Вирок від 30 липня 2026 р. у справі №308/8755/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8755/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в м. Ужгород , кримінальну справу №308/8755/26 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140160000101 від 24.01.2025 року відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ужгород Закарпатської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, раніше не судимого, військовослужбовця військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , призваного за мобілізацією, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення :

прокурора ОСОБА_4

сторона захисту:

захисника ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , який призваний на військову службу під час мобілізації, перебуваючи на посаді старшого оператора взводу управління 1 зенітної кулеметної роти військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування військової частини , діючи умисно о 15.00 год. 31.03.2024року самовільно залишив місце несення служби, пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , що в АДРЕСА_2 та був відсутній на службі по 23.01.2025року , проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.

Надалі, молодший сержант ОСОБА_3 , у порушення вказаних вимог вищевказаного законодавства, повторно вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби, за наступних обставин.

Встановлено, що відповідно до витягу наказу командира військової частини НОМЕР_2 №105 від 11.04.2025року, молодшого сержанта ОСОБА_3 сержанта резерву сержантського складу роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_3 , призначено наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 10.04.2025року №311-РС на посаду сержанта резерву запасної роти військової частини НОМЕР_2 .

Надалі, молодший сержант ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , який призваний на військову службу під час мобілізації, перебуваючи на посаді сержанта резерву запасної роти військової частини НОМЕР_2 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування військової частини, діючи умисно о 08:00 год. 23.06.2025року самовільно залишив місце несення служби, тимчасовий пункт дислокації військової частини НОМЕР_2 , що в АДРЕСА_3 та був відсутній на службі по 11.05.2026р., проводячи час на власний розсуд по місцю свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.

11.05.2026 року молодшого сержанта ОСОБА_3 виявлено в ході обшуку по місцю свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 та затримано в порядку ст. 615 КПК України.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у нез`явленні військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України.

Судовий розгляд проведено стосовно особи ОСОБА_3 , якому висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно обвинувального акту згідно до вимог статті 337 КПК України.

Під час здійснення головуючим процесуальних дій по визначенню обсягу та порядку дослідження доказів, обвинувачений ОСОБА_3 вказав, що свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнає, щиро розкаюється. По суті фактичних обставин справи ОСОБА_3 пояснив, що не з`явився вчасно до підрозділів військової частини та був відсутній на військовій службі, оскільки мав проблеми зі здоров`ям та певні конфлікти з командуванням , і після залишення місця служби, перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_5 не оспорювали фактичні обставини кримінального провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений ОСОБА_3 правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюють ся.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні просив врахувати надані ним характеризуючи дані на обвинуваченого, щиросердечні зізнання ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, визнання ним вини в повному обсязі та бажання ОСОБА_3 надалі повернутись на військову службу до військової частини.

Після роз`яснення учасникам судового розгляду наслідків застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, вони підтвердили відсутність оспорюваних ними обставин по справі та погодилися, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене вище, суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_3 та дослідивши матеріали кримінальної справи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 , прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_3 суд кваліфікує, як нез`явлення військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану , тобто , вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.

Згідно ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно - небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Кримінальна відповідальність передбачає законно обґрунтований обов`язок обвинуваченого ОСОБА_3 , який вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, піддатися осуду з боку держави і бути покараним у повній відповідності із законом.

Обвинувачений ОСОБА_3 на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності на той час не страждав, не страждає на такі і в теперішній час, що стверджується медичною характеристикою на військовослужбовця від 10.04.2024р. , поводиться адекватно. Тому суд визнає його осудним та відповідальним за скоєне.

До обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , відповідно до статті 66 КК України суд відносить щире каяття обвинуваченого .

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом не встановлено.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 виду та міри покарання, суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто , призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року Про практику призначення кримінального покарання, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із класифікації злочинів ( ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004року, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 , покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення передбачене ч.5 ст. 407 КК України яке є тяжким злочином, вчинений умисно та особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, однак, самовільно залишив місце несення служби військову частину НОМЕР_1 з 31.03.2024року та в подальшому повторноо самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 та був відсутній на службі з 23.06.2025року по 11.05.2026року , що свідчить про небажання стати на шлях виправлення та обставини, що пом`якшують покарання -визнання вини ,.

Зважаючи на положення статті 50 КК України якою встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами», на положення статті 65 КК України , якою встановлено, що «особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень», враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_3 , усі пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання на певний строк у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.5 ст. 407 КК України.

Саме таке покарання на думку суду , буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження нових кримінальних правопорушень .

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує неможливість застосування щодо нього положень ст.ст. 69, 75 КК України.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в своїй постанові від 11.11.2021 року, в справі № 220/1260/20 вказав на те, що статтею 4 КК України передбачено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

В свою чергу, ст.5 КК України визначає, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.

Тобто , до події, факту застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення ч. 1 ст.5 КК України є винятком із правила, визначеного ст.4 КК України, і обумовлені тим, що згідно із міжнародними конвенціями не може накладатися покарання більш тяжке, ніж те, яке могло бути застосоване у той час, коли злочин було вчинено, а якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на цю особу.

В даному випадку Законом № 2839-IX від 13.12.2022р., який набрав чинності 27.01.2023 року, частину першу статті 75 після слів "кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією" доповнено словами та цифрами "кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці", тобто , посилено закон про кримінальну відповідальність в частині неможливості застосування положень ст. 75 КК України стосовно осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, в тому числі за ч.5 ст.407 КК України. Аналогічні обмеження були внесені і до ст. 69 КК України, а тому , не може йтися про зворотну дію закону та застосування ст.5 КК України. Застосуванню підлягає виключно ст.4 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України (на час розгляду справи) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд приходить до висновку про те, що звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування.

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, був відсутній у військовій частині близько 12-ти місяців та не вживав будь-яких дій для повернення на службу, що свідчить про негативне ставлення до служби та свого військового обов`язку, негативний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що підриває боєздатність Збройних Сил України в цілому.

Враховуючи положення ст. 75 КК України, оскільки винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України доведена в ході судового розгляду, відсутні підстави для застосування до ОСОБА_3 вимоги ст. 75 КК України.

Суд переконаний, що таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Дане остаточне покарання (позбавлення волі), на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 слід рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 11.05.2026 року о 07 год. 19 хв.

Вирішуючи питання про зарахування до строку відбування покарання обвинуваченому терміну попереднього ув`язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, суд вважає за необхідне зарахувати ОСОБА_3 строк його попереднього ув`язнення у період з 11.05.2026 року о 07 год. 19 хв. по день набрання даного вироку законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Відповідно до абз. 8 п. 2 ч. 3 та абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та мотиви його ухвалення.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 02.07.2026рокуроку щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , в межах кримінального провадження продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком до 28.08.2026 року включно.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Речові докази і арешт майна

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.

Згідно ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Процесуальні витрати відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.369-371, 373-376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання: за ч.5 ст. 407 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 11.05.2026 року о 07 год. 19 хв.

Зарахувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в строк відбуття призначеного йому покарання термін попереднього ув`язнення з 11.05.2026 року о 07 год. 19 хв. (затримання на підставі ст. 208 КПК України) до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі на підставі ст. 72 ч. 5 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою в той же строк із моменту отримання його копії. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1