Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №380/2169/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Справа № 380/2169/26 пров. № А/857/33482/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року (головуючий суддя Желік Олександра Мирославівна, м. Львів) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

Короткий зміст позовних вимог

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 17.01.2026;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 цього Закону.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким задоволено частково адміністративний позов, а саме суд: - визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 17.01.2026; - зобов`язав ВЧ НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з підстав, що зазначені в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», із врахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач підтвердив наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби у зв`язку із загибеллю його батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України. Суд виходив із того, що висновком військово-лікарської комісії встановлено причинний зв`язок захворювання, яке стало причиною смерті батька позивача, із захистом Батьківщини, а тому смерть внаслідок такого захворювання охоплюється гарантіями, передбаченими абзацом шістнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також суд першої інстанції виснував, що положення закону не вимагають, аби смерть настала безпосередньо під час виконання бойового завдання чи перебування у районі ведення бойових дій, оскільки визначальним є наявність причинного зв`язку між смертю та виконанням військового обов`язку. Крім того, суд визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо необхідності розмежування понять «загибель» та «смерть», а також щодо застосування положень Інструкції №280, вказавши, що остання не може звужувати зміст гарантій, встановлених законом. З огляду на це суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби та зобов`язав відповідача повторно розглянути поданий позивачем рапорт із урахуванням наданої судом правової оцінки.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби з тих мотивів, що обрання конкретного способу реалізації повноважень щодо вирішення питання про звільнення належить до компетенції відповідача, а тому ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання останнього повторно розглянути рапорт позивача із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач оскаржив рішення першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що:

1) суд першої інстанції неправильно застосував абзац шістнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», безпідставно поширивши його дію на випадок смерті військовослужбовця внаслідок захворювання, тоді як наведена норма, на думку апелянта, стосується виключно випадків загибелі або зникнення безвісти близького родича;

2) суд помилково ототожнив поняття «загибель» і «смерть». Апелянт зазначає, що законодавець свідомо використовує різні терміни, а у випадках, коли має намір поширити правове регулювання на обидві категорії, прямо застосовує конструкції «загибель (смерть)» або «загиблий (померлий)». Оскільки в абзаці шістнадцятому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ вжито лише поняття «загинули», смерть військовослужбовця від захворювання, навіть пов`язаного з проходженням військової служби, не охоплюється змістом цієї норми;

3) суд безпідставно поклав в основу своїх висновків положення Інструкції №170, яка використовує формулювання «загибель (смерть)», хоча підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати чи розширювати зміст закону;

4) суд неправильно витлумачив вимогу закону щодо загибелі особи під час безпосередньої участі у визначених законом заходах. На думку апелянта, ця підстава звільнення передбачає сукупність двох взаємопов`язаних умов: близький родич має загинути або пропасти безвісти, і це повинно статися під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії. Натомість установлений судом причинний зв`язок між смертю від захворювання та проходженням військової служби сам по собі не свідчить про виконання циз умов в спірній ситуації.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм законодавства, на підставі повно встановлених обставин справи. Доводи апеляційної скарги, на його переконання, є безпідставними. Посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін. Аргументи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зводяться до такого:

1) відповідач безпідставно наполягає на правомірності відмови у звільненні, оскільки спочатку прийняв наказ про звільнення позивача та довів його до відома, а згодом фактично скасував таке рішення без належного правового оформлення, чим порушив принцип правової визначеності та законні очікування позивача;

2) доводи апеляційної скарги про необхідність розмежування понять «загибель» і «смерть» ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки визначальним для застосування цієї норми є не спосіб настання смерті, а встановлення причинного зв`язку між смертю військовослужбовця та його безпосередньою участю у заходах із захисту Батьківщини, що підтверджено висновком військово-лікарської комісії та узгоджується з практикою апеляційних судів;

3) посилання апелянта на Інструкцію № 280 та поділ втрат особового складу на «бойові безповоротні втрати» та «інших померлих» є безпідставним, оскільки зазначена Інструкція має виключно обліково-статистичний характер і не може звужувати підстави звільнення, визначені Законом № 2232-XII;

4) твердження апелянта про відсутність у батька позивача безпосередньої участі у відповідних заходах на день смерті є помилковим, оскільки закон не вимагає, щоб смерть настала безпосередньо під час виконання бойового завдання. Позивач посилається на те, що безпосередня участь батька позивача у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони підтверджена належними доказами, а висновок військово-лікарської комісії встановлює причинний зв`язок між захворюванням, яке призвело до смерті, та захистом Батьківщини.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції

ОСОБА_1 11.03.2022 у віці 20 років був призваний на військову службу за мобілізацією та проходить її в посаді начальника служби захисту інформації в автоматизованих системах військової частини НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , батько позивача (підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії « НОМЕР_3 ) був призваний на військову службу 19.05.2014 ІНФОРМАЦІЯ_1 та проходив військову службу на посаді заступника командира реактивного артилерійського дивізіону з тилу бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_4 .

Майор ОСОБА_2 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у періоди: з 09.07.2014 по 23.09.2014, з 08.10.2014 по 04.01.2015, з 04.02.2015 по 15.04.2015, з 29.07.2015 по 09.12.2015, з 20.02.2016 по 23.06.2016, з 16.10.2016 по 23.11.2016, з 29.11.2016 по 15.02.2017, з 15.01.2018 по 30.04.2018, з 30.04.2018 по 10.06.2018, з 18.06.2018 по 14.08.2018, з 05.02.2019 по 04.04.2019, з 24.07.2019 по 08.09.2019, з 24.06.2020 по 12.11.2020, з 04.06.2021 по 01.11.2021, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_4 від 23.11.2021 №1618 про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення (про безпосередню участь особи в антитерористичній операції),.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону (м. Львів), куди був госпіталізований. Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 08.12.2021 Старостою Воле-Висоцького старостинського округу №1 Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, та лікарським свідоцтвом про смерть №75 від 06.12.2021.

Згідно з витягом з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії №30 від 09.02.2022, захворювання «злоякісне новоутворення правої легені» майора ОСОБА_2 , 1976 року народження, підтверджене військово-медичними документами за листопад-грудень 2021 року, виданими ВМКЦ Західного регіону, та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 08.12.2021, послужило причиною смерті 05 грудня 2021 року – «ЗАХВОРЮВАННЯ І ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».

17.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до свого безпосереднього командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 , під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану в Донецькій та Луганській областях, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

22.01.2026 командир 11 армійського корпусу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України прийняв наказ №6, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, 23.01.2026 йому було вручено витяг із цього наказу.

28.01.2026 командувач 11 армійського корпусу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України прийняв наказ №7, яким пункт 22 параграфу 13 наказу командира 11 армійського корпусу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.01.2026 №6 про звільнення з займаної посади та звільнення у запас лейтенанта ОСОБА_1 скасував як не реалізований.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 31.01.2026 №ОКП11АК/3369/133/520 повідомила позивача про те, що подання військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби лейтенанта ОСОБА_1 залишено без реалізації з огляду на відсутність правових підстав для звільнення. Відповідач, обґрунтовуючи відмову, фактично виходив з того, що поняття «загибель» (внаслідок бойових дій) та «смерть від захворювання» не є тотожними; оскільки законодавець не включив до диспозиції підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону формулювання «або померли внаслідок захворювання», то ця норма не може бути застосована до випадку позивача; крім того, на момент настання смерті особа не брала безпосередньої участі у бойових діях або заходах із відсічі агресії.

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами першою та другою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану звільняються з військової служби: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 травня 2009 р. за № 438/16454 (далі – Інструкція).

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до пункту 30 частини 5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до Інструкції №170, для підтвердження підстави звільнення у випадку, якщо їхні близькі родичі загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, подаються:

- документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо), або копія посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці, або копія посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни;

- копія свідоцтва про смерть особи;

- документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

Позиція суду апеляційної інстанції

Суд першої інстанції при прийнятті спірного рішення дійшов таких висновків:

- розмежування понять «загинув» та «помер» не має самостійного юридичного значення при вирішенні питання про застосування гарантій, передбачених законодавством для сімей військовослужбовців, визначальним є не буквальне формулювання у документах, а фактичні обставини смерті та наявність причинного зв`язку між нею і виконанням військового обов`язку чи захистом Батьківщини;

- поняття «загинули», вжите в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, охоплює також випадки смерті військовослужбовця внаслідок захворювання, якщо причинний зв`язок такого захворювання і смерті пов`язаний із захистом Батьківщини та підтверджений висновком військово-лікарської комісії;

- абзац 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII не містить вимоги щодо перебування особи у день смерті безпосередньо в районі проведення відповідних заходів. Закон не містить вимоги, щоб смерть настала безпосередньо у день виконання бойового завдання або під час фактичного перебування у районі бойових дій. Вирішальним є встановлений причинний зв`язок між участю у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони та настанням смерті. Ототожнення відповідачем критерію «під час безпосередньої участі» із буквальним перебуванням у районі виконання завдань у день смерті є штучним звуженням змісту норми закону. Такий підхід ігнорує характер військової служби та специфіку наслідків участі у бойових діях, зокрема можливість настання смерті внаслідок захворювання, отриманого під час виконання відповідних завдань.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

як правильно визначив суд першої інстанції, у спірних правовідносинах ключовим є питання, чи охоплює правова конструкція «загинули … під час безпосередньої участі у … здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях», передбачена абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, випадки, коли смерть близького родича військовослужбовця настала внаслідок захворювання, причинно пов`язаного із захистом Батьківщини.

Аналіз тексту норми абз. 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ дозволяє зробити висновок, що для звільнення з військової служби підчас дії режиму воєнного стану через сімейні обставини військовослужбовець, який не бажає продовжувати службу, повинен довести повноважному начальнику наявність таких двох обставин в їх сукупності:

а) близькі родичі військовослужбовця (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти;

б) загибель або зникнення безвісти близького родича настали під час його безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

І. оцінюючи аргументи суду першої інстанції про те, що поняття «загинули», вжите законодавцем в абзаці шістнадцятому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, охоплює також випадки смерті військовослужбовця внаслідок захворювання, якщо таке захворювання пов`язане із захистом Батьківщини, суд апеляційної інстанції враховує таке:

Буквальне тлумачення абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ свідчить, що законодавець визначив вичерпний перелік юридичних фактів, з настанням яких пов`язується виникнення у військовослужбовця підстав для звільнення зі служби, а саме - загибель або зникнення безвісти близького родича.

При застосуванні норм щодо проходження військової служби поняття «смерть» та «загибель» співвідносяться як загальне та часткове, де «смерть» є біологічним фактом припинення життя, а «загибель» - це смерть за певних екстремальних або насильницьких обставин. Чинне законодавство та нормативні акти Міністерства оборони України розмежовують поняття «загибель» та «смерть від захворювання» як різні (відмінні) підвиди (підмножини) поняття «смерть», що не перетинаються між собою. Так, відповідно до пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, військово-лікарські комісії приймають різні за змістом постанови щодо причинного зв`язку: (1) про поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого при захисті Батьківщини, що призводить до загибелі, та (2) про захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини, що призводить від смерті від хвороби. Отже, нормативний механізм встановлення причинного зв`язку смерті побудований на тому, що загибель та смерть внаслідок захворювання є різними юридичними фактами, які не можуть ототожнюватися.

Апеляційний суд також враховує, що абзац 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ чітко та недвозначно вказує на «загибель» як підставу його застосування, а також не містить в тексті цієї норми ширшого формулювання «загибель (смерть)», «загиблий (померлий)» чи будь-якої іншої вказівки, яка б свідчила про намір законодавця поширити її дію також на випадки смерті внаслідок захворювання, як це, на противагу, визначено в положеннях ст.ст.21-4, 24, 25, 41 цього ж Закону.

Відповідно до обставин цієї справи, батько позивача помер у лікувальному закладі внаслідок злоякісного новоутворення, а витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії встановлює лише причинний зв`язок захворювання і смерті як таких, що кваліфікуються пов`язаними із захистом Батьківщини. Разом з тим, цей висновок не змінює характеру юридичного факту, який настав, а саме - смерті військовослужбовця внаслідок захворювання, що водночас не свідчить про загибель цієї особи для цілей застосування в розумінні абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що поняття «загинув» для цілей застосування абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ охоплює також смерть від захворювання є помилковим та ґрунтується на безпідставному розширювальному тлумаченні цієї норми матеріального права. Проте суд не є законодавцем та не має повноважень підміняти парламент шляхом доповнення встановлених законом підстав для звільнення з військової служби новими, не передбаченими самим законом.

ІІ. апеляційний суд також визнає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що абзац 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ не містить вимоги щодо безпосередньої участі військовослужбовця в момент загибелі у відповідних заходах, та визначальний характер встановлення причинного зв`язку між смертю та виконанням військового обов`язку для застосування цієї норми, оскільки законодавець пов`язав виникнення права на звільнення військовослужбовця із сукупністю (одночасним існуванням) двох умов (обставин), а саме:

- безпосередня участь близького родича військовослужбовця в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

- загибель/пропажа безвісти близького родича військовослужбовця під час безпосередньої участі у перелічених заходах.

Словосполучення «під час безпосередньої участі» є невід`ємною складовою диспозиції цієї норми та характеризує обставини, за яких загибель або зникнення безвісти близького родича є підставою для її застосування. Оскільки ця умова сформульована законодавцем чітко та недвозначно, то така не може бути виключена або замінена судом іншими умовами шляхом її свавільного тлумачення.

Як встановив суд та підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_4 від 23.11.2021 №1618, ОСОБА_2 дійсно упродовж проходження військової служби неодноразово брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Водночас ця довідка чітко визначає періоди такої участі, останній із яких тривав до 01.11.2021. Разом із тим, ОСОБА_2 помер підчас лікування від злоякісного новоутворення правої легені 05.12.2021, тобто після 01.11.2021. Отже, з 01.11.2021 та до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 не брав безпосередньої участі у заходах, перелік яких наведений в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а відтак – відсутня одна із двох передбачених законом обов`язкових умов застосування цієї норми у спірних правовідносинах.

Посилання суду першої інстанції на те, що достатнім для застосування абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ є встановлення військово-лікарською комісією причинного зв`язку між захворюванням, яке призвело до смерті, та захистом Батьківщини, колегія суддів апеляційного суду визнає помилковим та таким, що не ґрунтується на тексті самої норми. Причинно-наслідковий зв`язок міг би бути підставою для надання членам сім`ї померлого військовослужбовця певних соціальних гарантій (напр., виплати компенсацій, допомог, призначення пенсій утриманцям тощо), проте не є самостійною підставою для звільнення близького родича із військової служби. Отже, висновок військово-лікарської комісії дійсно підтверджує причинний зв`язок смерті внаслідок захворювання із проходженням військової служби та захистом Батьківщини, однак сам по собі не підтверджує загибелі під час безпосередньої участі у заходах, визначених абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Фактично суд першої інстанції, поклавши в основу рішення висновок військово-лікарської комісії, підмінив передбачену законом умову щодо часу та обставин настання загибелі іншим юридичним фактом - встановленням причинного зв`язку захворювання, внаслідок якого настала смерть військовослужбовця, із захистом Батьківщини. Проте таке тлумачення не узгоджується із буквальним змістом норми закону, оскільки призводить до ігнорування однієї із ключових умов її застосування та фактично розширює коло осіб, на яких поширюється дія цієї норми, тобто виходить за межі судового тлумачення закону. Апеляційний суд визнає таке тлумачення суду першої інстанції contra legem (тлумачення проти тексту закону), що призводить до очевидної помилки при застосуванні цієї норми матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що у позивача відсутня сукупність передбачених абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ умов, необхідних для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а тому відповідач правомірно відмовив йому у реалізації подання про звільнення з військової служби. Отже, відповідач не порушив права позивача у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Підсумовуючи наведені вище мотиви, колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Враховуючи слушність аргументів апелянта-відповідача, слід прийняти нове рішення – про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалює нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позивач відповідно до закону був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, питання про його розподіл не вирішується. Щодо витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, то з огляду на статус учасників справи (позивач – фізична особа, відповідач – суб`єкт владних повноважень) понесені апелянтом витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 380/2169/26 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Судові витрати, понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції, не відшкодовуються.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Постанова у повному обсязі буде складена протягом десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 04.08.26