Вирок від 03 серпня 2026 р. у справі №751/6761/25 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 751/6761/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/200/26

Категорія - ст. 366-3 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12025270340002173 від 25.07.2025, за апеляційною скаргою прокурора Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.11.2025 року стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Чернігова, громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України,

У С Т А Н О В И Л А:

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.11.2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі двох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 42 500 (сорок дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Судом першої інстанції установлено, що наказом начальника Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 10.06.2022 №94/ОС-22 ОСОБА_7 призначено на посаду молодшого інспектора - кінолога відділу режиму і охорони державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», із зарахуванням до кадрів Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом начальника Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 09.11.2022 № 214/ОС-22 ОСОБА_7 призначено на посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», із зарахуванням до кадрів Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно п. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» №3781-XII від 23.12.1993 ОСОБА_7 був працівником правоохоронного органу, наділеного функціями представника влади, у зв`язку з чим, відповідно до примітки 1 ст. 364 КК України, являвся службовою особою, та суб`єктом декларування згідно підпункту «д» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Наказом начальника Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 31.07.2023 № 123/ОС-23 ОСОБА_7 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з посади молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 ЗУ «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Згідно абзацу 1 частини 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1 підпунктах «а», «в»-«ґ» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Разом з тим, ОСОБА_7 після звільнення 31.07.2023 з посади молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» та будучи суб`єктом декларування згідно підпункту «д» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», проживаючи за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, маючи реальну можливість та достовірно знаючи про обов`язок подання до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, всупереч вимогам абзацу 1 частини 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», не подав у період з 31.07.2023 по 31.08.2023, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію при звільненні особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування за формою, що визначена Національним агентством з питань запобігання корупції.

Також, наказом начальника Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 10.06.2022 № 94/ОС-22 ОСОБА_7 призначено на посаду молодшого інспектора - кінолога відділу режиму і охорони державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», із зарахуванням до кадрів Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом начальника Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 09.11.2022 № 214/ОС-22 ОСОБА_7 призначено на посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», із зарахуванням до кадрів Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно п. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» №3781-ХІІ від 23.12.1993 ОСОБА_7 був працівником правоохоронного органу, наділеного функціями представника влади, у зв`язку з чим, відповідно до примітки 1 ст. 364 КК України, являвся службовою особою, та суб`єктом декларування згідно підпункту «д» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Наказом начальника Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 31.07.2023 №123/ОС-23 ОСОБА_7 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з посади молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 ЗУ «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Разом з тим, ОСОБА_7 після звільнення 31.07.2023 з посади молодшого Інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» та будучи суб`єктом декларування згідно підпункту «д» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», проживаючи за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, маючи реальну можливість та достовірно знаючи про обов`язок подання до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, всупереч вимогам абзацу 2 частини 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», не подав до 01 квітня наступного року після року припинення діяльності, тобто до 01.04.2024, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, за формою, що визначена Національним агентством з питань запобігання корупції.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 засудити за статтею 366-3 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 2500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 42 500 грн 00 коп, з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 1 рік. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Не оспорюючи кваліфікацію дій та доведеність вини обвинуваченого вважає, що вирок місцевого суду підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вказує, що суд першої інстанції при призначенні покарання залишив поза увагою, що санкція ст. 366-3 КК України передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Зазначає, що обвинуваченому ОСОБА_7 судом безпідставно не призначено додаткове покарання за 336-3 КК України у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, на необхідність застосування якого строком на один рік зазначав прокурор.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити із викладених підстав, обвинуваченого та його захисника, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки судовий розгляд судом першої інстанції був проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок у цій частині.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком на один рік, яке є обов`язковим у санкції ст. 366-3 КК України, апеляційний суд вважає їх обґрунтованими, з огляду на таке.

Положеннями ст. 50 КК України встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до пп. 1, 2 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

За змістом ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання у тих випадках, коли вчинення кримінального правопорушення було пов`язане з посадою засудженого або із заняттям ним певною діяльністю.

Якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене у санкції статті Особливої частини КК України, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції. У випадку, коли додаткове покарання передбачається як обов`язкове до призначення, то це вже вирішено самим законодавцем, який, створюючи таку санкцію, тим самим покладає на суд обов`язок призначити додаткове покарання. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов`язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України.

Так, санкцією ст.366-3 КК України, окрім основних видів покарання у виді: штрафу, громадських робіт, обмеження волі, або позбавленням волі, ще й передбачено додаткове з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Тобто, питання про необхідність призначення додаткового покарання вирішено у самій санкції статті, а тому суд зобов`язаний його призначити.

Як вбачається із резолютивної частини вироку, місцевий суд призначив ОСОБА_7 лише основне покарання у виді штрафу, без призначення обов`язкового додаткового покарання.

Тому доводи прокурора щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, є слушними, а тому вирок суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п.1 ч.1 ст.413 КПК України, в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом за правилами ст. 420 КПК України у цій частині нового вироку.

З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу прокурора, скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 409, 413, 419, 420, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Задовольнити апеляційну скаргу прокурора Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_6 .

Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.11.2025 року стосовно ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

ОСОБА_7 визнати винуватим за статтею 366-3 КК України та призначити покарання у виді штрафу у розмірі дві тисячі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 42 500 (сорок дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 1 (один) рік.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4