Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №260/5813/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/5813/24 пров. № А/857/33410/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року, прийняте суддею Плехановою З.Б. у м. Ужгороді, у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі також – В/Ч, відповідач) про визнання протиправними дій щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №260/9852/23 без рівноцінної та повної компенсації витрат доходів;

- зобов`язання нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №260/9852/23.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 позов задоволено.

Суд зазначив, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям утримана сума податку з доходів фізичних осіб підлягає поверненню шляхом виплати відповідної компенсації в розмірі суми утриманого податку.

Приналежному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу грошового забезпечення в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена йому одночасно з виплатою грошового забезпечення за наявності у позивача статусу військовослужбовця.

Таким чином, саме неправомірні дії відповідача слугували підставою несвоєчасної виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі (не в день звільнення і проведення розрахунку), а тому суд критично оцінив доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для виплати позивачу такої грошової компенсації враховуючи втрату позивачем статусу військовослужбовця на момент її виплати.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, В/Ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Так, суд зобов`язав В/Ч ( НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити за минулі періоди компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб. Проте, законодавство не передбачає нарахування компенсації податку з доходів фізичних осіб на суми присуджені рішенням суду.

Також, позивач не звертався до відповідача з заявою про компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриманого при виконанні преюдиційного рішення. У зв`язку з цим вказана вимога позивача є передчасною і не підлягає до задоволення, що в свою чергу, тягне за собою відмову у задоволенні другої вимоги позивача про зобов`язання вчинити дії як похідної вимоги.

Вважає, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Відтак, позивачем пропущено строк звернення до суду.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 березня 2023 №230-ОС «Про особовий склад», виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 , офіцера групи телекомунікаційних систем відділення зв`язку та інформаційних систем, призваного під час мобілізації на особливий період, якого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 зараховано в розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, з 27 березня 2023.

У період із квітня 2022 до часу звільнення з військової служби у березні 2023 позивач проходив військову службу за контрактом на посадах осіб офіцерського складу у до ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/Ч НОМЕР_1 ).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №260/9852/23 вирішено :

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/Ч НОМЕР_1 ) щодо застосування із квітня 2022 по березень 2023 включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (В/Ч НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із квітня 2022 по березень 2023 включно грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із врахуванням раніше виплачених сум.

Згідно особистих карток грошового забезпечення за 2022 - 2023 рік, прикордонний загін здійснював нарахування та виплату позивачу грошове забезпечення за період з квітня 2022 по березень 2023 у розмірі, зокрема, 22.05.2024 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №260/9852/23 ОСОБА_1 виплачено заборгованість із грошового забезпечення у сумі 104845,28 грн.

22 червня 2024 представником позивача до відповідача скеровано адвокатський запит де просив надати детальні помісячні розрахунки нарахувань (із зазначенням видів та складових грошового забезпечення) та утримань складений НОМЕР_3 прикордонним загоном, на підставі якого 22.05.2024, НОМЕР_3 прикордонним загоном було проведено виплату ОСОБА_1 , у загальній сумі 104845,28 грн., на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №260/9852/23.

НОМЕР_3 прикордонний загін листом від 02.07.2024 №09/8442-24-Вих., у відповідь на адвокатський запит зазначив, що рішення суду виконано в добровільному порядку та надав довідки перерахунку грошового забезпечення позивача за 2022-2023 року та розрахунковий лист за травень 2024.

З наданих документів вбачається, що НОМЕР_3 прикордонним загоном на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №260/9852/ 23 нараховано до виплати позивачу грошове забезпечення в розмірі 130242,58 грн., одночасно із вказаної суми утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 23443,66 грн. та військовий збір у розмірі 1953,64 грн.

22 травня 2024 на картковий рахунок позивача зараховано кошти у розмірі 104845,28 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до ч. ч. 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що оскільки нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально – побутових витань, надбавок та виплат здійснювалися позивачу у зв`язку з виконанням ним своїх обов`язків під час проходження військової служби, а тому такі виплати повинні відбуватися із одночасною компенсацією позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пунктів 2 вказаного Порядку № 44 від 15.01.2004.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів при проведенні позивачу доплати грошового забезпечення на виконання рішення суду та наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №260/9852/23.

Щодо втрати позивачем статусу військовослужбовця на час виплати заборгованості, то колегія суддів зазначає, що таке не звільняє відповідача компенсувати позивачу суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві такої компенсації вже після звільнення з військової служби, та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця.

Тому, дії відповідача по утриманню з суми грошового забезпечення податку на доходи фізичних осіб без її компенсації втрат доходів, є протиправними.

Аналогічного змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 825/761/17.

Щодо покликання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Втім, положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України), Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).

У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Предметом судового розгляду є спір про право позивача про нарахування та виплату недоотриманої суми грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Як слідує з матеріалів справи, 22.05.2024 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №260/9852/23 позивачу виплачено заборгованість із грошового забезпечення у сумі 104845,28 грн.

22 червня 2024 представником позивача до відповідача скеровано адвокатський запит де просив надати детальні помісячні розрахунки нарахувань (із зазначенням видів та складових грошового забезпечення) та утримань.

НОМЕР_3 прикордонний загін листом від 02.07.2024 №09/8442-24-Вих., у відповідь на адвокатський запит зазначив, що рішення суду виконано в добровільному порядку та надав довідки перерахунку грошового забезпечення позивача за 2022-2023 року та розрахунковий лист за травень року.

Позивач звернувся з позовом до суду 04.09.2024, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків вказаного суд, тому в задоволенні такої слід відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частини НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 у справі №260/5813/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш