Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №594/480/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 594/480/26 пров. № А/857/28013/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кушнір В.О.

за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Порцін В. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2026 року у справі № 594/480/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного штрафу,

місце ухвалення судового рішення місто Борщів, Тернопільської області

Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїГубіш О.А.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2026 року у справі № 594/480/26 скасовано постанову серії ГБВ № 999996 від 24 березня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.183 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. на ОСОБА_1 .

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.183 КУАП закрито.

Стягнуто з Головного управління національної поліції у Тернопільській області, код ЄДРПОУ 40108720, за рахунок бюджетних асигнувань в користь держави судовий збір у сумі 665,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що 24 березня 2026 року позивач зателефонувала на лінію « 102» та повідомила неправдиву інформацію, викликавши спецслужби, а саме - поліцію, чим скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП. Поліцейським було виявлено дане порушення та винесено на позивача постанову серії ГБВ № 999996 від 24.03.2026 за ст. 183 КУпАП.

Відповідно до ст. 183 КУпАП завідомо неправдивий виклик пожежно -рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної(швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначає про надання до суду першої інстанції відеозаписів та аудіозаписів, які за його твердженням, безпосередньо стосуються позивача і вчиненого правопорушення, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що повідомлення позивача про неправомірні дії по відношенні до її доньки не перевірено, не спростовано і рішення не прийнято.

Незважаючи на заперечення позивача, щодо неправдивого виклику, протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст.183 КУпАП не складався.

Розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог КУпАП не відбулося.

Будь-яких доказів які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП відповідачем надано не було, не здобуто таких і в ході судового розгляду.

Суб`єктом владних повноважень не доведено законності прийнятого ним рішення, а відтак і факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що є наслідком скасування постанови.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з постанови серії ГБВ № 999996 від 24 березня 2026 року убачається, що 24.03.2026р. о 10 год. 03 хв. позивач, перебуваючи у м. Борщів по вул. Шевченка Чортківського району, здійснила завідомо неправдиве повідомлення по лінії 102 та повідомила про факт якого не було, чим порушила вимоги ст.183 КУпАП.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Згідно ст. 183 КУпАП, завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань, тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до приписів статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Тобто, зі змісту вказаних норм слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд апеляційної зазначає, що об`єктивна сторона правопорушення, визначеного ст. 183 КУпАП, яке інкримінується позивачу, полягає у завідомо неправдивому виклику служби, зокрема поліції. При цьому дії особи спрямовані саме на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як, зокрема, поліції. Особа викликає поліцейського нібито для надання допомоги, знаючи наперед те, що у цьому немає ніякої необхідності.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Особа, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, та бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до оскаржуваної постанови, позивач здійснила завідомо неправдивий виклик поліції, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач покликається на те, що, позивач, перебуваючи здійснила завідомо неправдивий виклик спеціальних служб.

Однак, з такими твердженнями відповідача суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З наявних у матеріалах справи доказів, а саме аудіозапису слідує, що 24 березня 2026 року позивач через лінію 102 повідомила, що начальник слідчого відділення поліції Озимок І.Г., проїжджаючи на автомобілі, кинув у її дочку уламком скла, після чого, працівник ТЦК по відношенні до дочки вчинив аналогічні дії. Що їй повідомила дочка.

Дані відеозапису з нагрудної камери поліцейського містять відомості з приводу складання працівником поліції відносно позивача оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення. При цьому розгляду справи про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, даний відеозапис не містить.

Апеляційним судом також установлено, що матеріали перевірки включають у себе рапорт чергового про фіксацію повідомлення, пояснення позивача, аудіозапис звернення позивача на лінію « 102», відео з нагрудної камери поліцейського, де зафіксовано виключно момент винесення постанови.

Жодних доказів фактичного вчинення позивачем правопорушення у вигляді неправдивого виклику спеціальних служб (поліції) такі матеріали перевірки також не містять.

Окрім того оскаржувана постанова, відзив на позовну заяву та апеляційна скарга не містить переліку доказів, які були підставою для висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.

Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем в установленому порядку не перевірено повідомлення позивача про неправомірні дії по відношенні до її доньки, за фактом такого повідомлення з прийняттям відповідного рішення.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суб`єктивна сторона правопорушення, яке ставиться у вину позивачу, характеризується наявністю прямого умислу. Тобто, особа, повідомляючи певну інформацію поліції, усвідомлює, що вона є неправдивою, та бажає безпідставного виїзду на місце виклику працівників поліції.

Разом з тим, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факту наявності у позивача прямого умислу на вчинення завідомо неправдивого виклику поліції, оскільки такий виклик був зумовлений суб`єктивним сприйняттям позивача загрози його безпеці.

Отже, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності, та мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку про недоведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 183 КУпАП.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки доказів вчинення позивачем завідомо неправдивого виклику поліції відповідачем не надано, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2026 року у справі № 594/480/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді В. О. Кушнір

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 04 серпня 2026 року