Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №279/7276/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/7276/25 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Миколайчука П.В.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу № 279/7276/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 березня 2026 року,

встановив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позов мотивовано тим, що 20.07.2019 до неї звернулась її знайома ОСОБА_2 з проханням позичити грошові кошти в розмірі 82080,00 грн строком на 1 рік. Вона погодилась та надала кошти в борг, розписку про отримання коштів ОСОБА_2 не писала, мотивуючи тим, що у неї немає часу, а гроші потрібно терміново. У 2023 році не отримавши гроші, вона звернулась до сина відповідача ОСОБА_3 з проханням повернути їй позичені гроші, і вони погодили, що її син щомісячно буде переказувати на її картку по 50 доларів США в рахунок погашення боргу. Оскільки в той час були проблеми з обміном валюти, вони домовились про переказ 2000,00 грн щомісячно, що еквівалентно 50 доларів США. Протягом 8 місяців, із 02.03.2023 по 22.09.2023, ОСОБА_4 їй перераховував гроші, і всього їй було повернуто 15940,00 грн, що еквівалентно 400 доларам США. Після цього, без повідомлення, він перестав сплачувати борг.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму основного боргу у розмірі 66140,00 грн, інфляційне збільшення у розмірі 15346,80 грн, 3% річних у розмірі 4463,09 грн, а всього разом 85949,89 грн.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Вказує, що суд першої інстанції дав неправильну правову оцінку характеру спірних правовідносин та безпідставно відкинув докази існування договірних зобов`язань. Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачкою було укладено договір позики, реальність якого підтверджується подальшими діями сторін. Відповідно до положень частин першої та другої статті 528 ЦК України виконання обов`язку щодо повернення коштів було покладено відповідачкою на її сина - ОСОБА_5 . Останній, діючи за дорученням своєї матері та після узгодження з нею суми й умов боргу, визнав це зобов`язання у письмовій формі шляхом електронного листування в месенджері "Телеграм" та фактично розпочав його часткове виконання, здійснюючи систематичні безготівкові платежі на користь позивача.

Суд першої інстанції помилково не застосував норми статті 528 ЦК України та проігнорував той факт, що таке визнання боргу близьким родичем боржника у сукупності з банківськими платежами є належним письмовим підтвердженням факту передачі грошових коштів та умов договору позики, оскільки відповідачка не заперечувала факту покладення виконання зобов`язання на свого сина.

Поміж тим вказує, що судом було порушено процесуальні принципи об`єктивного з`ясування обставин справи, оскільки розгляд відбувався у спрощеному провадженні, і позивач, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень з боку відповідачки, не мала підстав вважати надані докази недостатніми або нечіткими для суду. Враховуючи, що суд першої інстанції висловив сумнів щодо ідентифікації учасників листування та належності банківського рахунку лише на стадії ухвалення рішення, позивач була позбавлена процесуальної можливості усунути ці сумніви раніше з об`єктивних причин. У зв`язку з цим, подала до апеляційного суду додаткові докази, а саме: повні скріншоти електронного листування із чіткою ідентифікацією осіб та деталізована банківська виписка із зазначенням ПІБ відправника ( ОСОБА_6 ) та отримувача (позивача).

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами договору позики та передачі відповідачу грошових коштів. Суд зазначив, що відповідно до положень Цивільного кодексу України письмова форма договору позики підтверджує як факт його укладення, так і факт передачі коштів, а таким доказом може бути, зокрема, розписка позичальника або інший документ, який посвідчує отримання ним грошей. Позивач не надала розписки чи будь-якого іншого письмового документа, що підтверджував би передачу відповідачу 82080,00 грн, а надані скріншоти переписки у месенджері та виписка з банківського рахунку не дають можливості достовірно встановити особу співрозмовника, зміст домовленостей, а також зв`язок здійснених переказів із заявленими борговими зобов`язаннями. За відсутності належних доказів виникнення між сторонами правовідносин позики суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом, вказала про те, що в липні 2019 року позичила ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 82080,00 грн строком на один рік. Позивач стверджувала, що виконання обов`язку щодо повернення коштів відповідачка поклала на свого сина - ОСОБА_7 .

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 до суду першої інстанції надала сканкопії листування у застосунку "Телеграм" з ОСОБА_8 та сканкопії виписки з карткового рахунку.

Водночас письмового договору позики та/або розписки про отримання ОСОБА_2 82080,00 грн у борг на один рік із зобов`язанням їх повернути ОСОБА_1 суду не надано.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, оскільки долучені позивачем докази не підтверджують ні факту укладення між сторонами договору позики, ні факту передачі відповідачу грошових коштів саме на умовах позики.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо долученої до матеріалів справи виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ "ПриватБанк" за період з 01.03.2023 по 01.10.2023 (а.с.8-15), то її зміст лише підтверджує факт надходження на рахунок позивача грошових коштів від особи, зазначеної у виписці як " ОСОБА_9 ", однак не містить призначення платежів та не дає можливості встановити, що ці кошти перераховувалися саме на погашення боргу ОСОБА_2 за договором позики.

Сам факт перерахування грошових коштів не виключає можливості існування між сторонами інших цивільно-правових відносин, у межах яких могла здійснюватися відповідна оплата (зокрема, виконання іншого зобов`язання, надання допомоги, здійснення розрахунків тощо).

Крім того, до апеляційної скарги позивач долучила скріншоти переписки та банківську виписку (а.с.47-59).

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, будучи належним чином обізнаною про характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, під час розгляду справи судом першої інстанції не подавала зазначені докази, не заявляла клопотання про витребування відповідних доказів та не навела об`єктивних причин неможливості вчинення таких процесуальних дій, а також не навела жодних обставин, які б перешкоджали реалізації такого процесуального права.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що реалізація стороною процесуальних прав не може зводитись до поетапного подання доказів залежно від результату розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такий підхід суперечить принципам правової визначеності, процесуальної економії та змагальності сторін.

Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо подання повної та належної доказової бази під час розгляду справи судом першої інстанції не може бути усунуте шляхом подання нових доказів виключно на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше.

Подання нових доказів лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії.

За таких обставин зазначені докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів не бере до уваги долучені до позовної заяви скріншоти листування, яке, за твердженням позивача, здійснювалося між нею та ОСОБА_8 щодо повернення позичених коштів, оскільки вони не дають можливості достовірно встановити осіб, які брали участь у листуванні. Крім того, зміст наведених повідомлень не містить відомостей, які б підтверджували факт укладення договору позики, його істотні умови або виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення коштів (а.с.6-7).

За відсутності інших належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували досягнення сторонами домовленості щодо істотних умов договору позики та передачу грошових коштів саме на умовах позики, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту виникнення між сторонами правовідносин за договором позики у розумінні статей 1046, 1047 ЦК України.

Посилання апелянта на статтю 528 ЦК України не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки застосування цієї норми передбачає попереднє встановлення факту існування основного зобов`язання між кредитором і боржником. Водночас належних та допустимих доказів укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики і передачі відповідачці грошових коштів матеріали справи не містять.

Щодо доводів позивача про порушення судом першої інстанції процесуального принципу об`єктивного з`ясування обставин справи, оскільки розгляд відбувався у спрощеному провадженні, і позивач не мала підстав вважати надані докази недостатніми або нечіткими для суду.

Колегія вважає, що такі доводи позивача не впливають на правильність рішення суду, оскільки процесуальних порушень судом в цій частині допущено не було.

Так, статтею 279 ЦПК України унормовано особливості розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, який можливо проводити із призначенням справи в судове засідання з повідомленням (викликом) сторін, а також без проведення судового засідання і без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 279 ЦПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Відповідно до ч.ч.5, 8 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Згідно ухвали Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 січня 2026 року розгляд цієї справи визначено судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тому сторони мали право спрямувати до суду всі свої заяви по суті справи, клопотання та докази у визначений судом строк, а у випадку неможливості дотримання цього строку з поважних причин могли клопотати про продовження строку для їх подання, а також клопотати про призначення справи до розгляду з повідомленням (викликом) сторін.

Між тим, направивши до суду позовну заяву з додатками 21.11.2025, позивач ОСОБА_1 жодних заяв та клопотань суду до ухвалення ним рішення 02.03.2026 не подала. Тож суд обґрунтовано розглянув справу за наявними матеріалами справи.

Колегія не вбачає будь-яких процесуальних порушень з боку суду, які могли б потягнути наслідки у вигляді скасування або зміни оскаржуваного рішення за вказаними доводами скарги.

За таких обставин суд першої інстанції повно та всебічно встановив на підставі правильно оцінених доказів обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив у справі, яка переглядається, законне та обґрунтоване рішення про відмову у позові, яке відповідає положенням матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з дотриманням вимог процесуального закону, а тому колегія суддів відповідно до статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, понесені позивачем судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом справи, покладаються на неї та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

П.В. Миколайчук