Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №480/2839/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 р.Справа № 480/2839/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, м. Суми, повний текст складено 20.05.26 у справі № 480/2839/26

за позовом ОСОБА_1

до Миколаївської селищної ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Миколаївської селищної ради (далі також – відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.03.2026 в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення сінокосіння та випасання худоби; зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 23.01.2026 та прийняти рішення щодо надання відповідного дозволу.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі.

До суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:

1) вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Миколаївській селищній раді Сумського району Сумської області вчиняти будь-які дії щодо організації, проведення, завершення земельних торгів, підписання протоколу торгів, укладення договору оренди, підписання будь-яких документів за результатами земельних торгів щодо земельної ділянки площею 12,8378 га, кадастровий номер 5920688900:02:002:0839, що розташована за межами населених пунктів на території Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області;

2) заборонити Миколаївській селищній раді Сумського району Сумської області та будь-яким уповноваженим нею особам вчиняти дії, спрямовані на передачу права оренди земельної ділянки площею 12,8378 га, кадастровий номер 5920688900:02:002:0839, за результатами електронного аукціону № лоту 001, ID:LRE001-UA-20260513-87759 | 6a0480d4d4417f4cdd83752е;

3) заборонити оператору електронного майданчика, адміністратору електронної торгової системи та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо проведення, завершення, оформлення результатів аукціону, визначення переможця, формування або підписання протоколу торгів щодо лоту ID: LRE001-UA-20260513-87759 | 6a0480d4d4417f4cdd83752e;

4) зупинити процедуру проведення земельних торгів щодо продажу права оренди земельної ділянки площею 12,8378 га, кадастровий номер 5920688900:02:002:0839, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 18.05.2026 про забезпечення позову у справі № 480/2839/26 відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неврахування усіх обставин у справі, просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що невжиття заходів фактично унеможливить ефективний судовий захист прав позивача; не врахував спеціальні положення земельного законодавства, які прямо пов`язані з предметом спору; заявлений захід забезпечення позову є співмірним, адекватним та тимчасовим; позивач є учасником бойових дій та має переважне (першочергове) право на одержання земельної ділянки. Крім того, указує, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, фактично звівши оцінку вимог заяви до «очевидної протиправності», та передчасно здійснив оцінку спору по суті.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України).

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що предметом позовної заяви у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 17.03.2026 про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 2 га та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 23.01.2026 та прийняти рішення щодо надання дозволу.

За доводами позивача клопотання про надання в оренду земельної ділянки було пов`язане з реалізацією переважного права позивача на забезпечення земельними ділянками відповідно до п.14 ч.1 ст.12 Закону України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту''. Однак відповідач відмовив позивачу у наданні в оренду земельної ділянки. Рішенням відповідача від 20.04.2026 земельну ділянку з кадастровим № 5920688900:02:002:0839 було включено до переліку земельних ділянок, право оренди яких підлягає продажу на земельних торгах. На електронному майданчику сформовано лот, предметом якого є право оренди на таку земельну ділянку. Тому на момент розгляду справи відповідач вчиняє активні дії, спрямовані на передачу права оренди спірної земельної ділянки третім особам через електронний аукціон. Проведення аукціону щодо цієї ж земельної ділянки створить нові правовідносини з третьою особою - переможцем торгів, а саме, укладення договору оренди, державна реєстрація такого права та фактичне передання земельної ділянки у користування іншій особі. У разі здійснення такого задоволення позову не забезпечить реального та ефективного поновлення права позивача, оскільки ділянка буде передана іншому користувачу. У такому випадку виконання майбутнього рішення суду буде істотно ускладене або фактично унеможливлене, а позивач буде змушений ініціюювати судові спори щодо скасування результатів торгів, договору оренди та державної реєстрації права оренди.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно зі статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

Колегія суддів зазначає, що підстави забезпечення позову, визначені в ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Також суд апеляційної інстанції наголошує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване, зокрема, на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права особи. Тобто заходи забезпечення адміністративного позову вживаються судом у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору (у даному випадку майбутнього), необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18.

Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також ураховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

За змістом заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, позивач уважає протиправним рішення відповідача від 17.03.2026 про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби.

З огляду на протиправність вказаного рішення позивач в заяві просить суд застосувати спосіб забезпечення позову шляхом заборони Миколаївській селищній раді Сумського району Сумської області та будь-яким особам вчиняти дії щодо розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Проте суд позбавлений можливості надати оцінку протиправності спірному рішенню відповідача під час розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки така оцінка буде надана під розгляду справи по суті після дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Колегія суддів наголошує, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим.

Факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Так, у межах розгляду заяви про забезпечення позову судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності рішень відповідачів в оскаржуваній частині, оскільки встановлення очевидності ознак протиправності чи непротиправності таких рішень без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.

Отже, протиправність рішення відповідача може бути встановлено лише під час розгляду справи по суті, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпеченні позову.

Разом з тим саме при вирішенні спору по суті судом буде досліджено чи має або не має позивач переважне право для надання в оренду земельної ділянки.

Відповідно до наданого позивачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.10.2018 земельна ділянка з кадастровим № 5920688900:02:002:0839 площею 12,8378 га перебуває у комунальній власності Миколаївської селищної громади.

Тому саме відповідач - Миколаївська селищна рада, є уповноваженим суб`єктом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою комунальної власності площею 12,8378 га, у тому числі щодо проведення процедури публічних торгів.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відповідно до вимог статті 150 КАС України.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 139, 150, 151, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі № 480/2839/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова