Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №580/5575/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року справа № 580/5575/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.11.2025 по 19.05.2026 у сумі 98 574,04 грн;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.04.2022 по 24.02.2023 включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.04.2022 по 24.02.2023 включно, починаючи з 29.04.2022 по день фактичної виплати – 19.05.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не вчинення активних дій для виплат сум грошового забезпечення, суттєвій затримці при остаточному розрахунку при звільненні, а також не нарахуванні та не виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач вважає, що приписи Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини щодо проходження військової служби. Також, відповідач вважає, що підстав для застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати у спірних правовідносинах немає. Наголошує на застосуванні принципу співмірності у випадку задоволення позовних вимог.

Дослідивши подані документи та матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що Наказом Начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.01.2023 № 32-ОС ОСОБА_1 звільнено у відставку.

Не погоджуючись з порядком обчислення грошового забезпечення за час проходження військової служби, позивач звернувся до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі № 200/8092/25, яке згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 06.04.2026 за наслідком відмови у відкритті апеляційного провадження, позовні вимоги задоволено:

визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.04.2022 по 24.02.2023 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових видів) за період з 29.04.2022 по 24.02.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом станом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо тези відповідача про неможливість застосування норм Кодексу Законів про працю України до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Так, дійсно правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються спеціальними актами, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 тощо.

Водночас, вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку, у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними. В той же час, норми Кодексу Законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Кодекс законів про працю України на розповсюджується на військовослужбовців у питаннях порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

З огляду на те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, такі питання врегульовуються приписами Кодексом законів про працю України.

Відтак, суд відхиляє тезу відзиву на позовну заяву щодо неможливості застосувати приписи Кодексу законів про працю України до даного спору.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Кодексу Законів про працю України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22, від 27.07.2023 у справі № 420/436/22, тощо.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 280/3370/21, від 29.09.2022 у справі № 160/2006/21, від 15.09.2022 у справі № 640/25949/19.

Крім того, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 у справі № 420/428/20, від 26.01.2022 у справі № 280/4816/20.

Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з наступного дня після моменту звільнення. Право на отримання передбаченої ст. 117 КЗпП України компенсації виникає у момент невиплати відповідних сум, а не у момент, коли роботодавець виконав обов`язок з їх виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст. 117 КЗпП України, у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«…Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців…».

Також, Велика Палата Верховного Суду у справі № 489/6074/23 виснувала, що для цілей обчислення середнього заробітку підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) встановлює, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За приписами пунктів 5 та 8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно архівної відомості за період з січня по грудень 2023 року № 0060N-15454, за грудень 2022 року та січень 2023 року позивачу нараховано грошове забезпечення (без додаткових винагород) у розмірі 32 508,83 грн: 18 889,83 грн за грудень 2022 року та 13 619 грн за січень 2023 року, середньоденна заробітна плата становить 524,33 грн (32 508,83 грн/62, де 62 кількість календарних днів у грудні 2022 року-січні 2023 року).

Як встановлено вище, позивач просить виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 6 місяців на виконання приписів ст. 117 КЗпП України у розмірі 98 574,04 грн.

Так, період затримки розрахунку при звільненні з обмеженням строком виплати у 6 місяців складає 185 днів, тому середній заробіток за вказаний період має становити 97 001,05 (524,33 грн*185).

В той же час, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі № 200/8092/25 відповідачем 19.05.2026 було виплачено позивачу грошове забезпечення в сумі 61 591,43 грн.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас, виходячи з принципу пропорційності, суд приходить до висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 61 591,43 грн відповідно до вимог Постанови № 100.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.07.2025 у справі № 420/18490/24, від 23.07.2025 у справі № 240/12266/24, від 26.06.2025 у справі № 420/26712/24, від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23.

Щодо вимог позивача в частині нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За приписами ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

На виконання ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи),

За змістом пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У пункті 4 Порядку № 159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-IIІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-IIІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24, від 20.12.2024 у справі № 440/6875/24, а саме: право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Як встановлено вище, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі № 200/8092/25 відповідачем 19.05.2026 було виплачено позивачу грошове забезпечення в сумі 61 591,43 грн.

З урахуванням наявності факту невиплати сум грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (24.02.2023) та наявності факту її виплати на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі № 200/8092/25, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме 24.02.2023 по день проведення розрахунку - 19.05.2026.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 61 591,43 грн (шістдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна гривня сорок три копійки).

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме з 24 лютого 2023 року по день проведення розрахунку – 19 травня 2026 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА