Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №440/15882/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 р. Справа № 440/15882/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 20.05.26 по справі № 440/15882/25

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - відповідач, ХНУПС), в якій просив:

- визнати бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо виплати ОСОБА_1 , відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків постійного складу університету та всіх видів забезпечення за період з 04.04.2022 року по 21.10.2025 року, протиправною.

- зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків постійного складу університету та всіх видів забезпечення за період з 04.04.2022 року по 21.10.2025 року у розмірі 159 081,60 грн., з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звільнення позивача зі служби з ним не проведено повного розрахунку. Остаточний розрахунок при звільненні з ним проведений лише 21.10.2025. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач має право на отримання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 103091,61 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що позивач проходив навчання в ХНУПС. Відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - ЗСУ), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 з позивачем було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у ЗСУ курсантами вищого військового начального закладу за встановленою формою.

В подальшому ОСОБА_1 , згідно витягу з наказу начальника ХНУПС № 888 від 04.04.2022, закінчив інженерно - авіаційний факультет університету, отримав військове звання «лейтенант», з 04.04.2022 був знятий зі всіх видів забезпечення, виключений зі списків особового складу ХНУПС та вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 . В позовній заяві позивачем зазначено, що він продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Тобто на час розгляду справи позивач не був звільнений з лав ЗСУ.

Таким чином, ОСОБА_1 відповідно до вищезазначених законів та долучених до матеріалів справи документів, при випуску з ХНУПС змінив тільки вид військової служби: з військової служби (навчання), в якості курсанта в ХНУПС, на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Ніякого закінчення військової служби не відбувалось, а це є обов`язковою умовою, для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, при ухвалені рішення судом першої інстанції не було взято до уваги, що позивач не був звільнений з лав ЗСУ, проходив навчання в ХНУПС, здобув військове звання та вибув після закінчення вищого військового навчального закладу для подальшого проходження військової служби до військової частини.

Позивач, скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що період проходження військової служби позивача починається з дня зарахування його до списків особового складу військового навчального закладу та закінчується днем виключення військовослужбовця зі списків особового складу військового навчального закладу, тобто за цей період грошове забезпечення позивачу здійснюється університетом. Відповідачем при виключені позивача зі списків особового складу ХНУПС не проведено повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

За наведеного, доводи апелянта з приводу відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства, що стосуються питань виплати належних звільненому працівнику коштів з підстав відсутності факту звільнення позивача з військової служби, є хибними, оскільки наказ про виключення останнього зі списків особового складу ХНУПС є останнім робочим днем та підлягає оплаті на рівні звичайного робочого дня.

Посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у спірний період проходив військову службу (навчання) в ХНУПС та займав посаду курсанта, що не заперечується сторонами.

Наказом начальника ХНУПС від 04.04.2022 №88 ОСОБА_1 з 04.04.2022 виключено зі списків постійного складу університету, знято з усіх видів забезпечення, вважати таким, що вибув для подальшого проходження військової служби до військових частин (установ) згідно призначення у військову частину НОМЕР_1 .

Відповідно до рапорту начальника медичної служби університету військовослужбовець ОСОБА_1 отримав поранення 26.02.2022, про що свідчить витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про результати розслідування обставин та причин нещасного випадку від 13.04.2022 №24, також додаються копії виписних та переведних епікризів в період з 27.02.2022 по 31.03.2025, довідку ВЛК, де вказано, що поранення, так, пов`язане із захистом Батьківщини 15.02.2023, вже не перебуваючи в списках особового складу ХНУПС.

З листа ХНУПС від 08.12.2025 ОСОБА_1 отримав додаткову винагороду за час лікування, у зв`язку із отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) (донарахування різниці) у розмірі 60 967,79 грн у жовтні 2025 року.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи дійшов висновку, що на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 103 091,61 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зі змісту наведених норм слідує, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Так, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Позивач наявність права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обґрунтовує фактом несвоєчасності нарахування та виплати грошового забезпечення, а саме додаткової винагороди за час лікування, у зв`язку із отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що умовою настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у зазначені строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно зі ст. 6 Закону № 2232-XII видами військової служби, у тому числі, є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII під закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 7 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008).

Так, з матеріалів справи встановлено, що з 20.07.2017 по 05.04.2022 позивач проходив військову службу (навчання) у ХНУПС на посаді курсанта. З позивачем було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у ЗСУ курсантами вищого військового навчального закладу за встановленою формою.

Отже, позивач проходив службу на підставі контракту про проходження військової служби (навчання) у ЗСУ.

Відповідно до п. 34 Положення № 1153/2008 контракт припиняється (розривається), зокрема, у день закінчення строку контракту; у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший; у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу ЗСУ).

Відповідно до наказу начальника ХНУПС від 04.04.2022 № 88 ОСОБА_1 виключено з 04.04.2022 зі списків постійного складу університету як такого, що вибув для подальшого проходження військової служби до військових частин (установ) згідно призначення у військову частину НОМЕР_1 .

Отже, підставою припинення контракту позивача на проходження військової служби у ХНУПС та виключення його зі списків особового складу університету було не звільнення з військової служби, а направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого військового формування, а саме до військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, у даному випадку відсутній факт звільнення позивача з військової служби, яку позивач проходив у ХНУПС, оскільки фактично відбулось переведення позивача до військової частини НОМЕР_1 для продовження служби.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з переведенням позивача для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .

Натомість, суд першої інстанції вищенаведеного не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 року по справі № 440/15882/25, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 440/15882/25 - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий