Вирок від 03 серпня 2026 р. у справі №285/6592/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/6592/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/519/26

Категорія ч.2 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд колегією суддів в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

із секретарем судового засідання - ОСОБА_5 ,

з участю прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

захисника – адвоката - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомир кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника – адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні відділу Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, -

в с т а н о в и в:

Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сінгури Житомирського району Житомирської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 встановлено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили, з покладенням на нього відповідних обов`язків, із зверненням вироку в частині застосування запобіжного заходу до негайного виконання після його оголошення.

Цивільний позов Приватного підприємства “РІМ-Богдан” задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_7 на користь Приватного підприємства “РІМ-Богдан” матеріальну шкоду спричинену внаслідок ДТП в розмірі 765 006 (сімсот шістдесят п`ять тисяч шість) гривень 49 копійок. В решті позовних вимог відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_9 задовольнено частково, стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду спричинену внаслідок ДТП в розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду завдану внаслідок злочинних дій в розмірі 19 100 (дев`ятнадцять тисяч сто) гривень 00 копійок та моральну шкоду завдану внаслідок злочинних дій в розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, а всього 269 100 (двісті шістдесят дев`ять тисяч сто) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено

Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_12 , яка діє в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 , яка діє в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 16045 (шістнадцять тисяч сорок п`ять) грн. 20 коп. за проведення за проведення відповідних судових експертиз.

Вирішено питання про долю речових доказів в кримінальному провадженні, а також скасовано накладені під час досудового розслідування арешти на транспортні засоби.

За детально викладених у вироку обставин, суд визнав доведеним, що 11 вересня 2025 року близько 09 год. 20 хв. ОСОБА_7 керував технічно справним автомобілем «Volvo ХС90» реєстраційний номе: НОМЕР_1 (на нідерландській реєстрації) та рухався ним в м. Звягель Житомирської області по вул. Коростенській, зі сторони автодороги Київ-Чоп в напрямку вулиці Шепетівської.

Керуючи у вказаний день та час зазначеним транспортним засобом та наближаючись до нерегульованого перехрестя вулиць Шевченка - Коростенська - Шепетівська в м. Звягель Житомирської області, водій ОСОБА_7 , в порушення вимог пункту 2.3.б) Правил дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (надалі ПДР, Правила), проявив неуважність, не простежив за дорожньою обстановкою та її змінами, під час руху проігнорував вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» ПДР та таким чином, в порушення вимог пункту 2.3.д) Правил створив загрозу безпеці дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом за вказаних умов.

Продовжуючи рух автомобілем, без вжиття жодних заходів для усунення створеної ним небезпечної обстановки, водій ОСОБА_7 , рухаючись по другорядній дорозі та, виїхавши на перехрестя вулиць Шевченка - Коростенська - Шепетівська, в порушення вимог пункту 16.11. ПДР, не надав дорогу рейсовому автобусу сполученням «Житомир-Ярунь» марки «Mercedes-Benz Sprinter» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який перевозив зазначених у вироку пасажирів, при цьому рухався по вул. Шевченка, яка є головною дорогою, з права на ліво відносно напрямку руху його автомобіля, що призвело до зіткнення вказаних транспортних засобів.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автобуса «Mercedes-Benz Sprinter» ОСОБА_14 отримав детально викладені у вироку місцевого суду тілесні ушкодження, які входять в комплекс поєднаної тупої травми голови, тулуба та кінцівок, супроводжувалися розвитком механічної асфіксії від стискання органів шиї та грудної клітини, мають прямий причинний зв`язок з настанням смерті.

Водій автобуса «Mercedes-Benz Sprinter» ОСОБА_9 , а також пасажири цього автобуса ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , отримали зазначені у вироку місцевого суду тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середніх по критерію тривалого розладу здоров`я.

Пасажир автобуса «Mercedes-Benz Sprinter» ОСОБА_15 отримала зазначені у вироку суду тілесні ушкодження, які відносяться до середньої тяжкості ушкоджень, як такі, що визвали тривалий розлад здоров`я, але не являються небезпечними для життя.

Вироком встановлено, що порушення водієм ОСОБА_7 вимог підпунктів б) та д) п. 2.3. та п 16.11., а також дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху, знаходяться у прямому причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки і виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_14 та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 .

На підставі ч. 2 ст. 66 КК України судом встановлено пом`якшуючу обставину - відсутність життєвого досвіду у ОСОБА_7 .

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.

В апеляційній скарзі захисник – адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, правильність кваліфікації вчиненого за ч. 2 ст.286 КК України, просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, пом`якшити призначене ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України із застосуванням ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробовуванням.

Зазначає, що призначене вироком місцевого суду покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки судом не враховано обставини, які пом`якшують його покарання у виді щирого каяття та часткового відшкодування шкоди потерпілим, а також невраховано усі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який: вперше притягується до кримінальної відповідальності; до адміністративної відповідальності також не притягувався; визнав свою вину та щиро розкаявся; є особою з інвалідністю з дитинства; не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння; не залишив місце ДТП; характеризується по місцю проживання позитивно; вчинений ним злочин є необережним; частково відшкодував та відшкодовує потерпілим матеріальну та моральну шкоду внаслідок ДТП та в подальшому зобов`язується повністю відшкодувати збиток потерпілим.

Доводить, що під час допиту в залі судового засідання ОСОБА_7 щиро розкаявся.

Також посилається на те, що від заподіяного обвинуваченим кримінального правопорушення є шість потерпілих, двоє з яких на судових засіданнях підтвердили факт матеріальної допомоги з боку обвинуваченого та його матері, а третя також отримала таку допомогу. Всі потерпілі, крім ОСОБА_9 не просили суд застосувати міру покарання до ОСОБА_7 пов`язану з ізолюванням його від суспільства.

Вказує, що суд першої інстанції констатуючи відсутність щирого каяття з боку ОСОБА_7 навів лише загальні положення щодо цього із практики Верховного Суду не здійснивши аналізу поведінки обвинуваченого, обмежившись формальними висновками, зокрема, пов`язавши відсутність щирого каяття з тим, що обвинувачений особисто не відвідував потерпілих, а відшкодування шкоди здійснювалося за участі його матері.

Доводить, що з урахуванням всього вищезазначеного та за відсутності обтяжуючих обставин суд не навів переконливих доказів, з яких виправлення ОСОБА_7 можливе лише виключно в умовах ізоляції від суспільства, а тому стверджує, що суд мав можливість призначити покарання із застосуванням ст.75 КК України.

В апеляційній скарзі на вказаний вирок прокурор Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, правильності юридичної кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. В решті вирок суду першої інстанції прокурор просить залишити без змін.

Посилаючись на роз`яснення п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14 зазначає, що у кожному випадку при призначенні покарання за частинами 1 та 2 статті 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вважає, що характер вчиненного обвинуваченим діяння, яке полягає у порушенні Правил дорожнього руху України, його наслідки у вигляді смерті однієї особи, заподіяння 5 потерпілим тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що обумовило тривалий процес відновлення здоров`я, поведінка ОСОБА_7 після настання дорожньо-транспортної пригоди у вигляді невідшкодування заподіяної шкоди, позиція потерпілих, обумовлюють необхідність застосування до обвинуваченого поряд з основним покаранням додаткового – позбавлення права керувати транспортними засобами тривалістю два роки.

Доводить, що застосування вказаного додаткового покарання, визначеного санкцією ч.2 ст.286 КК України за встановлених обставин кримінального провадження та з урахуванням особи обвинуваченого є необхідним для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення останнім нових злочинів.

Як наслідок, через не застосування судом першої інстанції до обвинуваченого додаткового покарання, прокурор вважає оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання надмірно м`яким.

Потерпілі ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , представник потерпілого – ОСОБА_16 , представник цивільного позивача - ОСОБА_17 , в судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи відповідно до наявних у провадженні матеріалів були повідомлені вчасно та належним чином.

Потерпілі ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , та законний представник потерпілого ОСОБА_12 у своїх письмових заявах, копії яких подано апеляційному суду, просили суд розглядати дане провадження без їх участі (Т.3 а.п. 21, 24, 26).

Представник потерпілого – адвокат ОСОБА_19 подав суду заяву про припинення його повноважень представника у зв`язку із прийняттям його на військову службу та зупиненням права на заняття адвокатською діяльністю (Т.3 а.п.19).

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану стороною захисту апеляційну скаргу та заперечили проти задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення, прокурора, яка підтримала подану нею апеляційну скаргу та заперечила проти задоволення апеляційної скарги захисника, врахувавши висловлену письмово позицію потерпілої ОСОБА_18 , позиції потерпілої ОСОБА_11 та законного представника потерпілої ОСОБА_12 , які у своїх заявах підтримали апеляційні вимоги сторони захисту, позицію потерпілої ОСОБА_10 у поданій суду письмовій заяві, яка просила вирок суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника та прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ст.404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції, за встановлених у вироку обставин, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у порушенні ним правил безпеки дорожнього руху як особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_14 та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , внаслідок чого ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними у ньому доказами, які досліджені судом, при цьому ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегія суддів, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків у цій частині, не переглядає їх відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, не досліджує та не оцінює їх.

Що стосується доводів апеляційних скарг захисника та прокурора про незаконність вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі №756/4830/17-к зроблено висновок, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Зазначених вимог закону при призначенні покарання судом першої інстанції в повній мірі дотримано не було.

Щодо аргументів прокурора про призначення додаткового покарання.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Апеляційний суд зазначає, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає як основне, так і додатковий вид покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, і те, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин.

Як слідує із змісту вироку суду першої інстанції, питання про можливість призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами судом не вирішувалось, оскільки відповідного мотивування вирок не містить.

Колегія суддів вважає, оскільки ОСОБА_7 як водій транспортного засобу, порушив декількох вимог Правил дорожнього руху, а саме підпункти б) та д) п.2.3., також п. 16.11., та проігнорував дорожній знак 2.1 цих Правил, що призвело до суспільно-небезпечних наслідків у виді смерті однієї людини, а також заподіяння п`ятьом потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень, беручи до уваги спричинення і значної матеріальної та моральної шкоди, то необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів, є призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, як те і зазначає прокурор в апеляційній скарзі.

Таке покарання, з урахуванням призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі, на переконання апеляційного суду, відповідатиме принципам співмірності й індивідуалізації, за своїм видом та розміром буде адекватним характеру вчинених ОСОБА_7 дій і наслідкам, які настали, їх небезпечності та даним про його особу.

Призначаючи покарання, вищезазначеного суд першої інстанції не врахував, положень ст.50 та загальних засад призначення покарання, передбачених ст.65 КК України в повній мірі не дотримався, через що помилково не призначив ОСОБА_7 додаткове покарання, можливість призначення якого передбачена санкцією ч.2 ст.286 КК України, та що було необхідним в цьому кримінальному провадженні з огляду на встановлені в ньому обставини.

Тому, має місце неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст.ст.50,65, санкції ч.2 ст.286 КК України), а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, що згідно п.4 ч.1 ст.409, ч.2 ст.409 КК України є підставою для скасування судом апеляційної інстанції вироку місцевого суду в оскарженій частині (в частині призначеного покарання).

При цьому, враховуючи, що колегія суддів не погоджується із наступними апеляційними вимогами прокурора стосовно залишення у решті вироку суду першої інстанції без змін, то це зумовлює часткове задоволення апеляційної скарги прокурора.

Щодо стосується аргументів захисту про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції прийшов до переконання, що виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде досягнуто виключно в умовах його ізоляції від суспільства та не вбачав підстав для застосування ст. 75 КК України, оскільки, як вважав місцевий суд, внаслідок застосування зазначеної статті не буде досягнуто мети призначеного покарання.

При цьому обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України судом не встановлено, натомість судом встановлено пом`якшуючу обставину на підставі ч. 2 ст. 66 КК України - відсутність життєвого досвіду у ОСОБА_7 .

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції також не встановлено і такі обставини не інкримінувались обвинувальним актом.

За змістом вироку, суд першої інстанції не прийняв до уваги щире каяття обвинуваченого, про яке у судовому засіданні заявляв захисник, оскільки обвинувачений особисто не спілкувався з потерпілими, не провідував їх у лікарні та не просив вибачення за вчинене (за винятком потерпілої ОСОБА_11 ). Водночас, як вказав суд у вироку, обвинувачений мав можливість добровільно вжити заходів для відшкодування заподіяної шкоди, спричиненої потерпілим унаслідок ДТП, зокрема провідати їх у лікарні, попросити вибачення та запропонувати їм компенсацію або ініціювати усунення заподіяної шкоди іншим чином, однак він особисто цього не зробив, а цим займалась його мама, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття.

Однак апеляційний суд не погоджується висновком суду першої інстанції щодо неможливості застосування положень ст.75 КК України в цьому конкретному кримінальному провадженні з наступних підстав.

Відповідно до змісту ч.1 ст.75 КК України можливість прийняття рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням напряму пов`язана із врахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, з урахуванням яких робиться висновок про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року по справі №127/2655/21 (провадження № 51-118км23) вказав, що рішення суду про застосування інституту звільнення від призначеного покарання, має бути належним чином умотивовано, із перевіркою та аналізом обставин, які суд бере до уваги, що вони є достатніми для висновку про можливість виправлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, без ізоляції від суспільства.

Отже, за своєю суттю, застосування статті 75 КК України до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, можливе лише у тих випадках, коли є підстави вважати, що виправлення винного можливе без реального відбування покарання, висновок про що робиться судом, в першу чергу, із врахуванням зазначених в ч.1 ст.75 КК України обставин, а також тих обставин, необхідність врахування яких, прямо випливає із цієї норми закону, а саме:

1.Щодо обставин, які обтяжують та пом`якшують покарання

Відповідно до змісту обвинувального акта, та що встановлено і судом першої інстанції, обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_7 , не встановлено.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7 при призначенні покарання суд може визнати пом`якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч.1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.11.2022 у справі № 640/3693/15-к (провадження № 51-5737км19) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди та щире каяття є самостійними обставинами, що пом`якшують покарання (пункти 1 і 2 ч. 1 ст. 66 КК). Саме по собі відшкодування обвинуваченим шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, може лише додатково свідчити про розкаяння винної особи, однак не є вирішальним під час установлення наявності чи відсутності щирого каяття, яке в кожному випадку є оцінним та має визначатися за матеріалами справи.

Відповідно до змісту вироку суду першої інстанції, особисто ОСОБА_7 не ініціював усунення заподіяної шкоди потерпілим, натомість цим займалась його мама.

Однак, в заяві про проведення судового засідання без участі потерпілої сторони від 26.05.2026, копія якої подана апеляційному суду на електронну пошту до початку апеляційного розгляду (вхідний №ЕП-3035/26 від 27.05.2026) законний представник потерпілого ОСОБА_13 – ОСОБА_12 , підтвердила, що ОСОБА_7 на даний час добровільно частково відшкодував завдану шкоду та продовжує відшкодовувати (Т.3 а.п.21).

В заяві від 27.05.2026 р. потерпілої ОСОБА_11 , копію якої разом із клопотанням про долучення до справи заяв та документів на електронну пошту апеляційного суду надав захисник – адвокат ОСОБА_8 (вхідний № ЕП-3050/26 від 28.05.2026), потерпіла ОСОБА_11 повідомила, що ОСОБА_7 частково відшкодував для неї завдану шкоду, а також зобов`язується відшкодувати її в подальшому (Т.3 а.п.24-25).

Відповідно до змісту вирок суду першої інстанції, потерпіла ОСОБА_11 у судовому засіданні на запитання суду, поміж іншого, підтвердила, що обвинувачений частково відшкодував їй шкоду, передавши грошові кошти у сумі 2000 гривень.

В нотаріально посвідченій заяві потерпілої ОСОБА_18 від 20.04.2026 р., копію якої разом із вищезазначеним клопотанням надав захисник, потерпіла повідомила суд, що ОСОБА_7 частково відшкодував для неї завдану шкоду і що матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого не має та у подальшому мати не буде (Т.3 а.п.26).

В розписці потерпілої ОСОБА_18 , копія якої надійшла разом із вказаним клопотанням захисника, потерпіла підтверджує, що 20.04.2026 вона отримала від ОСОБА_7 гроші в сумі 40 000 грн. на встановлення пам`ятника своєму покійному чоловіку, який загинув в ДТП (Т.3 а.п.27).

Також, в матеріалах судового провадження (Т.2 а.п.209-220) наявні приєднані за клопотанням захисника і досліджені судом першої інстанції 12 (дванадцять) платіжних інструкції про переказ матір`ю обвинуваченого – громадянкою ОСОБА_20 коштів в сумах 200, 1000, 500, 600, 1000, 200, 500, 500, 2000, 1000, 1000, 1005,03 грн.

Крім того, 02.06.2026 року до початку апеляційного розгляду захисник подав апеляційному суду:

- квитанцію відділення Приватбанку від 10.04.2026, та квитанцію АТ «Перший український міжнародний банк» від 07.05.2026 р., відповідно до яких ОСОБА_7 сплатив законному представнику потерпілого ОСОБА_12 15000 грн та 5000 грн.; (Т.3 а.п. 126, 148)

- сім платіжних інструкцій про сплату матір`ю обвинуваченого – ОСОБА_20 коштів для потерпілої ОСОБА_15 на суми – 2010,05 грн., 1005,03 грн., 2010,05 грн., 3015,08 грн., 2010,05 грн., 2010,05 грн., 3015,08 грн (Т.3 а.п.128-134);

- чек та квитанція Укрпошти, а також дві платіжної інструкції Приватбанку, відповідно до змісту яких обвинувачений та його мати перерахували потерпілій ОСОБА_11 грошові кошти в сумах 5075,00 грн., 1005,03 грн., 1005,03 грн. (Т.3 а.п.149-152);

- дублікат чека Приватбанку про сплату обвинуваченим для потерпілій ОСОБА_18 8000 грн (Т.3 а.п.140), а також платіжні інструкції Приватбанку, про переказ грошових коштів матір`ю обвинуваченого, в яких значиться рахунок одержувача, без його прізвища, імені та по батькові, які, за поясненням сторони захисту надані на підтвердження сплати коштів саме потерпілій ОСОБА_18 (135-139, 142-147).

Крім того, разом із клопотанням захисника про долучення до справи документів, яке надійшло на електронну пошту апеляційного суду і зареєстроване 31.07.2026 р. за Вх.№ ЕП-4309/26, апеляційному суду надано захисником копії квитанції та п`яти платіжних інструкцій, а саме копії :

- квитанції АТ «ПУМБ» від 26.06.2026 про сплату обвинуваченим для ОСОБА_21 5000грн.;

- платіжної інструкції АТ КБ «Приватбан» від 20.07.2026 про сплату обвинуваченим для ОСОБА_12 5000 грн.;

- платіжної інструкції АТ КБ «Приватбан» від 26.06.2026 про сплату обвинуваченим для ОСОБА_11 2010,05грн.;

- платіжної інструкції АТ КБ «Приватбан» від 20.07.2026 про сплату обвинуваченим для ОСОБА_11 2010,05грн.;

- платіжної інструкції АТ КБ «Приватбан» від 26.06.2026 про сплату обвинуваченим для ОСОБА_15 2010,05грн.;

- платіжної інструкції АТ КБ «Приватбан» від 20.07.2026 про сплату обвинуваченим для ОСОБА_15 2010,05грн.

Також, в матеріалах судового провадження наявні копія заяви ОСОБА_7 на ім`я ректора навчального закладу, датована 04.02.2025 року (тобто подана за 7 місяців до події ДТП), в якій ОСОБА_7 просить у зв`язку із фінансовими труднощами дозволити йому здійснювати оплату вартості навчання на умовах договору за індивідуальним графіком (чотирьма сумами по 5267,50 грн), та копії квитанцій відділення банку про оплату навчання в таких сумах (Т.2 а.п.110-114).

Щодо невідшкодування на даний час шкоди двом іншим потерпілим (для ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та цивільного позивача) обвинувачений 02.06.2026 пояснив апеляційному суду, що ці потерпілі висловили бажання одержати заподіяну для них шкоду лише одразу у повному обсязі, що, на даний час, як пояснив обвинувачений, з огляду на свій майновий стан та інвалідність він не може зробити, але вже працевлаштувався, та із своєї заробітної плати, виплат по інвалідності та за допомоги батьків в подальшому буде відшкодовувати решту заподіяної злочином шкоди.

За таких обставин, враховуючи наявні у матеріалах справи долучені за заявами потерпілих та на клопотання захисту і досліджені судом докази про часткове відшкодування матір`ю обвинуваченого та самим обвинуваченим шкоди потерпілим, визнання потерпілими ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , та законним представником потерпілого ОСОБА_12 факту часткового відшкодування обвинуваченим такої шкоди, беручи до уваги особу обвинуваченого, його навчання на час вчинення ДТП, наявність у справі доказу того, що до події злочину він посилався на скрутне матеріальне становище у зв`язку з чим просив керівництво навчального закладу розстрочити оплату вартості навчання і згідно наявних копій квитанцій саме в такий спосіб його оплачував, колегія суддів приходить до висновку, що попри заподіяння злочином шкоди в значних розмірах потерпілим, все ж ці конкретні обставини в цьому кримінальному провадженні, поведінка обвинуваченого з урахуванням його матеріального стану пом`якшує покарання, та свідчить про усвідомлення ним як до прийняття судом першої інстанції вироку так і до початку апеляційного перегляду справи необхідності відшкодувати потерпілим завдану ним шкоду, що він самостійно, а також за посередництвом своєї матері і здійснював.

Апеляційний суд враховує, що хоча ця обставина (часткове відшкодування обвинуваченим шкоди, заподіяної потерпілим) сама по собі не свідчить про щирість каяття обвинуваченого, однак з урахуванням наведеного та конкретних обставин цього кримінального провадження, беручи до уваги відкритий перелік обставин, які пом`якшують покарання, роз`яснення п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7, та на підставі ч.2 ст.66 КК України апеляційний суд визнає за обставину, яка пом`якшує покарання, часткове відшкодування обвинуваченим для трьох потерпілих шкоди, заподіяної злочином.

Крім того, на підставі ч.2 ст.66 КК України суд першої інстанції визнав обставину, яка пом`якшує покарання, відсутність життєвого досвіду у ОСОБА_7 .

Прокурор у свої апеляційній скарзі зазначила, що не оспорює фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом, а надмірну м`якість призначеного покарання пов`язала виключно із непризначенням обвинуваченому додаткового покарання.

Тому, ця обставина, яку визнав місцевий суд в якості пом`якшуючої, враховуючи приписи ч.ч.1,2 ст.404 КПК України, а також з урахуванням нижченаведеної деталізації, буде вважатись такою і апеляційним судом при прийнятті судового рішення в цій справі.

Апеляційний суд уточнює та деталізує, що іншою, окрім визнаної апеляційним судом, обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, є визнана судом першої інстанції відсутність життєвого досвіду у ОСОБА_7 , в сукупності із його молодим віком (22 роки на день вчинення злочину), вчиненням злочину вперше та визнанням ним вини у скоєному.

Колегія суддів вважає, що ці обставини в сукупності пом`якшують покарання ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, та в сукупності дозволяють констатувати наявність цієї ще однієї обставини, яка пом`якшує покарання, що і встановив суд першої інстанції, та що в цій частині не оскаржувалось в апеляційній скарзі прокурора.

Зокрема, ОСОБА_7 повністю визнав вину, брав участь в слідчих діях, не заперечив інкримінованих йому фактичних обставин, а тому відсутність життєвого досвіду у ОСОБА_7 , в сукупності із його молодим віком (22 роки на день вчинення злочину), вчиненням злочину вперше та визнання вини є обставиною, що об`єктивно пом`якшує його покарання за цих конкретних обставин.

Щодо наявності такої обставини як щире каяття, то апеляційний суд із зазначених у вироку суду першої інстанції підстав та встановлених ним обставин, з урахуванням сталої практики Верховного Суду, наведеній місцевим судом, також не знаходить за можливе визнати в якості обставини, яка пом`якшує покарання, щире каяття обвинуваченого.

Проте відсутність життєвого досвіду у ОСОБА_7 , в сукупності із його молодим віком, вчиненням злочину вперше та визнанням вини є обставиною, що пом`якшує його покарання.

2. Щодо тяжкості кримінального правопорушення

Вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, наслідками якого є смерть потерпілого, а також заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості ще п`ятьом потерпілим, з огляду на санкцію ч.2 ст.286 та положення ст.12 КК України є тяжким і відноситься до необережних злочинів.

Інші наслідки цього діяння, як слушно зазначає прокурор у апеляційній скарзі, є тривалий розлад здоров`я потерпілих, яким спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Колегія суддів при постановленні цього вироку врахувала, що попри фактичне примирення внаслідок часткового відшкодування шкоди обвинуваченим із потерпілою ОСОБА_18 , в якої внаслідок ДТП загинув чоловік, вчиненим обвинуваченим злочином спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження ще п`ятьом потерпілим.

Ця обставина безумовно впливає (не може не впливати) на тяжкість вчиненого ОСОБА_7 злочину.

Та все ж, колегія суддів в цьому конкретному кримінальному провадженні, на підставі оцінки всіх обставин в сукупності виходить з того, що у разі встановлення можливості виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, наслідки, які настали, та які охоплюються диспозицією кримінального закону, не унеможливлюють застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробовуванням.

3. Щодо особи винного

ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності (Т.2 а.п.172), звернень чи скарг щодо нього до органу місцевого самоврядування за місцем його проживання не надходило, до адміністративної відповідальності органом місцевого самоврядування не притягувався (Т.2 а.п.174).

ОСОБА_7 є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства (Т.2 а.п.186).

Обвинувачений не перебував у стані алкогольного сп`яніння, не залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Після події злочину, будучи студентом на даний час, ОСОБА_7 працевлаштувався, що підтверджується наданою апеляційному суду копією наказу фізичної особи-підприємця – ОСОБА_22 «Про прийняття на роботу» від 15.04.2026 р. № 16-К (Т.3 а.п. 127).

4. Щодо інших обставин справи

Відповідно до змісту журналу судового засідання від 16.03.2026 року (Т.2 а.п.221-224) потерпіла ОСОБА_18 , (в якої внаслідок ДТП загинув чоловік) зазначила, що хоче, щоб обвинувачений сплатив їй грошові кошти, щоб вона могла влаштувати для чоловіка надгробний пам`ятник та вилікувати захворювання рук, і що вона не бажає щоб його ув`язнювали при умові розрахунку з нею.

У своїй заяві від 20.04.2026 р., копія якої наявна у матеріалах справи, потерпіла ОСОБА_18 просила апеляційний суд врахувати її позицію як потерпілої, задовольнити апеляційну скаргу, подану в інтересах ОСОБА_7 та не застосовувати до нього покарання, пов`язане з позбавленням волі (Т.3 а.п.26).

У заяві від 27.05.2026 р., копія якої наявна у матеріалах справи, потерпіла ОСОБА_11 також просила апеляційний суд задовольнити апеляційну скаргу, подану в інтересах ОСОБА_7 та не застосовувати до нього покарання, пов`язане з позбавленням волі (Т.3 а.п.24-25).

У заяві від 26.05.2026 р., копія якої наявна у матеріалах справи (Т.3 а.с.21), законний представник потерпілого ОСОБА_13 – ОСОБА_12 також просила апеляційний суд задовольнити апеляційну скаргу захисту та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробовуванням встановивши іспитовий строк з огляду на його розкаяння, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди.

Потерпіла ОСОБА_10 у поданій суду заяві від 01.06.2026 (зареєстровано за вхідним № ЕП-3110/26 від 01.06.2026) просила апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції – без змін.

Таким чином, врахувавши дві обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , а саме: 1) часткове відшкодування обвинуваченим для потерпілих шкоди, заподіяної злочином; 2) відсутність життєвого досвіду у ОСОБА_7 , в сукупності із його молодим віком, вчиненням злочину вперше та визнання ним вини; а також враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, який, зокрема, є інвалідом з дитинства, та інші вищезазначені обставин цієї конкретної справи, позицію трьох потерпілих, в тому числі позицію потерпілої ОСОБА_18 , в якої внаслідок ДТП загинув чоловік, у зв`язку з чим дії ОСОБА_7 і були кваліфіковані саме за ч.2 ст.286 КК України, колегія суддів робить висновок про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання.

Наслідки вчиненого ОСОБА_7 злочину, при цих конкретних фактичних обставинах цього кримінального правопорушення в їх сукупності, не переважають встановлені апеляційним судом умови, передбачені статтею 75 КК України, які є підставою для звільнення від відбування покарання з випробовуванням, а тому не можуть самі по собі унеможливлювати застосування даного інституту кримінального законодавства.

За змістом ч.2 ст.50 КК України кримінальне покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим , так і іншими особами.

Наведені обставини, як вважає колегія суддів, дають підстави вважати, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення нових злочинів як самим ОСОБА_7 так і іншими особами, за вищезазначених оцінених конкретних обставин цієї справи, можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення тривалого контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного.

Вищезазначеного суд першої інстанції не врахував і дійшов помилкового висновку про неможливість застосування положень ст..75 КК України щодо ОСОБА_7 , внаслідок чого судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме ст.75 КК України.

Що стосується позиції окремих потерпілих, наведених у вироку місцевого суду та повідомлених апеляційному суду, стосовно призначення обвинуваченому суворого покарання з необхідністю його відбувати реально, то суд зазначає, що у справах цієї категорії ця позиція може враховуватись судом при призначенні покарання в сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, однак не є вирішальною, і не має над ними пріоритету. Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року (справа № 752/8309/16-к, провадження № 51-284км18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17,провадження № 13-31кс19), у постанові від 21.08.2019 року у справі №682/956/17.

В будь-якому разі така позиція окремих потерпілих, яким злочином спричинене середньої тяжкості тілесне ушкодження, не має пріоритету над позиціями інших трьох потерпілих – ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Апеляційний суд при ухваленні цього вироку врахував ці всі позиції потерпілих в сукупності з усіма іншими обставинами цього кримінального провадження, про які вже зазначено.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_7 в цьому конкретному кримінальному провадженні є підстави застосувати положення ст.75 КК України, як про те просить захист в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок

Згідно п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Також через непризначення обвинуваченому додаткового покарання (додатково до призначеного судом першої інстанції основного покарання згідно санкції кримінального закону у виді 4 років позбавлення волі, необхідність та розмір якого фактично ніхто не оспорював під час апеляційного розгляду) встановлено невідповідність призначеного вироком місцевого суду покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, що згідно ч.2 ст.409 КК України також є підставою для скасування вироку в оскарженій частині.

Апеляційним судом зазначено вище в чому виразилось неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст.ст.50,65, 75, та санкції ч.2 ст.286 КК України.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 418, 420, ч.15 ст.615 КПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційні скарги захисника – адвоката ОСОБА_8 та прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно ст.76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_7 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді :