Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №588/640/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 р.Справа № 588/640/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 09.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Лебедь О.В., вул. Миру, 9, м. Тростянець, Тростянецький, Сумська, 42600, по справі № 588/640/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Тростянецького районного суду Сумської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області (надалі - відповідач, ГУ НП в Сумській області, апелянт), в якому просив суд:

1) скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6973161 від 05.04.2026, винесену поліцейським відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції ГУ НП в Сумській області про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КУпАП) і накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн, а справу – закрити.

09 червня 2026 року Тростянецький районний суд Сумської області ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнив.

Скасував постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6973161 від 05.04.2026, винесену поліцейським відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції ГУ НП в Сумській області про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 121 КУпАП і накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн, а провадження по справі закрив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ НП в Сумській області на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування витрат по оплаті судового збору в розмірі 532 грн 48 коп та витрати на професійну правову допомогу у сумі 4500 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ГУ НП в Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справа, порушення норм матеріального та процесуального просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав, що водій, керуючи транспортним засобом зобов`язаний у першу чергу дотримуватися вимог ПДР України, враховуючи що, вважає, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, а матеріали справи містять достатньо доказів його учинення позивачем. Натомість, звертає увагу, що позивач не надав доказів того, що він керував транспортним засобом пристебнутим.

Вказав на необґрунтованість розміру стягнутих на користь позивача витрат на правничу допомогу.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вказав на безпідставності доводів апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).

Позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини, які не оспорені сторонами.

Поліцейським відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ГУ НП в Сумській області капітаном поліції Колєсніченком Романом Олександровичем 05.04.2026 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6973161, якою на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

За змістом указаної постанови ОСОБА_1 05.04.2026 о 15 год. 44 хв. у м. Тростянець по вул. Вознесенська (стара назва Червоноармійська) керував транспортним засобом, під час руху не був пристебнутий паском безпеки при його наявності (а.с. 37-39).

Указаною постановою на позивача накладено штраф у розмірі 510 грн 00 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності належних, допустимих та достатніх доказів щодо правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 КУпАП.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

За визначенням, наведеним у ст. 14 Закону № 3353-XII, учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

У силу приписів ст.. 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху серед іншого зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі по тексту ПДР).

Згідно з пунктом 2.3.в Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.

Частиною 5 ст. 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 251 КУпАП України, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За нормами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, дослідивши подані відповідачем відеозаписи, колегія суддів вважає непідтвердженим інкриміноване позивачеві адміністративне правопорушення, оскільки на вказаних відеозаписах не вбачається обставин, того що позивач не був пристебнутий ременем безпеки.

З оглянутого колегією суддів відеозапису («відеофайл 7..mp4») встановлено, що поліцейський подав сигнал про зупинку позивача на доволі великій відстані, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що на момент подання сигналу про зупинку поліцейський об`єктивно не міг бачити чи пристебнутий позивач (00:00:02 відеозапису). У проміжку з 00:00:04 по 00:00:05 транспортний засіб проїжджає повз поліцейського. З урахуванням того, що скло транспортного засобу затемнене, на з цього відеозапису неможливо встановити чи був позивач пристебнутий на момент подання сигналу про зупинку. Після зупинки, та до моменту коли поліцейський підійшов до транспортного засобу, позивач вже вийшов з водійської сторони транспортного засобу. На 00:00:42 позивач заперечив факт того, що він був непристебнутий.

Отже, на переконання колегії суддів, факт керування позивачем транспортним засобом з порушенням ПДР, відповідачем не зафіксовано.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність спірної постанови вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже і наявності підстав для задоволення позову у спосіб скасування спірної постанова

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З урахуванням висновків суду наявність підстав для скасування спірної постанови, колегія суддів вважає наявними підстави для закриття справи про адміністративне правопорушення.

Посилання апелянта на наявність доказів вчинення позивачем інкримінованого правопорушення є хибним та безпідставним, оскільки спростовується наданим ним же відеозаписом.

Посилання апелянта на те, що позивач не довів того, що він не вчиняв відповідного правопорушення є нікчемним, оскільки прямо суперечить приписам ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 77 КАС України тощо.

Першочергово саме ГУ НП в Сумській області зобов`язано довести факт вчинення особою правопорушення, і виключно у разі наявності належних, допустимих достовірних та достатніх доказів вчинення особою правопорушення, можливо поставити питання про застосування приписів ч. 1 ст. 77 КАС України.

Отже, доводи апеляційної скарги по суті спору колегія суддів визнає безпідставними та не вбачає підстав для її задоволення.

Стосовно розподілу витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано копії договору про надання правничої допомоги від 13.04.2026; додатку до договору про надання правничої допомоги; акту приймання-передачі наданих послуг; квитанції на суму 4500,00 грн.

Дослідивши фактичний обсяг виконаної роботи та складність справи, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань ДПП у розмірі 1500 грн.

Також при ухваленні цього рішення колегія суддів враховує, що ГУ НП в Сумській області не вмотивувало жодним чином підстав апеляційної скарги стосовно повної відмови у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, а також не вказало, яку суму апелянт вважає співмірною та обґрунтованою для стягнення з нього на відшкодування витрат, понесених позивачем на правничу допомогу.

Щодо інших доводів сторін колегія суддів зазначає.

Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням викладеного та на підставі ч. 1 ст. 317 КАСУ колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна підлягає частковому задоволенню, а рішення суду І інстанції скасуванню в частині розподілу витрат на правничу допомогу, в іншій частині рішення суду І інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 09 червня 2026 року по справі № 588/640/26 скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 коштів на відшкодування витрат на професійну правову допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн.

В іншій частині рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 09 червня 2026 року по справі № 588/640/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк