Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №400/12185/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12185/25

Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О.

Дата і місце ухвалення: 27.03.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі №400/12185/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.05.2025 року № 047350007352 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки № 487 від 10.10.1986 року, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та періоди роботи у колгоспі з 1992 по 1994 роки, з 1997 по 1999 роки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки позивачка на дату звернення із заявою про призначення пенсії не набула необхідного страхового стажу, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що за поданими документами до страхового стажу позивачки не було зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди роботи у колгоспі з 1992 по 1994 роки та з 1997 по 1999 роки у зв`язку з невідповідністю імені, зазначеного у свідоцтві про народження дитини та архівних довідках, паспортним даним позивачки. Крім того, апелянт зазначає, що питання призначення пенсії належить до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду України, а тому суд першої інстанції безпідставно втрутився у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13 травня 2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до принципу екстериторіальності, встановленого постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», заяву позивачки було передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області.

За результатами розгляду поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення від 21 травня 2025 року №047350007352, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Підставою для відмови зазначено відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV. У рішенні зазначено, що на дату звернення позивачка досягла пенсійного віку (62 роки 11 місяців 1 день), при цьому необхідний страховий стаж для призначення пенсії у 2025 році становить 32 роки, тоді як страховий стаж позивачки визначено у розмірі 17 років 4 місяці 21 день.

При цьому до страхового стажу не було зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за свідоцтвом про народження, оскільки ім`я матері у свідоцтві зазначено російськомовною формою імені «Аделия», що, на думку пенсійного органу, не відповідає паспортним даним позивачки.

Також не зараховано періоди роботи у колгоспі з 1992 по 1994 роки та з 1997 по 1999 роки, підтверджені архівними довідками від 09.12.2021 № В-696/01 та від 29.11.2021 №141/В-131/01-36, з тих самих підстав - невідповідності імені, зазначеного у довідках, паспортним даним позивачки.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а тому наявні в ній записи є належним доказом трудової діяльності позивачки у спірні періоди.

Суд дійшов висновку, що розбіжності у написанні імені позивачки російською мовою у свідоцтві про народження дитини та архівних довідках не можуть бути самостійною підставою для незарахування відповідних періодів до страхового стажу та позбавлення особи права на пенсійне забезпечення.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.05.2025 №047350007352, зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди роботи у колгоспі з 1992 по 1994 роки та з 1997 по 1999 роки і повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними, розсудливими, пропорційними та прийнятими з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на такого суб`єкта владних повноважень.

З огляду на характер спірних правовідносин колегія суддів перевіряє правомірність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області крізь призму наведених конституційних приписів та норм процесуального закону, а також спеціального законодавства, що регулює порядок призначення пенсії за віком.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі – Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі – Закон №1788-XII), а також Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі – Порядок №637).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, визначеного цією статтею. Починаючи з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

За визначенням частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частинами другою та четвертою цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними персоніфікованого обліку, а за періоди до запровадження такої системи – на підставі документів та в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 серпня 1993 року №637, якою затверджено Порядок №637. Пунктами 1 та 2 цього Порядку визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за її відсутності або відсутності необхідних записів трудовий стаж підтверджується іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання або архівними установами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність незарахування відповідачем до страхового стажу позивачки періодів її роботи у колгоспі з 1992 по 1994 роки та з 1997 по 1999 роки.

Як убачається з оскаржуваного рішення, підставою для незарахування зазначених періодів стало те, що в архівних довідках від 09.12.2021 № В-696/01 та від 29.11.2021 №141/В-131/01-36 ім`я позивачки зазначено російською мовою як « ОСОБА_2 », що, на думку пенсійного органу, не відповідає паспортним даним позивачки. Саме з цих підстав відповідач відмовився врахувати відповідні документи при визначенні страхового стажу.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 62 Закону №1788-XII та пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж підтверджується іншими документами.

Матеріалами справи підтверджується, що відомості про трудову діяльність позивачки у спірні періоди підтверджуються трудовою книжкою та архівними документами, достовірність яких відповідачем не спростована. При цьому жодних доказів недостовірності відомостей, внесених до трудової книжки, або їх невідповідності первинним документам матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів суду не надано.

За таких обставин розбіжності у написанні імені позивачки в окремих архівних документах самі по собі не можуть бути достатньою підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу.

Такий висновок узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду.

Так, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може нести відповідальність за правильність ведення та оформлення документації підприємством, а недоліки в оформленні первинних документів чи трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування відповідних періодів роботи до стажу, якщо сам факт виконання роботи підтверджується належними доказами.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а та від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, відповідно до яких формальні недоліки в оформленні документів не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів роботи до страхового стажу, якщо факт трудової діяльності підтверджується належними та допустимими доказами.

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неможливість зарахування спірних періодів роботи виключно з підстав невідповідності написання імені позивачки у архівних довідках паспортним даним. Сам факт зазначення імені «Аделия» російською мовою за відсутності будь-яких доказів того, що відповідні документи стосуються іншої особи, не свідчить про їх неналежність позивачці та не може бути достатньою підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу.

Більше того, відповідачем не наведено жодних обставин, які б ставили під сумнів належність трудової книжки та архівних довідок саме позивачці або спростовували факт її роботи у спірні періоди. Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність зарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу є законним, обґрунтованим та відповідає як нормам матеріального права, так і правовим висновкам Верховного Суду.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності незарахування позивачці до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Як убачається з оскаржуваного рішення, підставою для незарахування зазначеного періоду стало те, що у свідоцтві про народження доньки ім`я матері зазначено російською мовою як « ОСОБА_2 », що, на думку відповідача, не відповідає паспортним даним позивачки. Саме з цих мотивів відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для зарахування цього періоду до страхового стажу.

Водночас відповідно до пункту «ж» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку.

Матеріалами справи підтверджується, що на підтвердження зазначеного періоду позивачкою подано свідоцтво про народження доньки. При цьому відповідач не заперечує ні факту народження дитини, ні того, що позивачка є її матір`ю, а єдиною підставою для незарахування цього періоду стала розбіжність у написанні її імені російською мовою.

Колегія суддів вважає необґрунтованими наведені відповідачем мотиви відмови, оскільки самі лише розбіжності у написанні імені позивачки не свідчать про неналежність поданих документів та не можуть бути достатньою підставою для незарахування відповідного періоду до страхового стажу.

Саме по собі написання імені матері російською мовою (« ОСОБА_2 ») замість української форми не свідчить про те, що свідоцтво про народження стосується іншої особи, та не спростовує належності цього документа позивачці. За відсутності будь-яких доказів існування іншої особи з аналогічними анкетними даними або недостовірності поданого документа відповідач не мав правових підстав для відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для зарахування позивачці періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є правильним та відповідає вимогам матеріального закону.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а також зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії з метою відновлення порушених прав, свобод чи інтересів особи.

При цьому здійснюючи судовий контроль за рішеннями суб`єктів владних повноважень, суд не підміняє відповідний орган державної влади у здійсненні його дискреційних повноважень, а перевіряє законність прийнятого рішення та у разі встановлення його протиправності застосовує належний спосіб судового захисту, спрямований на відновлення порушеного права особи.

Як убачається з резолютивної частини рішення суду першої інстанції, суд не зобов`язав відповідача призначити позивачці пенсію за віком, а лише визнав протиправним рішення про відмову у її призначенні, зобов`язав зарахувати до страхового стажу спірні періоди, щодо яких встановлено протиправність відмови, та повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Такий спосіб захисту відповідає вимогам статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечує поновлення порушених прав позивачки та не свідчить про підміну судом повноважень органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії, оскільки остаточне рішення за результатами повторного розгляду заяви має бути прийняте саме компетентним органом після виконання вимог судового рішення.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам, правильно визначив характер спірних правовідносин і застосував до них норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а також не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, повторюють правову позицію, викладену під час розгляду справи, якій судом першої інстанції вже надано належну правову оцінку, та не містять нових обставин або доказів, які б спростовували встановлені судом фактичні обставини справи чи свідчили про неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року колегія суддів не вбачає.

З огляду на результат апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі №400/12185/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук