Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №545/2027/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 р.Справа № 545/2027/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Мирошникова О.Ш., вул. Монастирська, 17, м. Лубни, Лубенський, Полтавська, 37500, по справі № 545/2027/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Тростянецького районного суду Сумської області з позовом до Департаменту патрульної поліції (надалі - відповідач, ДПП, апелянт), в якому просив суд скасувати постанову серії ЕНА № 6948420 від 01.04.2026, а справу - закрити.

18 червня 2026 року Тростянецький районний суд Сумської області ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнив.

Скасував постанову серії ЕНА № 6948420 від 01.04.2026 складену інспектором 1 взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Полтавській області Ждановим Є.В. про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 грн на ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене частиною першою статті 121-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КУпАП).

Закрив справу про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене частиною першою статті 121-3 КУпАП щодо ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , за відсутністю складу адміністративного правопорушення за пунктом першим частини першої статті 247 КУпАП.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ДПП подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справа, порушення норм матеріального та процесуального просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав, що водій може бути притягнути до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, вчиненого як умисно так і з необережності. Стверджує, що норма ч. 1 ст. 121-3 КУпАП має закінчений склад правопорушення, з огляду на що відповідальність настає з моменту, коли особа рухалася на транспортному засобі з неосвітленим номерним знаком.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вказав на безпідставності доводів апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини, які не оспорені сторонами.

01.04.2026 інспектор 1 взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Полтавській області Жданов Є. В. склав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6948420 щодо позивача.

У цій постанові інспектор визнав позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 121-3 КУпАП за порушення п. 2.9.в ПДР, а саме: 01.04.2026 о 20:47 год в місті Полтава, по вулиці Монастирській, 5/7, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Peugeot 301, державний номер НОМЕР_1 , у якого в темну пору доби був неосвітлений задній номерний знак.

Поліцейський застосував до позивача стягнення у виді штрафу в розмірі 1190 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не підтверджують, що позивач знав або повинен був знати про несправність підсвічування номерного знаку. За відсутності доказів обізнаності водія про несправність освітлення номерного знаку суд вважає, що не доведена вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком)визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

За визначенням, наведеним у ст. 14 Закону № 3353-XII, учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

У силу приписів ст.. 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху серед іншого зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі по тексту ПДР).

Згідно з пунктом 2.9.в ПДР водієві забороняється: керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Частиною 1 ст. 121-3 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 251 КУпАП України, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За нормами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що 01.04.2026 о 20:47 год у місті Полтаві позивач керував автомобілем Peugeot 301, державний номер НОМЕР_1 , задній номерний знак якого в темну пору доби не освітлювався.

На підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідач надав до суду першої інстанції відеозапис з боді-камери поліцейського.

Дослідивши наданий відеозапис, судом встановлено, що на ньому зафіксовано факт зупинки транспортного засобу позивача та подальше спілкування поліцейських із водієм. Під час спілкування позивач пояснив, що транспортний засіб тривалий час перебуває в дорозі та висловив припущення про можливе раптове виникнення несправності освітлення номерного знаку під час руху.

Натомість, відповідачем не надавані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції доказів того, що несправність освітлення номерного знаку існувала до початку руху транспортного засобу, що позивач знав про таку несправність або за конкретних обставин справи повинен був знати про її існування.

Наданий відповідачем відеозапис підтверджує лише факт непрацюючого освітлення номерного знаку на момент зупинки транспортного засобу, проте не містить відомостей щодо часу виникнення цієї несправності, причин її виникнення, а також не спростовує пояснення позивача про можливе раптове виникнення такої несправності під час руху.

З урахуванням зазгначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сама по собі наявність технічної несправності на момент перевірки транспортного засобу не свідчить автоматично про доведеність складу адміністративного правопорушення без встановлення всіх його обов`язкових елементів та належного з`ясування обставин її виникнення. Разом з цим, матеріали справи не підтверджують, що позивач знав або повинен був знати про несправність підсвічування номерного знаку. За відсутності доказів обізнаності водія про несправність освітлення номерного знаку суд вважає, що не доведена вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 62 Конституції України та статті 77 КАС України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови покладається на відповідача.

Оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували пояснення позивача щодо раптового виникнення несправності під час руху транспортного засобу та підтверджували наявність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає. що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121-3 КУпАП, а саме суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення.

Разом з цим колегія суддів враховує, що з відеозапису встановлено, що позивач фактично погоджувався з обставиною непрацюючого освітлення номерного знаку на момент зупинки автомобіля, однак послідовно пояснював, що не знав про виникнення такої несправності під час руху.

Тому суд першої інстанції правильно розцінив пояснення позивача як такі, що не свідчать про безумовне визнання вини у вчиненні адміністративного правопорушення та це не звільняє відповідача від обов`язку доведення вини позивача належними і допустимими доказами.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що постанова серії ЕНА № 6948420 від 01.04.2026 є необґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення щодо позивача підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення за пунктом першим частини першої статті 247 КУпАП.

Щодо інших доводів сторін колегія суддів зазначає.

Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 червня 2026 року по справі № 545/2027/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін