Вирок від 28 липня 2026 р. у справі №335/8481/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 29.07.2026 Справа№ 335/8481/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/8481/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/489/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія: ч. 1 ст. 382 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14.01.2026 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , маючого середню спеціальну освіту, неодруженого, не маючого на утриманні будь-яких осіб, не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу закону,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначено йому покарання у вигляді 1 року позбавлення.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік з покладенням обов`язків на підставі п.1, п.2 ч.1 та п.2 ч. 3 ст. 76 КК України.

В порядку ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України за наступних обставин.

ОСОБА_7 постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.07.2024 у справі №331/3606/24 (провадження 3/331/1474/2024), визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Вказана постанова набрала законної сили 09.08.2024.

Зі змісту постанови слідує, що на ОСОБА_7 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Разом з тим, будучи повідомленим про те, що вищевказаним рішенням суду його позбавлено права керування транспортним засобом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, керував автомобілем «ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 .

Так, 07.10.2024 о 06:41 годині ОСОБА_7 , рухаючись в м. Запоріжжі, по проспекту Соборний, біля будинку 17, був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП України за порушення Правил дорожнього руху, якими відносно нього складено протоколи про адміністративні правопорушення передбачені ч. 3 ст. 130 КУПАП від 07.10.2024 серії ЕПР1 №144815 та ч. 5 ст. 126 КУпАП від 07.12.2024 серії ЕПР1 №144763.

Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2024 у справі № 333/3102/24 за наслідками розгляду вказаних протоколів ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.130, ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього передбачене законодавством адміністративне стягнення. Постанова набрала законної сили 31.12.2024.

Крім того, 11.01.2025 о 22:37 годині ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, що виражений у керуванні транспортним засобом особою позбавленою відповідного права, керував автомобілем «ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись в м. Запоріжжі по вулиці Космічній біля будинку 41 був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП України за порушення Правил дорожнього руху, якими відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП від 12.01.2025 серія ЕПР1 №218759.

Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2025 у справі № 333/797/25, за наслідками розгляду вказаного протоколу, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП та накладено на нього передбачене законодавством адміністративне стягнення. Постанова набрала законної сили 24.03.2025.

Крім того, 12.02.2025 о 09:10 годині ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, що виражений у керуванні транспортним засобом особою позбавленою відповідного права, керував автомобілем «ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись в м. Запоріжжі по вулиці Рекордній біля будинку 37-Б, був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП України за порушення Правил дорожнього руху, якими відносно нього складено протоколи про адміністративні правопорушення передбачені ч.5 ст. 126 КУпАП від 12.02.2025 серія ЕПР1 №244704 та ч. 3 ст. 130 КУпАП від 14.02.2025 серія ЕПР1 №244693.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2025, у справі №335/1718/25 (провадження 3/335/711/2025) за наслідками розгляду вказаних протоколів ОСОБА_7 визнано винним у вчинені адміністративних правопорушень, передбачених, ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП та накладено на нього передбачене законодавством адміністративне стягнення. Постанова набрала законної сили 07.04.2025.

Крім того, 14.02.2025 о 16:58 годині ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, що виражений у керуванні транспортним засобом особою позбавленою відповідного права, керував автомобілем ««ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись в м. Запоріжжі по вулиці Козача біля будинку 37, був зупинений працівниками Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області за порушення Правил дорожнього руху, якими відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП від 14.02.2025 серії ЕПР1 №246819.

Постановою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2025, у справі №331/1453/25 (провадження 3/331/1453/25), за наслідками розгляду вказаного протоколу ОСОБА_7 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП та накладено на нього передбачене законодавством адміністративне стягнення. Постанова набрала законної сили 23.05.2025.

Крім того, 01.03.2025 о 19:18 годині ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, що виражений у керуванні транспортним засобом особою позбавленою відповідного права, керував автомобілем «ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись в м. Запоріжжі по вулиці Шкільна біля будинку 5, був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП України за порушення Правил дорожнього руху, якими відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП від 01.03.2025 серія ЕПР1 №259780.

Постановою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2025, у справі №331/1568/25 (провадження 3/331/693/2025), за наслідками розгляду вказаного протоколу ОСОБА_7 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП та накладено на нього передбачене законодавством адміністративне стягнення. Постанова набрала законної сили 16.05.2025.

Крім того, 28.03.2025 о 21:44 годині ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, що виражений у керуванні транспортним засобом особою позбавленою відповідного права, керував автомобілем «ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись в м. Запоріжжі по вулиці Шкільна біля буд. 18, був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП України за порушення Правил дорожнього руху, якими відносно нього складено протоколи про адміністративні правопорушення передбачені ч. 2 ст. 130 КУпАП від 28.03.2025 серія ЕПР1 №284543 та ч. 5 ст. 126 КУпАП від 28.03.2025 серія ЕПР1 №284533.

Постановою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2025, у справі №331/2224/25 (провадження 3/331/863/2025), за наслідками розгляду протоколу серії ЕПР1 №284543 ОСОБА_7 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП та накладено передбачене законодавством адміністративне стягнення. Постанова набрала законної сили 23.06.2025.

Постановою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2025, у справі №331/2291/25 (провадження 3/331/875/2025), за наслідками розгляду протоколу серії ЕПР1 №284533 ОСОБА_7 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено передбачене законодавством адміністративне стягнення. Постанова набрала законної сили 24.06.2025.

Крім того, 19.04.2025 о 21:58 годині ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, що виражений у керуванні транспортним засобом особою позбавленою відповідного права, керував автомобілем «ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись в м. Запоріжжі по вулиці Українська біля будинку 103, був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП України за порушення Правил дорожнього руху, якими відносно нього складено протоколи про адміністративні правопорушення передбачені ч. 5 ст. 126 КУпАП та ч. 3 ст. 130 КУпАП серії ЕПР1 №305783 від 19.04.2025 та ЕПР1 №305786 від 19.04.2025.

Постановою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2025, у справі №331/2651/25 (провадження 3/331/974/2025), за наслідками розгляду вказаних протоколів ОСОБА_7 визнано винним у вчинені адміністративних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП та накладено на нього передбачене законодавством адміністративне стягнення. Постанова набрала законної сили 13.06.2025.

В апеляційній скарзі заступник керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 , не спорюючи доведеність вини та обставини кримінального провадження, не погоджується з призначеним покаранням через його м`якість, а також через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вважає, що суд безпідставно застосував до обвинуваченого положення ст. 75 КК України та звільнив його від відбування покарання з випробуванням, в той час як фактичні обставини справи, дані про особу винного та його поведінка після неодноразового притягнення до адміністративної відповідальності не давали достатніх підстав для висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Прокурор посилається на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003, відповідно до яких покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, а застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням є можливим лише за наявності переконливих і належно вмотивованих підстав.

Прокурор наголошує, що суд першої інстанції належним чином не врахував характер поведінки ОСОБА_7 , який, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, упродовж нетривалого часу продовжував систематично порушувати закон, вчинивши 11 адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, з яких 6 пов`язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння за ч.ч. 2, 3 ст. 130 КУпАП.

Також у скарзі зазначено, що, за власними поясненнями обвинуваченого, він надавав послуги таксі, а отже, керуючи автомобілем усупереч судовій забороні, у тому числі у стані сп`яніння, наражав на небезпеку життя та здоров`я сторонніх осіб.

Окремо прокурор звертає увагу на те, що накладені на обвинуваченого адміністративні стягнення у виді штрафів ним не виконані, що свідчить про його зневажливе ставлення до вимог закону та рішень суду.

На переконання прокурора, такі обставини свідчать про стійку девіантну поведінку обвинуваченого, відсутність у нього наміру стати на шлях виправлення та, навпаки, підтверджують високий ризик продовження протиправної поведінки у разі залишення йому іспитового строку.

У зв`язку з цим прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання та формально поклав в основу такого рішення лише визнання вини обвинуваченим, не надавши належної оцінки всім обставинам, що характеризують його особу.

Саме тому вирок у частині призначеного покарання, на думку прокурора, підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі винного внаслідок м`якості.

Просить скасувати вирок у частині призначеного покарання та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у вигляді 1 року позбавлення волі.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та наголосив, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає встановленим обставинам кримінального провадження, даним про особу обвинуваченого та характеру його поведінки, оскільки обвинувачений свідомо не виконував судові рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. На думку прокурора, звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не забезпечить досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України. Поведінка обвинуваченого свідчить про відсутність підстав для застосування до нього положень ст. 75 КК України.

Захисник ОСОБА_7 — адвокат ОСОБА_8 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та наголосив, що після ухвалення вироку стосовно ОСОБА_7 не було складено жодного адміністративного матеріалу та його не було притягнуто до відповідальності за нові правопорушення. На думку захисника, поведінка обвинуваченого після ухвалення вироку свідчить про те, що він може виправитися без реального відбування призначеного покарання.

Обвинувачений ОСОБА_7 заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора та підтримав позицію свого захисника. Він наголосив, що більше не керує транспортними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги й обговоривши наведені в ній доводи, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Оскільки прокурор не ставить під сумнів фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 382 КК України, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду вироку в цій частині.

Предметом апеляційної перевірки є виключно законність і обґрунтованість застосування до обвинуваченого ст. 75 КК України.

За змістом статей 50, 65 та 75 КК України покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

За обставин даного кримінального провадження, вирішуючи питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд повинен був оцінити не окремі сприятливі відомості, а ступінь тяжкості вчиненого, конкретний спосіб і тривалість протиправної поведінки, дані про особу винного, його ставлення до судових рішень та поведінку після їх ухвалення.

Сам факт того, що санкція статті й призначений строк формально допускають застосування ст. 75 КК України не створює для особи права на звільнення з випробуванням і не звільняє суд від обов`язку навести переконливі мотиви прогнозу про можливість виправлення без реального відбування покарання.

Такий підхід узгоджується з п. 2 та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких покарання має відповідати загальним засадам його призначення, а висновок про можливість виправлення засудженого без відбування покарання повинен ґрунтуватися на всебічній оцінці обставин справи та особи винного.

У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 235/689/20 (провадження № 51-1411км21) сформульовано висновок, за яким звільнення від відбування покарання з випробуванням може застосовуватися лише тоді, коли матеріали провадження містять дані про таке зниження суспільної небезпечності кримінального правопорушення та самого засудженого, яке реально дає підстави очікувати його виправлення без ізоляції від суспільства.

Окремі обставини, уже враховані як пом`якшуючі, не можуть автоматично підміняти цей самостійний висновок.

Аналогічно у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 3 серпня 2023 року у справі № 754/9758/20 (провадження № 51-2437км22) наголошено, що під час застосування ст. 75 КК України суд зобов`язаний урахувати всі дані про особу та всі істотні обставини кримінального правопорушення, а формального посилання на одну чи кілька позитивних ознак недостатньо для належного обґрунтування можливості виправлення без відбування покарання.

Перевіряючи вирок за наведеними критеріями, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що місцевий суд неповно й суперечливо оцінив обставини, які мають визначальне значення для застосування ст. 75 КК України.

Суд першої інстанції врахував визнання вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність непогашених судимостей та обтяжуючих покарання обставин.

Ці дані обґрунтовують призначення покарання в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 1 ст. 382 КК України, — одного року позбавлення волі.

Однак вони самі по собі не доводять, що мети покарання можна досягти без його реального відбування, особливо з огляду на поведінку ОСОБА_7 , встановлену безпосередньо самим вироком.

Насамперед місцевий суд прямо констатував відсутність щирого каяття.

ОСОБА_7 не висловив жалю, не засудив власної поведінки та не доклав зусиль для виконання судових рішень.

Цей висновок принципово не узгоджується з подальшою обставиною про його готовність добровільно дотримуватися вимог закону під час іспитового строку.

Визнання фактичних обставин за умови їх очевидної документальної підтвердженості не може бути прирівняне до стійкої позитивної зміни поведінки.

Протиправні дії не мали одиничного чи випадкового характеру.

Після набрання постановою суду законної сили обвинувачений упродовж кількох місяців неодноразово керував автомобілем, кожного разу усвідомлюючи, що позбавлений такого права.

Повторне притягнення до адміністративної відповідальності, нові судові постанови та накладені стягнення не зупинили його.

Сукупність установлених епізодів свідчить про свідоме та послідовне ігнорування не одного, а низки судових рішень.

Особливої ваги набуває те, що шість адміністративних правопорушень були пов`язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп`яніння.

Обвинувачений одночасно використовував автомобіль для надання послуг таксі. Хоча матеріали провадження не дають підстав стверджувати, що в кожному конкретному епізоді в салоні перебували пасажири, поєднання професійного перевезення осіб із систематичним керуванням усупереч судовій забороні та фактами, установленими за ст. 130 КУпАП, об`єктивно підвищувало небезпеку його поведінки для інших учасників дорожнього руху.

Посилання місцевого суду на відсутність тяжких наслідків не спростовує необхідності реального відбування покарання.

Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, охороняє насамперед авторитет правосуддя та обов`язковість судового рішення.

Суспільна небезпечність установленого діяння полягає саме у тривалому й демонстративному невиконанні законної заборони, а не лише в настанні додаткових матеріальних чи фізичних наслідків.

Скрутне матеріальне становище та відсутність постійної роботи могли бути враховані під час оцінки причин несплати штрафів, проте вони жодним чином не пояснюють і не виправдовують продовження керування транспортним засобом.

Навпаки, власні пояснення ОСОБА_7 про те, що навіть під час судового розгляду він іноді продовжував керувати автомобілем, підтверджують відсутність фактичного припинення поведінки, яка становила зміст умисного невиконання судового рішення.

Відсутність обставин, що обтяжують покарання, є обов`язковим елементом загальної оцінки, але не самостійною позитивною характеристикою особи.

Так само відсутність попередньої судимості не переважає фактичних даних про численні повторні правопорушення після застосування до ОСОБА_7 судової заборони.

У цій справі саме поведінка після ухвалення обов`язкового рішення найбільш точно характеризує його ставлення до закону та здатність виконувати покладені судом обов`язки.

Отже, матеріали кримінального провадження не містять достатніх даних про зниження суспільної небезпечності ОСОБА_7 або про стійку зміну його поведінки, які б дозволяли обґрунтовано прогнозувати виправлення без відбування покарання.

Навпаки, тривалість невиконання судової заборони, кількість установлених епізодів, неефективність попередніх адміністративних стягнень, несплата штрафів, відсутність щирого каяття та визнане ним продовження керування автомобілем свідчать про обґрунтований ризик подальшого ігнорування вимог закону.

Відсутність нових адміністративних матеріалів після ухвалення вироку сама по собі не свідчить про стійке виправлення обвинуваченого, оскільки дотримання вимог закону є його обов`язком.

За таких обставин застосування ст. 75 КК України не забезпечує ані спеціальної превенції щодо ОСОБА_7 , ані загальнопопереджувальної мети покарання.

Звільнення з випробуванням за фактичного продовження поведінки, спрямованої на невиконання судового рішення, створювало б невиправданий розрив між установленим характером діяння та реальним кримінально-правовим наслідком.

Колегія суддів ураховує, що прокурор не просить посилити строк покарання, визначений місцевим судом, а наполягає лише на його реальному відбуванні.

Покарання у вигляді 1 року позбавлення волі є мінімальним у межах обраного судом першої інстанції виду покарання, ураховує визнану пом`якшуючу обставину, відсутність обтяжуючих обставин та дані про особу обвинуваченого.

Водночас саме реальне відбування такого строку є необхідним і достатнім для досягнення цілей, передбачених ст. 50 КК України, та не є надмірним.

Згідно зі ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.

За змістом ст. 414 КПК України явно несправедливим через м`якість є покарання, яке хоча й не виходить за межі санкції, але за своїм видом, розміром або фактичним порядком відбування не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

У цій справі необґрунтоване застосування ст. 75 КК України призвело саме до такого результату.

Відповідно до п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 409, п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для скасування вироку в цій частині та ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку.

Вимоги ч. 1 ст. 421 КПК України дотримано, оскільки питання про погіршення становища обвинуваченого поставлено в апеляційній скарзі прокурора.

З огляду на викладене апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, вирок суду першої інстанції — скасуванню в частині призначеного покарання ОСОБА_7 із ухваленням у цій частині нового вироку.

У решті вирок є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2026 року відносно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

Призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 382 КК України покарання у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.

Початок строку відбування рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4