Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №457/1727/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 457/1727/25

Провадження № 22-ц/4808/1470/26

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Кузів А.В.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 28 травня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив під час розгляду справи, до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він 07 червня 2007 року позичив батьку відповідача ОСОБА_5 51 000,00 доларів США для будівництва готельного відпочинкового комплексу по АДРЕСА_1 , про що написав розписку. В усній формі було погоджено, що кошти останній віддасть після завершення будівництва і продажу комплексу. Проте, в 2016 році позичальник раптово помер. Незавершене будівництво відпочинкового комплексу після його смерті успадкував син – ОСОБА_2 , який знав про борг батька та обіцяв повернути кошти після продажу вказаного комплексу. Проте, після продажу комплексу відповідач гроші не повертає. Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями його майна стали внуки – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

За наведених обставин просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 борг у сумі 51 000,00 доларів США.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 28 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув увагу, що ОСОБА_2 достовірно знав про позику батька та про зобов`язання повернути кошти після будівництва готельного комплексу. Позивач спочатку звернувся з позовом тільки до ОСОБА_2 , оскільки думав, що тільки він успадкував майно. Тільки в квітні 2026 року під час ознайомлення з спадковою справою довідався, що в 2007 році ОСОБА_5 все своє майно заповів внукам – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, пов`язаним зі станом здоров`я ОСОБА_1 . Зазначає, що після перенесеного у 2017 році інсульту йому було встановлено інвалідність I групи, у зв`язку з чим він не міг повноцінно спілкуватися з відповідачем та вживати необхідних заходів щодо повернення боргу. Крім того, на його стан негативно вплинула звістка про смерть сина у 2023 році. За твердженням апелянта, лише у 2025 році стан його здоров`я покращився, що дало йому можливість належним чином реалізувати своє право на звернення до суду.

Тому, на думку представника скаржника, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку пред`явлення вимог до спадкоємців.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги вважає такими, що не містять підстав для його скасування.

Зазначив, що позов до ОСОБА_2 заявлено безпідставно, оскільки останній не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 . Вказує, що після отримання на стадії судового розгляду матеріалів спадкової справи та встановлення того, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не замінив ОСОБА_2 як неналежного відповідача, а залучив зазначених осіб до участі у справі як співвідповідачів.

Звертає увагу, що з часу написання розписки минуло близько 20-ти років. Ні за життя, ані після смерті ОСОБА_5 - ОСОБА_1 жодних майнових претензій не заявляв.

Представник ОСОБА_3 також просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Зазначив, що в суді першої інстанції позивач визнав обставину, що про смерть ОСОБА_5 йому стало відомо в день її настання 21.11.2016, а тому він пропустив строк для звернення до суду. Крім того, зі змісту розписки не вбачається, що ОСОБА_5 позичив кошти та в подальшому зобов`язувався їх повернути.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи. Натомість від його представника надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Враховуючи наведене, апеляційний суд відповідно до положень статті 372 ЦПК України не вбачає перешкод розглядові справи у відсутності учасників справи.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доводів скарги не визнав, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду.

Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає цим вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд вважав, що позивачем невірно визначено ОСОБА_2 у якості відповідача по справі, якими насправді є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що є самостійною підставою для відмови у позові щодо пред`явлених вимог до ОСОБА_2 . Крім того, суд вважав, що позивач у встановлений частиною 2 статті 1281 ЦК України строк не звернувся до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з вимогою про повернення спірних коштів, у зв`язку із чим він пропустив встановлений законом строк, в межах якого може реалізувати своє суб`єктивне право.

З вказаними висновками колегія погоджується.

Судом установлено, що відповідно до розписки від 05.06.2007 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 готівкові кошти у сумі 51 000,00 доларів США.

Відповідно до копії спадкової справи №29/2016 до майна померлого ОСОБА_5 , встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис 634 (а.с.99 т.1).

За життя ОСОБА_5 склав заповіт 18.12.2007 року, згідно якого на випадок своєї смерті заповів усе своє майно у рівних частинах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.108 т.1).

Заповіт ОСОБА_5 від 18.12.2007 року зареєстровано в реєстрі, що підтверджено Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №12214404 від 18.12.2007 (а.с.109 т.1).

Відповідно до поданої заяви ОСОБА_7 від 05.12.2016, яка діяла від імені та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Курищука І.В., встановлено, що ОСОБА_7 приймає заповідане спадкове майно для свого сина після смерті ОСОБА_5 (т.1 а.с.93).

На підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, зареєстрованих за номерами в реєстрі №1200, №1201, №1202, №1205, №1206, №1209, №1219, №1220, №1227, №1228, № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , відповідно, які видані приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І.В. 13.06.2017 та 13.07.2017, єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є його онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

В силу вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення позики включаються до складу спадщини, строки пред`явлення позикодавцем вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Статтею 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Так, статтею 1281 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) визначено порядок та строки пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, згідно якого спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги (частина перша). Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга). Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частина третя). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта).

Тлумачення статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року в справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18)).

Зважаючи на наведені норми, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що позивачем пред`явлено вимоги до неналежного відповідача — ОСОБА_2 , тоді як особами, які набули статусу спадкоємців та можуть відповідати за борговими зобов`язаннями спадкодавця, є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, суд обґрунтовано врахував, що позивач у передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України строк не звернувся до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із вимогами про повернення спірних коштів, у зв`язку з чим відповідно до частини четвертої цієї статті втратив право вимоги до спадкоємців.

Посилання скаржника на те, що ОСОБА_2 достовірно знав про позику, укладену його батьком ОСОБА_5 , та про зобов`язання повернути кошти після будівництва готельного комплексу, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки сам факт обізнаності ОСОБА_2 про існування боргового зобов`язання не змінює його процесуального статусу та не свідчить про набуття ним обов`язку відповідати за боргами спадкодавця за відсутності доказів прийняття ним спадщини. Зобов`язання спадкодавця переходять до спадкоємців, які прийняли спадщину, а тому належними відповідачами у справі є саме ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як спадкоємці ОСОБА_5 .

Доводи апелянта про те, що він первісно звернувся до ОСОБА_2 , оскільки помилково вважав його єдиним спадкоємцем, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки незнання про коло спадкоємців не звільняє кредитора від обов`язку дотримання порядку та строків пред`явлення вимог до спадкоємців, визначених статтею 1281 ЦК України. При цьому, як правильно встановив суд першої інстанції, після спливу строків, передбачених частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, кредитор спадкодавця позбавляється права вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину.

Посилання апелянта на те, що лише у квітні 2026 року під час ознайомлення зі спадковою справою йому стало відомо про заповіт ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , також не спростовує правильності висновків суду, оскільки обов`язок кредитора щодо пред`явлення вимог до спадкоємців виникає з моменту, коли йому стало або могло стати відомо про відкриття спадщини, а не залежить від моменту встановлення ним конкретного кола спадкоємців.

Доводи скаржника про неналежну оцінку судом обставин щодо стану його здоров`я, зокрема перенесення інсульту у 2017 році, встановлення інвалідності I групи та погіршення стану після смерті сина у 2023 році, не є підставою для поновлення пропущених строків, оскільки наведені обставини самі по собі не свідчать про об`єктивну неможливість звернення до спадкоємців із відповідними вимогами у встановлений законом строк. Крім того, позивач не надав належних доказів того, що стан його здоров`я повністю позбавляв його можливості реалізувати свої права, звернутися за правовою допомогою чи вчинити інші дії для захисту своїх інтересів.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не спростовують встановлених ним обставин щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача та пропуску позивачем строків пред`явлення вимог до спадкоємців, передбачених статтею 1281 ЦК України.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин рішення суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 374, 375, 381 – 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 28 травня 2026 року– без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови виготовлено 04 серпня 2026 року