Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №453/1968/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 453/1968/25 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/715/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

в листопаді 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося з позовом в суд до ОСОБА_1 , в якому просили стягнути на свою користь з останнього заборгованість за кредитним договором №400457175 у загальному розмірі 77 880 грн. 00 коп. та судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що що 26.10.2020 між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 400457175. 28.11.2018 між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов?язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов?язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. 31.12.2020 додатковою угодою № 26 до договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції. Відповідно до реєстру боржників № 123 від 02.03.2021 до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс», до ТзОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 400457175. 20.10.2022 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 20102022, у відповідності до умов якого, ТзОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) позивачеві ТзОВ «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а позивач ТзОВ «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги. Згідно з пунктом 2.1. договору факторингу, згідно умов цього договору клієнт зобов?язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов?язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно з пунктом 41. договору факторингу, сторони погодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора, на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у додатку до цього договору. Відповідно до реєстру прав вимоги № 2 від 06.03.2023 року до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року, позивач ТзОВ «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 77 880 грн 00 коп., з яких: - 22 000 грн 00 коп. – сума заборгованості за основним боргом; - 55 880 грн 00 коп. – сума заборгованості за відсотками. Відповідно до пункту 2.2. договору факторингу, сторони розуміють та погоджуються з тим, що відступлення прав вимоги за цим договором проводиться не з метою забезпечення виконання зобов?язання клієнта перед фактором. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов?язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимог, - кожен наступний реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не замінює попередній. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов?язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором. Незважаючи на це, відповідач ОСОБА_1 не виконав свого обов?язку та припинив повертати наданий йому кредит у строки, передбачені кредитним договором. Відповідно до пункту 4.2. кредитного договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та Товариством (заснованих на першому договорі, так і на всіх наступних договорах, інших договорах і угодах, які будуть укладені між відповідачем ОСОБА_1 та ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» у майбутньому) в якості електронного підпису позичальника буде використовуватись логін особистого кабінету та пароль особистого кабінету. З моменту отримання права вимоги до відповідача ОСОБА_1 , а саме з 06.03.2023, позивачем ТзОВ «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем ТзОВ «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» за кредитним договором № 400457175 в розмірі 77 880 грн 00 коп., з яких: - 22 000 грн 00 коп. – сума заборгованості за основним боргом; - 55 880 грн 00 коп. – сума заборгованості за відсотками, які позивач просить стягнути.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2026 року позов задоволено.

Вирішено:

стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» 77 880 грн 00 коп. заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» 3 028 грн 00 коп. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 , подавши в лютому 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій міститься прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові або направити справу на новий розгляд.

Заявник вважає оскаржуване судове рішення незаконним та необґрунтованим у зв`язку з порушенням принципу змагальності сторін, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, таким, що протирічить загальним засадам цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності.

Зазначає, що позивачем невірно нараховано відсотки за користування кредитними коштами. Зокрема, суд порахував по ставці 1, 7 % перші 60 днів, які відповідачем були фактично сплачені (виходячи з розрахунку заборгованості, наданого позивачем).

Так, в період з 26.10.2020 по 25.12.2020 був повністю сплачений відповідачем (платежі 26.11.2020 та 25/26.12.2020). Отже, перші 60 днів користування кредитом погашені в повному об`ємі. Таким чином взяті зобов`язання були виконані, але суд в рішенні зазначає, що відповідачем не виконано взятих на себе зобов`язань. Було застосовано процес пролонгації. Це стало підставою для створення додаткових угод. Несплаченим залишався лише період 26.12.2020–24.01.2021. За ставкою 0, 68 % це становить 22 000 * 0,0068 * 30 = 4 488, 00 грн.

Суд фактично врахував 90 днів нарахування за базовою ставкою 1,70 %, не відокремивши 60 днів, які вже були оплачені. Це призвело до подвійного обліку за вже сплачений період з 26.10.2020 по 25.12.2020, по якому терміни сплати не було пропущено відповідачем (якщо вірити розрахункам заборгованості).

Окрім того, аргументуючи нарахування як міру відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, суд першої інстанції не взяв до уваги, що розрахунки заборгованості після спливу терміну користування кредитом, не містять розрахунку 3 % річних, та індексу інфляції. В розрахунку заборгованості взагалі відсутнє будь-яке посилання, що розрахунок починаючи з 25.01.2021 не містить будь-яких посилань на частину другу статті 625 ЦПК України, ні на формули розрахунку, які посилаються на індекс інфляції та 3 % річних, а тому не таке нарахування не є релевантним до частину другої статті 625 ЦПК України.

Вважає, що позивач надав неналежний та недопустимий доказу фактичного зарахування 22 000, 00 грн на картковий рахунок відповідача – банківський документ - «платіжне доручення», датоване від 26.10.2020.

В даному документі відсутня інформація, що сума дійсно була проведена банком. Відсутня печатка банку, та підпис посадової особи банку, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (перевела 22 000, 00 грн на рахунок відповідача). Крім того, взагалі відсутня посади і прізвища осіб банку, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Тобто, в даному первинному документі, наданому позивачем відсутні обов`язкові реквізити первинного документу, передбачені частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Також, на думку заявника, позивач не довів набуття права вимоги до відповідача.

Звертає увагу й на те, що суд першої інстанції не задовільнив жодне клопотання апелянта (відповідача) направлене на об`єктивне, повне, всебічне дослідження матеріалів цивільної справи, при цьому віддавши перевагу доказам позивача, що призвело до застосування невірних висновків при винесені оскаржуваного рішення. Порушення принципу змагальності сторін — це порушення права учасників справи на рівних умовах подавати докази, брати участь у їх дослідженні та аргументувати свою позицію, що призводить до необ`єктивності судового рішення.

В березні зареєстровано відзив товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників спи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Судом встановлено, що 26.10.2020 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 400457175.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору, Товариство зобов?язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 22 000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 1.3., 1.4. або 1.5. цього договору.

За пунктом 1.2. цього договору, кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Відповідно до пункту 1.3 цього договору, на період строку, визначеного пунктом 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0, 26 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Відповідно до пункту 1.4. цього договору, у випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов?язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

Відповідно до пункту 1.5. цього договору, базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в пункті 1.2. договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до пункту 1.4. цього договору.

За змістом пункту 2.1.1.6 цього договору, Товариство має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою, з урахуванням вимог законодавства України.

Відповідно до пункту 4.1. цього договору, невід?ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов?язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua.

Відповідно до пункту 4.2 цього договору, строк дії цього договору, вказаний в пункті 1.2. договору, продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права і виконують свої обов?язки за цим договором, та визначається як період від дати отримання позичальником кредиту до фактичної дати повернення кредиту, процентів за дисконтною та/або базовою процентними ставками, компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов договору (пені) та інших нарахувань передбачених договором.

За змістом пункту 4.3. цього договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в пункті 1.2 договору, є процентами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України (копія міститься у справі, а. с. 5-6).

Відповідно до пункту 2 графіку розрахунків до кредитного договору №400457175 від 26.10.2020, сукупна вартість кредиту за дисконтною ставкою складає 107, 80 % від суми кредиту (у процентному вираженні) або 23 716 грн 00 коп. (у грошовому вираженні) ( а. с. 6).

Встановлено й те, що 25.11.2020 між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 400457175 від 26.10.2020, за змістом якої сторони дійшли згоди, у зв?язку з неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за договором № 400457175 від 26.10.2020, на наступну кількість днів: тридцять.

На дату укладання цієї додаткової угоди позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом. Починаючи з 25.11.2020, позичальник сплачує за користування кредитом 0, 85 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї додаткової угоди. Ця додаткова угода розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 25.11.2020 року. Усі інші умови договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними, і сторони підтверджують їх обов?язковість до виконання (а. с. 8).

Окрім того, 25.12.2020 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 400457175 від 26.10.2020, за змістом якої сторони дійшли згоди, у зв?язку з неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за договором № 400457175 від 26.10.2020, на наступну кількість днів: тридцять. На дату укладання цієї додаткової угоди позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом. Починаючи з 25.12.2020, позичальник сплачує за користування кредитом 0, 68 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї додаткової угоди. Ця додаткова угода розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 25.12.2020. Усі інші умови договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними, і сторони підтверджують їх обов?язковість до виконання (копія міститься у справі, а. с. 7).

Відповідно до платіжного доручення від 26.10.2020 ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» здійснило платіж отримувачу ОСОБА_1 на суму 22 000 грн 00 коп. на картковий рахунок номер НОМЕР_1 з призначенням переказ коштів згідно договору № 400457175 від 26.10.2020 (а.с. 9-10).

У відповідності до розрахунку заборгованості, здійсненого ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» за кредитним договором № 400457175 від 26.10.2020 за період з 26.10.2020 по 02.03.2021 у відповідача ОСОБА_1 наявна непогашена заборгованість за цим договором 62 172 грн 00 коп., яка складається з тіла – 22 000 грн 00 коп. та нарахованих відсотків – 40 172 грн 00 коп., з урахуванням погашення відповідачем ОСОБА_1 відсотків на загальну суму 7 326 грн 00 коп. (а. с. 11-12).

У відповідності до розрахунку заборгованості, здійсненого ТзОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 400457175 від 26.10.2020 за період з 03.03.2021 по 13.04.2021, у відповідача ОСОБА_1 наявна непогашена заборгованість за цим договором 77 880 грн 00 коп., яка складається з тіла – 22000 грн 00 коп. та нарахованих відсотків – 55 880 грн 00 коп. (а. с. 13).

28.11.2018 між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Талон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов?язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов?язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 цього договору, «Право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу яких настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

31.12.2020 додатковою угодою № 26 до договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.

Відповідно до пункту 1.3. розділу 1 цього договору, «Право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу яких настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Відповідно до порядку відступлення прав вимоги, підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу прав вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним реєстром права вимоги (а. с. 14-18 і 90-93).

Відповідно до реєстру боржників № 123 від 02.03.2021до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюсм», до ТзОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №400457175 від 26.10.2020 ( а. с. 94-95).

20.10.2022 між ТзОВ «Таліон Плюс» та позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 20102022, у відповідності до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) позивачеві ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.

Згідно з пунктом 2.1. договору факторингу, клієнт зобов?язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов?язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта аз плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 4.1. договору факторингу, сторони погодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора, на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у додатку до цього договору.

Відповідно до пункту 2.2. договору факторингу, сторони розуміють та погоджуються з тим, що відступлення прав вимоги за цим договором проводиться не з метою забезпечення виконання зобов?язання клієнта перед фактором. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов?язання боржника.

Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимог, кожен наступний реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не замінює попередній (а. с. 19-21).

Відповідно до реєстру прав вимоги № 2 від 06.03.2023 до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022, позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 77 880 грн 00 коп., з яких: - 22 000 грн 00 коп. – сума заборгованості за основним боргом; - 55 880 грн 00 коп. – сума заборгованості за відсотками ( а. с. 22).

Відтак, позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів», з урахуванням укладених договорів факторингу, виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу ОСОБА_1 кошти за кредитним договором у встановленому в договорі розмірі та на узгоджених між ними умовах, з урахуванням додаткових угод до кредитного договору, однак останній в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов`язань у наведеній частині, у зв`язку з чим допустив спірну заборгованість.

При цьому, розмір спірної заборгованості за вищевказаним договором відповідачем ОСОБА_1 не спростовано.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов`язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі – ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.

Так, згідно положень статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у статті 11 цього Кодексу.

Системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у частині першій статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини першої статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно часини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Слід зазначити, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», згідно з приписами ЦК України, мають різний зміст. Так, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга статті 631 ЦК України), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Своєю чергою, поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 цього Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин третьої, четвертої, шостої статті 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Щодо переходу прав вимоги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (частина друга статті 517 ЦК України).

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг – це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів – суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступлення права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

За змістом статті 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу, сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов`язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора. З метою визначення переліку таких зобов`язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами.

Щодо поданих розрахунків і належних первинних фінансових документів.

У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/564/18 вказано, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 01.12.2021 у справі № 752/14554/15-ц, від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц, від 01.06.2022 у справі № 175/35/16-ц.

Згідно із вказаною нормою закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Особові рахунки та виписки з них обов`язково мають складатися на паперових та/або електронних носіях. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (пункти 57, 59, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, адже вони підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені відповідачем протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій.

У постанові від 09.02.2023 у справі 464/3214/16 Верховний Суд виснував, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.

Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду».

Судами безспірно встановлено, що між сторонами у справі, з урахуванням передачі позивачеві ТзОВ «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» права вимоги за укладеними договорами факторингу від первісного кредитора ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору № 400457175 від 26.10.2020, з урахуванням додаткових угод до нього, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію його правомірності, у зв`язку з чим такий правочин є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мали б виконуватися належним чином відповідно до закону та умов цього договору, натомість відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов`язань за вказаним правочином.

Стосовно поданих позивачем ТзОВ «Фінансова компанія Європейська Агенція з повернення боргів» розрахунків, то, дотримуючись правової позиції сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, суд зазначив, що перевірка доказів (у цьому випадку – зроблені розрахунки заборгованості) це процесуальний обов`язок суду, з його додержанням суди встановили, що відповідач ОСОБА_1 з такими розрахунками не погоджується, вважає нарахування спірними, надуманими та такими, що протирічать принципам справедливості, добросовісності й розумності.

Так, представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Хабло О. Г. в поданій апеляційній скарзі зазначає, що нарахування відсотків здійснювалось поза межею строку кредитування, який спершу визначений у 30 днів, а в подальшому продовжувався додатковими угодами двічі, кожен раз на 30 днів. Також, наводить твердження, що в розрахунку заборгованості наданого позивачем, первісним кредитором ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» 28.01.2021 нарахована за один день не зрозуміла сума відсотків – 23 342 грн 00 коп., що не передбачена умовами кредитного договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1.3. кредитного договору № 400457175 від 26.10.2020, на період строку, визначеного пунктом 1.2. договору (30 днів), нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0, 26 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом. При цьому, відповідно до пункту 1.4. кредитного договору №400457175 від 26.10.2020, у випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2. договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1, 70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов?язується сплатити різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). Так, положення пункту 1.2. стосовно строку договору, а також дисконтної процентної ставки за умовами додаткових угод двічі продовжувався строком на 30 днів, а ставка спершу змінена з 0, 26 відсотків на 0,85 відсотків, в подальшому з 0, 85 – на 0, 68 відсотків. Положення пункту 1.4. кредитного договору № 400457175 від 26.10.2020 залишались незмінними.

Таким чином, як вбачається з розрахунку заборгованості, здійсненого первісним кредитором ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» за кредитним договором № 400457175 від 26.10.2020 за період з 26.10.2020 по 02.03.2021, спершу 30 днів з 26.10.2020 по 25.11.2020 нараховувались відсотки за дисконтною ставкою у розмірі 57 грн 20 коп./день (0, 26 %), в подальшому з 26.11.2020 по 25.12.2020 нараховувались відсотки за дисконтною ставкою у розмірі 187 грн 00 коп./день (0, 85%), в подальшому з 26.12.2020 по 24.01.2021 нараховувались відсотки за дисконтною ставкою у розмірі 149 грн 60 коп./день (0, 68 %).

За ці періоди, відповідачем ОСОБА_1 не виконано взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 400457175 від 26.10.2020, а також стосовно не зрозумілої адвокату Хабло О. Г. суми відсотків за один день у розмірі 23 342 грн 00 коп., - кредитодавцем застосовано механізм, передбачений пунктом 1.4. кредитного договору і нараховано, як міру за неналежне виконання умов договору, відсотки не за дисконтними ставками, а за базовою процентною ставкою, яка ними погоджена і складає 1,7 відсотків/день за формулою 90 х 374 (1, 7 %) = 33 660 грн 00 коп. – 7 326 грн 00 коп. (сплачених відсотків відповідачем ОСОБА_1 ) + 4 календарних дні у розрахунку по 374 грн 00 коп. У подальшому, за кожен день кредитодавцем нараховувались відсотки за базовою ставкою 1, 7 % до 02.03.2021, за умовами досягнутими сторонами у пункті 1.5. кредитного договору № 400457175 від 26.10.2020.

Окрім того, не спростовано, що відповідач ОСОБА_1 укладав кредитний договір № 400457175 від 26.10.2020 та сплачував відсотки за користування коштами, так, 27.11.2020 ним сплачено 2 090 грн 00 коп., 25.12.2020 ним сплачено 5 236 грн 00 коп., однак останній в односторонньому порядку після цього відмовився від подальшого виконання взятих на себе зобов`язань за укладеним кредитним договором, у зв`язку з чим допустив спірну заборгованість.

Щодо первинних/розрахункових документів, то такі надані позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» вірно прийняті судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами, про що наведено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення з посиланням на відповідні правові позиції Верховного Суду.

На переконання колегії суддів, матеріалами справи безспірно встановлено, що умови кредитного договору в іншій частині відповідають законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому у частині першій статті 1054 ЦК України. При цьому, положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані щодо розміру процентів за користування кредитом, оскільки у даній справі проценти за користування кредитом, які позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 , нараховані виключно у межах строку дії кредитного договору, й до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24.12.2023 року), яким обмежено максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.

Крім того, такий правочин, укладений між сторонами, в цій частині, у встановленому порядку недійсним не визнаний, а при розгляді справи в суді відповідачем ОСОБА_1 не заявлено зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру відсотків за користування коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам закону.

Водночас, відповідач ОСОБА_1 , доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту суду не надав, як й не подав належних доказів на спростування наданого позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо ненабуття права вимоги позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» права вимоги, колегія суддів звертає увагу на те, що беручи до уваги наведені в мотивувальній частині цього рішення норми, які регулюють правочини цесії в сукупності з умовами обох договорів факторингу, то такі чітко відповідають вимогам чинного законодавства України стосовно передачі/переходу права вимоги, які виникнуть у майбутньому, а перехід прав вимоги здійснено з додержанням відповідної процедури чітко обумовленої сторонами цих правочинів.

Таким чином, суд першої інстанції розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню у повному обсязі, відтак з відповідача ОСОБА_1 підлягає до стягнення заборгованість в загальній сумі 77 880 грн 00 коп., з яких: - 22 000 грн 00 коп. – сума заборгованості за основним боргом; - 55 880 грн 00 коп. – сума заборгованості за відсотками.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції та повністю спростовані судовим рішенням у справі.

Ухвалене судом першої інстанції рішення про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 03 серпня 2026 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк