Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №520/13523/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 р. Справа № 520/13523/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., повний текст складено 01.06.26 по справі № 520/13523/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного сервісного центру МВС регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях)

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, ОСОБА_1 – адвокат Зольнікова В.О. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Головного сервісного центру МВС регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення, яке викладене у листі РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях № 31/32/08/Б5653/04202558152025 від 25.11.2025, відновити дію свідоцтва про закінчення практичної підготовки серії РРТ № 00936324-24;

зобов`язати Територіальний сервісний центр МВС № 6341, як відділ Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях виключити з Єдиного державного реєстру МВС запис про анулювання свідоцтва про закінчення практичної підготовки серії РРТ № 00936324-24.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначає, що зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що позовна заява підписана особою, повноваження якої не підтверджені відповідно до вимог статті 59 КАС України. Стверджує, що відповідно до ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів яким є доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Відповідач не скористався своїм правом на подання до Другого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Оскільки предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви (п. 3 ст. 294 КАС України), колегія суддів дійшла висновку про можливість призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява від імені ОСОБА_1 подана та підписана його представником Зольніковою В.О.. На підтвердження повноважень Зольніковою В.О. подано до суду доручення від 13.01.2026 № 5-20-2026-000044 для надання безоплатної вторинної правничої допомоги, виданого провідним юристом відділу організації надання безоплатної правничої допомоги Шестерніним А.В., який діє на підставі наказу Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 07.01.2026 № Н-БВПД/010/03.6-5/16. Однак, наказу від 07.01.2026 № Н-БВПД/010/03.6-5/16, яким уповноважено Шестерніна А.В видавати від імені Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги доручення адвокатам для надання безоплатної правничої допомоги суб`єкта відповідного права, визначеним у пунктах 1-2, 9-29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», до позовної заяви не долучено.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Згідно з ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

За змістом ч. 1 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Статтею 59 КАС України врегульовано питання документів, підтверджують повноваження представників.

Так, відповідно до п. 4 ст. 59 КАС України, повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:

1) довіреністю;

2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Конституційний Суд у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 вказав, що важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті «кожен має право на правову допомогу» поняття «кожен» охоплює всіх без винятку осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначено Законом України від 02.06.2011 № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» (далі - Закон України № 3460-VI).

Законодавством України гарантовано надання двох основних видів безоплатної правової допомоги - первинної та вторинної.

Частинами першою та другою статті 13 Закону України № 3460-VI визначено, що безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України № 3460-VI суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Повноваження центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги визначені статтею 17 Закону України № 3460-VI. Так, зокрема, згідно з пунктом 8 вказаної статті центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги видає доручення для підтвердження повноважень захисника або повноважень адвоката для здійснення представництва інтересів особи в судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України № 3460-VI повноваження адвоката для представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Пунктом 3 частини першої статті 25 Закону України № 3460-VI встановлено, що суб`єкт надання безоплатної вторинної правової допомоги має право представляти права і законні інтереси осіб, які потребують безоплатної вторинної правової допомоги, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами на підставі доручення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правничої допомоги;

2) довіреність;

3) ордер;

4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Враховуючи наведені норми, колегія суддів доходить висновку, що доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, є одним із документів, який підтверджує повноваження адвоката на надання правової допомоги та представництва інтересів особи, у тому числі в суді.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, відповідно до якої правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява підписана представником позивача адвокатом Зольніковою В.О.

На підтвердження його повноважень, до позовної заяви додано доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені пунктами 1-2, 9-23, 26-29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 13.01.2026 № 5-20-2026-000044, видане на підставі наказу Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 07.01.2026 № Н-БВПД/010/03.6-5/16.

Відповідно до даного доручення від 13.01.2026 № 5-20-2026-000044 призначено адвоката Зольнікову В.О. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 21.06.2007 № 2970, видане Київською міською кваліфікаційно – дисциплінарною комісією адвокатури) для надання безоплатної вторинної правничої допомоги Богуславському О.М. у вигляді здійснення представництва інтересів у суді по справі про визнання дій РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях щодо анулювання свідоцтва про закінчення практичної підготовки серії РРТ № 00936324-24 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Колегія суддів зазначає, що вказане доручення є самостійним документом та належним підтвердженням повноважень адвоката Зольнікової В.О., яка здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 в рамках надання безоплатної вторинної правової допомоги у межах даної справи, відповідно до статті 59 КАС України та Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 19.10.2023 у справі № 216/1638/23.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо неналежного підтвердження повноважень адвоката Зольнікової В.О., у тому числі на підписання позовної заяви від імені позивача.

При цьому, надання додаткових документів, зокрема наказу, положеннями процесуального законодавства не вимагається.

Колегія суддів звертає увагу, що в разі виникнення у суду відповідного сумніву, суд має право витребувати у сторони додаткові документи, постановивши ухвалу про залишення позовної заяви без руху, проте така ухвала судом першої інстанції не постановлювалась.

З цього питання судом враховані правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 в справі № П/9901/736/18, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з тим, що до позову не додано документів, які б підтверджували його волевиявлення на надання повноважень адвокату (завіреної копії або витягу із договору про надання правової допомоги). При цьому, у разі виникнення сумнівів щодо справжності документів, наданих на підтвердження повноважень представника позивача, суд, реалізуючи принцип офіційного з`ясування обставин у справі, мав можливість витребувати у представника позивача додаткові документи.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 04.12.2019 в справі № 826/5500/18, повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В силу ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).

У Рішенні у справі «Bellet проти Франції» від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Враховуючи вищенаведене, оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання про прийняття позовної заяви до розгляду мав процесуальну можливість пересвідчитися в наявності у підписанта позовної заяви повноважень на представництво інтересів позивача, повернення позовної заяви з підстави, що позов підписано особою, яка не має права її підписувати, є необґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, та вважає, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини щодо повноважень адвоката у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 520/13523/26 скасувати.

Справу № 520/13523/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко