Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №442/9575/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/9575/25 Головуючий у 1 інстанції: Дудар О.В.

Провадження № 22-ц/811/1678/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – представника відповідача – адвоката Лаврової М. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 08 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до акціонерного товариства (далі – АТ) «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП).

Позов мотивований тим, що 17 грудня 2024 року близько 21:55 год по АДРЕСА_1 , машиніст пасажирського електропотяга № 55, сполученням «Київ-Рахів», ОСОБА_2 , здійснив наїзд на ОСОБА_1 , який внаслідок наїзду отримав тілесні ушкодження. Через отримані тілесні ушкодження позивачу завдано моральну шкоду, при визначені розміру якої позивач виходив з такого: 1) внаслідок наїзду зазнав надзвичайного стресу та страху за своє життя, а також сильного фізичного болю; 2) перебував на стаціонарному лікуванні 2 місяці (у цей період позивач зазнавав сильного фізичного болю, страху за подальше життя та результат лікування, був змушений терпіти медичні втручання й перебувати у стані залежності від сторонньої допомоги, що спричинило значні моральні страждання); 3) позивачу було травматично ампутовано праву кисть, що суттєво вплинуло на можливість самостійного забезпечення свого життя та потреб; 4) інвалідність встановлена позивачу безстроково, тобто в нього немає надії на відновлення попереднього стану; 5) змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя; 6) вимушено змінив сталий життєвий устрій та втратив можливість заробітку та повноцінної реалізації в житті. Згідно рекомендацій щодо реабілітації, що додані до позову, у позивача встановлено обмеження до самообслуговування та трудової діяльності.

Враховуючи наведене, просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь позивача 150 000 грн 00 коп. відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 08 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок ДТП задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75 000 грн 00 коп.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь до спеціального фонду державного бюджету судовий збір у розмірі 750 грн 00 коп.

Рішення суду оскаржило АТ «Українська залізниця», подавши в травні 2026 року через підсистему Електронний суд апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бориславського міського суду Львівської області від 08 квітня 2026 року, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції частково задовольняючи позов помилково ототожнив поняття «неправомірні дії» з поняттям «вина», адже за даних обставин моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, проте має бути протиправна поведінка заподіювача шкода, якої у даному випадку немає, адже має місце закриття кримінального провадження за фактом ДТП у зв`язку з відсутністю в діях машиніста пасажирського електропотяга складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 276 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Оскільки відсутня протиправна поведінка працівника (машиніста пасажирського електропотяга), відсутні підстави покладати відповідальність на роботодавця (АТ «Українська залізниця»), на підставі положень частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, місцевий суд не дотримався таких засад її відшкодування як розумність, виваженість та справедливість, не врахував, що стягнутий розмір призвів до безпідставного збагачення позивача. Також судом не повністю враховано при визначенні розміру моральної шкоди грубу необережність самого позивача, яка сприяла виникненню шкоди та полягала у тому, що такий в момент ДТП перебував у стані алкогольного сп`яніння, а також допустив інші порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54 (далі – Правила), що узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 05 жовтня 2022 року в справі № 357/2446/21 та від 23 грудня 2025 року в справі № 635/7163/23. Вказують також на те, що позивачем не обґрунтовано заявлений до стягнення розмір моральної шкоди, як і не надано доказів, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну способу його життя, зокрема, висновків психолога, показів свідків, доказів проходження ним реабілітації. Оскільки на момент отримання травми, позивачу виповнилось 60 років, останнім не надано доказів на підтвердження того, чи працював він на цей момент, або можливо отримував пенсію.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Рішення суду позивачем в апеляційному порядку не оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Судом встановлено, що 07 грудня 2024 року близько 21:43 год на 3-й пасажирській платформі, 4-ої приймально-відправній колії вокзалу станції Хмельницький, поїзд № 55/13 (Київ-Рахів), ЧС-8 № 005 депо приписки ТЧ-1 Київ-Пасажирський, під керуванням машиніста ОСОБА_2 , під час відновлення руху здійснив наїзд на гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який у стані алкогольного сп`яніння слідував по пасажирській платформі. Внаслідок наїзду ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.

18 грудня 2024 року відомості за вказаним фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024243000003845 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 276 КК України.

Згідно з виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 11086 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні з 17 грудня 2024 року по 06 січня 2025 року з діагнозом неповний травматичний відрив правої кисті на рівні кіток зап`ястку. Відкритий перелом горбистої нігтьової фаланги 1-го пальця правої кисті з дефектом.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) № 19 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 17 січня 2025 року по 18 лютого 2025 року з діагнозом: травматична ампутація правої кисті на рівні п`ясних кісток і нігтевої фаланги І пальця, з дефектом тканин. Інфікована після травматична культя правої кисті на рівні ІV-V п`ясних кісток і нігтевої фаланги І пальця з некрозом і великим дефектом тканин, слабогранулююча рана.

17 січня 2025 року у ході досудового розслідування призначено судово-медичну експертизу ОСОБА_1 . Відповідно до висновку експерта від 21 травня 2025 року № 52 у ОСОБА_1 станом на 17 грудня 2024 року – 06 січня 2025 року лікарями КП «ХМЛ» ХМР описані - травма правої кисті у вигляді неповного травматичного відриву правої кисті на рівні кісток зап`ястку, рани в ділянці правої кисті, вивиху 2-5-ої п`ятних кісток, перелому фаланг 2-3-го пальців з подальшою їх ампутацією, відкритого перелому основи нігтьової фаланги 1-го пальця, що могли утворитися від дії тупого твердого предмету; - травма обличчя у вигляді перелому кісток носу зі зміщенням, що могла утворитися від дії тупого твердого предмету, та за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричиняють короткочасний розлад здоров`я, згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», що затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17 січня 1995 року № 6. Вищевказані травми могли утворитися за обставин вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи. Відсутність рентгенівських знімків та неявка потерпілого на судово-медичне обстеження не дає можливості оцінити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень травми правої кисті у ОСОБА_1 згідно вимог пункту 4.13 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» наказу МОЗ України «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України». Виставлений лікарем КП «ХМЛ» від 17 січня 1995 року № 6. Виставлений лікарем ХМР діагноз «Струс головного мозку» не підтверджений об`єктивною характерною неврологічною симптоматикою, тому не приймається до уваги при встановлені ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

З акта службового розслідування аварії, складного 26 грудня 2024 року, вбачається що випадок стався внаслідок порушення потерпілим ОСОБА_1 Правил, а саме пунктів 2.2, 2.3, 2.5, 2.6. Вини працівників залізничного транспорту в даному випадку не вбачається.

Постановою заступника начальника ВРЗСТ СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області капітана Лисака Р. Р. від 22 травня 2025 року закрито кримінальне провадження № 12024243000003845 від 18 грудня 2024 року у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 стаття 276 КК України.

Із постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що працівники залізничного транспорту діяли згідно Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року № 411 та в їх діях порушень правил безпеку руху та експлуатації транспорту не виявлено, тому в їх діях відсутній склад кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною 2 статті 276 КК України. Крім того проведеним досудовим розслідуванням встановлено відсутність складів інших злочинів, так враховуючи, що травмування ОСОБА_1 , настала без втручання сторонніх осіб і є нещасним випадком, який наступив внаслідок необережних дій самого потерпілого, що стало можливим внаслідок порушення ним загальнообов`язкових правил поводження та користування залізничним транспортом, оскільки залізниця зона підвищеної небезпеки, тобто в даних матеріалах кримінального провадження відсутні ознаки злочинів, передбачених статями 121, 115, 120 КК України.

З витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 31 березня 2025 року № 64/25/661Р ОСОБА_1 встановлено інвалідність третьої групи, з діагнозом травматична ампутація двох і більше пальців кисті.

Згідно з рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, номер витягу 64/25/661/І, ОСОБА_1 має помірний ступінь обмеження у здатності до самообслуговування та трудовій діяльності, має протези після ампутації на різних рівнях правої кисті.

З пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності за загальним захворюванням довічно.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 212/7628/21 зазначено, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц)».

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Таким чином, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Близькі за змістом викладеним судом вище правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 727/8980/15-ц, від 05 грудня 2018 року в справі № 426/16825/16-ц, від 05 червня 2019 року в справі № 461/8496/15-ц, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 148/2109/17, від 04 березня 2020 року в справі № 641/3547/17, від 22 липня 2020 року в справі № 520/11029/14-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі № 285/4223/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 569/10236/17, від 15 жовтня 2020 року в справі № 199/6848/16-ц.

Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров`я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України. Безпека руху поїздів - це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв (частини перша-друга статті 11 Закону України «Про залізничний транспорт»).

Пунктом 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.

У той же час, згідно з пунктами 2.1-2.3 Правил пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії».

Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовному зв`язку.

При наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід.

Згідно з пунктами 2.5, 2.20 Правил пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів, знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Стандарт доказування залежить і від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електропотягом, належним відповідачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а отриманню позивачем тілесних ушкоджень, який перебував у стані середнього ступеню тяжкості алкогольного сп`яніння, сприяла його власна груба необережність, як наслідок порушення ним загальнообов`язкових правил на залізничному транспорті, що підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 22 травня 2025 року.

При цьому судами не встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, виникла внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_1 .

Колегія суддів ураховує те, що хоча вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, проте у силу закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність без вини.

Зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Водночас колегія суддів не може погодитись з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди.

Як зауважено Верховним Судом у змісті постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Відтак, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталим і підлягає визначенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів встановивши наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди, зокрема, поведінку працівників відповідача, які вживали відповідних та невідкладних заходів щодо зменшення шкоди, а також самого позивача, а саме факт перебування у цей момент у стані алкогольного сп`яніння, а також грубе порушення ним відповідних положень Правил (наведених вище), глибині та тривалості моральних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку із отриманими тілесними ушкодження, їх вплив, виходячи з їх характеру, на зміни у його житті, враховуючи такі засади як розумність, виваженість та справедливість, вважає, що домірним та достатнім, виходячи з наведеного буде відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 50 000 грн 00 коп. Такий розмір в цілому узгоджується з практикою Верховного Суду у відповідній категорії справ, за участю підприємств залізничного транспорту.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

Враховуючи наведене, рішення належить змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 75 000 грн 00 коп. до 50 000 грн 00 коп.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

З огляду на викладене, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині розміру моральної шкоди підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, АТ «Українська залізниця» належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 299 грн 98 коп., а рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір судового збору, стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави з 750 грн 00 коп. до 500 грн 00 коп., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 08 квітня 2026 року в частині вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши її розмір з 75 000 грн 00 коп. до 50 000 грн 00 коп.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 08 квітня 2026 року в частині стягнення з акціонерного товариства «Українська залізниця» до спеціального фонду державного бюджету судового збору змінити, зменшивши його розмір з 750 грн 00 коп. до 500 грн 00 коп.

Компенсувати акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 299 грн 98 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич