Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №752/7378/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Київ

Справа № 752/7378/26

Провадження: № 22-ц/824/12410/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дяченко Інни Миколаївни в інтересах Головного Управління Державної казначейської служби України в Полтавській області та Білька Владислава Вікторовича в інтересах Головного управління Національної поліції в Полтавській області

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Хоменко В. С.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що він є власником транспортного засобу Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 . Зазначав, що 13 грудня 2024 року в межах кримінального провадження № 12023170500000367 під час проведення обшуку працівниками СУ ГУНП в Полтавській області вказаний автомобіль було вилучено та поміщено на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів. При цьому, в акті огляду та поміщення автомобіля на зберігання було зафіксовано лише пошкодження лакофарбового покриття переднього бампера справа, інших пошкоджень транспортного засобу не зазначалося. Вказував, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року арешт у частині права користування автомобілем було скасовано, а 24 лютого 2026 року після повернення транспортного засобу зі спеціального майданчика він виявив низку пошкоджень, яких на момент вилучення автомобіля не було, зокрема пошкодження дверей, декоративних накладок, замка запалювання та куліси важеля коробки передач. Крім того, за повернення автомобіля він був змушений сплатити 20 740 грн за його транспортування та зберігання на спеціальному майданчику.

Посилаючись на висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 129 647,67 грн, а також зазначаючи, що пошкодження автомобіля спричинили йому моральні страждання та необхідність понесення додаткових витрат, ОСОБА_2 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку 129 647,67 грн майнової шкоди, 20 740 грн витрат на транспортування та зберігання автомобіля, 20 000 грн моральної шкоди, а також понесені судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києвавід 29 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , майнову шкоду в розмірі 129 647,67 грн, компенсацію завданої моральної шкоди в сумі 10 000 грн і 9 281, 60 грн витрат на проведення експертизи.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 6559,70 грн

В задоволенні іншої частини вимог клопотання відмовлено.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, Дяченко І. М. в інтересах Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області та Білько В. В. в інтересах Головного управління Національної поліції в Полтавській області подали апеляційні скарги.

Представник Головного управління Національної поліції в Полтавській області Білько В. В. на обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Зокрема, вважає недоведеним факт того, що пошкодження автомобіля позивача виникли саме під час його вилучення або зберігання на спеціальному майданчику, наголошує на відсутності належних та допустимих доказів причинного зв`язку між діями працівників поліції та заявленою шкодою, а також вказує, що висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи не підтверджує механізму виникнення пошкоджень і не може бути достатньою підставою для покладення цивільно-правової відповідальності на державу. Крім того, зазначає, що суд безпідставно відмовив у зупиненні провадження у справі до завершення розгляду кримінального провадження, не надав належної оцінки доводам відповідача та неправильно визначив наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування шкоди.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року в частині розподілу судових витрат представник Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області Дяченко І. М. зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, які регулюють питання розподілу судових витрат, та не врахував правові висновки Верховного Суду щодо порядку їх компенсації. Звертає увагу, що Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області не є особою, яка завдала позивачу шкоди, не заперечує висновків суду щодо вирішення спору по суті, однак вважає помилковим покладення на Державний бюджет України обов`язку з відшкодування витрат на проведення експертизи у визначений судом спосіб.

На обґрунтування доводів апеляційних скарг на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року представники Головного управління Національної поліції в Полтавській області Білько В. В. та Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області Дяченко І. М. зазначають, що суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на професійну правничу допомогу за рахунок Державного бюджету України, неправильно застосував положення статей 137, 141 та 270 ЦПК України, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо порядку розподілу таких витрат, а також помилково визначив спосіб їх стягнення. Крім того, представник Головного управління Національної поліції в Полтавській області вважає, що заявлений розмір витрат не підтверджений належними доказами, не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності зі складністю справи, тоді як представник Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області наголошує на неправильному застосуванні судом процесуального закону при вирішенні питання про їх компенсацію.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 05 червня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Мороз Д. С. в інтересах ОСОБА_2 просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

На обґрунтування своїх заперечень зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Вказує, що факт перебування автомобіля позивача під відповідальністю органу досудового розслідування, його технічний стан на момент вилучення та на момент повернення, а також характер і обсяг пошкоджень підтверджуються сукупністю належних і допустимих доказів, зокрема актом огляду та поміщення транспортного засобу на зберігання, протоколом повернення майна, відеозаписами проведення обшуку, розпискою позивача та висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи. При цьому відповідачами не подано жодного належного доказу, який би спростовував наведені обставини або свідчив про виникнення пошкоджень за інших умов.

Представник позивача також зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив наявність усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправності поведінки посадових осіб органу досудового розслідування, наявності майнової та моральної шкоди, а також причинного зв`язку між неправомірними діями відповідачів і завданими позивачу збитками. На його думку, доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Полтавській області фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, та не містять обставин, які б спростовували правильність висновків суду.

Щодо доводів апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області зазначає, що суд першої інстанції правильно вирішив питання про розподіл судових витрат, оскільки витрати на проведення експертизи були необхідними для підтвердження заявлених позовних вимог, документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з розглядом справи. Крім того, додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу ухвалено з дотриманням вимог статей 137, 141 та 270 ЦПК України, а визначений судом розмір таких витрат є співмірним зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, принципами розумності та справедливості. У зв`язку з цим представник позивача вважає доводи апеляційних скарг необґрунтованими та такими, що не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

В судовому засіданні Представник ГУ НП в Полтавській області Забрудська О. О. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

В судовому засіданні адвокат Мороз Д. С. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційних скарг та вважав їх необґрунтованими.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є власником автомобіля марки Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 26 ).

В межах кримінального провадження № 12023170500000367, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 лютого 2023 року, органом досудового розслідування здійснювалися слідчі дії щодо належного позивачу транспортного засобу .

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 грудня 2024 року у справі № 554/7925/24 надано дозвіл на проведення обшуку прибудинкової території та підземного паркінгу бізнес-центру «Фаренгейт», розташованого за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Фізкультури, 30-В, де перебував автомобіль марки Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_2 та перебував у його користуванні (т. 1, а. с. 164 - 165).

На виконання зазначеної ухвали 13 грудня 2024 року слідчим відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області проведено обшук у гаражному боксі за адресою: м. Київ, вул. Фізкультури, 30-В. Під час проведення цієї слідчої дії виявлено належний позивачу автомобіль Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , який було опечатано, вилучено та направлено на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, про що складено відповідний протокол обшуку від 13 грудня 2024 року ( т. 1, а. с. 71 - 78).

Того ж дня, старшим слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області на території спеціального майданчика для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів при ГУНП у м. Києві та області, у присутності понятих, проведено огляд вилученого автомобіля та здійснено його поміщення на зберігання, про що складено акт огляду та поміщення на зберігання арештованого транспортного засобу від 13 грудня 2024 року (т. 1, а. с. 8).

Зі змісту вказаного акта вбачається, що на час надходження на спеціальний майданчик автомобіль Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , перебував у комплектному стані, мав сліди експлуатації та пошкодження лакофарбового покриття переднього бампера з правого боку. Відомостей про наявність інших зовнішніх пошкоджень кузова, дверей і декоративних накладок, а також про несправність чи пошкодження замка запалювання, важеля коробки перемикання передач, протиугінної системи або інших внутрішніх механізмів автомобіля акт не містить. Після проведення огляду автомобіль було опечатано та залишено на спеціальному майданчику на зберіганні.

Судом першої інстанції також досліджено наявні в матеріалах справи відеозаписи проведення обшуку 13 грудня 2024 року. За результатами їх перегляду суд установив, що під час вилучення транспортного засобу працівники поліції вчиняли дії, пов`язані з втручанням у роботу окремих механізмів автомобіля, зокрема, важеля коробки перемикання передач та замка запалювання. Водночас, безпосередньо перед вилученням автомобіля працівником поліції було зафіксовано та озвучено лише пошкодження переднього бампера, тоді як про пошкодження дверей, декоративних накладок, замка запалювання або механізму коробки перемикання передач не зазначалося (електронні докази - відеозаписи проведення обшуку).

Після вилучення транспортного засобу ухвалами слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11 та 18 грудня 2024 року на належне ОСОБА_2 майно, зокрема, на автомобіль Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , було накладено арешт із позбавленням власника права відчуження, розпорядження та користування цим майном.

Впродовж періоду з 13 грудня 2024 року до лютого 2026 року транспортний засіб перебував поза володінням та фактичним контролем позивача на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, куди його було доставлено після вилучення працівниками органу досудового розслідування.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року у справі № 752/7929/25 арешт, накладений на належні ОСОБА_2 транспортні засоби, у тому числі на автомобіль Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , скасовано в частині позбавлення права користування цим автомобілем. Одночасно транспортний засіб передано ОСОБА_2 на відповідальне зберігання з метою забезпечення його схоронності, регулярного технічного обслуговування та підтримання у належному технічному стані. Позивача попереджено про кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо майна, на яке продовжував поширюватися арешт у частині заборони його відчуження та розпорядження ним (т. 1, а. с. 83 - 90).

На виконання цієї ухвали старшим слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області за участю ОСОБА_2 та його представника складено протокол виконання ухвали про часткове скасування арешту майна та повернення вилученого майна від 20 лютого 2026 року (т. 1, а. с. 70).

Із зазначеного протоколу вбачається, що належний ОСОБА_2 автомобіль Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , вилучений під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , передавався власнику на відповідальне зберігання із залишенням чинною заборони на його відчуження та розпорядження ним. Під час складення протоколу ОСОБА_2 власноруч зазначив про наявність на автомобілі пошкодження лакофарбового покриття та вм`ятини на передніх пасажирських дверях.

Фактично, автомобіль було отримано позивачем зі спеціального майданчика 24 лютого 2026 року. Під час огляду транспортного засобу після його видачі ОСОБА_2 виявив пошкодження, які не були відображені в акті огляду та поміщення автомобіля на зберігання від 13 грудня 2024 року (т. 1, а. с. 70).

Зокрема, було виявлено подряпини та вм`ятини на передніх правих пасажирських дверях, подряпини накладки передніх правих дверей, подряпини та розлом накладки передніх лівих дверей, подряпини накладки задніх лівих дверей, а також пошкодження куліси важеля коробки перемикання передач і замка запалювання, у якому не провертався ключ. Виявлені пошкодження були зафіксовані позивачем за допомогою фото- та відеозйомки під час отримання автомобіля (фотознімки - т. 1, а. с.90 - 94, відеозапис - електронний носій).

Після отримання транспортного засобу ОСОБА_2 склав на ім`я старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області розписку від 24 лютого 2026 року, у якій зазначив, що повернутий йому автомобіль Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , має пошкодження передніх правих дверей, лакофарбового покриття дверних арок із лівого боку, замка запалювання, коробки перемикання передач та протиугінної системи безпеки автомобіля (т. 1, а. с. 80)

Отже, зміст акта огляду та поміщення автомобіля на зберігання від 13 грудня 2024 року, у якому було зафіксовано лише пошкодження лакофарбового покриття переднього бампера справа, відрізняється від стану транспортного засобу, зафіксованого під час його повернення позивачу у лютому 2026 року. У протоколі виконання ухвали суду, розписці позивача, фотознімках і відеозаписах, зроблених під час отримання автомобіля, зафіксовано пошкодження інших кузовних елементів та внутрішніх механізмів транспортного засобу, відомостей про які первинний акт огляду не містив.

Для встановлення характеру пошкоджень транспортного засобу та визначення вартості його відновлювального ремонту позивач звернувся до судового експерта ОСОБА_3

26 лютого 2026 року за адресою: м. Київ, вул. Чорногірська, 30, проведено технічний огляд автомобіля Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , за результатами якого складено протокол технічного огляду колісного транспортного засобу № 2332. Під час огляду експертом здійснено фотозйомку автомобіля, визначено перелік його пошкоджених складових та складено ремонтну калькуляцію, які надалі стали додатками до висновку експерта (т. 1, а. с. 9 -67).

Відповідно до висновку експерта № 2332 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи колісного транспортного засобу Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , складеного судовим експертом ОСОБА_3 03 березня 2026 року, до переліку пошкоджених складових автомобіля віднесено:

двері передні праві - деформація, що потребує ремонту;

накладку передніх правих дверей - подряпини, що зумовлюють необхідність її заміни;

накладку задніх правих дверей - розлом і подряпини, що потребують заміни;

накладку передніх лівих дверей - розлом і подряпини, що потребують заміни;

накладку задніх лівих дверей - подряпини, що потребують заміни;

замок запалювання - несправність, за якої не провертається ключ, у зв`язку із чим замок підлягає заміні в зборі;

кулісу важеля коробки перемикання передач - розрив тросика, що потребує заміни відповідного механізму.

Крім того, експертом зазначено про можливу наявність прихованих дефектів кришки замка запалювання та необхідність проведення додаткової діагностики цієї складової автомобіля.

За результатами проведеного дослідження експерт визначив, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , пошкодженого під час його вилучення 13 грудня 2024 року та подальшого зберігання на майданчику тимчасово затриманих транспортних засобів у період до 24 лютого 2026 року, станом на дату проведення розрахунку становить 129 647,67 грн (т. 1, а.с. 9 - 67).

За проведення зазначеної експертизи ОСОБА_2 сплатив 9 281,60 грн (т. 1, а. с. 68).

Крім того, для фактичного отримання транспортного засобу зі спеціального майданчика ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Укрспецпарк» 20 740 грн за послуги зі зберігання та евакуації автомобіля Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 69).

Отже, судом першої інстанції встановлено, що на момент вилучення автомобіля 13 грудня 2024 року та його поміщення на спеціальний майданчик у відповідному акті було зафіксовано лише пошкодження лакофарбового покриття переднього бампера справа. Після перебування транспортного засобу на спеціальному майданчику та його повернення позивачу в лютому 2026 року було виявлено пошкодження кузовних деталей, декоративних накладок, замка запалювання і механізму коробки перемикання передач, які у первинному акті огляду автомобіля відсутні.

Характер і обсяг цих пошкоджень підтверджені протоколом виконання ухвали про часткове скасування арешту майна та повернення вилученого майна від 20 лютого 2026 року, розпискою ОСОБА_2 від 24 лютого 2026 року, фотознімками та відеозаписами, зробленими під час отримання транспортного засобу, відеозаписами проведення обшуку, а також висновком судового експерта № 2332 від 03 березня 2026 року та доданими до нього матеріалами технічного огляду автомобіля .

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що від моменту вилучення автомобіля і до його повернення позивачу транспортний засіб перебував поза володінням власника та під відповідальністю органу досудового розслідування, на який покладався обов`язок забезпечити належне зберігання і схоронність вилученого майна. Зіставивши стан автомобіля, зафіксований під час його вилучення, зі станом транспортного засобу на час повернення, а також оцінивши відеозаписи обшуку, письмові докази та висновок експерта в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність факту пошкодження автомобіля під час його вилучення та подальшого зберігання на спеціальному майданчику.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими частинами першою, другою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

Відповідно до частини четвертої статті 168 КПК України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У пункті 20 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок у редакції на час переміщення автомобіля на майданчик тимчасового утримання транспортних засобів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним.

За змістом статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Виходячи із системного аналізу наведених норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_2 майнової шкоди, завданої пошкодженням належного йому транспортного засобу під час його вилучення та подальшого перебування під контролем органу досудового розслідування.

Як правильно установив суд першої інстанції, від моменту фактичного вилучення автомобіля Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , 13 грудня 2024 року і до його повернення позивачу в лютому 2026 року транспортний засіб перебував поза володінням і фактичним контролем власника. Упродовж цього періоду автомобіль перебував у розпорядженні органу досудового розслідування та зберігався на спеціальному майданчику для тимчасово затриманих транспортних засобів, а тому саме на уповноважених посадових осіб відповідного органу покладався передбачений законом обов`язок забезпечити його належний облік, зберігання та схоронність у тому стані, в якому майно було вилучено.

Матеріали справи містять достатні відомості, які дають можливість зіставити технічний і зовнішній стан транспортного засобу на час його вилучення зі станом автомобіля на момент повернення власнику. Так, відповідно до акта огляду та поміщення на зберігання арештованого транспортного засобу від 13 грудня 2024 року автомобіль перебував у комплектному стані, а серед наявних пошкоджень було зазначено лише пошкодження лакофарбового покриття переднього бампера з правого боку. Відомостей про пошкодження передніх правих дверей, дверних накладок, замка запалювання, протиугінної системи або механізму коробки перемикання передач зазначений акт не містить.

Зазначена обставина узгоджується також зі змістом досліджених судом відеозаписів проведення обшуку, на яких перед вилученням транспортного засобу працівником поліції було зафіксовано та озвучено саме пошкодження переднього бампера. Натомість інших пошкоджень кузовних деталей чи внутрішніх механізмів автомобіля на той час не зафіксовано. Водночас із відеозаписів убачається вчинення працівниками поліції дій, пов`язаних із втручанням у механізм замка запалювання та важеля коробки перемикання передач автомобіля.

Після часткового скасування арешту майна та повернення автомобіля позивачу було виявлено пошкодження, відомості про які були відсутні в первинних документах, складених під час його вилучення та поміщення на спеціальний майданчик. Зокрема, у протоколі виконання ухвали про часткове скасування арешту майна та повернення вилученого майна від 20 лютого 2026 року ОСОБА_2 зазначив про пошкодження лакофарбового покриття та наявність вм`ятини на передніх пасажирських дверях автомобіля.

У розписці, складеній на ім`я старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області 24 лютого 2026 року, позивач додатково зафіксував пошкодження передніх правих дверей, лакофарбового покриття та дверних накладок із лівого боку, замка запалювання, коробки перемикання передач і протиугінної системи автомобіля.

Отже, зіставлення змісту акта огляду транспортного засобу від 13 грудня 2024 року з документами, складеними під час його повернення позивачу, свідчить про те, що частина пошкоджень автомобіля виникла після його вилучення, тобто в період, коли транспортний засіб перебував поза фактичним володінням власника та під відповідальністю органу досудового розслідування.

При цьому зазначені позивачем пошкодження не ґрунтуються лише на його власних поясненнях, а підтверджені сукупністю письмових та електронних доказів, а саме: первинним актом огляду і поміщення транспортного засобу на зберігання, протоколом виконання ухвали про часткове скасування арешту майна та повернення вилученого майна, розпискою від 24 лютого 2026 року, фото- і відеоматеріалами, а також висновком судового експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи.

Як убачається з висновку експерта № 2332 від 03 березня 2026 року, складеного судовим експертом ОСОБА_3 за результатами дослідження автомобіля Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , транспортний засіб потребував проведення відновлювального ремонту, ремонту або заміни окремих його складових, зокрема передніх правих дверей, накладки передніх правих дверей, накладки задніх правих дверей, накладки передніх лівих дверей, накладки задніх лівих дверей, замка запалювання та куліси важеля коробки перемикання передач.

У висновку експерта наведено опис виявлених пошкоджень, зазначено характер необхідних ремонтних робіт, складено ремонтну калькуляцію та визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля. За результатами проведеного дослідження вартість робіт і матеріалів, необхідних для відновлення транспортного засобу до технічного стану, що передував його пошкодженню, визначена у розмірі 129 647,67 грн.

Оцінюючи зазначений висновок експерта, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що він складений особою, яка має відповідну кваліфікацію судового експерта, містить докладний опис проведеного дослідження, перелік установлених пошкоджень, ремонтну калькуляцію, фототаблиці та мотивовані відповіді на поставлені питання. Зміст висновку узгоджується з іншими наявними у справі доказами, зокрема документами та матеріалами, складеними безпосередньо під час повернення автомобіля позивачу.

Обставин, які б об`єктивно свідчили про необґрунтованість експертного висновку, застосування експертом неналежної методики, неправильність вихідних даних або наявність внутрішніх суперечностей у проведеному дослідженні, матеріали справи не містять. Відповідачами не подано іншого висновку спеціаліста чи експерта, який би визначав інший характер пошкоджень, іншу вартість відновлювального ремонту або спростовував зв`язок установлених пошкоджень із періодом перебування автомобіля під контролем органу досудового розслідування.

Відповідачі також не були позбавлені процесуальної можливості заявити клопотання про призначення у справі судової додаткової чи повторної транспортно-товарознавчої експертизи, поставити перед експертом питання щодо часу, характеру або механізму утворення пошкоджень, однак належних доказів на спростування поданого позивачем експертного висновку суду не надали.

Отже, наявний у матеріалах справи експертний висновок є належним і допустимим доказом розміру реальних збитків, яких зазнав позивач у зв`язку з необхідністю відновлення пошкодженого транспортного засобу. Визначена експертом сума відповідає вартості робіт і матеріалів, необхідних для приведення автомобіля у стан, який існував до виникнення встановлених пошкоджень, а тому правильно віднесена судом першої інстанції до реальних збитків у розумінні статей 22, 1192 ЦК України.

Колегія суддів ураховує й те, що після вилучення транспортного засобу позивач був позбавлений можливості користуватися ним, контролювати умови його зберігання, забезпечувати технічне обслуговування автомобіля або запобігати неправомірному втручанню в його складові. Водночас, обов`язок забезпечити схоронність вилученого майна, не допустити його пошкодження, втрати комплектності чи погіршення технічного стану був покладений законом саме на орган досудового розслідування та його уповноважених посадових осіб.

При цьому, доказів того, що виявлені під час повернення автомобіля пошкодження існували до його вилучення, виникли внаслідок природного зносу, дій самого позивача, третіх осіб після повернення транспортного засобу або внаслідок інших обставин, за які орган досудового розслідування не відповідає, матеріали справи не містять.

За таких обставин, установлені судом факти у своїй сукупності свідчать про наявність причинного зв`язку між перебуванням автомобіля під контролем органу досудового розслідування, незабезпеченням належної схоронності тимчасово вилученого майна та виникненням у позивача реальних збитків у вигляді вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем належними, допустимими та достатніми доказами підтверджено як сам факт пошкодження належного йому автомобіля в період його вилучення та зберігання, так і розмір завданої майнової шкоди, який становить 129 647,67 грн.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що завдані ОСОБА_2 збитки є наслідком дій службових осіб Головного управління Національної поліції в Полтавській області, які полягали у втручанні в окремі механізми транспортного засобу під час проведення слідчої дії та незабезпеченні належної схоронності тимчасово вилученого майна впродовж усього періоду його перебування на спеціальному майданчику.

При цьому, саме держава несе майнову відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або його посадових осіб під час здійснення ними владних повноважень. Установлення конкретної посадової особи, безпосередніми діями якої було пошкоджено транспортний засіб, не є визначальним для вирішення питання про відшкодування шкоди, оскільки автомобіль був вилучений в межах кримінального провадження, перебував під контролем органу досудового розслідування та мав зберігатися в умовах, які гарантували б його повернення власнику без погіршення технічного й зовнішнього стану.

Щодо витрат, понесених позивачем у зв`язку з евакуацією та зберіганням транспортного засобу, колегія суддів виходить із такого.

За змістом статті 123 КПК України витрати, пов`язані зі зберіганням і пересиланням речей та документів, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних із їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних зі зберіганням або пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ чи підрозділ дізнання, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Аналогічний за змістом обов`язок передбачено пунктом 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України та Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, відповідно до якого витрати, пов`язані зі зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого перебуває вилучене майно, а в разі його передачі установі, підприємству чи організації, що забезпечує спеціальні умови зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

Отже, витрати на евакуацію та зберігання автомобіля, вилученого не за ініціативою власника, а в межах кримінального провадження за рішенням і в інтересах органу досудового розслідування, за своєю правовою природою є витратами, пов`язаними зі зберіганням речового доказу. Покладення таких витрат на власника майна, який не обирав місце його зберігання, не укладав відповідного договору з майданчиком та був позбавлений можливості забрати транспортний засіб до ухвалення судом відповідного процесуального рішення, не узгоджується з наведеними положеннями кримінального процесуального законодавства.

Як установлено судом першої інстанції, для фактичного отримання автомобіля зі спеціального майданчика ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Укрспецпарк» 20 740 грн за послуги з евакуації та зберігання автомобіля Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 3689 від 24 лютого 2026 року.

Здійснення цього платежу було необхідною умовою фактичного повернення позивачу належного йому транспортного засобу. Відтак, зазначені витрати виникли безпосередньо у зв`язку з вилученням автомобіля в межах кримінального провадження та його передачею органом досудового розслідування на спеціальний майданчик, а не внаслідок добровільного волевиявлення чи господарського рішення власника.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що обов`язок з оплати вартості зберігання тимчасово вилученого транспортного засобу не може покладатися на позивача, оскільки відповідне майно було вилучене та передане на зберігання уповноваженими посадовими особами державного органу в межах здійснення ними владних і процесуальних повноважень.

Щодо відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода може полягати, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, спричинених протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням її майна; а також у приниженні честі, гідності чи ділової репутації.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір її грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань потерпілого, погіршення його здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, якщо вина є підставою відповідальності, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому суд має виходити з вимог розумності, виваженості та справедливості.

Отже, саме по собі встановлення факту порушення майнового права особи не зумовлює автоматичного відшкодування моральної шкоди у будь-якому заявленому розмірі. Суд у кожному конкретному випадку повинен установити, у чому саме полягали душевні страждання потерпілого, якою була їх інтенсивність і тривалість, які вимушені зміни відбулися в його звичному способі життя, а також визначити таку суму компенсації, яка відповідала б характеру порушення та не призводила ані до безпідставного збагачення потерпілого, ані до знецінення завданих йому немайнових втрат.

Як установлено судом першої інстанції, належний ОСОБА_2 автомобіль протягом тривалого часу перебував поза його володінням та фактичним контролем у зв`язку з його вилученням у межах кримінального провадження. Після повернення транспортного засобу позивач виявив численні пошкодження кузовних елементів та окремих механізмів автомобіля, які не були відображені під час його первинного огляду та поміщення на зберігання.

Внаслідок цього позивач був змушений уживати додаткових заходів для фіксації стану майна, звертатися до експерта для встановлення характеру пошкоджень і вартості відновлювального ремонту, сплачувати вартість проведення експертного дослідження, вирішувати питання щодо отримання автомобіля зі спеціального майданчика, а також звертатися до суду за захистом свого порушеного права.

Наведені обставини об`єктивно свідчать про те, що пошкодження належного позивачу майна, тривала неможливість повноцінно володіти та користуватися ним, необхідність докладати додаткових організаційних, часових і матеріальних зусиль для встановлення обставин пошкодження автомобіля та відновлення порушеного права спричинили ОСОБА_2 душевні переживання, відчуття невизначеності, розчарування та вимушені зміни у звичному способі життя.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внаслідок неналежного забезпечення схоронності транспортного засобу та його повернення позивачу у пошкодженому стані останньому було завдано моральної шкоди, яка підлягає грошовому відшкодуванню.

Водночас, розмір моральної шкоди не може визначатися виключно виходячи із суб`єктивної оцінки потерпілого. Заявлена позивачем до стягнення сума у розмірі 20 000 грн має бути співвіднесена з характером установленого порушення, його тривалістю, глибиною душевних страждань, обсягом вимушених зусиль, необхідних для відновлення права, а також із загальними засадами цивільного законодавства, до яких пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок пошкодження автомобіля у позивача настали тяжкі чи незворотні наслідки для стану здоров`я, істотно погіршилися його життєві або професійні можливості чи відбулися інші обставини, які б обґрунтовували відшкодування моральної шкоди у повному заявленому розмірі. Разом із тим відсутність таких наслідків сама по собі не спростовує факту завдання позивачу моральних страждань унаслідок пошкодження його майна та необхідності тривалого відновлення порушеного права.

Ураховуючи характер і тривалість порушення, ступінь втручання у майнову сферу позивача, обсяг пов`язаних із цим переживань та вимушених дій, а також засади розумності, виваженості й справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Такий розмір компенсації, на переконання колегії суддів, є достатнім для справедливого відшкодування завданих позивачу немайнових втрат, відповідає установленим обставинам справи та не є ані явно надмірним, ані символічним.

Підстав для стягнення моральної шкоди в більшому розмірі матеріали справи не містять, а стороною позивача не наведено належного обґрунтування та не подано доказів, які б свідчили про більшу глибину чи інтенсивність душевних страждань.

Щодо суб`єкта відповідальності та порядку відшкодування завданої шкоди колегія суддів виходить із такого.

Держава бере участь у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.

Шкода, завдана особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або його посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується саме державою як учасником відповідних цивільних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц сформульовано висновок про те, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, належним відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, дії чи бездіяльність якого призвели до завдання шкоди.

Подібний правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

Отже, особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану внаслідок реалізації владних повноважень, є держава Україна, а не окремий державний орган чи орган Державної казначейської служби України.

У спірних правовідносинах таким органом, через який держава брала участь у відповідних правовідносинах, є Головне управління Національної поліції в Полтавській області, посадові особи якого здійснили вилучення автомобіля позивача, забезпечували його зберігання та не забезпечили належну схоронність тимчасово вилученого майна.

Водночас, Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області не є органом, незаконними діями чи бездіяльністю якого позивачу було завдано шкоду. Органи Казначейства здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та забезпечують виконання судових рішень у порядку, визначеному законом, однак не є суб`єктами деліктної відповідальності у таких правовідносинах.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 та від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 грудня 2025 року у справі № 539/6278/23 звернув увагу, що зазначення у резолютивній частині судового рішення органу, через який має здійснюватися виконання рішення, або способу списання коштів із Державного бюджету України стосується виключно порядку виконання судового рішення та не впливає на визначення належного боржника у спірних правовідносинах. Саме тому у резолютивній частині судового рішення достатньо зазначити про стягнення коштів з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, без визначення органу, через який таке рішення виконуватиметься.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування ОСОБА_2 майнової шкоди, моральної шкоди, витрат на проведення експертизи та витрат на професійну правничу допомогу, оскільки судом правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку зібраним доказам та правильно застосовано норми матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про неправильне визначення судом першої інстанції способу виконання судового рішення.

Суд першої інстанції, правильно вирішивши спір по суті та дійшовши обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування завданої позивачу шкоди саме державою, помилково визначив спосіб виконання рішення шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України із зазначенням способу такого стягнення.

Оскільки питання визначення способу виконання судового рішення не належить до предмета вирішення спору по суті та врегульовується законодавством про виконавче провадження і Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року підлягає зміні в частині способу виконання судового рішення.

Щодо розподілу витрат, понесених позивачем у зв`язку з проведенням транспортно-товарознавчої експертизи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, а також незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Водночас, звільнення особи від сплати судового збору не означає звільнення суду від вирішення питання про розподіл інших витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До таких витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною шостою статті 139 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста та оплату робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Крім того, згідно з частиною першою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Отже, процесуальний закон прямо допускає можливість подання стороною висновку експерта, підготовленого поза межами призначення експертизи судом, та відносить витрати на його складення до витрат, пов`язаних із розглядом справи, за умови підтвердження їх фактичного понесення, необхідності та зв`язку з предметом доказування.

Як установлено судом першої інстанції, позивачем було долучено до матеріалів справи висновок експерта № 2332 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля Cadillac Escalade, державний номерний знак НОМЕР_1 , складений 03 березня 2026 року судовим експертом ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_2 .

За підготовку зазначеного висновку позивач сплатив фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 9 281,60 грн відповідно до рахунку № 2332 від 26 лютого 2026 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами.

Колегія суддів звертає увагу, що проведення вказаної експертизи було безпосередньо зумовлене предметом спору та необхідністю належного доказування заявленої вимоги про відшкодування майнової шкоди.

Саме за допомогою спеціальних знань експерта було встановлено характер і обсяг пошкоджень транспортного засобу, визначено перелік деталей і механізмів, які підлягають ремонту або заміні, складено ремонтну калькуляцію та розраховано вартість відновлювального ремонту автомобіля.

Отже, ці витрати не мали випадкового чи факультативного характеру, а були необхідними для підтвердження однієї з ключових обставин справи розміру реальних збитків, завданих позивачу пошкодженням його майна.

Суд першої інстанції поклав висновок експерта № 2332 від 03 березня 2026 року в основу рішення в частині визначення розміру майнової шкоди та, оцінивши його у сукупності з іншими доказами, задовольнив позов у цій частині в повному обсязі.

Відтак між понесеними позивачем витратами на підготовку експертного висновку та розглядом справи існує безпосередній причинний і процесуальний зв`язок. Без проведення відповідного дослідження позивач був би позбавлений можливості належним чином обґрунтувати розмір відновлювального ремонту транспортного засобу, а суд перевірити та встановити розмір заявлених до відшкодування збитків.

При цьому, право сторони на компенсацію витрат за експертизу не залежить виключно від того, чи була вона призначена ухвалою суду, чи проведена на замовлення учасника справи до звернення з позовом або під час розгляду справи. Визначальним є те, чи був такий висновок належним доказом, чи використаний судом під час вирішення спору та чи були відповідні витрати фактично понесені й документально підтверджені.

У даному випадку,всі зазначені умови дотримані: висновок експерта стосується безпосередньо предмета спору, складений компетентною особою, містить відомості, необхідні для визначення розміру шкоди, був досліджений судом і врахований при ухваленні рішення, а сплата 9 281,60 грн підтверджена належними платіжними документами.

Матеріали справи не містять доказів того, що вартість експертного дослідження є завищеною, не відповідає обсягу виконаної роботи або не була фактично сплачена позивачем. Так само відповідачами не наведено обґрунтованих заперечень щодо співмірності зазначеної суми зі складністю проведеного дослідження та значенням його результатів для правильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати позивача на проведення транспортно-товарознавчої експертизи є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи, та підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок Держави Україна. Водночас, з підстав, наведених вище, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині способу виконання судового рішення, оскільки відшкодування зазначених витрат має бути здійснено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, висновок суду першої інстанції про відшкодування ОСОБА_2 9 281,60 грн витрат, понесених у зв`язку з підготовкою висновку експерта № 2332 від 03 березня 2026 року, є правильним по суті, відповідає положенням статей 106, 133, 139, 141 ЦПК України, ґрунтується на належних доказах та узгоджується з критеріями необхідності, розумності й правової визначеності, однак підлягає зміні в частині способу виконання судового рішення.

Щодо інших доводів апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Полтавській області колегія суддів зазначає таке.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та фактично спрямовані на їх переоцінку без наведення нових обставин чи належних доказів, які б спростовували встановлені судом факти.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його запереченням, є безпідставними. Із мотивувальної частини рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив усі подані сторонами докази, надав оцінку кожному з них у їх сукупності та навів мотиви, з яких відхилив доводи відповідача.

При цьому, вимога щодо вмотивованості судового рішення не означає обов`язку суду надавати окрему відповідь на кожний аргумент сторони, якщо зі змісту рішення в цілому вбачається, що суд дослідив усі істотні для справи обставини та навів достатні мотиви прийнятого рішення.

Також, не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову суду першої інстанції у зупиненні провадження у справі до завершення кримінального провадження.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України обов`язкове зупинення провадження допускається лише у разі об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи.

За обставинами даної справи, такої неможливості не існувало, оскільки всі юридично значущі обставини, необхідні для вирішення спору, могли бути встановлені на підставі наявних у справі доказів без очікування завершення кримінального провадження. При цьому, представником поліції не наведено жодних обставин, які не могли бути встановлені судом у межах цивільного судочинства та залежали виключно від результатів кримінального провадження.

Сам по собі факт здійснення досудового розслідування не є безумовною підставою для зупинення цивільної справи, оскільки питання цивільно-правової відповідальності держави за незабезпечення схоронності вилученого майна не залежить від встановлення у кримінальному провадженні вини конкретної службової особи.

Отже, інші доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Полтавській області правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з оцінкою доказів та власного тлумачення обставин справи, а тому не дають підстав для скасування чи зміни судового рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області на рішення суду в частині відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може постановити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно зі статтями 133, 137, 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат та підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

При вирішенні питання про їх розподіл суд повинен перевірити факт надання правничої допомоги, реальність понесених або таких, що підлягають сплаті, витрат, їх необхідність для захисту порушеного права, а також оцінити їх розумність, співмірність та пропорційність з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, ціни позову, значення справи для сторони та інших обставин.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 подав договір про надання правничої допомоги від 26 лютого 2026 року, додаткову угоду до нього, рахунок-фактуру, акт приймання-передачі наданих послуг та детальний опис виконаних адвокатом робіт на загальну суму 40 000,07 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 137 та частини восьмої статті 141 ЦПК України компенсації підлягають не лише витрати, які фактично сплачені стороною, а й ті, що підлягають сплаті згідно з умовами договору про надання правничої допомоги.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Разом з тим, сама лише наявність договору та документів, що підтверджують обсяг наданих адвокатом послуг, не зумовлює автоматичного відшкодування всього заявленого розміру витрат.

Вирішуючи питання про їх розподіл, суд повинен перевірити їх відповідність критеріям дійсності, необхідності, розумності та співмірності.

Як убачається з додаткового рішення, суд першої інстанції здійснив таку оцінку.

Зокрема, суд врахував характер спірних правовідносин, складність справи, яка розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, тривалість розгляду справи, а також результат вирішення спору, яким позов було задоволено частково.

З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірність заявлених до відшкодування 40 000,07 грн та обґрунтовано визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають компенсації, у сумі 6559,70 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Визначений судом розмір витрат відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності й узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанові від 22 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Аналогічний підхід застосовує і Європейський суд з прав людини, який у рішенні у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» зазначив, що компенсації підлягають лише ті судові витрати, які були фактичними, неминучими та розумними за своїм розміром.

Доводи апеляційних скарг про відсутність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу або необхідність їх подальшого зменшення зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до власної оцінки співмірності таких витрат та не містять посилань на обставини, які б свідчили про неправильне застосування судом норм статей 133, 137, 141 ЦПК України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області в тій частині, що суд першої інстанції помилково визначив спосіб виконання додаткового рішення.

Як уже зазначалося колегією суддів при перегляді основного рішення, належним боржником у спорах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, є Держава Україна, тоді як визначення органу Казначейства або способу списання бюджетних коштів стосується виключно порядку виконання судового рішення і не впливає на правильність вирішення спору по суті.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на вищенаведене рішення апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 559,70 грн, однак з підстав, наведених вище щодо належного суб`єкта відповідальності, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Білька Владислава Вікторовича в інтересах Головного управління Національної поліції в Полтавській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Дяченко Інни Миколаївни в інтересах Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У зв`язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року викласти у такій редакції.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) майнову шкоду в розмірі 129 647,67 грн (сто двадцять дев`ять тисяч шістсот сорок сім гривень 67 копійок), моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок) та витрати на проведення експертизи в розмірі 9 281,60 грн (дев`ять тисяч двісті вісімдесят одна гривня 60 копійок).

Додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У зв`язку з чим абзац другий резолютивної частини додаткового рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року викласти у такій редакції:

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 559,70 грн (шість тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 70 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура