Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №260/5718/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/5718/24 пров. № А/857/1305/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Обрізка І.М.,

суддів – Іщук Л.П., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року, прийняте суддею Скраль Т.В., в м. Ужгороді, в порядку письмового провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (надалі також - ГУПФУ в Закарпатській області, відповідач), у якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1982 по 04.03.1983 в технічному училищі № 3 (запис у трудовій книжці № 8); періоду роботи з 01.05.1984 по 30.09.1984 в колгоспі «Іскра Леніна» (записи у трудовій книжці № 11 та 12); періоду роботи з 08.08.1985 по 24.09.1985 в рабкопі «Куракино» (запис у трудовій книжці № 15);

- зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 04.03.1983 в технічному училищі № 3 (запис у трудовій книжці № 8); періоду роботи з 01.05.1984 по 30.09.1984 в колгоспі «Іскра Леніна» (записи у трудовій книжці № 11 та 12); періоду роботи з 08.08.1985 по 24.09.1985 в рабкопі «Куракино» (запис у трудовій книжці № 15).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1982 по 04 березня 1983 в технічному училищі №3, періоду роботи з 01 травня 1984 по 30 вересня 1984 в колгоспі «Іскра Леніна» та періоду роботи з 08 серпня 1985 по 24 вересня 1985 в рабкопі «Куракино»; зобов`язано зарахувати до страхового стажу для обчислення розміру пенсії періоду навчання з 01 вересня 1982 по 04 березня 1983 в технічному училищі №3, періоду роботи з 01 травня 1984 по 30 вересня 1984 в колгоспі «Іскра Леніна» та періоду роботи з 08 серпня 1985 по 24 вересня 1985 в рабкопі «Куракино» та здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з моменту переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Суд зазначив, що відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 №656 «Про трудові книжки робочих та службовців» відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Закарпатській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги покликаються на те, що зарахування періоду роботи в колгоспі на підставі записів у трудовій книжці про прийом на роботу і звільнення чинним законодавством не передбачено.

Період діяльності ОСОБА_1 в колгоспі «Іскра Леніна» не враховано до страхового стажу, оскільки відсутня підтверджуюча довідка про кількість відпрацьованих людино - днів. За наявності документа про освіту встановленого зразка період навчання зараховується до страхового стажу для призначення пенсії. Період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1982 по 04.03.1983 зарахувати не можливо, оскільки згідно свідоцтва № НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримали робітничу спеціальність, проте інформація про присвоєння ОСОБА_1 робітничої кваліфікації з набутої професії відсутня. Крім того, запис у трудовій книжці під №15 потребує підтвердження уточнюючою довідкою, оскільки містить виправлення дати прийому та дати наказу про прийом.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 13 грудня 1999 отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 70-71).

Згідно паспорту громадянина України вірним прізвищем позивача є ОСОБА_1 , (а.с.57-59).

29 серпня 2018 ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського об`єднаного управління ПФУ із заявою № 3364 про перехід на пенсію за віком, (а.с. 72).

ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Закарпатській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 87).

10 грудня 2021 позивач звернувся до ПФУ із заявою в якій просив провести перегляд трудового стажу та врахування періоду роботи в колгоспі «Каменный» (запис в трудовій книжці № 7-10, колгоспом був направлений на навчання в Технічне училище № 3), та к-з « ОСОБА_2 » (запис у трудовій книжці № 11-12 ), періоду роботи в Рабкооп Куркино (запис у трудовій книжці № 15-17), період навчання в технічному училищі № 3 ( запис у трудовій книжці № 8), період одержання матеріальної допомоги по безробіттю (запис у трудовій книжці № 29,30), (а.с. 104).

27 січня 2022 ГУ ПФУ в Закарпатській області листом № 2678-2669/Ш-03/8-2800/22 повідомило ОСОБА_1 , що 12 листопада 2021 листом Головного управління №5745-5742/Ш-02/8-0700/21 було надано роз`яснення з питань зазначених у зверненні. Зазначається, що зарахування періоду роботи в колгоспі на підставі записів в трудовій книжці про прийом на роботу і звільнення чинним законодавством не передбачено. Зважаючи на вищенаведене період діяльності в колгоспі «Искра Ленина» (записи в трудовій книжці 11, 12) не враховано до страхового стажу, оскільки відсутня підтверджуюча довідка про кількість відпрацьованих людино-днів. Період навчання з 01.09.1982 по 04.03.1983 зарахувати не можливо, оскільки згідно свідоцтва № НОМЕР_1 отримали робітничу спеціальність, проте інформація про присвоєння робітничої кваліфікації з набутої професії відсутня. Період у трудовій книжці під №15 потребує уточнюючої довідки, оскільки містить виправлення дати прийому та дати наказу про прийом. Для врахування до страхового стажу періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю, яка виплачувалася відповідно до статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» та пункту 1-статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», підстав немає.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

В даній справі спірним періодом, який не зарахований до пільгового стажу, є з 01.11.1985 по 08.01.1992.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі як і раніше - Закон №1058-ІV).

Закон №1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із статтею 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статей 6, 7 Закону №1788-XII особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».

Суд також враховує, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162) у трудову книжку вноситься запис про роботу: прийом на роботу, перехід на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Дана Інструкція була чинною до 29.07.1993.

Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки колгоспника покладається саме на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу, тобто на роботодавця.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, як і зазначено вище, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При поданні заяви, 29 серпня 2018 про призначення/перерахунок пенсії позивачем було надано трудову книжку від 04 листопада 1976 НОМЕР_2 , (а.с. 73-85).

Відповідно до записів № 8-9 у трудовій книжці позивач з 01 вересня 1982 по 05 березня 1983 навчався в технічному училищі № 3 по спеціальності водій автомобіля.

Відповідно до записів № 11-12 у трудовій книжці позивач з 01 травня 1984 по 30 вересня 1984 працював в колгоспі «Искра Ленина» в якості будівельника по найму.

Відповідно до записів № 15-16 у трудовій книжці позивач з 08 серпня 1985 по 24 вересня 1985 працював в рабкопі «Куракино».

В даному випадку відповідач мав в розпорядженні трудову книжку, в якій по хронології відображено місце та роботу яку виконував позивач, наявний відтиск печатки, тому суд прийшов до вірного висновку про те, що відповідач до обрахунку стажу позивача поставився формально, та протиправно не зарахував спірний період до страхового стажу.

Доводи відповідача про не зарахування періоду діяльності в колгоспі «Искра Ленина» (записи в трудовій книжці №11,12), адже відсутня підтверджуюча довідка про кількість відпрацьованих людино – днів є безпідставними, оскільки позивач не був членом колгоспу, а працював будівельником по найму.

Додатково апеляційний суд зазначає, що стаття 56 Закону №1788-ХІІ визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин.

Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.

З приводу покликання апелянта на не зарахування періоду діяльності в рабкопі «Куракино», адже запис у трудовій книжці містить виправлення дати прийому та дати наказу про прийом, то таке є безпідставним, оскільки, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, у трудовій книжці наявний запис «Виправленому 08 вірити».

Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку № 637 (у редакції чинній на момент подання заяви) встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

У межах пенсійної справи наявне свідоцтво ОСОБА_1 № 226538 про те, що він навчався з 01 вересня 1982 по 04 березня 1983 (а.с. 52).

Таким чином, відповідачем безпідставно не зарахована період навчання позивач з 01 вересня 1982 по 05 березня 1983 в технічному училищі № 3.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Апеляційний суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 260/5718/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш