Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №560/10273/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/10273/26

РІШЕННЯ

іменем України

04 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 оформлене резолюцією «без реалізації», про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 29.04.2026 щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду в цій справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та є батьком малолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є дитиною з інвалідністю. У зв`язку із перебуванням дружини на стаціонарному лікуванні, за відсутності іншої особи, яка здатна здійснювати догляд та виховання сина, звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Рапорт, за резолюцією командира залишений без реалізації. Вважає відмову протиправною, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що рапорт був розглянутий помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальником юридичної служби 29.04.2026 та поданий командиру військової частини НОМЕР_1 для прийняття рішення. За результатами розгляду рапорту позивача виявлено недоліки, які унеможливлюють прийняти рішення, щодо звільнення військовослужбовця з військової служби. Вказує про відсутність у позивача права звільнення з військової служби з причини наявності іншої особи, яка відповідно до законодавства зобов`язана здійснювати догляд за дитиною, а саме дружини позивача. Зазначає, що Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено вичерпний перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Оскільки позивачем не надано необхідних документів, відсутні підстави для звільнення з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якому зазначає, що рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства "Лікарня № 2 ім. В.П. Павлусенка" Житомирської міської ради №181/26/2168/В від 14.05.2026 дружині позивача ОСОБА_2 встановлено III (третю) групу інвалідності загального захворювання строком на 1 (один) рік, дата встановлення інвалідності - 04.05.2026; висновком лікарсько-консультативної комісії КНП «ЖБОЛ» № 44/23 від 03.06.2026 підтверджено потребу дружини позивача ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді. Вказує, що дружина позивача не може здійснювати догляд за дитиною, оскільки сама потребує стороннього догляду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До рапорту позивач додав копії документів, які, на його думку, підтверджують наявність законних підстав для звільнення з військової служби, а саме копії: паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , свідоцтва про народження дитини ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 від 15.07.2016; посвідчення дитини з інвалідністю серія НОМЕР_3 ; витягу з протоколу засідання ЛКК КПН ЖБОЛ №31 від 17.04.2026; довідки про потребу дитини у домашньому догляді №1 від 08.01.2025; свідоцтва про шлюб.

Рапорт 22.04.2026 зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 .

У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 01.06.2026 №3310 повідомив представника позивача, що за результатами розгляду рапорту, у зв`язку із наявністю інших осіб, а саме матері, які зобов`язані виховувати дитину, прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232).

Відповідно до статті 1 Закону №2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За нормами частини 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно із частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Своєю чергою, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану з підстави виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Згідно із пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170).

Відповідно до додатку 19 до Інструкції № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати:

медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» за формою згідно з наказом МОЗ від 04 грудня 2001 року № 482, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю за формою згідно з наказом МОЗ від 08 жовтня 2007 року № 623;

копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

При цьому для звільнення з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовець має довести відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років.

Суд встановив, що позивач проходить військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_1 та є батьком та законним представником ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є дитиною з інвалідністю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 та який, згідно довідки №1 від 08.01.2025 виданої КНП АЗПСМ Оліївської сільської ради, потребує домашнього догляду.

Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно із частиною 1 статті 151 СК України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

Отже, з наведених норм слідує, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою і при цьому, звільнення особи від обов`язків щодо виховання дитини відбувається у зв`язку з позбавленням такої особи батьківських прав.

При цьому аналіз підпункту 19 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 дає підстави вважати, що законодавець передбачив вичерпний перелік документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років, а саме: один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Крім того абзац восьмий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

При цьому, на переконання суду, така підстава є правомірною за умови, якщо інший з батьків через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки.

Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як юридичну чи фізичну відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї обов`язків по вихованню дитини з інвалідністю з певних об`єктивно існуючих причин.

Суд встановив, що рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 22.04.2026, а відмовлено позивачу у задоволенні рапорту 29.04.2026.

До рапорту позивачем додано копії: паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження дитини ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 від 15.07.2016; посвідчення дитини з інвалідністю серія НОМЕР_3 ; витягу з протоколу засідання ЛКК КНП ЖБОЛ № 31 від 17.04.2026; довідки про потребу дитини у домашньому догляді № 1 від 08.01.2025; свідоцтва про шлюб.

Проаналізувавши зазначений перелік документів у зіставленні з вимогами додатка 19 до Інструкції № 170, суд зазначає, що серед документів, поданих позивачем разом з рапортом станом на 22.04.2026 (дату його реєстрації) та 29.04.2026 (дату прийняття оскаржуваного рішення), відсутній жодний документ, який би підтверджував відсутність іншої особи, зобов`язаної виховувати дитину з інвалідністю, а саме матері дитини - дружини позивача ОСОБА_3 . Долучені документи підтверджують факт наявності у позивача дитини з інвалідністю та потребу дитини в домашньому догляді, однак не містять відомостей про неможливість матері дитини здійснювати виховання та догляд за нею.

Суд також звертає увагу на те, що рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Лікарня № 2 ім. В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради № 181/26/2168/В, яким дружині позивача ОСОБА_2 встановлено III групу інвалідності загального захворювання, прийнято 14.05.2026, а датою встановлення інвалідності визначено 04.05.2026. Висновок лікарсько-консультативної комісії КНП «ЖБОЛ» № 44/23, яким підтверджено потребу дружини позивача у постійному сторонньому догляді, датований 03.06.2026.

Отже, обидва документи, на які представник позивача посилається у відповіді на відзив як на підтвердження неможливості дружини позивача здійснювати догляд та виховання дитини, складені та отримані значно пізніше дати подання рапорту (22.04.2026) та дати прийняття оскаржуваного рішення (29.04.2026).

Відповідно, станом на час подання рапорту та станом на час його розгляду відповідач об`єктивно не мав і не міг мати у своєму розпорядженні відомостей про встановлення дружині позивача групи інвалідності та про її потребу в постійному сторонньому догляді, оскільки таких обставин на той момент ще не існувало. Суд наголошує, що правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з обставин та документів, наявних на момент його прийняття, а не з урахуванням обставин, які виникли або були документально підтверджені після прийняття такого рішення. Відповідач, розглядаючи рапорт позивача 29.04.2026 на підставі наданого на той час пакета документів, серед яких були відсутні будь-які відомості про неможливість матері дитини здійснювати її виховання, не мав законних підстав для задоволення рапорту, оскільки позивачем на той час не було доведено визначений абзацом восьмим пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII юридичний факт відсутності інших осіб, зобов`язаних виховувати дитину з інвалідністю.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення військової частини НОМЕР_1 про залишення рапорту позивача без реалізації із зазначенням підстав для відмови у його звільненні прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством, з урахуванням документів, які на момент прийняття рішення були надані позивачем, а тому відсутні підстави вважати таке рішення протиправним.

Водночас суд зазначає, що встановлені після прийняття оскаржуваного рішення обставини: набуття дружиною позивача III групи інвалідності (з датою встановлення 04.05.2026) та підтверджена висновком ЛКК від 03.06.2026 потреба дружини позивача у постійному сторонньому догляді, у разі їх належного документального оформлення можуть свідчити про виникнення (чи зміну) підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до абзацу восьмого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII. Однак ці обставини не були і не могли бути предметом оцінки відповідача при розгляді рапорту від 22.04.2026, а тому не можуть братися судом до уваги при вирішенні питання про правомірність рішення, прийнятого 29.04.2026.

Суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до відповідача з новим рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу восьмого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, доклавши до нього повний передбачений додатком 19 до Інструкції № 170 перелік документів, зокрема довідку (висновок) про встановлення дружині позивача групи інвалідності та висновок лікарсько-консультативної комісії щодо потреби дружини у постійному сторонньому догляді, який підтверджував би неможливість матері дитини здійснювати її виховання, і такий рапорт підлягатиме розгляду відповідачем по суті з урахуванням наявних на момент його подання обставин.

За таких обставин, оскільки оскаржуване рішення відповідача прийнято правомірно з урахуванням документів, наданих позивачем станом на дату його прийняття, підстави для визнання протиправним та скасування рішення військової частини НОМЕР_1 відсутні. Відповідно, не підлягає задоволенню і похідна від неї друга позовна вимога про зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням висновків суду в цій справі.

За таких обставин у задоволенні позову потрібно відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя В.К. Блонський