Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №501/1192/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1028/26

Номер справи місцевого суду: 501/1192/26

Головуючий у першій інстанції Тюмін Ю. О.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,

за участю секретаря – Шахової О.В.,

особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

захисника – адвоката Станіславської Анастасії Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань

апеляційну скаргу захисника Станіславської Анастасії Вікторівни, яка діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

на постанову Чорноморського міського суду Одеської області від 19 березня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Постановою Чорноморського міського суду Одеської області від 19 березня 2026 року накладено на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340 грн.

Направлено ОСОБА_1 для проходження програми для кривдників, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк три місяці.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.

ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 22.02.2026 о 21:28 год за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство відносно колишньої дружини – ОСОБА_2 , а саме ображав її нецензурною лайкою, погрожував, чим завдав шкоди психічному здоров`ю потерпілої.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, захисник Станіславська А.В., яка діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».

В протоколі про адміністративне правопорушення не конкретизовано, в чому саме полягало домашнє насильство і яка шкода заподіяна, вказано про словесну лайку та завдання психологічної шкоди, тоді як диспозиція ст. 173-2 КУпАП визначає порушенням дії, що завдають шкоди фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого, психологічне здоров`я у диспозиції не визначено.

Крім того вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є колишнім подружжям, мають спільних дітей, щодо яких порядок зустрічей вирішувався сторонами у судовому порядку, що вочевидь говорить про відносини між колишнім подружжям як про неприязні.

Насильство в сім`ї, у розумінні ст. 173-2 КУпАП, є адміністративним правопорушенням, з матеріальним складом, оскільки потребує наявності не тільки певного діяння, але й завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Разом з тим, суперечка, про яку йде мова у протоколі про адміністративне правопорушення, не охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП, не є об`єктивною стороною вказаного правопорушення, за що особа може бути притягнутою до адміністративної відповідальності.

Сам факт звернення ОСОБА_2 до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства.

Наявність сварок і непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства чи потенційного конфлікту.

Від представника потерпілої – адвоката Шиєнкова Я.Є. надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову без змін, обґрунтовуючи тим, що домашнє насильство підтверджується відеозаписом, що у розумінні ч. 1 ст. 251 КУпАП є доказом по справі, при цьому таке відбулося в присутності малолітніх дітей, такі образи колишнього чоловіка на колишню дружину у присутності спільних дітей є недопустимим, з відеозапису вбачаються не тільки образи та погрози, а й шантаж дітьми, переслідування та намагання контролювати життя своєї колишньої дружини після розлучення. (а.с. 40-44)

В апеляційній скарзі захисник просила поновити строк на апеляційне оскарження постанови, яке постановою Одеського апеляційного суду від 13.05.2026 задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження постанови Чорноморського міського суду Одеської області від 19 березня 2026 року.

В судовому засіданні особа, що притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 та захисник Станіславська А.В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили задовольнити апеляційну скаргу та скасувати постанову суду. Пояснили, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на захист прав дітей та їх безпеку, а не заподіяння домашнього насильства щодо потерпілої. Визнали, що форма такого не відповідала загальноприйнятим нормам поведінки.

Потерпіла ОСОБА_2 та її представник Шиєнков Я.Є. до судового засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлені: потерпіла ОСОБА_2 отримала судову повістку в підсистемі «Електронний суд» 25.06.2026 о 21:44:51 годині, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу(а.с. 69), та розписалася в довідковому листі про повідомлення щодо наступної дати судового засідання, призначеного на 29.07.2026 о 13:50 годині (а.с. 67); представник Шиєнков Я.Є. отримав судову повістку в підсистемі «Електронний суд» 25.06.2026 о 21:44:51 годині, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 69зв).

Напередодні, в судовому засіданні 24.06.2026 о 13.50 потерпіла ОСОБА_2 надала пояснення, що суд правильно дав оцінку обставинам справи та ухвалив законне рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, оскільки в протоколі вказані відомості, що підтверджують склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і таке підтверджено наявним у справі відеозаписом. Тобто, наявне домашнє насильство психологічного характеру щодо колишньої дружини, до того ж, вчинене в присутності дітей сторін. З запису вбачаються погрози і образи щодо потерпілої. Згодом до судового засідання ОСОБА_3 не з`явилася.

Вказане відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення при обов`язковому з`ясуванні вини даної особи у вчиненні адміністративного правопорушення та того, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, суддя зобов`язаний з`ясувати також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» (далі - Закон).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), відповідно до положень якої "домашнє насильство" означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Отже, необхідною передумовою, з наявністю (існуванням) якої законодавець передбачає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП у зв`язку із скоєнням домашнього насильства фізичного та психологічного характеру, є встановлення тієї обставини, що неправомірна поведінкою кривдника, полягає, серед іншого, але не виключно, у вчиненні дій з нанесення потерпілій побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, унаслідок чого заподіюється шкода фізичному здоров`ю потерпілої, а також у разі настання наслідків, які викликають у особи, яка постраждала від домашнього насильства, побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відтак, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення, тобто поліцейських.

Обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Згідно з рапорту старшого інспектора 02.03.2026 о 12:03 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 02.03.2026 о 12:02 годині, за адресою: АДРЕСА_3 , домашнє насильство; колишній чоловік ОСОБА_1 не виконує рішення суду, не віддає дитину заявниці, заявниця: ОСОБА_2 (а.с. 2).

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 764798 від 05.03.2026 убачається, що 22.02.2026 р. о 21:28 год ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство відносно колишньої дружини – ОСОБА_2 , а саме: ображав її нецензурною лайкою, погрожував, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. (а.с. 3)

Вказаний протокол ОСОБА_1 підписав без зауважень.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 03.03.2026, остання просила вжити заходів до колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який не виконує ухвалу Чорноморського міського суду та не повертає її дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 4)

В письмових поясненнях від 02.03.2026 ОСОБА_2 вказала, що її колишній чоловік ОСОБА_1 порушив рішення суду по справі № 501/2424/25, так як вона з 21.02.2026 не бачить старшого сина та з 28.02.2026 молодшого сина, 01.03.2026 ОСОБА_1 повідомив, що вивіз дітей на похорон, згоду на що йому ОСОБА_2 не надавала (а.с. 5).

ОСОБА_1 в письмових поясненнях вказав, що їх спільні діти не мають бажання повертатися до своєї матері та до житла, в якому вона проживає зі своїм співмешканцем ОСОБА_6 через страх фізичного насильства з їх боку, які, зі слів дітей, майже щодня перебувають у стані алкогольного сп`яніння та вчиняють домашнє насильство, 28.02.2026 намагався додзвониться до ОСОБА_2 , щоб домовитися про те, щоб діти повернулися до неї, проте не зміг додзвонитися, 01.03.2026 поїхав з дітьми на похорон друга дитинства, ОСОБА_2 було повідомлено про місцезнаходження дітей та час їх повернення, наміру приховувати дітей не має, передати дітей проти їх волі та під страхом домашнього насильства не може (а.с. 7).

З долученого до матеріалів справи відеозапису, вбачається, що 22.02.2026 о 21:28 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в під`їзді біля дверей разом з дитиною, висловлює на адресу потерпілої погрози застосування фізичного насильства, а також ображає її нецензурними та образливими висловлюваннями.

Наведене вище підтверджує вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Оцінюючи доводи скарги, що необхідно розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство», апеляційний суд вказує, що за наявності ознак умисних дій, спрямованих на приниження, образу, залякування чи заподіяння шкоди фізичному або психічному стану особи, з якою винний перебуває у сімейних чи близьких відносинах, такі дії набувають характеру домашнього насильства.

Визначальним при цьому є не форма прояву конфлікту, а його зміст і наслідки, зокрема те, чи спричинили вони моральні страждання, відчуття страху, емоційну залежність або приниження гідності потерпілої особи.

Навіть одноразова поведінка може бути розцінена як домашнє насильство, якщо вона за своїм змістом відповідає зазначеним ознакам і порушує права та свободи іншої особи.

Апеляційний суд звертає увагу, що звернення до поліції, пояснення потерпілої, відеозапис, вагомо свідчать про те, що у потерпілої є побоювання за свою безпеку, що є об`єктивною стороною складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення не містить конкретизації домашнього насильства та не зазначає, яку саме шкоду було заподіяно потерпілій, є безпідставними.

Так, у протоколі зазначено, що ОСОБА_1 на адресу потерпілої ображав її нецензурною лайкою, унаслідок чого могла бути завдана шкода її психологічному здоров`ю.

Такий опис відповідає диспозиції статті 173-2 КУпАП, яка передбачає відповідальність за умисне вчинення діянь психологічного характеру, внаслідок яких могла бути чи була завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілого.

Доводи апеляційної скарги про те, що описані у протоколі обставини свідчать лише про побутову суперечку, яка не охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт виникнення конфлікту між особами не виключає наявності у діях одного з його учасників складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.

Вирішальне значення має характер вчинених дій та їх спрямованість, якщо під час конфлікту особа умисно вчиняє щодо особи дії психологічного характеру, зокрема висловлює образи, погрози чи іншим чином чинить психологічний тиск, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілої, то такі дії утворюють об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.

Посилання заявника на те, що насильство в сім`ї є адміністративним правопорушенням із матеріальним складом, також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Диспозиція частини першої статті 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за діяння, внаслідок яких могла бути чи була завдана шкода фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого.

Отже, для наявності складу цього адміністративного правопорушення достатньо встановити, що вчинені дії об`єктивно створювали реальну можливість заподіяння такої шкоди, а не обов`язкове настання негативних наслідків.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме лише звернення ОСОБА_2 до органів поліції не може бути достатнім підтвердженням вчинення домашнього насильства, є правильними лише в частині того, що факт такого звернення сам по собі не свідчить про доведеність вини особи.

Разом з тим, суд першої інстанції не обґрунтовував свої висновки виключно фактом звернення потерпілої до правоохоронних органів, а вірно оцінив його у сукупності з іншими наявними у справі доказами, зокрема даними протоколу про адміністративне правопорушення, поясненнями учасників події, відеозаписами та іншими матеріалами провадження.

Звернення особи, яка вважає себе потерпілою від домашнього насильства, є підставою для перевірки повідомлених нею обставин, однак питання про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення вирішується судом на підставі всебічної оцінки всіх доказів у їх сукупності.

Щодо твердження скарги про те, що сварки та непорозуміння між сторонами на майновому чи побутовому ґрунті свідчать лише про існування між ними конфлікту та не підтверджують факт вчинення домашнього насильства, апеляційний суд вказує таке.

Факт наявності між особами конфліктних відносин або розбіжностей у поглядах щодо певних життєвих питань не виключає можливості вчинення під час такого конфлікту домашнього насильства.

Визначальним для кваліфікації дій за статтею 173-2 КУпАП є не причина виникнення конфлікту, а характер конкретних дій, вчинених особою під час нього, та їх наслідки або можливість спричинення шкоди фізичному чи психологічному здоров`ю потерпілого.

У даному випадку підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є не сам факт існування суперечностей між колишнім подружжям, а встановлені судом дії психологічного характеру, які полягали у висловлюванні образ та погроз, що відповідно до положень статті 173-2 КУпАП утворює склад адміністративного правопорушення.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому, розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.

Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника Станіславської Анастасії Вікторівни, яка діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Чорноморського міського суду Одеської області від 19 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова