не містять висновку психолога, психотерапевта чи лікаря, медичних документів, відомостей про звернення потерпілого по психологічну або медичну допомогу, показань незалежних свідків про зміну його психоемоційного стану або інших об`єктивних даних щодо наслідків саме повідомлень від 30 квітня 2026 року.

Висновок спеціаліста у сфері психології не є єдиним можливим засобом доказування психологічного насильства, а його відсутність сама по собі не виключає можливості доведення правопорушення іншими належними доказами.

Однак у цьому провадженні відсутня достатня сукупність інших фактичних даних, яка дозволяла б установити характер, спрямованість і наслідки психологічного впливу поза розумним сумнівом.

Щодо доводів захисника про порушення частини другої статті 254 КУпАП суд зазначає, що між датою події, вказаною у протоколі, - 30 квітня 2026 року - та датою його складання - 15 травня 2026 року - минув певний проміжок часу.

Разом із тим частина друга статті 254 КУпАП пов`язує строк складання протоколу з моментом виявлення особи, яка вчинила правопорушення, а не виключно з календарною датою події.

Матеріали справи не дозволяють достовірно встановити момент, із якого працівникам поліції стали відомі всі необхідні для складання протоколу обставини та особа, щодо якої він складений.

Тому сама лише різниця між датою події та датою складання протоколу не є безумовною і самостійною підставою для закриття провадження.

Водночас це не усуває обов`язку органу поліції довести всі елементи інкримінованого складу правопорушення належними та достатніми доказами.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність конкретної особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами статті 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З огляду на каральний характер провадження у справах про адміністративні правопорушення висновок про винуватість особи повинен випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів і відповідати стандарту доведеності поза розумним сумнівом.

У цій справі підтверджено факт надсилання ОСОБА_1 колишньому чоловікові окремих грубих та образливих повідомлень.

Разом із тим сукупність досліджених доказів не дає можливості встановити поза розумним сумнівом, що такі висловлювання:

-були спрямовані на залякування, переслідування, психологічне підкорення або обмеження волевиявлення потерпілого;

-викликали у нього побоювання за власну безпеку або безпеку третіх осіб;

-спричинили емоційну невпевненість чи нездатність захистити себе;

-завдали або реально могли завдати шкоди його психічному здоров`ю;

-становили прояв цілеспрямованого психологічного впливу, а не ситуативну грубу комунікацію під час спору щодо дитини.

Органом поліції фактично доведено факт використання образливих висловлювань, однак не доведено передбачених законом наслідків таких дій або реальної можливості їх настання, а також спрямованості поведінки на здійснення психологічного насильства.

Відсутність доказування наведених обставин виключає можливість установлення об`єктивної та суб`єктивної сторін правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Оскільки наявність складу правопорушення, передбаченого частиною першою або другою статті 173-2 КУпАП, є необхідною передумовою для кваліфікації дій за частиною третьою цієї статті, саме по собі попереднє притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не є достатнім для визнання її винною у новому правопорушенні.

Сам лише факт наявності між колишнім подружжям конфліктних ситуацій не може свідчити про вчинення одним із них психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСзПЛ «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598 / 03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Суд наголошує, що закриття провадження не означає схвалення грубого, образливого чи принизливого способу спілкування між сторонами. Незважаючи на припинення шлюбних відносин, сторони залишаються батьками спільної дитини, а тому зобов`язані здійснювати взаємну комунікацію на засадах поваги, добросовісності та взаємної відповідальності, утримуючись від використання образливих висловлювань, проявів неповаги та дій, які можуть загострювати конфлікт. Будь-які питання, пов`язані з реалізацією батьківських прав і виконанням батьківських обов`язків, мають вирішуватися з урахуванням найкращих інтересів дитини та без втягнення її у конфлікт між дорослими.

Однак адміністративне стягнення може бути застосоване лише за умови доведення у визначеному законом порядку всіх елементів складу конкретного адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження не може бути розпочате, а розпочате провадження підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оскільки факт листування та використання окремих образливих висловлювань підтверджується матеріалами справи, підстав стверджувати про відсутність самої події спілкування немає.

Водночас досліджені судом докази не підтверджують наявності в діях ОСОБА_1 всіх обов`язкових ознак психологічного домашнього насильства.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що досліджені у судовому засіданні докази у своїй сукупності не підтверджують поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_1 всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 173-2 КУпАП. Надані матеріали свідчать про наявність конфліктних відносин між колишнім подружжям та емоційного листування, однак не доводять факту вчинення психологічного домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 7, 9, 173-2, 245, пунктом 1 частини першої статті 247, статтями 251, 252, 280, 283-285, 294 КУпАП, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя Світлана ГРЕЧАНА