Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №442/3423/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 442/3423/26 пров. № А/857/34619/26

Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П.І.,

суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в апеляційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Жидачівський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 08 червня 2026 року (головуючий суддя Павлів А.І.),

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - уповноваженого адвоката, звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову інспектора ДПП Стовбун А.Л. про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії 5АВ № 11364322 від 11.07.2025, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та оштрафовано на 340,00 грн за недотримання вимог п. 12.9 ПДР України та перевищення швидкості руху транспортного засобу більш як на 20 км/год.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є засудженою особою та відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. Початок строку відбування - 15.02.2024, кінець строку - 15.02.2030. Отже, позивач не вчиняв та не міг вчинити порушення правил дорожнього руху, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 08.06.2026 позов задоволено частково. Оскаржувану постанову серії 5АВ № 11364322 від 11.07.2025 скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача закрито відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України. В решті позовних вимог (про визнання протиправною спірної постанови) відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Вказує на те, що припинення права власності на транспортний засіб автоматично не звільняє особу від статусу суб`єкта відповідальності у розумінні статті 14-2 КУпАП, відповідно до імперативних вимог якої адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе особа, за якою зареєстровано транспортний засіб у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.

Наголошує, що станом на дату фіксації правопорушення автомобіль "Volkswagen Golf" (д.н.з. НОМЕР_1 ) був зареєстрований у Реєстрі МВС за ОСОБА_1 . Тому висновок суду про те, позивач не може бути суб`єктом відповідальності лише на підставі втрати права власності є юридично неспроможним, оскільки КУпАП пов`язує відповідальність із фактом державної реєстрації, яка на момент фіксації припинена не була.

Таким чином, на думку відповідача, дії посадових осіб Департаменту повністю відповідали вимогам чинного законодавства і оскаржувана постанова є правомірною.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає апеляційному перегляду.

Належно повідомлені учасники справи в судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) про відкладення апеляційного розгляду справи через причини, які можуть визнаватися поважними не подали.

За приписами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Норма аналогічного змісту міститься у ч. 3 ст. 268 КАС України, якою встановлено особливості повідомлення учасників справи в окремих категоріях термінових адміністративних справ, зокрема передбачених статтею 286 КАС України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на викладене та враховуючи можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

При цьому суд вважає застосовними положення ч. 3 ст. 243 КАС України щодо строків складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком Залізничного районного суду м. Львова від 30.10.2024, який набрав законної сили 29.01.2025, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 3 ст. 307 КК України та призначено йому покарання, з урахуванням статей 69, 70 КК України, у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Речові докази, зокрема, автомобіль "Volkswagen Golf", 2000 року випуску 2000, р.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_1 та дві пари ключів до цього автомобіля конфісковано.

Згідно з повідомленням ДУ "Дрогобицька виправна колонія (№ 40)" від 16.04.2026, ОСОБА_1 відбуває покарання за вироком суду з 15.02.2024 по 15.02.2030.

Постановою державного виконавця Залізничного ВДВС у м. Львові від 21.02.2025, у зв`язку з виконанням рішення суду про конфіскацію в дохід держави всього майна ОСОБА_1 , вирішено накласти арешт на все належне йому майно.

Постановою державного виконавця Залізничного ВДВС у м. Львові від 05.06.2025 встановлено, що згідно з наказом голови ЛОДА № 48/25 від 30.05.2025 та актом приймання-передавання майна від 05.06.2025, автомобіль "Volkswagen Golf", рік випуску 2000, НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та 2 пари ключів до цього автомобіля передано військовій частині НОМЕР_3 , у зв`язку з чим припинено розшук зазначеного майна.

За даними реєстраційної картки ТЗ, легковий автомобіль марки та моделі "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2000, VIN № НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_1 ; дата реєстрації 24.09.2022; знято з обліку 05.12.2025.

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії 5АВ № 11364322 від 11.07.2025, ОСОБА_1 , 10.07.2025 о 13 год 40 хв за адресою Р01 Київ-Обухів 3+461, керуючи транспортним засобом "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 27 км/год, чим порушив пункт 12.9 (б) ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, у зв`язку з чим на позивача накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

12.09.2025 за постановою серії 5АВ № 11364322 від 11.07.2025 органом ДВС відкрито виконавче провадження № 79093080 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у подвійному розмірі в сумі 680,00 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та скасовуючи оскаржувану ним постанову Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції констатував, що на дату вчинення адміністративного правопорушення автомобіль, яким було перевищено допустиму швидкість руху, що зафіксовано в автоматичному режимі, вже вибув із власності позивача та був переданий іншому суб`єкту у встановленому законодавством порядку, а тому позивач не може нести адміністративну відповідальність за таке правопорушення.

Колегія суддів вважає зазначені висновки правильними і такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам матеріального права.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).

Положення статті 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 122 КУпАП адміністративним правопорушенням є перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.

Згідно з приміткою до цієї статті, суб`єктом правопорушення є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою-третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.

Статтею 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача, відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Нормами статті 279-3 КУпАП регламентовано порядок звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).

Так, згідно зі статтею 279-3 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

Аналогічну норму щодо звернення до уповноваженого органу у 20-денний строк особи, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, містить також розділ III "Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі", затвердженої наказом МВС № 13 від 13 січня 2020 року.

Статтею 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється, зокрема, у разі конфіскації майна.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Отже, після конфіскації майна (транспортного засобу) колишній власник втрачає усі правомочності власника щодо цього майна і таке майно переходить у власність держави.

Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок № 1388), визначає механізм державної реєстрації транспортних засобів та перелік документів, необхідних для її здійснення.

Відповідно до пункту 8 зазначеного Порядку документом, що підтверджує правомірність набуття транспортного засобу, є, зокрема, рішення про безоплатну передачу конфіскованого майна, винесене комісією, утвореною відповідно до пункту 11 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 985.

Таким чином, Порядок № 1388 безпосередньо визнає рішення комісії про передачу конфіскованого майна належною та достатньою правовою підставою для набуття транспортного засобу особою, якій його передано.

Пунктом 11 Порядку № 1388 визначено, що державна реєстрація конфіскованих транспортних засобів проводиться на підставі рішення суду про конфіскацію та рішення Кабінету Міністрів України або комісії про передачу такого транспортного засобу.

Положення Порядку № 1388 покладають обов`язок щодо державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу на особу, яка набула транспортний засіб та звертається для проведення відповідної реєстраційної дії. Після конфіскації транспортного засобу колишній власник не має правових підстав для здійснення його державної реєстрації чи перереєстрації, оскільки втрачає право власності на нього та будь-які повноваження щодо розпорядження таким майном.

Судом встановлено, що за викорок суду, який набрав законної сили 29.01.2025, автомобіль "Volkswagen Golf" ( НОМЕР_1 ), який належав позивачу на праві власності та був за ним зареєстрований, конфісковано в дохід держави.

Надалі постановою державного виконавця від 05.06.2025 встановлено факт передачі цього транспортного засобу військовій частині НОМЕР_3 .

Отже, станом на дату вчинення адміністративного правопорушення (10.07.2025) цей автомобіль вже вибув із володіння позивача та був переданий іншому суб`єкту у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відтак, оскільки внаслідок процедури конфіскації позивач втратив право власності на відповідне майно та, як наслідок, усі правомочності власника щодо такого майна (право володіння, користування та розпорядження), і за обставинами справи фактично та юридично він був позбавлений будь-якої можливості володіти, користуватися або розпоряджатися спірним транспортним засобом задовго до вчинення адміністративного правопорушення, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку ОСОБА_1 не може нести відповідальність за подальшу експлуатацію цього автомобіля, зокрема, за порушення правил дорожнього руху, якого він очевидно не вчиняв та не міг вчинити.

При цьому суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача про те, що позивач був зобов`язаний визначити належного користувача транспортного засобу, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру транспортних засобів або скористатися механізмом звільнення від відповідальності, передбаченим статтею 279-3 КУпАП.

Зазначені доводи ґрунтуються на твердженні, що на момент вчинення правопорушення позивач залишався власником транспортного засобу та зберігав щодо нього права й обов`язки власника. Однак такі твердження спростовуються дослідженими судом доказами, які підтверджують припинення права власності позивача на автомобіль у зв`язку з його конфіскацією та подальшою передачею військовій частині.

Більше того, після конфіскації транспортного засобу позивач був позбавлений не лише фактичної можливості користуватися ним, а й правових підстав для вчинення будь-яких дій, пов`язаних із визначенням належного користувача, державною реєстрацією чи перереєстрацією такого транспортного засобу. Обов`язок щодо здійснення відповідних реєстраційних дій після набуття транспортного засобу покладається на особу, яка його набула, а не на особу, право власності якої припинилося.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що сам по собі факт того, що відомості про нового власника або користувача транспортного засобу не були своєчасно відображені у відповідному державному реєстрі, не може покладати на позивача негативні наслідки та створювати для нього обов`язок нести адміністративну відповідальність за дії, пов`язані з використанням майна, яке на момент вчинення правопорушення вже не перебувало у його власності.

Фактично позиція відповідача зводиться до того, що особа повинна нести адміністративну відповідальність за використання транспортного засобу після того, як право власності на нього припинилося внаслідок конфіскації за вироком суду та майно було передано іншому суб`єкту. Такий підхід суперечить як встановленим судом фактичним обставинам справи, так і правовій природі інституту права власності та конфіскації майна.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що у спірній ситуації посадові особи Департаменту патрульної поліції діяли відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки правомірно керувалися відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, згідно з якими транспортний засіб був зареєстрований за позивачем.

У зв`язку з оскарженням постанови у справі про адміністративне правопорушення до суду, суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність низці критеріїв, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України, та ухвалює судове рішення на засадах принципу верховенства права, справедливості та виходячи із завдань адміністративного судочинства.

Тому прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, не завжди є визначальним для констатації правомірності такого рішення та відсутності підстав для його скасування в судовому порядку.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції доходить висновку, що, вирішуючи цю справу, Жидачівський районний суд Львівської області повно та усебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні у ній докази та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, яким скасував оскаржувану постанову серії 5АВ № 11364322 від 11.07.2025 та закрив провадження щодо ОСОБА_1 у відповідній справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Доводи апелянта на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення ст. 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не переглядається.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 139, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 08 червня 2026 року у справі № 442/3423/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Повне судове рішення складено 03.08.26