Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №644/11102/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 644/11102/25

провадження № 22-ц/818/3342/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П,,

сторони справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року ухвалене у складі судді Маркосян М.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ТОВ «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №700534 від 31.03.2023 року, у розмірі 41771,99 грн. Одночасно просило вирішити питання про стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн та 8000,00 грн витрат понесених на правову допомогу.

В обґрунтування позову посилається на те, що 31.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №700534, відповідно до умов якого відповідач отримав 6000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені зазначеним договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору, в зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість за кредитним договором, включаючи суму кредиту, відсотки та комісію. Крім того, 01.02.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали Договір факторингу №01022024 Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги та Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 700534 від 31.03.2023 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №700534 від 31.03.2023 в розмірі 41771,99 грн, та судові витрати у розмірі 6730,09 грн які складаються з судового збору - 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу - 4307,70 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідач уклав електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Крім того позивачем доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів, та перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача. Позивачем доведено розмір нарахованих заборгованості в сумі 26612,65 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази, що містяться в матеріалах справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що позивачем не додано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору в електронній формі та факту видачі позичальнику кредитних коштів. В матеріалах справи відсутні первинні банківські документи. Крім того позивачем не було доведено перехід права вимоги, оскільки не було повідомлено відповідача про заміну кредитора. Також апелянт заперечує щодо розміру нарахованих процентів, вважає що вони є незаконними та порушують вимоги закону України «Про захист прав споживачів». Також апелянт зазначає що судом першої інстанції протиправно було відмовлено у задоволені її клопотання про витребування оригіналів документів кредитного договору.

07.05.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, зазначає суд першої інстанції всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази та ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду. Доводи апеляційної скарги викладених позивачем висновків не спростовують.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 31.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №700534, відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу фінансовий кредит в розмірі 6000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Договір було укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису - одноразового ідентифікатора Х239, який було відправлено на номер телефону відповідача, на підтвердження чого суду надано довідку про ідентифікацію.(а.с.82-91)

Відповідно до умов договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» надало ОСОБА_1 фінансовий кредит в розмірі 6000,00 грн. (п.1.3 договору) на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

Згідно п. 1.4 договору визначено, що строк кредитування складає 420 днів, з періодичністю платежів 30 днів, стандартна денна процентна ставка складає 2,2%.

Згідно з пунктом 2.1 договору кошти надаються у безготівковій формі шляхом перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до додатку №1 до кредитного договору №700534 від 31.03.2023 вбачається графік платежів який також підписано відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора Х239 введеного 31.03.2023 року о 23:14:52 год.(а.с.92)

Позивачем до матеріалів справи також долучено паспорт споживчого кредиту, в якому викладені усі істотні умов кредитного договору та який підписано відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора Х239 введеного 31.03.2023 року о 23:14:52 год(а.с.93-94)

Вказане також підтверджується довідкою про ідентифікацію відповідача відповідно до змісту якої вбачається що одноразовий ідентифікатор Х239 було відправлено позичальнику 31.03.2023 року на номер телефону НОМЕР_2 .(а.с.96)

Відповідно до листа ТОВ «Пейтек» від 20.10.2025 №20251020-591 підтверджується що 31.03.2023 року о 23:16:14 було успішно здійснено переказ коштів на суму 6000,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_3 , код авторизації 871375, номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 4531cb90-b091-4ae6-9b20-df471464d292, Банк-еквайр - Ат «Пумб». (а.с.98)

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Селфі Кредит» вбачається що за ОСОБА_1 за кредитним договором №700534 від 31.03.2023 обліковується заборгованість у розмірі 41771,99 грн яка складається з тілка кредиту - 5999,99 грн та відсотків - 35772,00 грн.(а.с.99-104)

01.02.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №01022024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло належні ТОВ «Селфі Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.(а.с.105-109)

Зі змісту витягу з реєстру боржників вбачається під номером 2582 боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №700534 від 31.03.2023, сума заборгованості - 41771,99 грн (а.с.110)

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників від 01.02.2024 року до договору факторингу №01022024 від 01.02.2024 вбачається що клієнт передав а фактор прийняв реєстр боржників в кількості 11562 боржників.(а.с.111)

Вказані документи підписані представниками ТОВ Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та скріплені печатками.

Відповідно до платіжної інструкції №74875 від 01.02.2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило на користь ТОВ «Селфі Кредит» грошові кошти у розмірі 2262377,25 грн в рахунок плати за відступлення права вимоги згідно договору факторингу №01022024 від 01.02.2024 року без ПДВ. (а.с.112)

14.11.2025 року ТОВ «Фк «Кредит-Капітал» направило на адресу ОСОБА_1 , досудову вимогу в якій останній запропоновано сплатити заборгованість в сумі 41771,99 грн на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та роз`яснено, що у випадку невиконання вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» буде ініційовано заходи щодо стягнення заборгованості в судовому порядку.(а.с113)

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Селфі Кредит»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору про споживчий кредит №700534 від 31.03.2023 року, паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

За обставинами даної справи позичальник (відповідач ОСОБА_1 ) шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора Х239, отриманого від позивача на укладення кредитного договору №700534 від 31.03.2023 тобто договір вважається укладеними у відповідності до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Щодо посилань відповідача на відсутність в матеріалах справи оригіналів вказаних документів, зокрема кредитного договору, колегія судів зазначає що відповідно до положень статті 95 ЦПК України визначено що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Наданий до суду позивачем примірник кредитного договору з електронним підписом відповідачки та печаткою первісного кредитора є засвідченою копією з оригіналу договору, містить всю інформацію, що міститься у електронному примірнику договору, а також містить електронний підпис відповідачки та електронну печатку первісного кредитора. Позовна заява ТОВ «Фк «Креди-Капітал» подана через «Електронний суд». Сама заява та додані до неї документи - договір із додатком підписані електронним цифровим підписом керівником ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та жодних сумнівів не викликають.

Будь-яких об`єктивних даних , які б викликали сумніви у відповідності поданих копій документам - оригіналам, ОСОБА_1 не наведено та судом не встановлено.

Факт видачі кредитних коштів позичальнику підтверджується інформацією наданої ТОВ «Пейтек» №20251020-591, датованої 20.10.2025 року відповідно до якої 31.03.2023 року о 23:16:14 год за допомогою платіжної системи ТОВ «Пейте» на виконання кредитного договору №700534 від 31.03.2023 на картковий рахунок клієнта за №НОМЕР_3 були перераховано грошові кошти в сумі 6000,00 грн, код авторизації 871375, номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 4531cb90-b091-4ae6-9b20-df471464d292, Банк-еквайр - Ат «Пумб».

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23. За змістом якої довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до п.2.1 кредитного договору визначено що кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну карту споживача №НОМЕР_1 . Таким чином у апеляційного суду немає сумнівів щодо належності вказаної карти відповідачу оскільки вона сама вказала такий платіжний засіб під час укладення кредитного договору.

Матеріали справи не містять доказів того що відносно ОСОБА_1 вчинялись шахрайські дія, докази звернень до правоохоронних органів відповідача відсутні так і відсутні докази того що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

З огляду на зазначене доводи сторони відповідача щодо не підтвердження належними та допустимими доказами факту отримання відповідачем кредитних коштів, апеляційним судом до уваги не приймаються.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором №700534 від 31.03.2023, що підтверджується, зокрема: копією договору факторингу №01022024 від 01.02.2024; копією акту приймання-передачі реєстру боржників за факторингу №01022024 від 01.02.2024, копією витягу з реєстру боржників від до Договору факторингу №01022024 від 01.02.2024, копією платіжної інструкції №74875 від 01.02.2024 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу №01022024 від 01.02.2024 року.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 516 Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 13.03.2019 у справі №905/635/18 у разі зміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад.

За змістом правового висновку викладеного у постанова верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17 за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.

Згідно постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, України «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

З огляду на зазначене судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на неналежне повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно умов договору №700534 від 31.03.2023 визначено, що строк кредитування складає 420 днів, з періодичністю платежів 30 днів, стандартна денна процентна ставка складає 2,2%, сума кредиту - 6000,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Фк «Кредит-Капітал» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 за кредитним договором №700534 від 31.03.2023 обліковується заборгованість за період з 31.03.2023 року по 01.02.2024 року у розмірі 41771,99 грн яка складається з тілка кредиту - 5999,99 грн та відсотків - 35772,00 грн. Тобто первісний кредитор здійснював нарахування відсотків в межах, передбаченого умовами договору, строку кредитування та ТОВ «ФК Кредит-Капітал» не здійснював нарахування процентів після відступлення права вимоги.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №700534 від 31.03.2023 рокуповністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.

Доводи апеляційної щодо встановленого сторонами договору розміру відсотків є несправедливими, надмірними та неспівмірними є безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статтей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовами кредитного договору.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук