Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №522/11604/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/11604/26

Головуючий в 1 інстанції: Чорнуха Ю.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

при секретарі – Жигайлової О.Е.,

за участю апелянта – ОСОБА_1 ,

представника апелянта – адвоката Тішина Д.П.,

представника позивача – Білоконь Н.О.,

представника третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Мусульманської релігійної громади у м. Одесі – Рузметової Саодатжон

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Мусульманської релігійної громади у м. Одесі про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2026 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив затримати громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців по 22.12.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України;

- відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що дозволений строк перебування на території України у громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 закінчився. Позивач зазначає про наявність факту порушення відповідачем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, незаконного перебування його на території України, а саме невиконання рішення про примусове повернення від 16.06.2026 № 51011301000021537, а також небажання залишати територію України. Зазначені обставини дають підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, існує ризик його втечі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2026 року позов задоволено. Затримано громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 (шість) місяців до 22.12.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; звільнити громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб та без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС»; передати громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на поруки Мусульманській релігійній громаді у місті Одесі.

В апеляційній скарзі апелянт вказує, що він тривалий час (з 2018 року) проживає в Україні, фактично перебуває у шлюбних відносинах (без реєстрації шлюбу) з громадянкою України ОСОБА_4 , веде спільний побут та має на утриманні малоліьню дитину, що народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що застосування до нього примусового повернення та заборони в`їзду строком на 3 роки розриває його зв`язок із новонародженою дитиною та цивільною дружиною, залишаючи матір без належної підтримки, а немовля - без батьківського піклування, що є грубим та непропорційним втручанням у сімейне життя.

Апелянт зазначає, що з наданих до суду першої інстанції позивачем матеріалів не вбачається наявності обґрунтованих підстав вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або що існує ризик його втечі.

Крім цього, апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що на розгляді Одеського апеляційного суду перебуває справа № 522/10130/21 про закриття кримінального провадження з підстав ст. 49 КК України, в якій апелянт є обвинуваченим та зобов`язаний з`являтись на виклики до суду.

Також апелянт вказує, що в Приморському районному суді м. Одеси відкрито провадження щодо оскарження адміністративного стягнення у справі №522/12031/26-Е, що суперечить висновку суду першої інстанції про те, що постанову від 16.06.2026 року ПР МОД 013040 відповідач не оскаржив.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ним оскаржується рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 5101130100021537 від 16.06. 2026 року про примусове повернення в країну походження справа №522/11965/26.

Також апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції не врахував звернення Мусульманської релігійної громади у м. Одесі про взяття ОСОБА_1 на поруки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22.06.2026 року о 15:00 год. був затриманий громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203 КУпАП для з`ясування обставин правопорушення, про що складено протокол № МОД 000399 від 22.06.2026.

В матеріалах справи наявна копія паспорта громадянина Республіки Таджикистан для виїзду за кордон ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт дійсний до 27.07.2028.

16.06.2026 щодо відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД 013049, за ч. 2 ст. 203 КУпАП України, у зв`язку із порушенням правил перебування іноземців в Україні, а саме: перевищення встановленого строку перебування в Україні.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 16.06.2022 серії ПР МОД 013140 відповідно до частини 1 ст. 203 КУпАП на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100 гривень.

16.06.2026 Головним управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 5101130100021537 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), яким вказану особу зобов`язано покинути територію України у термін до 18.06.2026. Зазначено, що рішення може бути оскаржено.

22.06.2026 щодо відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД 013080 за ч. 3 ст. 203 КУпАП України, у зв`язку із порушенням правил перебування іноземців в Україні, а саме: перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів та який протягом року був підданий адміністративному стягненню за таке саме порушення.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 22.06.2022 серії ПР МОД 013172 відповідно до частини 1 ст. 203 КУпАП на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100 гривень.

22.06.2026 Головним управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), яким вирішено примусово видворити з України відповідача.

У рішенні зазначено, що громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), останній раз прибув до України 09.09.2018 через державний пункт пропуску «Конотоп». Під час перебування в Україні зазначена особа тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) не виконав рішення про примусове повернення до країни походження від 16.06.2026. Дозволений строк перебування на території України у вказаної особи скінчився. ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) не має підстав для подальшого проживання в Україні, не може бути працевлаштований, мати законного постійного джерела доходу, не може забезпечувати власні потреби, не має жодної обставини, на підставі яких відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не може бути примусово видворений за межі України.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач тривалий час не вживав заходів для легалізації свого перебування на території України, не виконав в установлений строк без поважних причин рішення позивача про примусове повернення, у відповідача відсутні документи на право перебування на території України, відсутні докази того, що відповідач відноситься до осіб, яким надано статус біженця або є особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зокрема, статтею 29 Конституції України передбачено те, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. При цьому, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 року (далі - Закон №3773-VI), який підлягає застосуванню до спірних відносини в редакцій, яка діяла на час виникнення таких відносин.

За приписами ч.1 ст.26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Статтею 30 Закону №3773-VI передбачені наступні положення, якими врегульована процедура примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, і які підлягають застосуванню для вирішення даного спору:

- Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. (ч.1 ст.30);

- Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. (ч.3 ст.30);

- Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

(ч.4 ст.30).

З наведених положень ст.30 Закону №3773-VI слідує, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

При цьому, саме з метою забезпечення такого видворення іноземці та особи без громадянства можуть бути поміщені в пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, на підставі відповідного рішення.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що предметом цього позову є звернення ГУ ДМС в Одеській області до суду з метою затримання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців по 22.12.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Мотивуючи свої вимоги про примусове видворення відповідача, позивач посилається на прийняте ними рішення від 22 червня 2026 року про примусове видворення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення від 22 червня 2026 року про примусове видворення, 16.06.2026 року ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_1 . Відповідно до цього рішення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 вирішено повернути до країни походження або третьої крани та зобов`язати покинути територію України у термін до 18.06.2026 року. Строк оскарження рішення відповідно до КАС України 10 днів.

Варто зазначити, що рішення від 16.06.2026 року про примусове повернення до країни походження оскаржено ОСОБА_1 до суду та 14 липня 2026 року скасовано Приморським районним судом м. Одеси. (справа № 522/11965/26).

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що рішення про повернення до країни походження відповідачем не оскаржено і є чинним суперечить встановленим обставинам справи.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині притягнення відповідача до кримінальної відповідальності, що унеможливлює його повернення та виїзд з України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження.

Колегією суддів встановлено, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення 16.06.2026 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, триває розгляд кримінальної справи № 522/10130/21, відповідно до якої ОСОБА_1 є обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

Розгляд апеляційної скарги у вказаній кримінальній справі призначений на 30.09.2026 в апеляційній інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, і станом на момент розгляду цієї справи у суді, виїзд ОСОБА_1 з України не дозволяється на підставі ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - у зв`язку з розглядом судом кримінальної справи № 522/10130/21 стосовно нього, що на переконання колегії суду, свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства та наявність підстав для його скасування.

Колегія суддів враховує ті обставини, що відповідач, перебуваючи на території України, порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», перебуваючи на території України без законних підстав з 2018 року.

При цьому, з урахуванням всіх доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає доречними доводи апелянта про те, що положеннями КАС України передбачено інші заходи, які можуть бути застосовані до іноземця з метою забезпечення його видворення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість застосування до відповідача саме такого запропонованого позивачем заходу, як затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 289 КАС України частиною 1 визначено повноваження суду :

- за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Крім того, розділом ІІІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 року №353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22.01.2018 року №38/77) (надалі Інструкція) передбачені наступні положення:

« 1. У разі виявлення підстав, передбачених ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

2. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАСУ.

Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності.

Частиною 2 ст.245 КАС України передбачені повноваження суду на прийняття наступних рішень у процедурі примусового повернення іноземців або осіб без громадянства:

« 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;

12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.»

З наведеного слідує, що на відміну від положень статті 30 Закону №3773-VI, наведені положення КАС України та Інструкції, окрім затримання іноземця з поміщенням його до ПТПІ, передбачають також і інші заходи, які можуть бути застосовані до іноземця з метою забезпечення його примусового видворення, зокрема - взяття особи на поруки підприємства, установи чи організації, або зобов`язання іноземця внести заставу.

Відповідно до ч.2 ст.289 КАС України заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.

Частина 3 цієї статті передбачає, що не можуть застосовуватися взяття на поруки та застава до іноземців та осіб без громадянства, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності.

Відповідно до частини 4 цієї статті суд під час застосування застави та взяття на поруки письмово роз`яснює іноземцю або особі без громадянства покладені на нього обов`язки:

1) прибувати до визначеної службової особи з установленою судом періодичністю;

2) не відлучатися з населеного пункту, в якому іноземець або особа без громадянства тимчасово перебуває, без дозволу визначеної службової особи;

3) невідкладно повідомляти визначену службову особу про зміну свого місця проживання.

Окремо колегія суддів звертає увагу на положення ч.5 ст.289 КАС України, відповідно до якої взяття на поруки полягає у наданні уповноваженими особами підприємств, установ чи організацій, які суд вважає такими, що заслуговують на особливу довіру (поручителями), письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання іноземцем або особою без громадянства покладених на нього обов`язків відповідно до частини четвертої цієї статті і зобов`язуються за потреби доставити його до суду чи органу (підрозділу), який подав позов.

З матеріалів справи вбачається, що Мусульманська релігійна громада м. Одеси, яку суд апеляційної інстанції залучив до розгляду у справі в якості третьої особи, звернулась до суду з письмовим зобов`язанням про передачу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 на поруки їх організації до вирішення компетентними органами України його питання щодо подальшого перебування в Україні.

Вирішуючи питання про можливість задоволення клопотання про передачу на поруки відповідача Мусульманській релігійній громаді м. Одеси, колегія суддів враховує, що застосування такого заходу на практиці є недостатньо нормативно врегульованим.

Зокрема, застосування таких заходів, як взяття на поруки або внесення застави, передбачено лише у наведених вище положенням ст.289 КАС України та у аналогічних їм за змістом положеннях розділу ІІІ Інструкції.

Однак, ці нормативні положення не визначають стадій в процедурі примусового видворення іноземців, на яких можливо ініціювати застосування таких альтернативних заходів, не визначають круг суб`єктів, які можуть ініціювати застосування таких заходів, можливість та порядок заміни одного заходу іншим, банківські рахунки для сплати застави, тощо.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч.2 ст.6 КАС України).

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч.4 ст.6 КАС України).

Колегія суддів враховує, що принцип верховенства права охоплює не лише змістовий аспект (правового відношення між людиною і державою на засадах визнання людини вищою соціальною цінністю), але й процедурний аспект, який базується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону, вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону; застосування покарання виключно на підставі закону та ін.

Тому, запровадження на законодавчому рівні таких альтернативних заходів забезпечення примусового видворення, як взяття на поруки або внесення застави, потребує чіткого та зрозумілого нормативного врегулювання механізму їх застосування на притиці з метою дотримання такої вимоги як «якість» закону.

Відповідно до практики ЄСПЛ до «якості» закону висуваються такі вимоги: доступність; передбачуваність; чітка визначеність меж дискреційних повноважень, наданих органам влади, та спосіб їх здійснення.

У справі ЄСПЛ «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013 року, заява №20372/11: « 52. Суд повторює, що вислів «встановлено законом» у статті 11 Конвенції вимагає не лише того, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться. Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку, аби бути здатними за потреби, за відповідної консультації, передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою їхня дія (див., наприклад, рішення у справах «"Sunday Times" проти Сполученого Королівства (№ 1)» (Sunday Times v. the United Kingdom) (no.1), від 26.04.1979 року, п.49, серія A, №30; «Реквеньї проти Угорщини» (Rekvйnyi v. Hungary) [ВП], заява №25390/94, п.34, ECHR 1999-III; «Ротару проти Румунії» (Rotaru v. Romania) [ВП], заява №28341/95, п.55, ECHR 2000-V; та «Маестрі проти Італії» (Maestri v. Italy) [ВП], заява №39748/98, п.30, ECHR 2004-I).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що розгляд та вирішення клопотання Мусульманської релігійної громади м. Одеси про передачу їм на поруки відповідача на стадії апеляційного перегляду даної справи буде направлено на дотриманням принципу верховенства права та на досягнення визначених ч.1 ст.2 КАС України завдань адміністративного судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи оцінку можливості застосування до відповідача такого заходу як передача його на поруки, колегія суддів виходить з того, що передбачені ст.289 КАС України обмеження у застосуванні до відповідача такого заходу відсутні, оскільки раніше до відповідача не застосовувалися такі заходи, і відносно відповідача відсутні дані про його можливу причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності.

Також відсутні і підстави вважати, що відповідач не буде виконувати ті обов`язки, які на підставі ч.4 ст.289 КАС України можуть бути покладені на нього у випадку передачі його на поруки.

Колегією суддів враховано, що особа відповідача підтверджується паспортом громадянина Республіки Таджикистан для виїзду за кордон ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт дійсний до 27.07.2028, що виключає необхідність затримання його саме з метою ідентифікації.

Відповідно до пояснень відповідача він має постійне місце для проживання в АДРЕСА_1 . Вказана адреса відповідача також зазначається в усіх документах, які складались відносно нього що підтверджує постійні місце проживання відповідача за вказаною адресою.

У зверненні Мусульманська релігійна громада м. Одеси від 25.06.2026 року (а.с. 85) вказується, що за час перебування відповідача в Україні він зарекомендував себе як патріотична та дисциплінована особа, із громадянами України та іншими членами мусульманської діаспори в нього склались відмінні взаємовідносини, дотримувався правил і норм суспільної поведінки, багато часу приділяв допомозі нужденним одеситам та особам, які перебували на прифронтових територіях, неодноразово приймав участь у зборі та доставці допомоги мешканцям міста Миколаєва, а після деокупації Херсону і його нужденним мешканцям.

Враховуючи відсутність визначених законом заборон на передачу відповідача на поруки відповідно до положень ст.289 КАС України, наявність у відповідача постійного місця проживання в м.Одеса, матеріального забезпечення, та характеристику його особистості, колегія суддів вважає за можливе застосування до відповідача такого заходу забезпечення його примусового видворення як передача на поруки.

Враховуючи, що передбачена у ч.5 ст.289 КАС України така вимога для поручителя, як «заслуговує на особливу довіру», є суто суб`єктивною характеристикою, то з урахуванням долучених до справи документів, що підвереджують правосуб`єктність Мусульманської релігійної громади м. Одеси, колегія суддів вважає за можливе передати відповідача на поруки цій громадській організації.

В своєму зверненні від 25.06.2026 року Мусульманська релігійна громада м. Одеси зобов`язується взяти на поруки відповідача та поручається за його належну поведінку та виконання ним покладених на нього обов`язків, як то: прибувати до визначеної службової особи з установленою судом періодичністю; не відлучатися з населеного пункту, в якому він тимчасово перебуває, без дозволу визначеної службової особи; невідкладно повідомляти визначену службову особу про зміну місця проживання.

При цьому, на відповідача необхідно покласти обов`язки, передбачені ч.4 ст.289 КАС України та письмово роз`яснити йому, що в разі невиконання вказаних вище обов`язків, чи вчинення ним порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців уповноважений орган (підрозділ) може звернутися до адміністративного суду з позовною заявою про затримання цієї особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Також необхідно роз`яснити Громадській організації Мусульманській релігійній громаді м. Одеси, що за невиконання відповідачем покладених судом на нього зобов`язань, вона, як поручитель, несе визначену законом відповідальність.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, передбачене п.14 ч.2 ст.245 КАС України, про звільнення відповідача на поруки Мусульманській релігійній громаді м. Одеси .

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.289, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Толпиго Дениса Миколайовича, який діє в інтересах громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2026 року скасувати.

Прийняти по справі нове рішенні про часткове задоволення позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Звільнити громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 з пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, та передати його на поруки Мусульманській релігійній громаді м. Одеси.

Покласти на громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 такі обов`язки:

1) прибувати до визначеної службової особи з періодичністю, установленою Головним управління ДМС України в Одеській області;

2) не відлучатися з населеного пункту, в якому іноземець або особа без громадянства тимчасово перебуває, без дозволу визначеної службової особи;

3) невідкладно повідомляти визначену службову особу про зміну свого місця проживання.

Роз`яснити громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в разі невиконання вказаних вище обов`язків, чи вчинення ним порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців уповноважений орган (підрозділ) може звернутися до адміністративного суду з позовною заявою про затримання цієї особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Роз`яснити Мусульманській релігійній громаді м. Одеси, в особі її керівника голови Каріма Ільясова, що за невиконання громадянином Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладених судом на нього зобов`язань, вона, як поручитель, несе визначену законом відповідальність.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький