Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №608/1078/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 608/1078/25Головуючий у 1-й інстанції Коломієць Н.З.

Провадження № 22-ц/817/764/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

за участю секретаря судового засідання — Гичко К.С.,

представника апелянта — адвоката Квятковського Д.В.,

представника відповідача — адвоката Каліннікова М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №608/1078/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 квітня 2026 року, ухвалене суддею Коломієць Н.З., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Чортківської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шляховик», Чортківське обласне комунальне міжрайонне бюро технічної інвентаризації про усунення перешкод в користуванні квартирою та прибудинковою територією,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог: Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Чортківської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шляховик», Чортківське обласне комунальне міжрайонне бюро технічної інвентаризації про усунення перешкод в користуванні квартирою та прибудинковою територією.

В позовній заяві вказав, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Власником квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку є відповідач ОСОБА_4 .

Відповідач без будь-яких дозвільних документів провів реконструкцію своєї квартири з прибудовою до неї приміщення, внаслідок чого ним самовільно зайнято частину прибудинкової території будинку за вищевказаною адресою, а також позивач не може здійснити утеплення своєї квартири, яка знаходиться поверхом вище.

ОСОБА_3 звертався у відповідні органи щодо законності прибудови та встановив, що жодних дозвільних документів на виконання будівельних чи інших робіт ОСОБА_4 не надавалося.

Позивач неодноразово звертався з вимогою до відповідача демонтувати незаконну прибудову, однак, отримав відмову.

Таким чином вважає, що самочинне проведення відповідачем прибудови до квартири порушує його права як власника квартири у користуванні прибудинковою територією. Зокрема, зазначена прибудова займає та зменшує прибудинкову територію житлового будинку, перешкоджає вільному доступу до житлового будинку, зменшується необхідна ширина для проїзду пожежних машин, а також спорудження прибудови перед вікном квартири позивача призводить до унеможливлення утеплення його квартири, яка знаходиться поверхом вище. Будівельні роботи зі спорудження прибудови до квартири проведені відповідачем з порушенням будівельних норм та правил, а також не відповідають детальному плану території для обслуговування багатоквартирного житлового будинку. З цього приводу він звернувся в поліцію.

Враховуючи викладене, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та прибудинковою територією шляхом демонтажу самочинної прибудови до квартири АДРЕСА_3 та приведення прибудинкової території будинку до попереднього стану.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 14.04.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише після використання усіх передбачених законом заходів реагування, а також після встановлення неможливості перебудови, оскільки він стосується лише випадків, передбачених частиною сьомою статті 376 ЦК України, тобто істотного відхилення від проекту або істотного порушення будівельних норм і правил.

Натомість у цій справі, як зазначає апелянт, позивач доводив іншу правову підставу самочинного будівництва, а саме те, що об`єкт зведено без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, без містобудівних умов та обмежень, без належно затвердженого проекту та без документа, який дає право виконувати будівельні роботи. За таких обставин вважає, що в даному випадку підлягає застосуванню не частина сьома, а частина четверта статті 376 ЦК України: якщо самочинне будівництво порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка його здійснила, або за її рахунок.

Посилаючись на висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 у справі №822/2149/18 вказує, що у випадках, коли майно збудоване на не відведеній для цього земельній ділянці, без документа на виконання будівельних робіт або без належно затвердженого проекту, знесення самочинного будівництва не ставиться в залежність від можливості його перебудови і може бути застосоване без попереднього рішення суду про зобов`язання провести перебудову. Таким чином, вважає висновок суду першої інстанції про «крайність» знесення та необхідність попереднього використання інших заходів реагування таким, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду.

Крім того, вказує, що у рішенні суд безпідставно зазначив, що відповідач має всі необхідні документи на прибудову, оскільки у мотивувальній частині не названо жодного такого документа, не наведено його реквізитів, не встановлено, ким, коли і на підставі чого його видано. Навпаки, наявні у справі докази свідчать про протилежне. Зокрема, лист відділу державного архітектурно-будівельного контролю Чортківської міської ради від 09.04.2025 №1 та акт огляду від 05.04.2024 прямо фіксують відсутність у державних реєстрах відомостей про правовстановлюючі документи на земельну ділянку, містобудівні умови та обмеження, належно затверджений проект і дозвільну документацію на виконання будівельних робіт. Вказує, що лист Чортківського ОК МБТІ від 13.03.2025 №9 також підтверджує відсутність звернень щодо виготовлення технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 з добудовою.

Також, зазначає, що суд послався на протокол загальних зборів ОСББ «Шляховик» №4 від 11.05.2009, яким колишній власниці квартири АДРЕСА_2 було надано згоду на розширення житлової квартири, а також на пояснення представника МБТІ про існування добудованого тамбуру станом на 2005 рік, однак, апелянт вважає, що ні протокол ОСББ, ні технічна інвентаризація не є тими документами, які вимагаються законом для правомірного будівництва.

Вказує, що згода співвласників або органу управління багатоквартирним будинком може мати значення для вирішення внутрішніх питань спільного майна, але вона не підміняє права на забудову земельної ділянки, містобудівні умови та обмеження, затверджений проект, документ на виконання будівельних робіт та прийняття об`єкта в експлуатацію.

Крім того, вказує, що сам зміст протоколу №4 від 11.05.2009 не дає змоги встановити ані параметри конкретної прибудови, ані її відповідність будівельним нормам, ані дотримання містобудівного законодавства. Більше того, за текстом рішення, на цих зборах був відсутній власник однієї з квартир. Навіть за наявності згоди співвласників публічно-правова процедура будівництва мала бути дотримана, чого у справі не встановлено.

Посилаючись на практику Верховного Суду у справі №280/5204/18, вказує, що технічний паспорт має інвентаризаційний, а не правовстановлюючий характер, а реконструкція із зміною зовнішньої конфігурації об`єкта потребує належних містобудівних документів. Отже, фактичне існування тамбуру або його відображення в технічній документації не легалізує прибудову.

Вказує, що і перешкоди для утеплення, і звуження простору спільного користування були послідовно наведені в позові, відповіді на відзив, листі-вимозі та підтверджувалися актом огляду і фотоматеріалами. Верховний Суд у постанові від 14.08.2024 у справі №442/1888/23 прямо зазначив, що створення на прибудинковій території об`єктів можливе лише за згодою співвласників і за умови, що це не порушує права інших співвласників. У тій справі Верховний Суд задовольнив вимогу про приведення прибудинкової території до попереднього стану шляхом знесення самовільно споруджених конструкцій.

Крім того, вважає, що суд помилково поклав на позивача обов`язок доводити свої вимоги виключно шляхом судової будівельно-технічної експертизи, оскільки закон не встановлює, що у подібних спорах факт самочинності будівництва або порушення прав співвласника може бути підтверджений лише експертизою, при тому, що у справі вже були належні письмові докази: офіційний лист органу державного архітектурно-будівельного контролю, акт огляду, лист МБТІ, фотоматеріали, лист-вимога до відповідача, а також процесуальні пояснення сторін. Перекладання судом негативних наслідків відсутності експертизи на позивача за наявності інших доказів вважає неправомірним завищенням стандарту доказування і порушує принцип змагальності у поєднанні з обов`язком суду ухвалити рішення на основі всебічного та повного дослідження доказів.

Також, зазначає, Позивач заявив власний негаторний позов як особа, чиє право порушене. Для такого позову не вимагається, щоб попередньо до суду звернулося ОСББ чи будь-який інший співвласник. Верховний Суд у справі №442/1888/23 прямо підтвердив можливість індивідуального судового захисту співвласника від самочинного використання прибудинкової території іншою особою.

Крім того, вважає, що не впливає на обсяг прав позивача і відсутність окремої державної реєстрації прибудинкової території. За статтею 382 ЦК України та Законом №417-VIII співвласники багатоквартирного будинку є співвласниками спільного майна будинку, а реалізація прав одним співвласником не може порушувати права інших. Суд не мав правових підстав відмовляти у захисті лише тому, що ОСББ не подало позов або що у реєстрі не оформлено окремий запис про земельну ділянку.

Більше того, саме орган державного архітектурно-будівельного контролю в офіційному листі рекомендував звернутися до суду для вирішення спору, оскільки у зв`язку з воєнним станом та відсутністю посадових осіб повноцінна позапланова перевірка і притягнення до відповідальності на той час були неможливими, а тому вважає посилання суду на невикористання інших механізмів реагування безпідставним.

Також вважає помилковим висновок суду про відсутність належного відповідача, оскільки прибудову зводили попередні власники. Суд виходив з того, що відповідач не здійснював прибудови, а тому фактично дистанціював його від предмета спору. На думку апелянта, такий підхід не відповідає природі негаторного позову. У цій справі не ставиться питання про притягнення відповідача до відповідальності за минулу будівельну дію як таку; ставиться питання про припинення триваючого порушення, яке існує на час розгляду справи.

Саме відповідач є чинним власником квартири АДРЕСА_2 , фактично користується результатом самочинної забудови, заперечує проти її демонтажу та тим самим підтримує триваюче порушення права позивача. Новий власник квартири у багатоквартирному будинку набуває усіх прав та обов`язків попереднього власника як співвласника. Зміна власника квартири не легалізує самочинно збудований об`єкт і не позбавляє інших співвласників права вимагати усунення перешкод.

Також вважає безпідставним посилання суду на те, що кримінальне провадження триває і факту самовільного будівництва не встановлено, оскільки така обставина не має визначального значення для вирішення цього цивільного спору. Цивільний суд не пов`язаний необхідністю очікувати результатів кримінального провадження для вирішення негаторного позову, якщо у матеріалах цивільної справи вже є належні та допустимі докази. Суд мав оцінити саме ті докази, які були зібрані у межах цієї справи, а не підміняти власну оцінку очікуванням результатів іншого провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Калінніков М.О. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Зокрема зазначає, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 01 червня 2024 року. Право власності відповідача зареєстровано у встановленому законом порядку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому відповідач набув право власності на існуючий об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_2 , а не на окремий самостійний об`єкт будівництва чи окремо збудовану ним прибудову.

Вказує, що апелянт не оспорює договір дарування від 01.06.2024, не ставить питання про недійсність державної реєстрації права власності відповідача, не оспорює склад, площу та технічні характеристики квартири, зазначені у правовстановлюючих документах. Водночас позивач не довів та не встановив у судовому порядку: яка саме частина квартири АДРЕСА_2 є, на його думку, самочинним будівництвом; коли саме було здійснено відповідні будівельні роботи; ким саме вони були виконані; які конкретно будівельні роботи проведені без необхідних документів; у чому саме полягає порушення прав позивача діями саме відповідача. Посилання апелянта лише на відсутність окремих дозвільних документів не є достатнім для висновку про наявність підстав для демонтажу частини об`єкта нерухомого майна, право власності на який зареєстроване за відповідачем.

У даній справі позивач не довів, що саме відповідач здійснював будь-які будівельні роботи, не довів наявності протиправних дій з його боку та не довів причинно-наслідкового зв`язку між набуттям відповідачем права власності на квартиру і нібито порушенням прав позивача.

Відповідач набув квартиру вже з існуючими конструктивними елементами. Ця обставина підтверджується матеріалами справи, а саме право власності відповідача виникло на підставі договору дарування, прибудова існувала до набуття відповідачем права власності. Згідно пояснень представника МБТІ та матеріалів справи відповідні елементи існували раніше. Апелянт не надав жодного доказу того, що саме ОСОБА_4 здійснював будівельні роботи. Посилання апелянта на те, що відповідач є теперішнім власником квартири, саме по собі не означає, що він є особою, яка здійснила самочинне будівництво.

Позивач посилається на те, що прибудова перешкоджає утепленню квартири та користуванню прибудинковою територією, однак жодного належного доказу цього не надано. Не проведено експертизу. Не встановлено, що проведення утеплення неможливе. Що саме наявність прибудови є причиною такого обмеження. Що існують реальні перешкоди у користуванні майном. Сам факт існування квартири відповідача та конструктивних елементів не свідчить про порушення прав позивача.

Також зазначає, що суд першої інстанції не відмовив у позові виключно з цієї підстави. Вважає, суд правильно врахував, що ОСББ, як управитель спільного майна, не заявляло вимог. Доказів порушення прав співвласників не надано. Позивач не довів, що саме його право порушено. Отже, вважає, що висновки суду відповідають матеріалам справи.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив та просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

Сторони по справі проживають в багатоквартирному будинку АДРЕСА_4 та є власниками квартир в ньому: ОСОБА_3 – АДРЕСА_5 , ОСОБА_4 – № 2, що стверджується відповідними Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності відповідача на належну йому квартиру АДРЕСА_2 набуто на підставі договору дарування від 01.06.2024, посвідченого приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу Тернопільської області.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 01.06.2024, загальна площа квартири відповідача ОСОБА_4 становить 58 кв.м., житлова площа — 37.6 кв.м.

Відповідно до технічного паспорта на належну відповідачу квартиру АДРЕСА_2 по вказаній вище адресі, вона складається з кімнати (2-5), пл.18.8 кв.м., санвузла (2-4) пл.4.0 кв.м., кімнати (2-3) пл.18.8 кв.м., кухні (2-2) пл.8.8 кв.м., коридора (2-1) пл.7.6 кв.м.

Таким чином, загальна та житлова площа приміщень вказаної квартири згідно технічного паспорта відповідає такій згідно витягу з Державного реєстру речових прав та становить 58 м.кв. та 37.6 кв.м. відповідно.

Позов ОСОБА_3 мотивований тим, що відповідач ОСОБА_4 без будь-яких дозвільних документів провів реконструкцію своєї квартири АДРЕСА_2 , а саме прибудував до неї приміщення. Внаслідок таких незаконних дій ОСОБА_4 самовільно зайнято частину прибудинкової території за вищевказаною адресою та позивач не може здійснити утеплення своєї квартири, яка знаходиться поверхом вище.

З метою перевірки законності прибудови, представник позивача адвокат Квятковський Д.В. звернувся у Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Чортківської міської ради.

У відповіді Відділу №1 від 09.04.2025 вказано, що п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 №303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану», припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану».

Плановий та позаплановий захід державного архітектурно-будівельного контролю, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553 «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», відділом за зазначеною адресою не проводився.

За розпорядженням Чортківського міського голови від 19.05.2023 №104-од робочою групою 05.04.2024 проведено огляд законності об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно п.1 Акта огляду дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 05.04.2024 робочою групою встановлено ймовірну прибудову до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 , та здійснена фотофіксація.

Також в Акті вказано, що у Відділі відсутні особи, які займають посади головного спеціаліста-інспектора та начальника відділу. Тому, наразі не є можливим ініціювання відділом державного архітектурно-будівельного контролю Чортківської міської ради проведення позапланових перевірок та притягнення до відповідальності згідно законодавства.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 було рекомендовано звернутися в суд для вирішення спору в судовому порядку.

Аналогічні пояснення, що викладені в Акті від 05.04.2025, надала в ході розгляду справи представник відділу Лук`яніхіна Х.О.

З відповіді Чортківського обласного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації №9 від 13.03.2025 на адвокатський запит, за період з 01.01.2013 по даний час не було звернень в Чортківське ОК МБТІ щодо виготовлення технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_3 .

В ході розгляду справи надавала пояснення представник Чортківського обласного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації ОСОБА_5 , яка пояснила, що станом на 2005 рік по АДРЕСА_4 існував добудований тамбур. Цей тамбур був включений в право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Для будівництва прибудови необхідна згода ОСББ, яка була надана ОСОБА_4 .

Крім того, адвокат Квятковський Д.В. звернувся з запитом до голови ОСББ «Шляховик» ОСОБА_6 про надання інформації, чи вживалися заходи усунення перешкод ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 внаслідок самовільного здійснення забудови власником квартири АДРЕСА_2 цього будинку.

Однак, даний запит залишився без відповіді, як і лист-вимога ОСОБА_4 від 20.03.2025 про усунення таких перешкод (утеплення квартири) протягом 20 днів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази на підтвердження того, що внаслідок здійснення прибудови відповідачем порушуються права позивача, зокрема щодо неможливості утеплити свою квартиру, яка знаходиться поверхом вище.

З таким висновком колегія суддів погоджується.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Під час ухвалення рішення суд у відповідно до вимог статті 264 ЦПК України повинен вирішити чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

У відповідності до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до приписів ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону чинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїх позовних вимогах вказував на те, що внаслідок незаконного здійснення відповідачем реконструкції своєї квартири АДРЕСА_3 з прибудовою до неї приміщення, позивач позбавлений можливості користуватися прибудинковою територією, яку зайняв відповідач, а також здійснити утеплення власної квартири, яка знаходиться поверхом вище.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем порушення його прав у користуванні власною квартирою, а також відсутності підстав для усунення йому перешкод у користуванні власністю шляхом демонтажу прибудови до квартири АДРЕСА_3 , та приведення прибудинкової території будинку до попереднього стану.

Доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок здійснення прибудови відповідачем порушуються права позивача в тому, що останній не може утеплити свою квартиру, яка знаходиться поверхом вище, на увагу не заслуговують, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази технічної неможливості вчинення таких дій.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо наявності у позивача перешкод у користуванні прибудинковою територією, а також того, що здійснена відповідачем прибудова є самочинним будівництвом, а тому усунути перешкоди позивачу у користуванні власністю слід саме шляхом демонтажу цієї прибудови, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша, четверта статті 376 ЦК України).

Верховний Суд у постановах від 24.07.2019 у справі №369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20.11.2019 у справі №685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10.06.2020 у справі №127/11492/16-ц (провадження № 40353св18), від 04.08.2020 у справі №638/6655/16-ц (провадження №61-6540св19) зазначив, що збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

З урахуванням предмета і підстав позову позивач зобов`язаний був довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника таким самочинним будівництвом та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб, як знесення (наприклад, неможливість проведення перебудови об`єкта).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач не вказав, які саме будівельні норми порушено при здійсненні будівництва прибудови, та в чому полягає її невідповідність плану прибудинкової території, вірно врахувавши і те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо реєстрації земельної ділянки для обслуговування багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 , в тому числі земельної ділянки, на якій розташована спірна прибудова, їх площ та меж, що позбавляє суд можливості належним чином встановити обставини щодо вчинення відповідачем позивачу перешкод у користуванні останнім прибудинковою територією.

Більше того, як вірно зазначив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, протоколом загальних зборів ОСББ «Шляховик» №4 від 11.05.2009 надано згоду ОСОБА_7 на розширення житлової квартири АДРЕСА_2 (власником якої вона була на той час) та ОСОБА_8 – квартири АДРЕСА_7 та будівництво господарських будівель. На зборах був відсутній власник однієї квартири – ОСОБА_9 .

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі №725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) зазначила, що під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Однак, в матеріалах справи також відсутні будь-які відомості, з вище згаданих, які б свідчили про істотне порушення будівельних норм і правил при будівництві спірної прибудови, та були б підставою для її демонтажу.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити і те, що відповідач, як встановлено вище судом, є власником квартири загальною площею 58 кв.м., яка включає в себе, в тому числі, спірну прибудову, позначену в технічному паспорті як коридор (2-1) та кухня (2-2) площами 7.6 і 8.8 кв.м. відповідно.

Тобто, в даному випадку позивач у своїх позовних вимог фактично просить демонтувати частину квартири, право власності на яку належним чином зареєстроване у державному реєстрі за відповідачем та не оскаржується позивачем.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм вірну оцінку, а тому дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та на увагу не заслуговують.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 квітня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 липня 2026 року.

Головуючий

Судді