Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №520/5220/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 р. Справа № 520/5220/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 27.05.26 у справі № 520/5220/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі також - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру виплачуваної пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025, а саме виплаті пенсії в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 в повному нарахованому розмірі без застосування до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення без обмеження максимальним розміром.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру виплачуваної пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025, а саме виплаті пенсії в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 в повному нарахованому розмірі без застосування до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення без обмеження максимальним розміром.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Вищезазначене рішення Харківського окружного адміністративного суду 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 набрало законної сили 15.11.2025.

18.05.2026 представником позивача до Харківського окружного адміністративного суду подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій він просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у строк, встановлений судом, звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 шляхом надання доказів виплати ОСОБА_1 пенсії в повному нарахованому розмірі без застосування до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення без обмеження максимальним розміром.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що з 01.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області знову застосовано до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючі коефіцієнти до відповідних сум перевищення.

Отже, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 відповідачем не виконано повністю, чим обумовлено процедуру судового контролю.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 520/5220/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Не погодившись із зазначеною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постановляючи оскаржувану ухвалу, судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; має місце порушення норм процесуального права, а тому ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви у процедурі судового контролю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач, із посиланням на обставини справи, указує на те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 містить в собі початок зобов`язань відповідача здійснити виплату пенсії позивачу з 01.01.2025 року в повному нарахованому розмірі без застосування до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення без обмеження максимальним розміром. Однак, у свою чергу, не містить в собі кінця таких зобов`язань, зокрема, зумовлених існуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 р. № 1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”, якою продовжено на 2026 рік обмеження виплати пенсій, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Відтак, застосовуючи приписи вказаної Постанови Уряду з 01.01.2026, відповідач фактично перестав виконувати вказане рішення. Отже, посилання суду на те, що незгода позивача із тим, яким чином виконано судове рішення відповідачем, не є підставою для встановлення судового контролю, не відповідають обставинам справи, оскільки по 31.12.2025 року рішення виконувалось, а з 01.01.2026 перестало виконуватись. Посилання суду першої інстанції саме лише на диспозитивність відповідного права без надання оцінки доказовій базі свідчить про формальність та поверхневий підхід до вирішення вказаного питання. Щодо посилань суду, що при судовому контролі суд не вчиняє новий розгляд справи, ці доводи не узгоджуються з дійсними обставинами справи, позаяк позивач у процедурі судового контролю не просив стягнути з відповідача конкретні суми заборгованості з пенсії, а звернення з судовим контролем обумовлено встановленням відповідачем з 01.01.2026 обмежень щодо виплати пенсії позивача у повному обсязі всупереч судовому рішенню, котрим знято з 01.01.2025 всі обмеження без жодного кінцевого терміну такого зняття.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 набрало законної сили 15.11.2025.

Як зауважує позивач, по 31.12.2025 зазначене рішення суду виконувалось, а з 01.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області знову застосовано до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючі коефіцієнти до відповідних сум перевищення.

Указані обставини, на переконання позивача, свідчать про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконання судового рішення у справі.

Приймаючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у цій справі немає.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України”, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України” від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України” від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia” від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій зазначено: судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень” (далі також - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України у заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі 160/5259/20.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру виплачуваної пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025, а саме виплаті пенсії в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 в повному нарахованому розмірі без застосування до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення без обмеження максимальним розміром. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Зазначене рішення Харківського окружного адміністративного суду 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 набрало законної сили 15.11.2025.

Звертаючись до суду з указаною заявою та апеляційною скаргою, представник позивача зазначив, що по 31.12.2025 зазначене рішення суду виконувалось, а з 01.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області знову застосовано до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючі коефіцієнти до відповідних сум перевищення, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 р. № 1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”.

Вищезазначене підтверджується протоколами перерахунку пенсії позивача з 01.01.2026 та з 01.03.2026, доданими до заяви.

Проте колегія суддів зауважує, що в обґрунтування позову у справі № 520/5220/25 позивач зазначав, що дії відповідача щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, при нарахуванні та виплаті пенсії, є протиправними та такими, що порушують його право на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення.

У рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 520/5220/25 суд установив, що розмір пенсії позивача станом на 01.01.2025 складає 64621,56 грн, проте підсумок пенсії складає 32755,36 грн з урахуванням встановленого максимального розміру пенсії та понижуючих коефіцієнтів, передбачених саме Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1. Отже, саме в частині застосування до виплати пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених саме Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, судом надавалася оцінка правовідносинам та лише в цій частині було вирішено спір, за наслідками якого було прийнято рішення у цій справі.

Водночас питання застосування з 01.01.2026 до виплати пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, не було предметом розгляду справи № 520/5220/25, а тому є новими позовними вимогами.

Суд звертає увагу на те, що в межах розгляду заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, суд не вправі вирішувати питання, які він вирішує під час ухвалення рішення відповідно статті 244 КАС України, а саме: 1) чи мають місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин тощо.

Також в межах розгляду заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, суд не вправі доходити висновків, які за своєю суттю є прийняттям рішення, тобто суд не вправі ухвалою, постановленою в порядку статті 382 КАС України, фактично вирішувати спір та зобов`язувати відповідача обчислювати пенсію без застосування понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, оскільки вирішення такого питання потребує встановлення нових обставин; надання та дослідження нових доказів; витребування додаткових доказів; а також подання всіма учасниками справи заяв по суті щодо цих правовідносин та застосування норм права, якими регулюються саме такі правовідносини.

Тож у разі незгоди позивача із застосуванням відповідачем з 01.01.2026 до виплати пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, він не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю за ст. 382 КАС України за виконанням рішення у цій справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі № 520/5220/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц