Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №560/11233/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11233/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

04 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, в якому просив:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 29.11.2023 при звільненні за період з 29.11.2023 по день фактичного розрахунку - 30.04.2026 включно;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 29.11.2023 при звільненні за період з 29.11.2023 по день фактичного розрахунку - 30.04.2026 включно в сумі 357 410,80 грн.;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 . Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення відповідно до Порядку № 159 з березня 2023 року по місяць фактичного розрахунку з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Ухвалою судді від 25.06.2026 визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої відповідно до вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України із зазначенням інших підстав для поновлення процесуального строку звернення до суду в частині позовних вимог, а також доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з указаними позовними вимогами.

30.06.2026 від представника позивача до суду першої інстанції надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до суду частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 29.11.2023 при звільненні.

У заяві представник позивача зазначав, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано неконституційними положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України щодо обмеження строків звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат. На думку позивача, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку є компенсаційною виплатою, що виникає безпосередньо з трудових (службових) відносин, право на його стягнення в умовах триваючого невиконання зобов`язань роботодавцем не може бути звужене процесуальними строками.

Крім того, позивач посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, згідно з якими право на середній заробіток за статтею 117 КЗпП України пов`язане з моментом фактичного розрахунку, а триваюче правопорушення з боку роботодавця свідчить про безперервність порушення прав особи. Також сторона позивача наголошує на сталій судовій практиці, зокрема постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 420/27284/24 та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 140/8269/25, де чітко визначено пріоритет застосування норм статті 233 КЗпП України як спеціальних щодо строків захисту прав публічних службовців (як звільнених, так і діючих) порівняно з положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України. Зважаючи на безперервний характер порушення його прав та зміну правового регулювання після рішень вищих судових інстанцій, позивач просить визнати причини пропуску строку поважними, поновити його та прийняти позовну заяву до розгляду.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року визнано неповажними наведені у заяві про поновлення процесуального строку причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 29.11.2023 при звільненні; та позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 29.11.2023 при звільненні – повернено позивачеві.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та ухвалити рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки відповідачем були виплачені кошти на розрахунковий рахунок позивача 30.04.2026 в сумі 202 282,36 грн. Представник позивача звернулася із заявою до відповідача з проханням виплатити середній заробіток у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні та компенсацію втраченого доходу у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення (додаток до позовної заяви). Листом від 16.06.2026 № 679/184/352/пс Військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті. Представником позивача 22.06.2026 подано адміністративний позов до Хмельницького окружного адміністративного суду, з метою відновлення порушених прав та стягнення середнього заробітку, а також компенсації втрати частини доходів. Тому, позивач вважає, що строк звернення до суду з вказаними позовними вимогами не порушений.

Відповідач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.04.2026, перебіг визначеного законом місячного строку звернення до суду розпочався 01.05.2026 та закінчився 31.05.2026.

Позивач звернувся до суду лише 22.06.2026, тобто зі значним пропуском встановленого процесуального строку.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 01 липня 2026 року про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що наведені представником позивача аргументи базуються на помилковому ототожненні санкції (середнього заробітку) із заробітною платою (грошовим забезпеченням). Суд визнав посилання на практику Верховного Суду та рішення КСУ щодо ст. 233 КЗпП України нерелевантними до цього спору. Інших об`єктивних та непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному поданню позову, стороною позивача суду не надано. Тому, наведені у заяві причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними, а у задоволенні заяви про поновлення процесуального строку відмовляє, та позовна заява позивача в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 29.11.2023 при звільненні підлягає поверненню позивачеві.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на таке.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.

За правилами частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

За змістом частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Судом встановлено, що повертаючи позов без розгляду, суд першої інстанції застосував місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Апеляційний суд звертає увагу, що Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання застосування приписів статті 122 КАС України у співвідношенні до положень КЗпП України і практика Верховного Суду у подібних спорах сформована так, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова ВС від 30 травня 2024 року у справі № 280/6009/23).

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах норми КЗпП України.

Таким чином, КАС України передбачає можливість установлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу і таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Колегія суддів зауважує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеної виплати обмежується місячним строком (частина п`ята статті 122 КАС України).

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, висловленій у постанові від 11.02.2021 в справі № 240/532/20.

За такого правового регулювання, колегія суддів відхиляє аргументи позивача щодо безпідставного застосування судом першої інстанції приписів частини п`ятої статті 122 КАС України до спірних правовідносин і необхідність застосування положень КЗпП України.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.04.2026, перебіг визначеного законом місячного строку звернення до суду розпочався 01.05.2026 та закінчився 31.05.2026.

Позивач звернувся до суду лише 22.06.2026, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України.

При цьому колегія суддів зазначає, що позивачем не наведено будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про існування об`єктивних та непереборних обставин, що унеможливлювали своєчасне подання позову.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позову без розгляду в цій частині позовних вимог у зв`язку з пропуском визначеного у ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 08.10.2025 у справі № 560/19282/24.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.