Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №933/696/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2055/26 Справа № 933/696/26 Суддя у 1-й інстанції - Попович І. А. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю захисника адвоката Молоданової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Молоданової А.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, на постанову Олександрівського районного суду Донецької області від 16 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення з урахуванням ст. 36 КУпАП у межах санкції, встановленої за більш суворе правопорушення з числа вчинених, за ч. 3 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень 00 копійок, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 (десять) років, без конфіскації транспортного засобу.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 30 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточно позбавлено права керування транспортними засобами на строк 14 (чотирнадцять) років 6 (шість) місяців і 15 (п`ятнадцять) днів.

Звільнено від сплати судового збору,

в с т а н о в и л а:

постановою Олександрівського районного суду Донецької області від 16 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 08 травня 2026 року о 10 годині 00 хвилин у с. Очеретиному на вул. О. Нагорного, будучи особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_3 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: характерним запахом із порожнини рота, почервонінням обличчя, тремтінням пальців рук. Від проходження огляду за допомогою газоаналізатора Drager 6810 на місці зупинки, а також огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я відмовився, що зафіксовано на відеозаписі б/к 14, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, відповідальність за що передбачена ч. 3 ст. 130 КУпАП.

08 травня 2026 року о 10 годині 00 хвилин у с. Очеретиному на вул. О. Нагорного водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_3 , не маючи посвідчення водія відповідної категорії та будучи позбавленим права керування транспортними засобами постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 18 листопада 2025 року, повторно протягом року, а також не мав при собі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Молоданова А.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що обов`язковою ознакою складу правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, є встановлення факту керування транспортним засобом саме цією особою. Без доведеного факту керування склад правопорушення відсутній. При цьому на жодному з долучених відеозаписів не зафіксовано моменту руху автомобіля, його зупинки, перебування ОСОБА_1 за кермом або виходу ОСОБА_1 з місця водія, що свідчить про недоведеність факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .

Зауважує, що жодна з наведених судом обставин окремо чи в сукупності не є безпосереднім доказом того, що ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу саме під час його руху. У мотивувальній частині постанови суд прямо зазначає, що факт керування підтверджується відеозаписом. Разом із тим із досліджених судом відеозаписів убачається лише оформлення адміністративних матеріалів після зупинки транспортного засобу.

Наголошує, що поведінка водія, на яку посилається суд першої інстанції, не може замінити належного доказу події адміністративного правопорушення, оскільки процесуальний закон не передбачає можливості встановлення факту керування виключно шляхом оцінки реакції особи на слова працівника поліції. Відсутність активних заперечень не є доказом винуватості. Суд фактично визнав доказом не фактичні обставини, а процесуальну поведінку особи, що прямо суперечить принципу презумпції невинуватості. Крім того, будь-які сумніви щодо доведеності винуватості повинні тлумачитися виключно на користь особи.

Звертає увагу, що суд першої інстанції в оскаржуваній постанові описує відеозапис та посилається на нього як на такий, що начебто досліджений повною мірою, хоча на порушення норм процесуального права його фактично не було досліджено в повному обсязі в судовому засіданні 29 травня 2026 року через закінчення робочого часу суду. Таким чином, ключові докази не були досліджені всебічно, повно та об`єктивно, що прямо порушує вимоги ст. 257, 269, 280 КУпАП, принципи, закріплені у ст. 6 ЄКПЛ, принцип безпосередності судового розгляду та право на захист.

Зауважує, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України та безпосередньо бере участь у заходах, спрямованих на відсіч збройній агресії російської федерації та захист територіальної цілісності України. Неналежне дослідження матеріалів справи та неправильна їх оцінка призвели до незаконного притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та позбавлення його права керування транспортними засобами на строк 14 років 6 місяців і 15 днів.

Стверджує, що призначене судом стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 14 років 6 місяців і 15 днів суттєво перевищує максимальний строк, передбачений законом, – 10 років – і прямо суперечить імперативним нормам КУпАП. Такий підхід свідчить не лише про помилку в застосуванні норм права, а й про надмірний формалізм, упередженість та бажання суду вийти за межі наданих йому повноважень, фактично підмінивши законодавця та самостійно встановивши більш суворі межі відповідальності, ніж передбачені Кодексом.

Звертає увагу, що судом не досліджувалося питання доцільності переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 та виконання ним службових завдань, зокрема з використанням автомобільного транспорту для переміщення вантажів спеціального призначення. Водночас, здійснюючи переміщення військового вантажу, сержант ОСОБА_1 виконував наказ безпосереднього керівництва. Зазначає, що численними нормами публічного права, зокрема Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, на військовослужбовця покладено обов`язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників). Відтак, у розумінні ст. 17, 18 КУпАП, сержант ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності та не підлягає адміністративній відповідальності.

Вказує, що за відсутності однієї з обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення адміністративна відповідальність наставати не може. Таким чином, суд помилково ототожнив доведеність факту відмови від проходження огляду з доведеністю всього складу адміністративного правопорушення. Такий висновок суперечить вимогам ст. 245, 251, 280 КУпАП.

Зауважує, що суд визнав ОСОБА_1 винуватим також у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Разом із тим суд не врахував, що обов`язковою ознакою складу цього правопорушення є саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування або позбавлена такого права. Сам факт наявності постанови про позбавлення права керування не доводить факту керування транспортним засобом саме 08 травня 2026 року. Отже, навіть якщо не оспорюється факт попереднього позбавлення права керування, це не звільняє орган поліції від обов`язку довести подію нового адміністративного правопорушення.

Стверджує, що суд першої інстанції під час розгляду справи допустив низку істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення незаконної та необґрунтованої постанови. Такі дії свідчать про упередженість, надмірний формалізм та нехтування фундаментальними принципами адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, хоча був належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду цієї справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів із дня надходження справи до суду.

До того ж відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд своєї справи впродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачених процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін і предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перешкодам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§ 66–69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю його захисника адвоката Молоданової А.О.

Заслухавши захисника адвоката Молоданову А.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю складу та події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП, вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, обміркувавши доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати, чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, § 2), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, лише якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону під час розгляду суддею місцевого суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Відповідно до вимог ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 3 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, або за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння чи щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в цьому випадку підлягають факт керування транспортним засобом, наявність ознак сп`яніння, факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського та факт дворазового притягнення протягом року до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.

Крім того, цією ж постановою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч. 2–4 цієї статті.

Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховому сертифікаті «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інші документи, передбачені законодавством.

Частиною 2 цієї статті передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передачу керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

У цьому випадку доказуванню підлягають факт керування транспортним засобом та повторність вчинення тотожного правопорушення.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративних правопорушень та винуватість ОСОБА_1 у їх вчиненні підтверджуються:

- протоколами про адміністративні правопорушення серії ААД № 940502 від 08 травня 2026 року та серії ААД № 940501 від 08 травня 2026 року;

- довідкою про надходження повідомлення від поліцейського про керування ОСОБА_1 08 травня 2026 року о 11 годині 06 хвилин автомобілем Mitsubishi Pajero Sport у с. Очеретиному з явними ознаками алкогольного сп`яніння (а. с. 5);

- направленням від 08 травня 2026 року о 10 годині 30 хвилин до Краматорської ЛІЛ, у якому зазначено такі ознаки сп`яніння ОСОБА_1 : різкий запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя (а. с. 8);

- довідкою відділення поліції № 1 Краматорського РУП ГУНП у Донецькій області, згідно з якою ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував та двічі протягом року притягався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП: 15 травня 2025 року постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра за ч. 1 ст. 130 КУпАП та 18 листопада 2025 року постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра за ч. 2 ст. 130 КУпАП (а. с. 12);

- постановами суддів Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 15 травня 2025 року та 18 листопада 2025 року, якими ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 та ч. 2 ст. 130 КУпАП відповідно (а. с. 13–19);

- довідкою щодо притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до якої постановою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 18 листопада 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП і накладено на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років (а. с. 30);

- відеозаписом, долученим до протоколу, який складається з трьох файлів:

- файл «CAM-014_00000020260508103549_0359.MP4» містить відомості про те, що поліцейський повідомляє чоловікові, який стоїть навпроти, що його було зупинено на блокпосту під час керування автомобілем Mitsubishi Pajero Sport, а під час перевірки виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: тремтіння пальців рук, характерний запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей. На запитання, чи вживав він спиртні напої, чоловік відповідає, що вживав учора. Поліцейський пропонує чоловікові пройти огляд за допомогою газоаналізатора Drager 6810 або в закладі охорони здоров`я, від чого чоловік відмовляється. Поліцейський запитує чоловіка, чи розуміє він наслідки відмови, на що чоловік відповідає: «Знаю». Поліцейський роз`яснює, що стосовно чоловіка буде складено протокол за ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, оскільки він повторно протягом року керує транспортним засобом, будучи позбавленим права керування. Також роз`яснює, що чоловік має право на адвоката і перекладача, ознайомлюватися з доказами та надавати їх. Поліцейський складає адміністративні матеріали;

- файл «CAM-014_00000020260508104550_0360.MP4» містить відомості про складення адміністративних матеріалів. Водій підписує документи;

- файл «CAM-014_00000020260508105550_0361.MP4» містить відомості про завершення складення адміністративних матеріалів. Чоловік підписує документи. Поліцейський зазначає, що чоловіка відсторонено від керування транспортним засобом, тому за кермом має їхати його товариш.

Матеріали справи також містять рапорт поліцейського ВКС, складений на ім`я т.в.о. начальника (а. с. 6), який суддя не досліджує та якому не надає оцінки, оскільки рапорт є внутрішнім документом МВС і в розумінні ст. 251 КУпАП не є доказом у справі.

Зазначені докази досліджені судом апеляційної інстанції та є належними й допустимими. Ними беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованих ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, зокрема: факт керування ним транспортним засобом; наявність ознак алкогольного сп`яніння; відмову від проходження відповідного огляду; факт дворазового притягнення протягом року до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП; факт керування транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії, будучи позбавленим права керування, повторно протягом року.

Перевіряючи доводи сторони захисту, апеляційний суд наголошує, що норми чинного КУпАП та відповідної Інструкції не вимагають обов`язкової відеофіксації керування особою транспортним засобом. Такий факт підлягає доведенню сукупністю доказів, які вказують на те, що особа керувала транспортним засобом. Крім того, безпосереднє фіксування особи за кермом під час руху транспортного засобу є технічно неможливим, а тому на підставі всіх наявних у справі доказів суд встановлює доведеність або недоведеність факту керування транспортним засобом особою, стосовно якої складено протокол.

У цьому випадку, як убачається з відеозапису поліцейських, поліцейський під час спілкування з ОСОБА_1 зазначив, що його було зупинено на блокпосту та виявлено в нього ознаки алкогольного сп`яніння. На запитання поліцейського ОСОБА_1 зазначив, що вживав алкогольні напої вчора ввечері. При цьому ОСОБА_1 керував транспортним засобом о 10 годині 00 хвилин.

Надалі поліцейський запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager або в закладі охорони здоров`я, від чого останній відмовився. Поліцейський повідомив, що за відмову від проходження огляду передбачено адміністративну відповідальність та буде складено протокол. При цьому інспектор поліції зауважив, що наявна повторність вчинення адміністративного правопорушення, із чим ОСОБА_1 погодився. Крім того, інспектор поліції повідомив, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 вже позбавлений права керування транспортними засобами, про що достовірно обізнаний, однак керував транспортним засобом, буде складено протокол за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксовано весь перебіг подій, що стосується саме адміністративного правопорушення, а підстав для сумніву в достовірності цього доказу в апеляційного суду не виникає.

Під час спілкування з поліцейськими, проходження огляду на стан сп`яніння та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 жодного разу не заперечив, що керував транспортним засобом, а також не заперечив наявності в нього ознак алкогольного сп`яніння. Посилання суду першої інстанції на відсутність заперечень ОСОБА_1 щодо керування ним транспортним засобом є слушним, оскільки, як уже зазначено апеляційним судом, у справах про цей вид правопорушень факт керування доводиться сукупністю прямих та непрямих доказів, зокрема поясненнями або запереченнями самої особи.

На переконання апеляційного суду, з огляду на те, що ОСОБА_1 було зупинено на блокпосту під час дії воєнного стану, що не заперечується стороною захисту, здійснення відеофіксації руху та зупинки транспортного засобу є недоцільним. Крім того, таку фіксацію повинні здійснювати працівники патрульної поліції, яких було викликано після виявлення в ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння. Працівники поліції за допомогою технічних засобів зафіксували процедуру проведення огляду, як це передбачено ч. 2 ст. 266 КУпАП, та складення матеріалів про адміністративні правопорушення.

Крім того, захисник не стверджує, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом або що ним керувала інша особа, із зазначенням такої особи, а лише посилається на відсутність фіксування керування. Апеляційний суд сприймає такі доводи як обраний спосіб захисту з метою уникнення чергового притягнення до адміністративної відповідальності та, як наслідок, більш суворого адміністративного стягнення порівняно зі стягненнями, накладеними попередніми постановами.

Отже, сукупністю досліджених доказів поза розумним сумнівом доведено факт керування транспортним засобом Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_3 , саме ОСОБА_1 .

Твердження захисника про те, що під час судового засідання судом не досліджено відеозапис у повному обсязі, не свідчить про неповноту судового розгляду, оскільки суд може дослідити матеріали справи, зокрема відеозапис поліцейських, у нарадчій кімнаті. У цьому випадку встановлено, що судом першої інстанції досліджено відеозапис у повному обсязі, оскільки в оскаржуваній постанові суд детально послався на обставини, відображені в кожному з трьох наявних відеофайлів. Викладені судом обставини перевірені судом апеляційної інстанції, а їх автентичність встановлено.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Також апеляційний суд зауважує, що, перевіряючи доводи апеляційної скарги, враховує принцип змагальності сторін, який передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Рівність прав передбачає, що учасники процесу мають однакові можливості щодо подання доказів, заявлення клопотань, висловлення своєї позиції та спростування аргументів опонента.

Водночас матеріали справи не містять жодних даних, які спростовували б обставини, наведені у протоколі, а на підтвердження доводів апеляційної скарги таких даних не надано.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП. Оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить порушень, які давали б суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Апеляційний суд також враховує, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 та № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізував своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування винуватості доцільно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульовано у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» з посиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282). Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» означає, що під час доведення винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого сумніву у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, сукупністю доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом із явними ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження відповідного огляду як за допомогою газоаналізатора Drager, так і в закладі охорони здоров`я, а також двічі протягом року піддавався адміністративному стягненню за тотожні правопорушення, що в сукупності становить обов`язкові ознаки інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Крім того, оскільки факт керування транспортним засобом доведено, наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, також доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд звертає увагу, що сторона захисту не заперечує факту повторності вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, а саме дворазового притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП та притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП, що, своєю чергою, підтверджується матеріалами справи.

Посилання захисника на положення ч. 2 ст. 30 КУпАП як на підставу застосування стягнення, більшого за передбачене законом, є хибними, оскільки ч. 3 ст. 30 КУпАП прямо передбачено, що загальний строк позбавлення права керування транспортними засобами може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений ч. 2 цієї статті, у разі приєднання невідбутої частини стягнення за попередніми постановами.

Твердження захисника про те, що судом першої інстанції не досліджено обов`язкової необхідності керування ОСОБА_1 транспортним засобом як військовослужбовцем, є неспроможними.

Статтею 17 КУпАП передбачено, що особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, необхідної оборони або перебувала у стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Статтею 18 КУпАП встановлено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоча й передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за таких обставин не могла бути усунута іншими засобами та якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які однаковою мірою охороняються законом, у якому заради збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода менш важливому інтересу.

Крайню необхідність можна визнати правомірною лише за таких обставин (ознак): небезпека не може бути усунута іншим способом, ніж заподіянням шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпеки; шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути меншою, ніж відвернена шкода.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого інтересу повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеці, що загрожує, в особи є спосіб, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме його. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або більшої шкоди не може бути виправдане станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку – менш значною, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. В основу оцінки заподіяної та відверненої шкоди повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Так, під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 не повідомив, що керує транспортним засобом або відмовляється від проходження огляду на стан сп`яніння саме через крайню необхідність, пов`язану з виконанням бойового завдання або наказу командира, та не надав відповідних доказів. Таких відомостей і доказів не надано й суду апеляційної інстанції. Крім того, у суді першої інстанції таких доводів, відомостей та доказів також не наведено, а тому суд першої інстанції не мав підстав для перевірки та оцінки зазначених обставин.

Крім того, наведені захисником позитивні відомості, що характеризують особу ОСОБА_1 , та необхідність керувати транспортним засобом у зв`язку зі службовими обов`язками не є беззаперечною підставою для задоволення апеляційних вимог за відсутності відповідної правової можливості.

Апеляційний суд зауважує, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, пов`язаних із використанням засобів підвищеної небезпеки. Крім того, ОСОБА_1 вже двічі протягом року піддавався адміністративному стягненню за це правопорушення, однак належних висновків для себе не зробив та, порушуючи вимоги, встановлені попереднім судовим рішенням, знову вчинив правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП під час накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

При цьому чинними нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією статті, або ненакладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної статті як обов`язкового. Накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч. 3 ст. 130 КУпАП з урахуванням ст. 36 КУпАП як за своїм видом, так і за розміром є безальтернативним відповідно до санкції зазначеної частини статті КУпАП.

Відтак суд апеляційної інстанції не має правових підстав для пом`якшення накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в частині незастосування до нього такого виду стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами.

Інші доводи сторони захисту не вказують на порушення вимог закону, які, своєю чергою, могли б спричинити визнання доказів недопустимими або свідчити про відсутність у діях ОСОБА_1 складів інкримінованих йому адміністративних правопорушень.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Будь-яких інших доводів щодо відсутності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень апеляційному суду не наведено.

Отже, апеляційний суд не вбачає переконливих доводів, які вказували б на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, були б безумовною підставою для його скасування та спростовували б висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Молоданової А.О., апеляційний суд доходить висновку, що постанову судом першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу захисника адвоката Молоданової А.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, залишити без задоволення.

Постанову Олександрівського районного суду Донецької області від 16 червня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА