Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №754/19120/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №754/19120/25 Суддя І інстанції - Бабайлова Л.М.

Провадження № 33/824/842/2026 Суддя суду апел. інст.- Кепкал Л.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кепкал Л.І., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

в с т а н о в и л а:

Постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, зі стягненням судового збору в дохід держави у розмірі 605, 60 грн.

Згідно постанови судді, ОСОБА_1 30 жовтня 2025 року о 22 год. 30 хв. керував автомобілем Renault, д.н.з. НОМЕР_1 , по пр. Броварському, 95 в м. Києві в стані наркотичного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись із постановою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Деснянського районного суду м. Києва, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що у постанові суду не надано жодної оцінки його запереченням, не наведено мотивів їх відхилення, як того вимагає ст. 283 КУпАП, ст. 129 Конституції України та практика ЄСПЛ.

Апелянт зазначає, що він не керував транспортним засобом, автомобіль перебував у нерухомому стані та поліцією не надано жодного відео доказу руху автомобілю або моменту керування.

Також апелянт вказує, що він не відмовлявся від проходження медичного огляду, добровільно прибув до медичного закладу, неодноразово намагався здати сечу, просив відібрати інші зразки біологічного середовища (кров, слину), що прямо дозволено п.п. 12, 13 Інструкції, затвердженої Наказом МОЗ та МВС №1452/735.

Крім того, апелянт вказує на відсутність підстав для самого направлення на огляд, та як вбачається з відеозаписів, його поведінка була адекватною, мова чітка, координація рухів не порушена. Формальне ж перелічення «ознак», без їх перевірки та фіксації не може вважатись належним доказом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його захисника Пилипця А.Ю., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали провадження, дослідивши відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

З огляду на положення ст. ст. 251, 252 КУпАП суддя в постанові повинен навести докази наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, винності особи у його вчиненні, а також дати належну оцінку цим доказам у їх сукупності.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 вказаних вимог закону в повній мірі не дотримався, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя місцевого суду послався на протокол про адміністративне правопорушення; картку обліку адміністративного правопорушення; відеозапис з місця події; висновок щодо результатів медичного огляду, відповідно до якого ОСОБА_1 30.10.2025 о 23 год. 04 хв. перебував у стані наркотичного сп`яніння.

Однак, самі по собі вказані матеріали справи не можуть бути беззаперечними доказами вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП без повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин даної справи, оскільки суд, перерахувавши вказані докази, не проаналізував їх та не надав їм належної оцінки.

Так, проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції «про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за №1413/27858 (далі Інструкція) та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 №1103 (далі Порядок).

Пунктом 6 Розділу ІІІ Інструкції визначено, що проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов`язкове. Відповідно до п.8 Розділу ІІІ Інструкції, огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я проводиться в будь-який час доби із застосуванням спеціальних технічних засобів, тестів (скринінгових лабораторних досліджень) на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини. У разі позитивного результату тесту обов`язковим є проведення підтверджуючого дослідження - газорідинної хроматографії з полум`яно-іонізаційним детектором для визначення концентрації алкоголю у крові та сечі та газової (рідинної) хромато-мас-спектрометрїї на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи.

Згідно приписів п. 14 Інструкції, за результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду.

Відповідно до п. 15 Інструкції висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння) (додаток 4), видається на підставі акта медичного огляду.

Відповідно до п. 21 Інструкції висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Із даних акту №005571 від 30.10.2025 та висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції вбачається, що стан сп`яніння ОСОБА_1 встановлено на підставі клінічних ознак.

Це підтвердив і допитаний під час апеляційного розгляду лікар - нарколог ОСОБА_2 , який вказав, що за клінічними ознаками, а саме, підвищеним артеріальним тиском, збільшеним серцебиттям, виконанням пальце-носової проби лівою рукою з промахами та іншими ознаками, що зазначені у акті медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 30.10.2025 року, ним було встановлено у ОСОБА_1 стан сп`яніння внаслідок вживання наркотичних речовин. В подальшому для підтвердження чи спростування такого діагнозу, водію було запропоновано здати аналіз сечі, проте, водій ухилявся від здачі сечі, хоч і пив воду, проте, говорив, що не хоче в туалет, а пояснював це тим, що був у бані та втратив велику кількість рідини.

Як убачається з матеріалів справи, проведення лабораторних досліджень для визначення наркотичного засобу або психотропної речовини у ОСОБА_1 фактично не здійснювалось, що прямо суперечить вимогам пунктів 7, 8 розділу ІІІ Інструкції №1452/735, якими передбачено обов`язковість такого дослідження та визначено його мету.

Сам по собі висновок лікаря-нарколога про перебування особи у стані наркотичного сп`яніння, зроблений виключно на підставі клінічних ознак, без проведення лабораторного дослідження, не може уважатися належним та допустимим доказом у розумінні вимог закону, оскільки не відповідає встановленому порядку проведення огляду.

Щодо тверджень апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 висловлював бажання здати інший біологічний зразок, зокрема кров, однак такої можливості йому надано не було, суд вказує, що матеріали справи не містять відомостей про об`єктивну неможливість відібрання інших біологічних середовищ, передбачених пунктом 12 розділу ІІІ Інструкції, у тому числі крові або слини.

Суд приймає до уваги, що відповідно до вимог Інструкції та Порядку №1103, виявлення у водія ознак наркотичного сп`яніння є лише підставою для направлення особи на відповідний огляд, однак не є самостійним доказом перебування особи у стані такого сп`яніння. Встановлення стану наркотичного сп`яніння можливе лише за результатами комплексного медичного огляду із обов`язковим проведенням лабораторних досліджень.

Судом встановлено, що лабораторна діагностика ОСОБА_1 не проводилась, оскільки під час проходження огляду водій не здавав аналіз сечі. Діагноз встановлено згідно клінічної картини. Будь-яких відомостей щодо неможливості лікаря відібрати біологічні зразки, такі як слина, змиви з поверхні губ, шкіряного покриву обличчя і рук, а також крові, з огляду на неможливість отримати сечу, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, висновок щодо результатів медичного огляду №005571 від 31.10.2025, складений без дотримання обов`язкових вимог Інструкції, відповідно до пункту 22 розділу ІІІ цієї Інструкції є недійсним та не може бути покладений в основу доведення вини особи.

Вказаним обставинам суд першої інстанції не надав оцінки, визнавши висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуванням під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції щодо ОСОБА_1 належним доказом та таким, що підтверджує винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

За вищезазначених обставин, відповідно до вимог чинного законодавства України усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо недоведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП належними та допустимими доказами, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суду не бере до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не керував транспортним засобом, оскільки вони спростовуються даними відеозапису.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали справи не є належними доказами винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12,2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.cт.283, 284КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-р 2010адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинності.

Статтею 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачяться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».

Згідно вимог п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, приходжу до висновку, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які належні та допустимі докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік - скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУПАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Л.І. Кепкал