Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №164/1025/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 164/1025/26 Провадження №33/802/804/26 Головуючий у 1 інстанції:Ониско Р. В.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Гапончук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника Лавренчука Олександра Володимировича в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Маневицького районного суду Волинської області від 15 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , працюючого в ФОП ОСОБА_2 , водієм, до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130, ст.185 КпАП України,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Маневицького районного суду Волинської області від 15.07.2026 року ОСОБА_1 визнано винним у правопорушеннях, передбачених ч.1 ст.130, ст.185 КпАП України, і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на рахунок держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок судового збору.

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 25.04.2026 року, біля 00 години 09 хвилин, в селищі Колки по вулиці Центральній, Луцького району Волинської області, керував мотоциклом марки «КОВІ», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , маючи ознаки алкогольного сп?яніння, на вимогу працівника поліції відмовився пройти огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, чим вчинив правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КпАП України.

Також, ОСОБА_1 , 25.04.2026 року, біля 00 години 10 хвилин, в селищі Колки по вулиці Центральній, Луцького району Волинської області, вчинив злісну непокору законній вимозі поліцейських, а саме присісти в службовий автомобіль для встановлення особи та складання адмінматеріалів, на що останній виривався та намагався втекти, внаслідок чого до нього було застосовано заходи фізичного впливу, а саме загинання рук за спину, одівання кайданок, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 КпАП України (а.с.71-72).

Не погоджуючись із постановою судді захисник Лавренчук О.В. в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що вона є незаконною, необґрунтованою, такою, що не базується на всебічному і повному дослідженні доказів та матеріалів по справі, прийнята з допущенням істотних порушень процесуального закону.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що відсутність у матеріалах справи акту огляду та направлення в медичний заклад не є підставою для закриття справи, оскільки вказане твердження суду прямо суперечить чинному законодавству.

На відеозаписах, які долучені до матеріалів адміністративного провадження видно, що його підзахисний не здійснював ніякого супротиву працівниками поліції, тобто у його діях відсутній склад правопорушення за ст.185 КпАП України (злісна непокора).

Окрім цього, матеріалами справи та відеозаписом підтверджується, що під час фіксації порушень ОСОБА_1 не було забезпечено та фактично обмежено його конституційне право на захист та отримання правової допомоги.

Просить постанову судді Маневицького районного суду Волинської області від 15.07.2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130, ст.185 КпАП України – скасувати та закрити провадження у цій адміністративній справі в наслідок допущення судом першої інстанції істотних порушень норм процесуального права та права на захист в цілому, а також внаслідок відсутності складу події адміністративного правопорушення (а.с.87-89).

В судове засідання особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник Лавренчук О.В., будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду справи (а.с.93) не з`явилися.

Жодних доказів, які б свідчили про поважність причин неможливості прибуття в судове засідання, суду надано не було.

За таких обставин суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженої постанови, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників справи на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч.4 ст.294 КпАП України апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

З огляду на вищевикладене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд визнає неповажними причини неявки ОСОБА_1 та його захисника Лавренчука В.В.,в судове засідання та вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та матеріалами справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку.

За положеннями статтей 245, 252, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку апеляційного суду вказаних вимог закону при розгляді справи суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.

Висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130, ст.185 КпАП України, за обставин, викладених у постанові, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю доказів, перевірених у судовому засіданні та належно оцінених судом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КпАП України, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, а також іншими документами.

Факт вчинення ОСОБА_1 згаданих адміністративних правопорушень за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими судом доказами. Так, його вина у вчиненні цих адміністративних проступків доводиться:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 572876 від 25.04.2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.1);

-висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 25.04.2026 року відносно ОСОБА_1 (від проходження огляду ОСОБА_1 відмовився) (а.с.2);

-рапортом начальника СРПП ВП № 1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області Прокопчука Ю.А. від 25.04.2026 року (а.с.3),

-постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 344634 від 25.04.2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.121-3, ч.1 ст.126 КпАП України (а.с.4);

-відеозаписом події з нагрудних камер інспекторів поліції та відеореєстратора із авто працівників поліції (а.с.7).

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА № 208361 від 25.04.2026 року щодо ОСОБА_1 за ст.185 КпАП України (а.с.33).

Згідно довідки, складеної т.в.о. начальника ВП № 1 (м.Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області Давидовича Р. від 27.04.2026 року вбачається, що згідно бази даних ІКС ІПНП, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом останнього року до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України не притягувався, останній отримав посвідчення водія на право керування транспортним засобом серії НОМЕР_2 від 28.10.2022 року (категорія А, В, С, СЕ) (а.с.6).

При розгляді справи місцевим судом було допитано в якості свідків працівників поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Взяті показання свідків судом першої інстанції належним чином обґрунтовані.

Апеляційний суд зазначає, що поліцейськими дотримано вимоги Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МОЗ та МВС України № 1452/735 від 09.11.2015 року.

Не знайшли свого підтвердження доводи апелянта про те, що працівники поліції при зупинці ОСОБА_1 , пропозиції пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння та складенні адміністративних матеріалів діяли не у спосіб, передбачений законодавством, оскільки це повністю спростовується відеозаписом, який підтверджує, що працівники поліції діяли цілком у законний спосіб.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих ним адміністративних правопорушень є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КпАП України, які містяться в матеріалах справи.

Вищевикладені докази у своїй сукупності відтворюють реальну картину перебігу подій, є чіткими та послідовними та не викликають сумніву в апеляційного суду.

Доводи апелянта про те, що відсутність у матеріалах справи акта огляду на стан сп`яніння та направлення до закладу охорони здоров`я є безумовною підставою для закриття провадження, є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм законодавства.

Сам по собі факт відсутності у матеріалах справи зазначених документів не свідчить про недоведеність вини особи чи недопустимість інших доказів. Відповідно до статті 251 КпАП України доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані можуть підтверджуватися сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів.

Якщо особа відмовилася від проходження огляду на стан сп`яніння, саме така відмова, за умови її належної фіксації уповноваженими особами та підтвердження іншими доказами, утворює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст.130 КпАП України. За таких обставин відсутність у матеріалах справи окремих процесуальних документів сама по собі не є безумовною підставою для закриття провадження, якщо факт відмови та інші істотні обставини підтверджуються сукупністю наявних доказів.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відсутність акта огляду та направлення до закладу охорони здоров`я не є самостійною підставою для закриття справи, відповідає вимогам КпАП України та ґрунтується на всебічній оцінці всіх доказів у їх сукупності, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності й обґрунтованості прийнятого рішення.

Щодо доводів апелянта про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КпАП України, з огляду на те, що на відеозаписах нібито не зафіксовано фізичного супротиву працівникам поліції, то вони є безпідставними.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.185 КпАП України, полягає не лише у вчиненні фізичного опору працівникам поліції, а й у злісній непокорі їх законним вимогам або розпорядженням. При цьому злісна непокора може проявлятися у свідомому, умисному та демонстративному невиконанні неодноразово висловлених законних вимог поліцейських незалежно від застосування фізичного опору.

Сам по собі факт відсутності на відеозаписі активного фізичного супротиву не виключає наявності у діях особи складу адміністративного правопорушення, якщо сукупність досліджених судом доказів підтверджує умисне ігнорування законних вимог працівників поліції. Суд першої інстанції надав оцінку відеозаписам у сукупності з іншими доказами, зокрема матеріалами адміністративного провадження, поясненнями працівників поліції та іншими наявними у справі доказами, і дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ст.185 КпАП України.

Таким чином, твердження апелянта фактично зводяться до вибіркової оцінки окремого доказу та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи. Відсутність фізичного опору сама по собі не виключає наявності злісної непокори законним вимогам працівників поліції та не є підставою для закриття провадження у справі.

Не заслуговують на увагу суду доводи апелянта про те, що під час фіксації адміністративних правопорушень ОСОБА_1 нібито не було забезпечено право на захист та отримання правової допомоги, у зв`язку з чим було порушено його конституційні права.

Такі твердження не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються виключно на суб`єктивному тлумаченні апелянтом обставин події. Із наявних у матеріалах справи відеозаписів не вбачається, що працівники поліції перешкоджали ОСОБА_1 у реалізації права на правову допомогу, відмовляли у запрошенні захисника або вчиняли будь-які дії, спрямовані на обмеження його права на захист.

Сам по собі факт складання адміністративних матеріалів без участі захисника не свідчить про порушення права на захист, оскільки закон не ставить можливість оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення у залежність від обов`язкової присутності адвоката. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 заявляв клопотання про залучення захисника, від якого працівниками поліції було безпідставно відмовлено, або що він був позбавлений можливості скористатися правовою допомогою.

Крім того, право на захист було забезпечено під час судового розгляду, де ОСОБА_1 реалізував своє право на правничу допомогу, користувався послугами захисника, мав можливість подавати докази, заявляти клопотання та висловлювати заперечення. Відтак будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили про порушення його права на захист чи могли вплинути на законність притягнення до адміністративної відповідальності, матеріали справи не містять.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Таким чином усі доводи апелянта, які викладені в апеляційній скарзі щодо незаконності судового рішення, жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції, а на думку апеляційного суду фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 , адміністративної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.130, ст.185 КпАП України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

З огляду на зазначене викладені в обгрунтування поданої апеляційної скарги доводи, з урахуванням наявних по справі доказів, не дають жодних сумнівів в правильності висновків суду першої інстанції та не спростовують встановлені судом обставини події, а зводяться виключно до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбаченихч.1 ст.130, ст.185 КпАП України, постанова судді першої інстанції є законною та мотивованою, а накладене ОСОБА_1 безальтернативне стягнення відповідає вимогам ст.ст.23, 33, 36 КпАП України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення, при цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтею 294 КпАП України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Лавренчука Олександра Володимировича в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову судді Маневицького районного суду Волинської області від 15 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130, ст.185 КпАП України залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського апеляційного суду Гапончук В.В.