Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №947/8640/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1305/26

Номер справи місцевого суду: 947/8640/26

Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,

за участю секретаря – Шахової О.В.,

захисника – адвоката Протченка Геннадія Васильовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань

апеляційну скаргу захисника Протченка Геннадія Васильовича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

на постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 665,60 гривень.

ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 16.02.2026 о 15:41 годині за адресою: Одеський район, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14а, керував транспортним засобом MERCEDES-BENZ slk200, державний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння: поведінка, що не відповідає обстановці, неприродна блідність. Від проходження медичного огляду з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в медичному закладі у лікаря-нарколога відмовився, чим порушив п. 2.5. Правил дорожнього руху України.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, захисник Протченко Г.В., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та закрити провадження по справі у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що:

- первинний факт зупинки був іншим і не відповідав застосуванню норми ст. 130 КУпАП, представники поліції почали додавати інші підстави, які могли б слугувати затриманню ОСОБА_1 ;

- права та обов`язки ОСОБА_1 були не роз`яснені та незрозумілі;

- представники поліції неодноразово запитували ОСОБА_1 чи проїде він з ними на здачу аналізів і останній жодного разу не відмовився, у відеозаписі жодного разу не фігурує дана фраза;

- застосування ст. 130 КУпАП є необ`єктивною і неправильною, оскільки відмова вийти з транспортного засобу та надати документи, які підтверджують особу водія є окремим правопорушенням, а саме ст. 126 КУпАП та ст. 185 КУпАП (злісна непокора);

- дії представників поліції є навмисними діями впливу та тиску на ОСОБА_1 , що саме за ст. 130 КУпАП він повинен вчинити певні дії або його буде притягнуто до відповідальності;

- у відеозаписі на 01:01:24 представник поліції запитує ОСОБА_1 чи відмовляється він проїхати з працівниками поліції з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КМП «ООНЦІЗ» ООР, на що ОСОБА_1 відповідає: «У-у», тобто - ні, не відмовляється;

- о 15:04-15:05 ОСОБА_1 чітко зазначає, що він погоджується і їде з представниками поліції, тобто не відмовляється проїхати та здати аналізи до КМП «ООНЦПЗ» ООР;

- на відеозаписі о 54:55 представник поліції задає питання: «Чи зрозуміли ви, що зараз будемо їхати відбирати зразки сечі і кров на аналіз?», на що потім представник поліції каже, що ОСОБА_1 кивнув та зрозумів, проте на відеозаписі не зафіксовані ці обставини, не видно ОСОБА_1 та на що саме він погодився;

- далі ОСОБА_1 відповідає, що йому незрозуміло, незрозумілі всі обставини, на що представник поліції відповідає йому, що він зрозумів і буде розцінювати це як відмову від проходження огляду, на відеозаписі дані обставини зафіксовані на 55:02, проте відмова вийти з машини та надати документи є окремим правопорушенням і представники поліції мали зазначити це як окреме правопорушення (ст. 126 КУпАП, 185 КУпАП);

- не згоден з посиланням суду першої інстанції на рішення ЄСПЛ від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» Irelandv. The United Kingdom), n. 161, Series A заява N? 25), яке застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» N? 39598/03 від 21.07.2011 року), яке суд першої інстанції застосовує як із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» та свідчить про винуватість, цю норму закону застосовують в практиці ЄСПЛ в кримінальному провадженні і жодним чином не має сенсу до адміністративного провадження;

- з даних відеореєстратора № 766043 о 16:47:49 годині один з представників поліції, розмовляючи по телефону зі своїм керівником, доповідає: «РПЦК та СП приїхало, але вони також не можуть нічого зробити», з цього можна зробити висновок, що цілеспрямовані дії поліції були налаштовані лише на штучне затримання ОСОБА_1 , тримання його в забороні виїзду з місця події для подальшої передачі ОСОБА_1 представникам РТЦК та СП;

- ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та знаходився на лікуванні з 08.01.2026 року по 27.01.2026 року у КМП «ООНЦІЗ» ООР у зв?язку із погіршенням психічного стану в супроводі матері: немотивована агресія, безсоння, нецензурно браниться, місця не утримується, непідконтрольний у поведінці, тобто дані обставини були до затримання його представниками поліції 16.02.2026 (діагноз: Органичний розлад особистості поєднаного генезу (токсичного та посттравматичного) у вигляді помірно вираженого психоорганичного синдрому, експозивний варіант, зі значними поведінковими порушеннями, у вигляді частих дисфорій та органичної разторможенності з психотичними включеннями, чаще маячними та соціально-трудовою дезадаптацією. F07.0 Супутній діагноз: Токсична енцефалополінейропатія. Ангіопатія сітківки. Хроничний вірусний гепатит С з мінімальною активністю, дані обставини підтверджуються виписним епікризом № 587 від 27.01.2026 року.

В судовому засіданні захисник Протченко Г.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати постанову суду.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлений, що відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями) водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція № 1452/735.

Згідно з п. 12 вказаної Інструкції № 1452/735 від 09 листопада 2015 року у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.

Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об`єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 593026 від 16.02.2026, яким зафіксовано, що 16.02.2026 о 15:41 годині за адресою: Одеський район, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14а, ОСОБА_1 керував транспортним засобом MERCEDES-BENZ slk200, державний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння: поведінка, що не відповідає обстановці, неприродна блідність, від проходження медичного огляду з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в медичному закладі у лікаря-нарколога відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, в графі щодо письмових пояснень зазначив, що не згоден, боявся вийти з машини через ТЦК (а.с. 1);

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16.02.2026, огляд якого не проводився у зв`язку з відмовою (а.с. 5);

- відеозаписом, яким підтверджено наступне.

Працівник поліції, підійшовши до автомобіля ОСОБА_1 , повідомив останньому, що той коли виїжджав з перехрестя, не увімкнув покажчик повороту, поліцейський попросив документи, на що ОСОБА_1 не спускав віконце автомобіля та розмовляв по телефону (13:43:05), на питання чи погано, чи потрібна швидка медична допомога, відповів, що в нього стрес (13:55:05). Поліцейський повідомив, що ОСОБА_1 своїми діями вказує на те, що ймовірно знаходиться під дією речовин або в стані сп`яніння, на що ОСОБА_1 відповів, що юридично не підкований (13:56:10). Поліцейський сказав: «Викликайте фахівця в галузі права, можете користуватися юридичною допомогою…ви своїми діями показуєте, що у вас поведінка не відповідає обстановці, що є однією з ознаків наркотичного або алкогольного сп`яніння» (13:56:11). ОСОБА_1 повідомив щось про ТЦК.

Надалі ОСОБА_1 ігнорує прохання поліцейського надати документи. Поліціант ще раз повідомив ОСОБА_1 , що у нього неприродня блідність та поведінка, що не відповідає дійсності, запропонував проїхати до наркології (14:15:17). Неодноразові прохання поліцейського надати документи були проігноровані ОСОБА_1 , водночас працівники поліції все ж встановили особу ОСОБА_1 , з`ясувавши, що стосовно нього діє тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів. Згодом працівниками поліції було розпочато розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП та ч. 3 ст. 126 КУпАП, роз`яснено права (14:32:13). Поліцейський повторно зазначив: «Так як у вас виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, поведінка, що не відповідає обстановці, неприродня блідність, пропоную проїхати до медичного закладу лікаря-нарколога встановити стан», на що ОСОБА_1 відповів: «Я боюсь» (14:33:40). Поліцейський роз`яснив: «Якщо ви боїтесь, відмовляєтесь, не хочете, уникаєте, це буде розцінюватися як відмова від проходження огляду, за що передбачена відповідальність у вигляді протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, наслідки: 17000 грн та позбавлення права керувати строком на 1 рік, вам це зрозуміло?», на що ОСОБА_1 махнув позитивно головою (14:32:42-14:34:08). На повторну пропозицію пройти до службового авто та проїхати до лікаря, ОСОБА_1 мовчав (14:35:18). На питання поліцейського, чи проїдуть до медичного закладу Воробйова, 9, згідно наказу МОЗ МВС, ОСОБА_1 зазначив, що не розуміє (14:36:59). Поліцейський пояснив, що розцінює це як відмову від проходження огляду та ОСОБА_1 відповів, що не вийде з автомобіля (14:38:01). Поліцейський роз`яснив, що буде складено протокол та права особі, запитав чи зрозумілі права, на що ОСОБА_1 повідомив, що не зовсім (14:38:27). Згодом прийшла мати ОСОБА_1 , яка сперечалась з поліцейськими та телефонувала адвокату.

Надалі ОСОБА_1 погодився проїхати до медичного закладу для проходження огляду, однак відмовлявся виходити з автомобіля (15:04:08). Під час розмови втрутилася мати ОСОБА_1 , яка закликала його не виходити з автомобіля, після чого ОСОБА_1 продовжив перебувати в салоні транспортного засобу. Згодом на місце події прибули представники РТЦК та СП (16:13:43), а пізніше - адвокат Туніка Д.А. (16:51:22).

Таким чином, із дослідженого відеозапису вбачається, що після неодноразових пропозицій працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі та зазначення підстав такого, ОСОБА_1 не виконував законну вимогу поліцейських, продовжував перебувати в авто, що слід вважати обраною ним формою відмови, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України.

Апеляційний суд зазначає, що під відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі.

Відмова від проходження огляду на стан сп`яніння є правопорушенням з формальним складом, тобто є закінченим саме з моменту висловлення особою відмови від проходження відповідного огляду.

Сукупність вищевказаних доказів засвідчують відмову ОСОБА_1 , як особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, встановленого законом, що є підтвердженням об`єктивної сторони скоєного останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд відхиляє доводи скарги, що первинний факт зупинки був іншим і не відповідав застосуванню норми ст. 130 КУпАП, оскільки, як вбачається з відеозапису, поліцейський повідомив ОСОБА_1 , що останній, коли виїжджав з перехрестя, не увімкнув покажчик повороту.

Крім того, з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, не згода водія із причинами зупинки або його необізнаність про це, не позбавляє його обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння, і такий обов`язок не впливає на причину зупинки.

Неправомірна зупинка працівниками поліції транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності.

Проте, якщо при цьому з`ясувалось, що водій перебував з ознаками сп`яніння, то факт неправомірної зупинки його працівниками поліції, не звільняє водія від обов`язку дотримуватися ПДР.

Доводи ОСОБА_1 про те, що роз`яснені йому права були незрозумілими, не свідчать про нероз`яснення таких прав.

Як убачається з відеозапису, працівники поліції роз`яснили ОСОБА_1 його процесуальні права та обов`язки, саме по собі повідомлення про їх незрозумілість не підтверджує порушення процедури, оскільки ОСОБА_1 не звертався з конкретними запитаннями щодо змісту окремих прав та не просив надати додаткові роз`яснення.

Крім того, під час оформлення адміністративних матеріалів на місце зупинки прибув адвокат Туніка Д.А., який мав можливість надати йому правову допомогу, роз`яснити зміст його процесуальних прав та забезпечити їх належну реалізацію.

Посилання на те, що відмова особи вийти з транспортного засобу та надати документи, що посвідчують особу водія, нібито виключає можливість застосування ст. 130 КУпАП та утворює лише склад правопорушень, передбачених ст. 126 та ст. 185 КУпАП, є безпідставним.

Зазначені правопорушення мають різні об`єкти правового регулювання та не є взаємовиключними. Вчинення особою дій, передбачених ст. 126 або ст. 185 КУпАП, не звільняє її від відповідальності за ст. 130 КУпАП у разі наявності законних підстав вважати, що особа керувала транспортним засобом у стані сп`яніння або ухилилася від проходження огляду на стан сп`яніння.

Відмова водія від виконання законної вимоги поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння має самостійне правове значення та відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП прирівнюється до керування транспортним засобом у стані сп`яніння. При цьому така відмова не може бути виправдана посиланням на можливе притягнення особи до відповідальності за іншими статтями КУпАП.

Крім того, встановлення факту відмови від надання документів чи непокори законній вимозі поліцейського не спростовує факту керування транспортним засобом та не усуває обов`язку водія пройти огляд у передбаченому законом порядку. Навпаки, така поведінка може свідчити про умисне ухилення особи від виконання законних вимог працівників поліції та перешкоджання встановленню обставин правопорушення.

Намагання захисту довести, що ОСОБА_1 погодився на проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі, через що в його діях відсутній певний склад за ч. 1 ст. 130 КУпАП (15:04), є спростовним, оскільки наступні дії ОСОБА_1 (продовження сидіння в зачиненому автомобілі, вимога прослідувати до медичного закладу лише на своєму автомобілі, втручання прибулої на місце події його матері, яка заперечувала проходження такого огляду) свідчать про обрану ним модель поведінки та небажання прослідувати до медичного закладу. При цьому, для кваліфікації таких дій не має правового значення причина невиконання законної вимоги поліцейського – як-то побоювання бути затриманим працівниками ТЦК, втручання матері в спілкування ОСОБА_1 як водія з працівниками поліції, інші побоювання, - оскільки вказане не узгоджується з вимогами п. 2.5 Правил дорожнього руху, які покладають на водія обов`язок на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, застосування ст. 130 КУпАП у такому випадку є правомірним, оскільки відповідальність за цією нормою настає саме за відмову водія від проходження відповідного огляду, а не залежить від того, чи містять дії особи додаткові ознаки інших адміністративних правопорушень.

Твердження про те, що дії працівників поліції були навмисними діями впливу та тиску на ОСОБА_1 , є безпідставним та не підтверджується жодними належними і допустимими доказами.

Працівники поліції під час виконання своїх службових повноважень діяли в межах та у спосіб, визначений законодавством України, з метою перевірки обставин можливого адміністративного правопорушення та належного документування виявлених фактів.

Вимоги поліцейських щодо виконання водієм передбачених законом обов`язків, у тому числі проходження огляду на стан сп`яніння, не можуть розцінюватися як тиск або примушування, оскільки такі вимоги прямо передбачені нормами КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.

Сам по собі факт роз`яснення особі можливих правових наслідків невиконання законної вимоги працівника поліції не є психологічним тиском, а є належним інформуванням особи про її процесуальні обов`язки та можливу відповідальність за їх невиконання.

Посилання на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені у рішеннях у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року, є необґрунтованим.

Зазначені рішення ЄСПЛ не обмежуються виключно сферою кримінального провадження, а містять загальні підходи щодо оцінки доказів та встановлення фактів у судовому розгляді. Зокрема, стандарт оцінки доказів «поза розумним сумнівом» застосовується Європейським судом з прав людини як критерій переконливості доказової сукупності, коли висновок про певний факт може ґрунтуватися на наявності достатньо переконливих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.

При цьому положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються не лише на кримінальні справи у вузькому розумінні національного права, а й на провадження, які за своїм характером можуть мати ознаки «кримінального обвинувачення» у розумінні статті 6 Конвенції. Адміністративне провадження у справах про притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП пов`язане із застосуванням значних заходів державного примусу та відповідними правовими наслідками для особи, а тому дотримання належних стандартів доказування є обов`язковим.

Водночас застосування судом зазначеного стандарту не означає автоматичного визнання особи винною та не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку довести наявність складу адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами. Навпаки, такий підхід спрямований на забезпечення об`єктивного та повного дослідження доказів, їх взаємної узгодженості та достатності для прийняття законного рішення.

Твердження про те, що правові висновки ЄСПЛ щодо оцінки доказів не можуть застосовуватися у справах про адміністративні правопорушення, є помилковим, оскільки суди України відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права при розгляді справ.

Отже, використання судом першої інстанції правових позицій ЄСПЛ щодо оцінки доказів є правомірним та спрямованим на забезпечення справедливого судового розгляду, а не свідчить про неправильне застосування стандартів доказування.

Посилання на те, що розмова працівника поліції з керівником, зафіксована на відеореєстраторі № 766043 о 16:47:49 годині, нібито свідчить про цілеспрямовані дії щодо штучного затримання ОСОБА_1 та його передачі представникам РТЦК та СП, є виключно припущенням та не підтверджується належними і допустимими доказами.

Сам факт повідомлення працівником поліції про прибуття представників РТЦК та СП та неможливість ними вчинити певні дії не свідчить про наявність у працівників поліції будь-якого умислу щодо незаконного обмеження прав особи або штучного створення підстав для притягнення її до відповідальності.

Працівники поліції в межах своїх повноважень мають право встановлювати обставини події, перевіряти документи, фіксувати можливі адміністративні правопорушення та вживати передбачених законом заходів реагування.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та перебував на лікуванні у зв`язку з погіршенням психічного стану, не спростовує факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, та не свідчить про неправомірність дій працівників поліції.

Наявність у особи певних захворювань, перебування на диспансерному обліку або проходження лікування саме по собі не виключає можливості керування транспортним засобом, усвідомлення своїх дій та настання адміністративної відповідальності у разі порушення вимог законодавства. Для звільнення особи від відповідальності необхідно встановити конкретні обставини, які б свідчили про відсутність здатності особи усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними саме на момент вчинення правопорушення.

Виписний епікриз № 587 від 27.01.2026 року підтверджує лише факт проходження лікування та наявність у ОСОБА_1 певних медичних станів у попередній період, однак сам по собі не встановлює його нездатності усвідомлювати свої дії чи виконувати законні вимоги працівників поліції на момент події 16.02.2026 року.

Також стороною захисту не наведено доказів того, що саме в день складання матеріалів за ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 перебував у стані, який виключав можливість розуміти характер своїх дій або виконувати законні вимоги поліцейських. Наявність у медичних документах відомостей про попередні епізоди порушення поведінки не є безумовним доказом такого стану в конкретний момент часу.

Таким чином, зазначені медичні відомості можуть бути враховані судом при оцінці особи правопорушника та обставин справи, однак не спростовують факту вчинення адміністративного правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 – відмова від проходження в установленому законом порядку медичного огляду на стан сп`яніння як водієм транспортного засобу.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.

Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника Протченка Геннадія Васильовича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова