Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №149/308/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/308/26

Провадження № 22-ц/801/1561/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа № 149/308/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О, С., Берегового О. Ю.,

учасники справи:

позивач – ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Павлюк О. О. в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У січні 2026 року ТОВ «ФК «Еліт фінанс» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 червня 2019 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту № 491006142, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 26 001,21 грн, строк кредиту 36 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 32%. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами.

АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 26 001,21 грн, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість.

22 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Форт».

У подальшому 23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт фінанс».

Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 13 червня 2019 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.

Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 23 лютого 2021 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 36 233,19 грн, яка складалась з тіла кредиту в розмірі 24 165,35 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 10 467,84 грн.

З огляду на викладене, позивач у заявленому позові просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 233,19 грн, суму сплаченого судового збору та 9 200 грн витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року позов було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт фінанс» заборгованість за кредитним договором № 491006142 від 13 червня 2019 року у розмірі 34 633,19 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт фінанс» судові витрати: судовий збір пропорційно задоволених вимог в розмірі 3 181,04 грн; витрати на професійну правову допомогу – 6 000 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що сторони уклали договір у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Позивачем було надано виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 13.06.2019 по 22.02.2021.

Згідно договору факторингу № 1 від 22.02.2021 укладеного між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК «Форт» та витягу до нього останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 491006142. Згідно договору факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021 укладеного між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт фінанс» та витягу до нього останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 491006142.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 491006142 становить 36233,19 грн. та складається з: 24165,35 грн – заборгованість за кредитом, 10467,84 грн – заборгованість по відсотках, 1600 грн – заборгованість по штрафам.

На момент розгляду справи відповідач не надав доказів сплати боргу ані первісному, ані новому кредитору. Будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості умовам кредитного договору, суду надано не було. Розрахунок заборгованості відповідачем жодним чином не спростований. Інші заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи, та судом відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про необґрунтованість чи недоведеність позовних вимог. Заперечення відповідача щодо позову ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні обставин, фактів та правовідносин, що є предметом судового розгляду. Водночас доводи позивача жодними доказами не спростовуються, а власні твердження відповідача не підтверджуються. Крім того, посилання відповідача у відзиві на недоведеність укладення договору та одночасне оспорювання його умов (в частині нарахованих відсотків), є суперечливими і взаємовиключними за своєю суттю.

Враховуючи, що у судовому засіданні доведено належне виконання позивачем умов кредитного договору щодо надання в користування відповідачки коштів, проте остання взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту та графіком платежів належним чином не виконує, доказів на спростування доводів позивача не надала, тому суд знаходить обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредиту, що були відступлені позивачу первісним кредитором.

Водночас п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки позивач просить також стягнути 1 600 грн штрафу, такі вимоги з огляду на триваючий до сьогодні правовий режим воєнного стану на всій території України, задоволенню не підлягають. За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 34 633,19 грн.

Також суд зменшив розмір судових витрат на правничу допомогу до 6 000 грн, зазначивши, що їх розмір у 9 200 грн не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер. Крім того, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2026 року строк розгляду справи було продовжено на п`ятнадцять днів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2026 року суддів Голоту Л. О. та Рибчинського В. П. було замінено на суддів Панасюка О. С., Берегового О. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не надано доказів укладення кредитного договору.

Стягуючи з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн (зменшивши їх з заявлених 9 200 грн), суд першої інстанції зазначив, що такі витрати є частково співмірними. Проте, суд першої інстанції припустився грубого порушення вимог ст. 89 ЦПК України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів, повністю проігнорувавши доводи Відповідача про фіктивність наданих Позивачем документів на підтвердження послуг адвоката, а також на зазначені відповідачем недоліки позовної заяви.

Окрім того ОСОБА_1 зазначає, що договори факторингу укладено в лютому 2021 року, проте позов подано лише у січні 2026 року. Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що Позивач протягом майже 5 років умисно приховував від Відповідача факт набуття права вимоги, не направляв вимог про добровільне погашення, що позбавило Відповідача можливості захистити свої права у досудовому порядку і призвело до безпідставного нарахування завищених відсотків. Така поведінка Позивача є зловживанням правом у розумінні ст. 13 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

13 червня 2019 року ОСОБА_1 підписала оферту на укладання угоди про надання кредиту №2491006142, у якій зазначено, що нею запропоновано АТ «Альфа-Банк» укласти Угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для Угоди с Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа- Банки, що укладений між нею та Банком.

Тип кредиту «Кредит готівкою», Сума кредиту 26 001,21 грн, Процентна ставка, % річних 32,00 %, Строк кредиту 36 міс. Дата повернення кредиту – 14 червня 2022 року.

Цього ж дня ОСОБА_1 отримала акцепт пропозиції, що підтверджується її підписом нижче (а. с. 5).

На звороті а. с. 5, 6 паспорт споживчого кредиту, графік платежів.

22 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором №2491006142 перейшло до ТОВ «ФК «Форт», що підтверджується актом приймання передачі від 22 лютого 2021 року, витягом з реєстру боржників (а. с. 7-12, 20).

23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором №2491006142 перейшли до ТОВ «ФК «Еліт фінанс», що підтверджується актом приймання передачі від 23 лютого 2021 року, витягом з реєстру боржників (а. с. 13-19, 21).

На а. с. 22-25 виписка по особовим рахункам ОСОБА_1 , з яких вбачається заборгованість у розмірі 34 633,19 грн.

Відповідно до детального розрахунку заборгованості станом на 23 лютого 2021 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 36 233,19 грн, яка складається з тіла кредиту в розмірі 24 165,35 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 10 467,84 грн, штрафу за прострочення платежів у розмірі 1 600 грн (а. с. 26).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відповідно до ст. 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Законодавець пов`язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ст. 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 червня 2019 року ОСОБА_1 підписала оферту на укладання угоди про надання кредиту № 491006142, в якій були зафіксовані усі істотні умови кредитування, зокрема, розмір кредиту – 26 001,21 грн, дата повернення кредиту – 14 червня 2022 року, розмір процентної ставки – 32,00 % річних.

Підписанням оферти, ОСОБА_1 запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб, підставою угоди є укладений між сторонами договір про банківське обслуговування. Також ОСОБА_1 зазначила, що просить надати кредит для повернення заборгованості за кредитним договором №6302596 від 16 лютого 2015 року, спосіб видачі – переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк». У додатку № 1 ОСОБА_1 запропонувала визначити детальний розпис складових загальної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, суми комісійної винагороди та інших платежів за угодою.

Оферта, а також додатки до неї (паспорт споживчого кредиту та графік платежів) містять зразок особистого підпису ОСОБА_1 .

З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що, підписавши вказані документи, відповідачка добровільно погодилася з визначеними у них умовами кредитування, в тому числі, і щодо розміру відсотків за кредитом та порядку їх погашення та взяла на себе відповідні зобов`язання.

Видача кредитних коштів підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 .

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).

Таким, чином апеляційний суд вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази підписання кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів.

Як видно із розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 12 липня 2019 року здійснила часткову оплату заборгованості у розмірі 1 140 грн, а 14 вересня 2019 року – у розмірі 4 231,97 грн.

Отже, частковим виконанням зобов`язання, відповідачка підтвердила факт існування договірних правовідносин, а тому доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивач надав докази на підтвердження погодження умов кредитування щодо сплати відсотків між первісним кредитором та ОСОБА_1 . Підписавши викладені у оферті та паспорті споживчого кредиту умови кредитування, сторони в подальшому їх виконували, а тому саме такі умови є погодженими сторонами.

Апеляційний суд відхиляє твердження ОСОБА_1 про те, що позивач протягом майже 5 років умисно приховував від Відповідача факт набуття права вимоги, не направляв вимог про добровільне погашення, що позбавило Відповідача можливості захистити свої права у досудовому порядку і призвело до безпідставного нарахування завищених відсотків, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості позивачем не здійснювалося нарахування відсотків за користування кредитом після набуття права вимоги до ОСОБА_1 .

Водночас ОСОБА_1 не надано доказів погашення заборгованості ані на рахунок первісного кредитора, ані на рахунок позивача.

Також апеляційний суд погоджується із висновками суд першої інстанції у частині визначення розміру правничої допомоги, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

На переконання апеляційного суду, стороною відповідачки у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу на спростування вимог позивача, а доводи апеляційної скарги не відповідають обставинам справи та є надуманими.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені відповідачкою у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк