Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №520/16333/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 р. Справа № 520/16333/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/16333/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України

про визнання бездіяльності протиправною та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 , апелянт), в якій просив:

-визнати протиправними та скасувати Наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 21.07.2023 № 276, яким ОСОБА_1 визнано таким, що прибув з лікування і приступив до виконання службових обов`язків;

-визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно періоду перебування на стаціонарному лікуванні травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, з 21.07.2023 по 12.06.2024.

-зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно періоду перебування на стаціонарному лікуванні травми, пов`язаної з захистом Батьківщини з 21.07.2023 по 12.06.2024.

-визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, що складаєтеся з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови проходження служби та премії, у розмірі, що він отримав за останньою займаною посадою, за період з 16.12.2023 по 12.06.2024.

-зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення, що складається з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови проходження служби та премії, у розмірі, що він отримував за останньою займаною посадою за період з 16.12.2023 по 12.06.2024;

-стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року по справі № 520/16333/25 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2023 № 276, яким ОСОБА_1 визнано таким, що прибув з лікування і приступив до виконання службових обов`язків.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно періоду перебування на стаціонарному лікуванні травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, з 21.07.2023 по 12.06.2024.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно періоду перебування на стаціонарному лікуванні травми, пов`язаної з захистом Батьківщини з 21.07.2023 по 12.06.2024.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, що складаєтеся з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови проходження служби та премії, у розмірі, що ОСОБА_1 отримав за останньою займаною посадою, за період з 16.12.2023 по 12.06.2024.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення, що складається з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови проходження служби та премії, у розмірі, що ОСОБА_1 отримував за останньою займаною посадою за період з 16.12.2023 по 12.06.2024;

Стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення Харківського окружного адміністративного від 24.09.2025 по справі № 520/16333/25 в частині задоволених позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт першочергово зазначив, що в частині визнання протиправним та скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 21.07.2023 № 276 рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Посилаючись на приписи ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям №260 та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України №402, апелянт вказує, що виплата грошового забезпечення та додаткової винагороди після чотирьох місяців безперервного перебування військовослужбовця на лікуванні можлива лише за наявності висновку лікарняного закладу або військово-лікарської комісії про потребу у подальшому лікуванні та відповідного рішення командира військової частини. Апелянт зазначає, що позивач отримав поранення 14.01.2023 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області, після чого перебував на стаціонарному лікуванні у різних закладах охорони здоров`я. 16.05.2023 тимчасовою позаштатною ВЛК КНП «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» ЗОР було встановлено потребу позивача у подальшому реабілітаційному лікуванні строком 30 календарних днів у МРЦ «Модричі», де він перебував з 17.05.2023 по 19.07.2023. Разом з цим, після 21.07.2023 відсутній належний висновок лікарняного закладу або ВЛК про необхідність подальшого лікування позивача чи потребу у тривалому лікуванні. У зв`язку з цим, апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, за період перебування на лікуванні після 21.07.2023.

Також апелянт зазначає, що 23.08.2023 ВЛК ВЧ НОМЕР_2 за результатами огляду позивача видано свідоцтво про хворобу №1195, яким його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, однак рішення про продовження лікування або потребу у тривалому лікуванні з 21.07.2023 ВЛК не приймалося.

За таких обставин апелянт вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 , зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду за постановою №168 за період з 21.07.2023 по 12.06.2024, а також грошове забезпечення за період з 16.12.2023 по 12.06.2024 не підлягали задоволенню.

Апелянт наполягає, що виплату грошового забезпечення позивачу після спливу чотиримісячного строку було продовжено на підставі довідки ВЛК №172 від 16.05.2023 про потребу у подальшому реабілітаційному лікуванні строком 30 календарних днів, однак інших висновків ВЛК щодо необхідності продовження лікування до військової частини не надходило та до суду не надавалося.

Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що виписні та перевідні епікризи можуть вважатися належним підтвердженням необхідності тривалого лікування, та зазначає, що суд не надав належної оцінки свідоцтву про хворобу №1195 від 23.08.2023, яким позивача визнано непридатним до військової служби, однак яке не містить висновку про потребу у продовженні стаціонарного лікування.

Крім того, апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2024 у справі №520/16191/23 та від 19.06.2025 у справі №480/9155/23, відповідно до яких виплата грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування можлива виключно за наявності висновку ВЛК про потребу у лікуванні та рішення командира військової частини, а виписні та перевідні епікризи не є документами ВЛК у розумінні Порядку №260.

У зв`язку з відсутністю протиправної бездіяльності з боку ВЧ НОМЕР_1 апелянт також вважає безпідставним стягнення моральної шкоди.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вказує, що відповідач не заперечує факту отримання ОСОБА_1 поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, та перебування на стаціонарному лікуванні, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 є підставою для виплати додаткової винагороди. Посилання апелянта на відсутність окремого висновку ВЛК про продовження лікування представник позивача вважає безпідставним, оскільки відповідно до пунктів 6.1, 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402 обов`язок направлення військовослужбовця на огляд ВЛК та визначення мети такого огляду покладається на командування та уповноважених посадових осіб, а не на самого військовослужбовця, який перебуває у тяжкому стані. Також зазначив, що подальше лікування та реабілітація позивача підтверджуються виписками і рекомендаціями медичних закладів, які містять висновки про необхідність продовження лікування, а тому є належними висновками лікарняних закладів у розумінні абзацу третього пункту 9 розділу І Порядку №260.

Крім того, представник позивача звертає увагу, що виплату додаткової винагороди було припинено не через відсутність висновку ВЛК, а на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2023 №276, яким позивача безпідставно визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків. Вказаний наказ рішенням суду першої інстанції скасовано, і в цій частині рішення апелянтом не оскаржується.

Також представник позивача зазначає, що після видання наказу від 16.08.2023 №309 про направлення позивача на лікування виплати не були поновлені, а з 16.12.2023 по 12.06.2024 відповідач повністю припинив виплату грошового забезпечення попри наявність доказів потреби у подальшому лікуванні.

Вказує, що норми постанови №168 та Порядку №260 є спеціальними нормами, спрямованими на соціальний захист поранених військовослужбовців в умовах воєнного стану, а наявні у справі виписки та рекомендації медичних закладів підтверджують необхідність подальшого лікування та реабілітації позивача.

Також представник позивача зазначає, що відповідач неправильно тлумачить висновки Верховного Суду у справах №520/16191/23 та №480/9155/23, оскільки у цих рішеннях наголошено на необхідності дослідження всіх документів та обставин лікування військовослужбовця, а не виключно довідки ВЛК про продовження лікування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст. 308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ОШБ) з 23 вересня 2022 року по 12 червня 2024 року.

Під час проходження військової служби позивач брав участь у бойових діях та відповідно до довідки про обставини травми № 2015 від 25.02.2023, виданої командиром ВЧ НОМЕР_1 , під час виконання бойового завдання 14.01.2023 отримав поранення: мінно-вибухову травму, важке відкрите проникаюче черепно-мозкове поранення, перелом правої тім`яної кістки. Вогнепальне уламкове непроникаюче поранення лівої кисті з вогнепальним переломом 3 пальця, вогнепальний перелом нижньої третини правої ліктьової кістки.

Тяжке поранення призвело до довготривалого лікування протягом наступних періодів:

з 14.01.2023 по 20.01.2023 у КН «Дніпропетровська ОКЛ ім.Мечникова ДОР»;

з 20.01.2023 по 23.01.2023 у НВМКЦ "Головний військовий клінічний госпіталь";

з 23.01.2023 по 24.02.2023 у ВМКЦ Західного Регіону, м. Львів;

з 23.02.2023 по 06.03.2023, з 06.03.2023 по 09.03.2023, з 09.03.2023 по 23.03.2023, з 23.03.2023 по 18.04.2023, з 19.04.2023 по 25.04.2023, з 25.04.2023 по 16.05.2023 у КНП "Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології" ЗОР м. Ужгород.

Під час лікування пройшов обстеження тимчасовою позаштатною ВЛК КНП «ОКЦНН» ЗОР та станом на 16.05.2023 встановлено, що стан після МВТ (14.01.2023) - травма тяжкого ступеню, пов`язана з захистом Батьківщини. Потребує подальшого лікування.

Після чого позивач продовжив лікування: з 17.05.2023 по 21.07.2023 лікування в ТзОВ «МРЦ «Модричі».

з 21.07.2023 по 31.07.2023 та з 31.07.2023 по 16.08.2023 у КНП "Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології" ЗОР м. Ужгород;

з 16.08.2023 до 23.08.2023 стаціонарне лікування у в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 .

23.08.2023 пройшов обстеження військово-лікарською комісією ВЛК в/ч НОМЕР_2 , на підставі якого видано Свідоцтво про хворобу №1195 від 23.08.2023, згідно з яким, наслідки МВТ (14.01.2023) - травма тяжкого ступеню, пов`язана з захистом Батьківщини. Цією ж постановою визнано ОСОБА_1 , 1980 р.н., непридатним до військової служби.

Після чого з 28.08.2023 по 25.10.2023 лікування у ТзОВ «МРЦ «Модричі»;

з 25.10.2023 по 26.10.2023 - у КНП «Стебницька міська лікарня» Дрогобицької міської ради;

з 26.10.2023 по 05.11.2023 у КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова»;

з 05.11.2023 по 12.02.2024 лікування у ТзОВ «МРЦ «Модричі»;

з 12.02.2024 по 15.02.2024 у КНП «Дрогобицька міська лікарня «1»;

з 15.02.2024 по 13.05.2025 у ТзОВ «МРЦ «Модричі».

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №626003 від 23.11.2023 позивачу встановлено 1А групу інвалідності.

03.04.2025 представником позивача – адвокатом Юрченком Ю.І. до ВЧ НОМЕР_1 було направлено адвокатський запит щодо надання довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.09.2022 по 12.06.2024 щодо розмірів щомісячних основного та додаткового видів грошового забезпечення та розміру виплаченої додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168 та щодо надання інформації про підстави обмеження виплати грошового забезпечення з листопада 2023 року.

Листом № 1781/20251 від 29.04.2025 ВЧ НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що додаткова винагорода відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 виплачувалась ОСОБА_1 відповідно до наказів командира ВЧ НОМЕР_1 при наявності на те підстав. Посилаючись на абз. 4 п. 11 Розділу ХХХІV та абз. 2, 3 п. 9 Розділу І Порядку № 260, зазначено, що 17.12.2023 ОСОБА_1 було припинено виплату грошового забезпечення через відсутність висновку лікарняного закладу (ВЛК) і рішення командира військової частини про продовження перебування

Враховуючи тяжкість травми, лікування ОСОБА_1 у ТзОВ «МРЦ «Модричі» триває і на дату подання позовної заяви, про що додано довідку реабілітаційного центру від 17.06.2025.

Вважаючи протиправною наведену бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ № 168 та грошового забезпечення за спірний період, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2023 №276, суд першої інстанції, враховуючи приписи Порядку організації обліку особового складу в Міністерстві оборони України, затвердженого наказом МОУ №280, виходив з того, що на момент видання вказаного наказу позивач фактично перебував на стаціонарному лікуванні та не міг приступити до виконання службових обов`язків, що підтверджується медичною документацією.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, а також зобов`язання здійснити її нарахування та виплату, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав тяжке поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, та у спірний період безперервно перебував на стаціонарному лікуванні, що відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови КМУ №168 та пунктів 11, 12 розділу XXXIV Порядку №260 є підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн пропорційно часу лікування. У зв`язку з чим, суд, керуючись статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою КМУ №704 та пунктом 9 розділу І Порядку №260, дійшов висновку, що позивач мав право на виплату грошового забезпечення за останньою займаною посадою за період з 16.12.2023 по 12.06.2024.

Приймаючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача часткове моральної шкодив розмірі 50 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що протиправними діями та бездіяльністю відповідача позивачу, який отримав тяжке поранення та є особою з інвалідністю ІА групи, завдано душевних страждань та порушено його право на належний соціальний захист.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення переглядається в частині задоволення позову), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (частина перша статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Частиною другою та третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За змістом абзацу 1 частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не припинив свою дію.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Згідно із пунктом 1 Постанови № 168, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І вказаного Порядку визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

За змістом пункту 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України телеграмою від 25.03.2022 № 248/1298 доведено до відома Першому заступнику, заступникам Міністра оборони України, Державному секретарю Міністерства оборони України, Головнокомандувачу Збройних Сил України, начальнику Генерального штабу Збройних Сил України, командиру військової частини, голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачам видів (родів військ, сил) Збройних Сил України/керівникам структурних-підрозділів апарату Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України та Генерального штабу Збройних Сил України, командирам (начальникам) військових частин, установ, вимогу про те, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі 100000,00грн. або 30000,00грн. здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління командирам військових частин (пункт 5). У період дії воєнного стану, військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язані із захистом Батьківщини, додаткову винагороду виплачувати у розмір 100000,00грн. за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустці у зв`язку з хворобою або для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (пункт 8).

23.06.2022 з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022 №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, яке є обов`язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01.06.2022.

За змістом пункту 7 Окремого доручення у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень також, включати військовослужбовців, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної комісії).

Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - довідка), видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), під час захисту Батьківщини.

У довідці обов`язково зазначати: військове звання, прізвище, ім`я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язаного із захистом Батьківщини; інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травма, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста; обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва); підстави видачі довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дії, бойового донесення, тощо).

Керівникам військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України при наданні рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікувальному закладі (в тому числі закордонному) одночасно надавати медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 грн. за час цієї відпустки.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 внесено зміни до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, та доповнено Порядок № 260 новим розділом. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Так, відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:

загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень та травм, пов`язаних із захистом Батьківщини), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер);

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення), - за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Згідно із пунктом 11 Розділу XXXIV Порядку № 260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.

Пунктом 12 Розділу XXXIV Порядку № 260 керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 гривень за час цієї відпустки.

З аналізу наведених норм слідує, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 100 000,00 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану. Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого.

Тобто норми постанови Кабінету Міністрів України №168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000,00 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме:

- пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;

- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.

Так, щодо наявності у позивача права на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, за час перебування на стаціонарному лікуванні за період з 21.07.2023 по 12.06.2026, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 2015 від 25.02.2023 виданої командиром ВЧ НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання 14.01.2023 одержав: мінно-вибухову травму, важке відкрите проникаюче черепно-мозкове поранення, перелом правої тім`яної кістки. Вогнепальне уламкове непроникаюче поранення лівої кисті з вогнепальним переломом 3 пальця, вогнепальний перелом нижньої третини правої ліктьової кістки (а.с. 35).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач у зв`язку з отриманою 14.01.2023 тяжкою травмою, зокрема, протягом спірного періоду з 21.07.2023 по 12.06.2024, безперервно перебував на стаціонарному лікуванні та реабілітації, а саме:

з 21.07.2023 по 31.07.2023 та з 31.07.2023 по 16.08.2023 - у КНП «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» ЗОР м. Ужгород (а.с. 38-40, 41-43);

з 16.08.2023 по 23.08.2023 – у в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 (а.с. 44-45);

з 28.08.2023 по 25.10.2023 - у ТОВ «Медичний реабілітаційний центр «Модричі» (а.с. 51-53);

з 26.10.2023 по 05.11.2023 – у КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» (а.с. 54);

з 05.11.2023 по 12.02.2024 - у ТОВ «МРЦ «Модричі» (а.с. 55-56); з 12.02.2024 по 15.02.2024 - у КНП «Дрогобицька міська лікарня «1» (а.с. 57-58);

з 15.02.2024 по 13.05.2025 - у ТОВ «МРЦ «Модричі» (а.с. 59-66), що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами.

Довідкою позаштатної ВЛК КНП «ОКЦНН» ЗОР № 172 від 16.05.2023 (а.с. 36-37), за результатом проведеного медичного огляду ОСОБА_1 встановлено, що травма, ТАК, пов`язана з захистом Батьківщини.

Заперечуючи проти наявності у позивача права на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, а також грошового забезпечення за спірний період, відповідач в апеляційній скарзі посилається на відсутність після 21.07.2023 належного висновку лікарняного закладу або військово-лікарської комісії про необхідність подальшого чи тривалого лікування позивача, а також відповідного рішення командира військової частини про продовження виплати грошового забезпечення понад чотири місяці безперервного перебування на лікуванні.

Свою позицію апелянт обґрунтовує, зокрема, посиланням на приписи статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України №168, Порядку №260 та Положення №402, зазначаючи, що відповідно до абзаців другого, третього пункту 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення за останньою займаною посадою виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні, але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини, а після спливу цього строку — лише на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про потребу у тривалому лікуванні та відповідного рішення командира військової частини. При цьому зазначає, що тимчасовою позаштатною ВЛК КНП «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» ЗОР 16.05.2023 було визначено потребу позивача у реабілітаційному лікуванні строком 30 календарних днів у МРЦ «Модричі», однак після 21.07.2023 відповідних висновків ВЛК про необхідність подальшого лікування або тривалого лікування позивача не приймалося.

Надаючи оцінку наведеним доводам апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, відповідно до пункту 11 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою не повинен перевищувати 4 місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні)

Аналогічно абзац 2 пункту 9 розділу І Порядку №260 визначає, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства (абзац 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260).

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу ІІ штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

З огляду на зазначені норми Положення, висновок ВЛК є змістом (суттю) постанови ВЛК, яка може бути оформлена в формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК є формальним вираженням постанови ВЛК, яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК за наслідком медичного огляду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі № 520/16191/23 та від 13 жовтня 2025 року у справі №160/20252/23.

При цьому у постанові від 13.10.2025 по справі №160/20252/23 Верховний Суд дійшов висновку, що направлення, викладене у виписці із медичної картки стаціонарного хворого, є висновком лікарняного закладу про потребу в продовженні лікування в розумінні абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260.

Так, матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що позивач розпочав стаціонарне лікування у зв`язку з отриманим 14.01.2023 пораненням з 14.01.2023, а відтак чотиримісячний строк безперервного перебування на лікуванні, передбачений пунктом 11 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ та абзацом другим пункту 9 розділу І Порядку №260, сплив 14.05.2023.

Згідно з довідкою позаштатної ВЛК КНП «ОКЦНН» ЗОР № 172 від 16.05.2023 за результатом проведеного медичного огляду встановлено, що ступінь тяжкості травми, отриманої ОСОБА_1 14.01.2023, згідно Класифікатора розподілу травм (затвердженого МОЗ України № 370 від 04.07.2007) – тяжкий. Травма, ТАК, пов`язана з захистом Батьківщини. На підставі статті 81 графи ІІ «Розкладу хвороб» потребує подальшого лікування терміном 30 календарних днів на базі медичного реабілітаційного центру «Модричі».

Водночас, після закінчення визначеного вказаною довідкою ВЛК 30-денного строку позивач лікування не завершив та продовжив перебувати на стаціонарному лікуванні й реабілітації, зокрема, у КНП «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» ЗОР м. Ужгород у період з 21.07.2023 по 16.08.2023, у в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 у період з 16.08.2023 по 23.08.2023, а надалі — у ТОВ «Медичний реабілітаційний центр «Модричі», КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» та КНП «Дрогобицька міська лікарня №1», що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками із медичних карт стаціонарного хворого та іншими медичними документами (а.с. 38-66).

Зокрема, у виписці із медичної карти стаціонарного хворого № 2106 КНП «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» ЗОР м. Ужгород, де ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 21.07.2023 по 31.07.2023, у графі «Рекомендації» вказано на необхідність стаціонарного лікування в умовах КНП ОКЦНН ЗОР, пластику дефекту черепа титановою перфорованою пластиною та продовження медикаментозного лікування.

У виписці із медичної карти стаціонарного хворого № 2173 цього ж медичного закладу (після періоду стаціонарного лікування позивача з 31.07.2023 по 16.08.2023) рекомендовано: 1) продовжити стаціонарне лікування в Госпіталі Ветеранів Війни м. Мукачево; 2) зняти шви з післяопераційної рани 24.08.2023; 3) КТ головного мозку через 3 місяці (04.11.2023) з повторною консультацією нейрохірурга або при потребі раніше; 4) ретельний догляд за післяопераційними ранами, у разі появи дефекту шкіри у ділянки титанової платисни або клапана лікоро-шунтуючої системи- ургентна консультація нейрохірурга та ушивання дефекту; 5) продовжити рекомендації ЛОРа, щотижнева оцінка дисфагії та декануляція у разі регресу дисфагії; 6) продовжити медикаментозне лікування левіцитам 500 мг 2 р/д, клексан 0,4 підшкірно; 7) фізична реабілітація під наглядом лікаря ФРМ.

Отже, зміст наведених медичних документів свідчить не лише про факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні у відповідний період, а й про те, що станом на момент виписки лікування не було завершеним, а позивач потребував його безперервного продовження, подальших лікувально-реабілітаційних заходів, медикаментозного супроводу та спеціалізованого медичного нагляду у зв`язку з наслідками тяжкого бойового поранення, отриманого під час захисту Батьківщини.

За своїм змістом наведені виписки із медичних карт стаціонарного хворого та епікризи відображають не лише первинний облік проведених медичних втручань та лікувальних заходів, а й містять сформовані закладами охорони здоров`я висновки щодо необхідності подальшого стаціонарного лікування, оперативного та медикаментозного супроводу, фізичної реабілітації, нейрохірургічного спостереження та продовження лікування наслідків бойового поранення.

При цьому, як зазначалось вище, матеріали справи містять медичні документи (виписки із медичних карт стаціонарного хворого, епікризи), які підтверджують подальше безперервне переміщення ОСОБА_1 між лікувальними та реабілітаційними закладами з метою продовження лікування та проведення реабілітаційних заходів упродовж усього спірного періоду з 21.07.2023 по 12.06.2024, зокрема.

З огляду на викладене, враховуючи, що надані позивачем медичні документи містять відомості про характер і наслідки бойового поранення, періоди його безперервного стаціонарного лікування, проведені оперативні втручання, стан здоров`я на момент виписки, а також рекомендації щодо подальшого лікування і реабілітації, колегія суддів дійшла висновку, що такі документи є належними та достатніми доказами як факту перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, так і наявності висновку лікарняного закладу про потребу в продовженні лікування у розумінні абзацу третього пункту 9 розділу І Порядку №260.

З приводу доводів апелянта щодо відсутності у свідоцтві про хворобу №1195 від 23.08.2023, виданому ВЛК в/ч НОМЕР_2 , яким ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби, окремого висновку про необхідність подальшого стаціонарного лікування позивача, як обов`язкової підстави для продовження виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди після чотирьох місяців безперервного лікування, колегія суддів зазначає таке.

Так, зі змісту вказаного Свідоцтва про хворобу (а.с.48-49) вбачається, що у позивача встановлено наслідки тяжкої мінно-вибухової травми та вогнепального проникаючого черепно-мозкового поранення з численними тяжкими ураженнями центральної нервової системи, наявністю трахеостоми, гастростоми, грубими когнітивними порушеннями, сенсомоторною афазією, а також наслідками множинних оперативних втручань, частина з яких проведена безпосередньо у липні-серпні 2023 року, зокрема вентрикуло-перитонеального шунтування 24.07.2023, пластики дефекту черепа титановою пластиною 03.08.2023 та видалення гострої епідуральної гематоми 04.08.2023.

Отже, сам зміст свідоцтва про хворобу №1195 підтверджує триваючий характер лікування позивача, тяжкість наслідків отриманого бойового поранення та необхідність подальшого лікування і реабілітаційних заходів, а тому відсутність у ньому окремого формулювання щодо «продовження перебування на стаціонарному лікуванні» не спростовує підтвердженого матеріалами справи факту безперервного лікування позивача.

Крім того, колегія суддів враховує, що після проведення огляду ВЛК та оформлення свідоцтва про хворобу №1195 позивач фактично продовжив стаціонарне лікування та реабілітацію у відповідних закладах охорони здоров`я, що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №626003 від 30.11.2023 ОСОБА_1 встановлено першу А групу інвалідності пожиттєво, вказано, що потребує постійного стороннього догляду (а.с. 50), що додатково підтверджує тяжкість стану здоров`я позивача та триваючий характер наслідків отриманого бойового поранення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у зв`язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні та реабілітації через отримане ним бойове поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, пропорційно часу лікування за період з 21.07.2023 по 12.06.2024, а також покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату вказаної додаткової винагороди за зазначений період.

Щодо позовних вимог у частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 16.12.2023 по 12.06.2024, колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , зокрема, у період з 16.12.2023 по 12.06.2024 безперервно перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується долученими до справи медичними документами, зокрема виписками із медичних карт стаціонарного хворого та довідками лікувальних закладів щодо проходження ним лікування у ТОВ «МРЦ «Модричі», КНП «Дрогобицька міська лікарня №1», а також іншими медичними документами (а.с. 55-66).

Згідно з витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.06.2024 №188 молодшого сержанта ОСОБА_1 з 12 червня 2026 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 110-111).

Обґрунтовуючи правомірність припинення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період, відповідач, так само, посилався на положення абзацу третього пункту 9 розділу І Порядку №260 та зазначав, що після спливу чотиримісячного строку безперервного перебування на лікуванні, а також після закінчення 30-денного строку лікування, встановленого довідкою позаштатної ВЛК КНП «ОКЦНН» ЗОР №172 від 16.05.2023, виплата грошового забезпечення можлива виключно за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) та відповідного рішення командира військової частини, тоді як позивач такого висновку не надав.

Проте колегія суддів не погоджується з наведеними доводами апелянта.

Як вже зазначалось вище, як станом на момент спливу чотиримісячного строку безперервного лікування (14.05.2023), так і після закінчення 30-денного строку лікування, визначеного довідкою позаштатної ВЛК КНП «ОКЦНН» ЗОР №172 від 16.05.2023, позивач лікування не завершив та продовжив перебувати на стаціонарному лікуванні і реабілітації, зокрема у КНП «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» ЗОР м. Ужгород, в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , ТОВ «Медичний реабілітаційний центр «Модричі», КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» та КНП «Дрогобицька міська лікарня №1», що підтверджується наведеними вище виписками із медичних карт стаціонарного хворого.

При цьому зміст вказаних медичних документів свідчить про те, що лікування позивача станом на відповідні дати не було завершеним, а його стан здоров`я, зумовлений наслідками тяжкого бойового поранення, потребував подальшого безперервного стаціонарного лікування, оперативного та медикаментозного супроводу, реабілітаційних заходів і спеціалізованого медичного нагляду.

Отже, наявними у матеріалах справи медичними документами підтверджується не лише сам факт подальшого стаціонарного лікування позивача після 14.05.2023 та після закінчення 30-денного строку, визначеного довідкою ВЛК від 16.05.2023, а й наявність висновку лікарського закладу про потребу в продовженні такого лікування у розумінні абзацу третього пункту 9 розділу І Порядку №260.

Крім того, як встановлено матеріалами справи, подальше лікування та реабілітація позивача здійснювались на підставі медичних рекомендацій щодо необхідності продовження лікувально-реабілітаційних заходів, зумовлених пораненням, отриманим 14.01.2023 під час виконання бойового завдання та пов`язаним із захистом Батьківщини.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач протиправно припинив виплату позивачу грошового забезпечення з 16.12.2023, оскільки підстави для висновку про відсутність у позивача права на подальше отримання грошового забезпечення були відсутні, а посилання апелянта на ненадання окремого висновку ВЛК спростовуються наявними у справі медичними документами, які за своїм змістом підтверджують необхідність продовження лікування після спливу чотиримісячного строку безперервного перебування на лікуванні.

Відтак, враховуючи безперервне перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні та реабілітації у період з 16.12.2023 по 12.06.2024 у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за вказаний період та зобов`язання здійснити його нарахування і виплату.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2024 у справі №520/16191/23 та від 19.06.2025 у справі №480/9155/23, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі не спростовують того, що наявні у матеріалах справи виписки із медичних карт стаціонарного хворого за своїм змістом містять висновки лікарських закладів щодо необхідності продовження стаціонарного лікування та реабілітації позивача після спливу чотиримісячного строку безперервного перебування на лікуванні. Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.10.2025 у справі №160/20252/23 дійшов висновку, що направлення, викладене у виписці із медичної карти стаціонарного хворого, є висновком лікарського закладу про потребу у продовженні лікування в розумінні абзацу третього пункту 9 розділу І Порядку №260.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, колегія судів зазначає наступне.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

По своїй суті, зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Суд зазначає, що завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

При цьому гроші (розмір моральної шкоди) виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (такі висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду.

Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , належним чином проходячи військову службу та виконуючи конституційний обов`язок щодо захисту Батьківщини, 14.01.2023 отримав тяжке бойове поранення, яке призвело до тривалого безперервного лікування, численних оперативних втручань, встановлення ІА групи інвалідності пожиттєво та потреби у постійному сторонньому догляді.

При цьому судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, а також грошового забезпечення під час його безперервного стаціонарного лікування та реабілітації.

Колегія суддів враховує, що позивач, перебуваючи у вкрай тяжкому стані здоров`я, об`єктивно розраховував на належне виконання відповідачем обов`язків щодо забезпечення передбачених державою соціальних гарантій військовослужбовцям, які отримали поранення під час захисту Батьківщини. Натомість припинення відповідачем відповідних виплат в умовах тривалого лікування, тяжких наслідків бойового поранення та встановлення позивачу ІА групи інвалідності спричинило для нього додаткові душевні страждання, відчуття невизначеності, несправедливості та необхідність докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до відповідача із заявами щодо поновлення порушених прав та надавав необхідні підтверджуючі документи, однак відповідач не вжив заходів для врегулювання спірного питання у досудовому порядку.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17, відповідно до якого у справах щодо відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії чи бездіяльність спричинили йому моральні страждання та у чому вони полягають, тоді як на суб`єкта владних повноважень покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неспівмірності заявленого розміру відшкодування.

Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт заподіяння позивачу моральних страждань у зв`язку з протиправною бездіяльністю щодо припинення належних йому виплат під час тривалого лікування наслідків тяжкого бойового поранення.

За таких обставин, враховуючи характер допущеного порушення, тяжкість отриманого позивачем поранення, тривалість лікування та реабілітації, встановлення позивачу ІА групи інвалідності, глибину спричинених моральних страждань, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року по справі № 520/16333/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк