Постанова від 26 листопада 2025 р. у справі №225/8181/19 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2025 року м. Київ

Справа № 225/8181/19

Провадження: № 22-ц/824/13570/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Снайко Галини Олегівни в інтересах Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»

на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н. М.,

у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 29.02.2008 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 192/423. Відповідно до умов вищезазначеного договору, банк зобов`язувався надати відповідачу грошові кошти у сумі 179 000 грн, а ОСОБА_1 зобов`язувався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 179 000 грн, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 15.3 % річних в порядку, визначеним договором про іпотечний кредит №192/423. Відповідно до п. 1.5 даного договору відповідач зобов`язувався щомісячно проводити погашення кредиту рівними частинами та сплачувати проценти, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом, шляхом внесення готівки до каси банку. Банком всі зобов`язання були виконанні належним чином та видано кредит у розмірі 179 000 грн. Факт видачі кредиту відповідачу у відповідній сумі встановлено рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 13.09.2011 у справі № 2-666/2011, яке набрало законної сили від 24.09.2011. В порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав. У разі порушення стороною договору своїх грошових зобов`язань законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч.3 ст. 549 ЦПК) та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено за договором або законом. Отже, загальна сума заборгованості відповідача за договором № 192/423 становить 517 177,61 грн, а саме: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 174 518,95 грн, заборгованість по сплаті процентів за користуванням кредитом - 88 774,70 грн, пеня - 636,56 грн, 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом - 21 484,24 грн, витрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) - 89 858,26 грн, витрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом - 126 600,21 грн. Розмір заборгованості підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача за рахунок заборгованості, виникнення заборгованості призвело до звернення позивача до суду.

На підставі вищевикладеного, банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про іпотечний кредит № 192/423 в розмірі 553 709,60 грн, а саме: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 174 518,95 грн, заборгованість по сплаті процентів за користуванням кредитом - 88 774,70 грн, пеня - 636,56 грн, сума втрат від інфляції на суму простроченого кредиту - 103 612,12 грн, сума втрат від інфляції на суму нарахованих та несплачених процентів - 141 603,51 грн. 3 % річних на суму простроченого кредиту - 19 548,01 грн, 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів - 25 015,75 грн (позовні вимоги в редакції згідно заяви про збільшення позовних вимог) (т. 3, а. с. 121 - 124).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 року у задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Снайко Г. О. в інтересах АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що 29.02.2008 між АТ «Ощадбанк» та відповідачем був укладений договір про іпотечний кредит на суму 179 000 грн, що підтверджується підписами сторін, нотаріальним посвідченням і подальшими діями відповідача, банк виконав свої зобов`язання, видавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується банківськими документами, виписками з рахунків, кредитною заявкою, довідками про доходи та іншими матеріалами справи, відповідач частково погашав кредит (сплата тіла та відсотків), чим фактично визнав отримання коштів і наявність зобов`язання, однак, суд першої інстанції безпідставно не врахував подані банком оригінали і належні докази, дійшовши помилкового висновку, що договір не укладався. Крім того, суд неправильно витлумачив вирок у кримінальній справі № 1-27/2011, оскільки він не стосувався правовідносин між банком та відповідачем, а тому не може бути доказом відсутності зобов`язань відповідача перед банком.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Полонський О. Ю. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх безпідставними, зазначив, щовідповідач не укладав з банком договору про іпотечний кредит № 192/423 від 29.02.2008, не отримував коштів і не підписував відповідних документів. Крім того, банком не надано належних і допустимих доказів фактичної видачі кредитних коштів відповідачу, а також відсутні підтвердження дотримання внутрішніх процедур банку щодо кредитування. Посилався на те, що в матеріалах справи міститься вирок Харцизького міського суду Донецької області у кримінальній справі № 1-27/2011, яким встановлено факти шахрайських дій посадових осіб банку, у зв`язку з чим відповідач був визнаний потерпілим, наведене підтверджує, що відповідач став жертвою шахрайських дій, а не позичальником за кредитним договором,отже, апеляційна скарга банку є безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

У відповіді на відзив адвокат Лук`яненко К. Г. в інтересах АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» зазначив, що доводи відповідача про неукладення кредитного договору є безпідставними, оскільки наявність договору підтверджується підписами сторін, нотаріальним посвідченням, документами щодо видачі коштів та частковим погашенням боргу, крім того, доводи про шахрайські дії посадових осіб банку не спростовують факту укладення кредитного договору саме з відповідачем, оскільки період та обставини злочинів, встановлених вироком від 19.01.2011, не стосуються спірного договору, відповідач не звертався до суду із вимогами про визнання кредитного чи іпотечного договорів недійсними, тому ці правочини залишаються чинними та підлягають виконанню. Посилання відповідача на кримінальне провадження є маніпулятивним і спрямоване на введення суду в оману з метою уникнення відповідальності. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано проігнорував належні та допустимі докази, подані банком, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

В судовому засіданні адвокат Снайко Г. О. в інтересах АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Адвокат Полонський О. Ю. в інтересах ОСОБА_1 вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи, 29.02.2008 в місті Харцизьку Донецької області був укладений договір про іпотечний кредит № 192/423 між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої філією - Харцизьке відділення № 5373 ОСОБА_2. та фізичною особою ОСОБА_1 (т. 4, а. с. 133-135).

Згідно з умовами укладеного договору банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у сумі 179 000 грн строком на 240 місяців із кінцевою датою повернення - 28 лютого 2028 року, під 15,3 % річних. Кредит надавався для придбання трикімнатної квартири за договором купівлі-продажу від тієї ж дати, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Виконання грошових зобов`язань забезпечувалося нотаріально посвідченим іпотечним договором № 7052 від 29.02.2008.

На підтвердження факту укладення договору та видачу кредитних коштів позичальнику позивачем надано суду, зокрема: заяву-згоду ОСОБА_1 , подані ним документи для отримання кредиту, розпорядження операційного відділу, повідомлення про умови кредитування, протокол кредитного комітету, звіт про оцінку предмета іпотеки, а також банківські виписки щодо здійснення первинних платежів упродовж 2008 року (т. 1, а. с. 89-117, 120-126, 192; т. 4, а. с. 7).

У 2011 році в АТ «Ощадбанк» була проведена внутрішня реорганізація (т. 1, а. с. 174-178), у зв`язку з чим, кредитні справи, включно з документами щодо ОСОБА_1 , були передані до Донецького обласного управління банку. Одночасно, відбувся перехід обліку кредитних операцій до автоматизованої банківської системи «БАРС Millennium». З бухгалтерських даних убачається, що станом на 25.11.2011 за ОСОБА_1 обліковувалась кредитна заборгованість у розмірі 174 518,95 грн, яка складалася зі строкової та простроченої заборгованості (т. 1, а. с. 12-14, 168-170).

Також, судом встановлено, що заборгованість відповідача неодноразово була предметом судового розгляду ще до початку військових дій на території Донецької області. Зокрема, рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 02.11.2009 у справі № 2-1690/2009 та рішенням від 13.09.2011 у справі № 2-666/2011 було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 - в рахунок погашення заборгованості за цим самим кредитним договором (т. 1, а. с. 118-119; т. 4, а. с. 11-15). На виконання зазначених рішень судом були видані відповідні виконавчі листи (т. 1, а. с. 135-139).

Донецький апеляційний суд у відповіді від 16.01.2021 повідомив, що надати будь-яку інформацію щодо зазначених справ неможливо через втрату доступу до серверу суду у зв`язку із захопленням будівлі Апеляційного суду Донецької області у 2014 році (т. 4, а. с. 16).

Разом з тим, матеріали справи також містять документи кримінального провадження, які свідчать, що в 2009-2011 роках правоохоронними органами розслідувалися факти шахрайських дій посадових осіб банку та третіх осіб, пов`язаних з незаконним оформленням кредитів на сторонніх громадян. У межах цього провадження ОСОБА_1 було визнано потерпілим, а керуючу філією ОСОБА_2 засуджено вироком Харцизького міського суду Донецької області від 19.01.2011 у справі № 1-27/2011 (т. 3, а. с. 212-214; т. 4, а. с. 19-22).

Саме на ці обставини відповідач посилався в суді першої інстанції, посилаючись на те, що кредитний договір він не укладав, коштів від банку не отримував, і всі документи щодо кредиту були сфальсифіковані службовими особами.

З відповіді Добропільського міськрайонного суду від 08.04.2021 убачається, що віднайти вирок Харцизького міського суду в доступних державних електронних базах неможливо, а видати копію рішення з автоматизованої системи іншого суду заборонено інструкцією з діловодства (т. 3, а. с. 216). Отже, повний текст вироку в офіційному (електронному) вигляді наразі відсутній.

В ході розгляду справи Подільським районним судом ухвалою від 03 серпня 2021 року було частково задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та витребувано від АТ «Ощадбанк» оригінал договору про іпотечний кредит для огляду, а також копії кредитної справи та документів, які передували укладенню договору (т. 4, а. с. 32-33).

На виконання вказаної ухвали позивач здійснив низку дій для отримання кредитної документації, зокрема, неодноразово звертався до ТОВ «Айрон Маунтейн Україна», у якого зберігається архів банку (т. 4, а. с. 38-39, 45а). В результаті, суду першої інстанції було подано копії кредитної заяви ОСОБА_1 , повідомлення про умови кредитування, довідку про доходи, звіт про оцінку нерухомості, протокол кредитного комітету, таблиці сукупної вартості кредиту тощо (т. 4, а. с. 53-69).

Крім того, позивач надав суду оригінал договору про іпотечний кредит від 29.02.2008 (т. 4, а. с. 133-135).

Обґрунтовуючи звернення до суду з цим позовом, банк зазначав, що укладений 29.02.2008 договір про іпотечний кредит є чинним та належним чином оформленим правочином, виконання якого підтверджується як наявними документами кредитної справи, так і фактичними обставинами, що відбулися після його укладення. Позивач наголошував, що кредитні кошти були реально видані позичальнику, що підтверджується первинними банківськими документами, а їх цільове використання, укладеним договором купівлі-продажу квартири та подальшим укладенням іпотечного договору, посвідченого нотаріально.

Банк також вказував, що наявність простроченої заборгованості за кредитом підтверджується даними бухгалтерського обліку, перенесеними у 2011 році до автоматизованої банківської системи «БАРС Millennium», а також тим, що заборгованість неодноразово була предметом розгляду судів, які ухвалювали рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначені рішення набрали законної сили, а виконавчі листи були видані, що, на думку банку, свідчить про визнання судом існування зобов`язальних правовідносин між сторонами.

При цьому, позивач звертав увагу, що обставини кримінального провадження щодо протиправних дій окремих посадових осіб банку не спростовують факт укладення саме ОСОБА_1 договору про іпотечний кредит, оскільки він особисто підписував документи.

Ураховуючи викладене, банк наполягав, що кредитний договір є дійсним, кредитні кошти були отримані позичальником, заборгованість існує, а тому вимоги про стягнення суми боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних є законними та підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, оцінюючи сукупність наведених доказів, дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору саме відповідачем та передачу йому кредитних коштів, а також те, що наявні у справі кримінальні провадження свідчать про можливе незаконне оформлення кредиту. На цій підставі, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

При цьому, суд першої інстанції додатково зазначив, що в матеріалах справи відсутній оригінал кредитного договору № 192/423 від 29.02.2008, на який посилається позивач. Суд виходив з того, що ненадання оригіналу договору, попри заяви відповідача про його неукладення, свідчить про недоведеність факту виникнення зобов`язання саме між банком та ОСОБА_1 . У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні у справі копії документів, бухгалтерські довідки та інформація про облік заборгованості не є достатніми та належними доказами для підтвердження існування правовідносин кредитування.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В ході апеляційного перегляду справи колегією суддів встановлено, що позивачем, АТ «Державний ощадний банк України», на підтвердження зазначених в позові обставин було подано значний обсяг доказового матеріалу, який в своїй сукупності підтверджує як факт укладення між банком та ОСОБА_1 договору про іпотечний кредит від 29.02.2008, так і факт реального виконання банком своїх договірних зобов`язань щодо видачі кредиту, подальше обслуговування кредитної заборгованості та облік операцій у програмних банківських комплексах.

З матеріалів справи убачається, що позивач надав суду: копію кредитної заяви, підписаної ОСОБА_1 (т. 4, а. с. 53-54); повідомлення про умови кредитування, які були передані позичальнику перед укладенням договору (т. 4, а. с. 54-56); звіт про незалежну оцінку предмета іпотеки, що використовувався при погодженні кредиту (т. 4, а. с. 57); протокол засідання кредитного комітету, яким схвалено видачу ОСОБА_1 кредиту в сумі 179 000 грн (т. 4, а. с. 58); власноруч заповнену анкету позичальника та довідку про доходи, подані самим відповідачем (т. 1, а. с. 89-117, 120-126; т. 4, а. с. 62); документи щодо структури кредиту та розрахунку його вартості (таблиця сукупної вартості кредиту, розрахунки відсотків тощо) (т. 4, а. с. 66-69); касові документи та банківські проводки, що фіксують видачу кредитних коштів та здійснення відповідачем первинних платежів у 2008 році (т. 1, а. с. 192; т. 4, а. с. 7); виписки з програмних комплексів "Scarb" та "БАРС Millennium", які підтверджують перенесення рахунків та облік заборгованості ОСОБА_1 у сумі 174 518,95 грн станом на 25.11.2011 (т. 1, а. с. 12-14, 168-170);нотаріально посвідчений оригінал іпотечного договору № 7052, поданий банком на виконання ухвали суду (т. 4, а. с. 19-22); судові рішення 2009 та 2011 років про звернення стягнення на предмет іпотеки за цим самим кредитом (т. 1, а. с. 118-119; т. 4, а. с. 11-15).

Наведені вище обставини в своїй сукупності підтверджують виконання позивачем належним чином ухвали Подільського районного суду м. Києва від 03.08.2021 щодо витребування оригіналів кредитної документації, та надав усі документи, що можливо отримати в умовах втрати фактичного доступу до частини архіву Донецького обласного управління банку у зв`язку з окупацією м. Донецька (т. 4, а. с. 32-33, 38-39, 45а, 53-69, 133-135).

Водночас, відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на наявність кримінального провадження 2009-2011 років та вирок Харцизького міського суду Донецької області від 19.01.2011, стверджуючи, що кредитний договір він не підписував і кредитних коштів не отримував. На підтвердження цих доводів ним було подано копії матеріалів кримінального провадження, у яких міститься інформація про шахрайські дії посадових осіб банку щодо незаконного оформлення кредитів на окремих громадян.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що жоден із вищенаведених матеріалів кримінального провадження не містить висновку слідчих або суду про фальсифікацію конкретно договору № 192/423, укладеного з ОСОБА_1 .

Більше того, такі матеріали не ставлять під сумнів реальне укладення цього договору.

У вироку, на який посилається відповідач, ОСОБА_1 не визначений як особа, щодо якої було незаконно оформлено кредит. Відповідач був визнаний потерпілим, однак, у контексті інших епізодів кримінального провадження.

Відповідач не подав жодного процесуального клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, хоча такий спосіб доказування прямо передбачений законом.

Відповідач не звертався до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, а поданий ним зустрічний позов від 15.04.2021 року (т. 3, а. с. 218-224) був повернуто судом протокольною ухвалою від 03.08.2021 року (т. 4, а. с. 29-32), після чого жодних повторних звернень з таким позовом або доказів недійсності договору відповідач не подав.

Більш того, ОСОБА_1 особисто був ознайомлений з цим документом, оскільки оригінал договору міститься в матеріалах справи, що підтверджується як протоколом судових засідань, так і його власними поясненнями у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечив належність та достовірність жодного з персональних документів, поданих банком на підтвердження його участі в оформленні кредиту, зокрема: копії паспорта, довідки про присвоєння РНОКПП, власноруч заповненої анкети позичальника та довідки про доходи. Відсутність будь-яких зауважень щодо цих документів свідчить про те, що відповідач фактично визнав свою причетність до використання цих документів у взаємовідносинах із банком.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів у їх сукупності. Тлумачення цієї норми свідчить, що на суд покладається обов`язок застосовувати стандарт «вірогідності доказів», тобто визначати, чи є більш переконливими докази тієї чи іншої сторони, і який факт виглядає таким, що скоріше мав місце, ніж не мав.

Зазначений стандарт відповідає усталеній практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 23.08.2016 у справі «J.K. and Others v. Sweden» ЄСПЛ наголосив, що у цивільних справах не застосовується стандарт «поза розумним сумнівом», характерний для кримінальних проваджень; у цивільному процесі діє підхід, за яким суд має визначити, чи є версію сторони більш вірогідною, ніж альтернативна.

Верховний Суд неодноразово підтримував та застосовував цей підхід. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц прямо підтвердила необхідність оцінки доказів з точки зору їх вірогідності.

У постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 Верховний Суд підкреслив, що принцип змагальності не означає, що суд повинен автоматично приймати твердження сторони без їх належного доведення, навпаки, сторона повинна надати такі докази, які переважать за силою доводи опонента.

Отже, стандарт доказування в цивільному процесі передбачає співставлення доказів обох сторін і вибір тієї версії, яка є більш переконливою, узгодженою та підтвердженою доказами.

Колегія суддів наголошує, що надані банком докази, в тому числі копії документів, власноруч заповнених відповідачем, довідки про доходи, кредитна заява, документи кредитної справи, касові ордери, протокол кредитного комітету, оцінка майна, виписки з банківських систем та наданий оригінал договору про іпотечний кредит, який в свою чергу не був оспорений відповідачем в судовому порядку, не лише ідентифікують особу позичальника, а й свідчать про те, що саме ОСОБА_1 особисто подавав документи до банку з метою отримання кредиту та здійснював первинні платежі за кредитом.

В свою чергу, відповідач, посилаючись на те, що договір він не підписував і кредиту не отримував, не подав суду жодного належного чи допустимого доказу, який би спростовував докази позивача або ставив під сумнів їх достовірність.

Так, відповідач не звертався до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, попри тривалість спору, не подав клопотання про призначення почеркознавчої чи іншої експертизи для перевірки автентичності підписів у договорі, не надав жодного доказу, що свідчив би про фальсифікацію документів у його кредитній справі.

Більш того, подані відповідачем копії матеріалів кримінального провадження не містять даних, із яких би випливало, що кредитний договір № 192/423 був сфальсифікований саме щодо нього, або що правоохоронними органами встановлено факт оформлення цього конкретного кредиту без участі ОСОБА_1 .

Копії трудової книжки, подані відповідачем, не можуть слугувати доказом неукладеності кредитного договору, оскільки такі документи жодним чином не спростовують факту підписання ним відповідних заяв, подання ідентифікаційних документів, погодження умов кредитування чи отримання кредитних коштів, а відтак не належать до доказів, здатних підтвердити відсутність договірних правовідносин між сторонами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що позивач надав належні, допустимі, достовірні та взаємопов`язані докази, які в своїй сукупності підтверджують укладення ОСОБА_1 кредитного договору та реальність отримання ним кредитних коштів. В той час як відповідач не надав жодного переконливого доказу, який би спростовував доводи позивача або підтверджували його твердження про підроблення документів.

Отже, доводи відповідача про те, що кредитний договір ним не підписувався, коштів він не отримував, а кредит був оформлений шахрайським способом без його участі, є припущеннями, не підтвердженими жодними доказами, та не можуть бути враховані судом відповідно до статей 76-80, 89 ЦПК України.

З огляду на встановлені колегією обставини, суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги доводи відповідача про неукладення ним кредитного договору, оскільки жодних доказів на підтвердження таких доводів ані відповідач, ані його представник не подали.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що в матеріалах справи, а також позивачем, не було надано оригіналу договору, хоча такий документ наявний у справі та був поданий позивачем на виконання ухвали суду для огляду, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Отже, на підставі всебічного аналізу поданих доказів колегія суддів дійшла висновку, що 29.02.2008 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № 192/423, згідно з яким відповідач зобов`язувався отримати, належним чином використати та повернути кредитні кошти у сумі 179 000 грн, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 15,3 % річних, в порядку та строки, визначені договором.

Кредит надавався строком на 240 місяців, з кінцевою датою погашення - 28.02.2028, для придбання трикімнатної квартири за договором купівлі-продажу від 29.02.2008, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Виконання зобов`язань позичальника було забезпечено нотаріально посвідченим іпотечним договором.

Колегія суддів відмічає, що статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти, (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Як убачається з матеріалів справи, АТ «Ощадбанк» виконав свої зобов`язання за кредитним договором та фактично надав відповідачу кредит у розмірі 179 000 грн, що підтверджується документами кредитної справи, касовими документами та бухгалтерськими даними банку.

Водночас, відповідач свої договірні зобов`язання не виконав, внаслідок чого після певного періоду обслуговування кредиту допустив систематичне порушення строків сплати як основної суми боргу, так і нарахованих процентів. Прострочення виконання грошових зобов`язань спричинило виникнення у нього заборгованості, що підтверджено обліковими даними банку та узгоджується з нормами статей 526, 610, 612, 625 ЦК України.

Ураховуючи наведене, позивач здійснив нарахування заборгованості відповідно до умов договору та фактичного періоду прострочення. З поданого розрахунку вбачається, що загальний розмір заборгованості за договором № 192/423 становить 517 177,61 грн, з яких:

174 518, 95 грн - заборгованість за основним боргом;

88 774, 70 грн - заборгованість за процентами;

636, 56 грн - пеня;

21 484, 24 грн - 3 % річних за прострочення сплати процентів;

89 858, 26 грн - інфляційні втрати за прострочення основного боргу;

126 600, 21 грн - інфляційні втрати за прострочення сплати процентів.

Колегія суддів відмічає, що наведені суми є обґрунтованими, документально підтвердженими та прямо випливають із розміру, строків і характеру допущеного відповідачем прострочення.

Водночас, із матеріалів справи убачається, що в ході судового розгляду представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 4, а. с. 234-235). Однак суд першої інстанції не надав оцінки зазначеній заяві, оскільки відмовив у позові з підстав необґрунтованості вимог, не досліджуючи питання дотримання строків позовної давності. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування позовної давності підлягають перевірці апеляційним судом.

Перевіряючи такі доводи, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а щодо окремих видів вимог, зокрема, щодо стягнення неустойки (штрафу/пені) застосовується позовна давність строком в один рік.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Частиною 4 статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Заперечуючи проти позову, відповідач, зокрема, посилався на пропуск позивачем строку позовної давності та просив суд застосувати відповідні положення закону.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 02.11.2009 у справі № 2-1690/2009 було звернуто стягнення на предмет іпотеки, переданий саме в забезпечення виконання кредитного договору № 192/423.

Колегія суддів відмічає, що звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з простроченням означає, що банк реалізував право вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, передбачене умовами договору та статтею 1050 ЦК України. Тобто кредитор односторонньо змінив строк виконання основного зобов`язання, а від цієї дати у нього виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості у повному обсязі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), де зазначено, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту змінює строк виконання основного зобов`язання, а відтак і момент початку перебігу позовної давності.

У зв`язку з чим, колегія суддів доходить висновку, що перебіг трирічного строку позовної давності у даних правовідносинах розпочався з моменту пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту, що відбулося не пізніше ніж у 2009 році, коли банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, останньою датою, до якої позивач мав право звернутися до суду із вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, був листопад 2012 року ( три роки з моменту ухвалення рішення 02.11.2009 року). Водночас, з позовом у цій справі банк звернувся лише у жовтні 2020 року, тобто, з очевидним та значним пропуском строку позовної давності.

Жодних доказів, які б свідчили про поважність причин такого пропуску, позивачем не надано, вимог про поновлення строку не заявлено.

За таких обставин, з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, колегія суддів доходить висновку, що позов АТ «Ощадбанк» підлягає відмові саме з підстав спливу позовної давності, незалежно від обґрунтованості заявлених вимог по суті.

Суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову і позові проте помилився з підставами такої відмови.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на вищенаведене рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 рокупідлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є зміна мотивувальної частини судового рішення колегія суддів не входить в обговорення питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Снайко Галини Олегівни в інтересах Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура