Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №444/1682/26 — Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 444/1682/26

Провадження 2/438/523/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

28 липня 2026 року м.Борислав

Бориславський міський суд Львівської області

у складі головуючого судді Радановича Г.М.,

за участю секретаря судових засідань Терлецької Ю.М.,

представника позивача ОСОБА_1 (поза межами залу суду),

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду у м. Борислав порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

10 квітня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 із позовом про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 29.10.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Камінським Ю.І., на суму 242 522,96 грн, що становить 6532,00 доларів США (за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору), терміном на 6 місяців - з 29 жовтня 2022 до 29 квітня 2023 року. В цей же день позивачем було надано відповідачу позику готівкою у валюті у розмірі 6632 доларів США. Проте, у встановлений термін – до 29.04.2023 року відповідач позику не повернув. У період з 2023 по 2025 рік позивач неодноразово висловлював вимогу повернути позичені кошти, однак відповідачем повернено частину позики у розмірі 3000 доларів США у 2025 році, решта позичених коштів не повернуті відповідачем, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 3632 долари США, три відсотки річних у розмірі 321,50 доларів США та судові витрати.

Ухвалою суду від 26 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін та призначено засідання на 17 червня 2026року.

Ухвалами суду, постановленими в судовому засіданні 17.06.2026 та 09.07.2026, судові засідання відкладено у зв`язку з неявкою відповідача.

Позивач в судове засідання не з`явився. У судовому засіданні представник позивача адвокат Дигас О.П. позовні вимоги підтримала, з підстав викладених у позові, додатково зазначила, що грошові кошти за договором позики були передані відповідачу саме в іноземній валюті - в доларах США (для чого в договорі було зазначено їх еквівалент). Частина боргу на суму 3000 доларів США відповідачем також була повернена у валюті. Щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 321,50 доларів США, зазначила, що вказана сума має не штрафний, а компенсаційний характер, тому повинна стягуватись незалежно від запровадженого в Україні воєнного стану. Крім цього, зазначила що позивачем станом на 10.04.2026 оплачено 7000 грн витрат на написання та подання позовної заяви, тому з врахуванням витрат на участь у судовому розгляді справи, всього просить стягнути з відповідача 10000 грн судових витрат на правничу допомогу.

У судове засідання 28 липня 2026 року відповідач повторно не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про місце, дату і час судового засідання.

Конверти з судовими повістками про виклик до суду, направлені відповідачу на адресу, зазначену у позовній заяві та на адресу його реєстрації, повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній». Згідно з вимогами п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України зазначені документи вважаються врученими відповідачу, тому відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що відповідач повторно не з`явився в судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, відзиву не подав, а представник позивача не заперечив проти вирішення справи в заочному порядку, суд ухвалив проводити розгляд справи згідно ст. 280 ЦПК України в заочному порядку, на підставі наявних у справі даних та доказів за згодою представника позивача.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

29 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики, що підтверджено копією даного договору від 29.10.2022, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Камінським Ю.І. та зареєстрованого у реєстрі за № 895 (а.с. 8). Згідно п. 2.1 договору Позикодавець надає Позичальнику позику на умовах строковості та повернення наданих грошових коштів терміном на 6 (шість) місяців, з 29.10.2022 до 29.04.2023. Згідно вимог п. 3.3 договору, позикодавець зобов`язаний надати позичальнику позику в сумі, що вказана в п.1.1 цього договору, в день посвідчення цього Договору.

Пунктами 2.2, 2.3 даного договору передбачено, що повернення позики має бути здійснено одним платежем, 29 квітня 2023 року о 13 годині у приміщені кафе «МакДональдз» (м. Львів, пр. Чорновола, 12) шляхом вручення готівкових коштів позикодавцю у присутності повнолітнього дієздатного свідка. Факт вручення коштів повинен бути підтверджений письмовою заявою Позикодавця про повернення позики, написаною ним власноручно на обидвох примірниках цього договору.

29.10.2022 року, на виконання умов договору позики, позивачем було надано відповідачу позику готівкою в іноземній валюті у розмірі 6632 доларів США.

У встановлений п. 2.3 Договору термін, а саме до 29.04.2023 року відповідач позику не повернув. На вимогу позивача, у 2025 році відповідачем повернено частину позики у розмірі 3000 доларів США, що підтверджено представником позивача у судовому засіданні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд встановив, що між сторонами виник спір внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по договору позики, які регулюються такими нормами законодавства.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (частина друга статті 509 ЦК). Зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК).

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого показується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження №61-20376св18), від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли договірні зобов`язання по договору позики від 29 жовтня 2022 року. Позикодавець свої зобов`язання за договором виконав. Натомість, відповідач ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором не виконав, позику ОСОБА_2 у строки встановлені у договорі не повернув.

29 квітня 2023 року у позивача ОСОБА_2 виникло право вимоги повернення боргу до відповідача по договору позики від 29 жовтня 2022 року у сумі 6632 долари США, з яких відповідач повернув лише 3000 долари США.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що "у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань".

Зміст вказаної норми законодавства щодо нарахування процентів та застосування індексу інфляції свідчить про компенсаційний, а не штрафний характер визначених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних (постанова Великої палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року №340/385/17).

Разом з тим, відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, внесеного Законом України № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року, у період дії воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцятиденного строку після їх припинення позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені), нарахованої за прострочення виконання грошового зобов`язання з 24 лютого 2022 року. Відповідні суми неустойки та інших санкцій підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи, що доказів належного виконання своїх договірних зобов`язань відповідач суду не надав, факт отримання коштів у позику не спростував належними та допустимими доказами, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неповернуту частину боргу за договором позики від 29 жовтня 2022 року у розмірі 3632 долари США. Враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17, позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 321,50 долари США до задоволення не підлягають, оскільки судом стягнуто основну заборгованість в іноземній валюті.

Сума, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті за офіційним курсом НБ України в порядку виконання рішення суду саме на день здійснення відповідного платежу при виконанні рішення у добровільному або у примусовому порядку.

Така позиція відповідає чинному законодавству України та усталеній судовій практиці,

узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України, яка сформульована у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 та від 21.06.2017 по справі № 910/2031/16 щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті по офіційному курсу НБУ на дату подання позову, у якій палата виснувала: якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що відповідає дню виконання судового рішення. Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

З урахуванням цього, оскільки вказана у договорі позики грошова сума зазначена в еквіваленті та була передана відповідачу у доларах США, з урахуванням змін офіційного валютного курсу за час прострочення виконання зобов`язання відповідачем, судового розгляду справи, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, суд не вбачає необхідності визначати в резолютивній частині рішення суду про стягнення грошових коштів у валюті, відмінній від національної валюти України, еквівалента 3632 доларів США за офіційним валютним курсом НБ України в національній валюті, оскільки це не є обов`язковим, не впливає на ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, дозволить уникнути двозначності у розумінні суті обов`язку боржника.

Вирішуючи вимогу про розподіл судових витрат, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1-3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

Відповідно до ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження розміру витрат на правову допомогу, представник позивача надає договір про надання правової допомоги від 08.04.2026; рахунок фактуру №1 від 10.04.2026 та №2 від 28.07.2026; платіжну інструкцію від 10.04.2026 на суму 7000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи вказані у статях 137, 141 ЦПК України критерії.

Предметом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 є стягнення боргу за договором позики в загальному розмірі 3632 долари США, який є значним. Дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю. Підготовка адвокатом позову не вимагали аналізу надто великого обсягу документів та значних затрат часу, однак вимагала затрати часу на участь в судових засіданнях.

Враховуючи наведені обставини, предмет спору, складність справи, виходячи із засад реальності та співмірності суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу у цій справі, який включає в себе збір та аналіз доказів і документів для подання та складення позовної заяви, яка подана до суду через систему "Електронний Суд", участь в судових засіданнях, заявлена представником позивача сума витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн є достатньою і співмірною та підлягає стягненню з відповідача у повному розмірі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд ухвалив рішення про часткове задоволення позову, тому з відповідача підлягає стягненню в користь позивача оплачений судовий збір в сумі 1262,92 грн (157865,96 грн х 1374,72 грн / 171840,06 грн).

Керуючись ст. 10, 12, 13, 15, 76-81,141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики, укладеним 29 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Камінським Ю.І., зареєстрованим в реєстрі за №895, у розмірі 3632 (три тисячі шістсот тридцять два) долари США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1262,92 (одна тисяча двісті шістдесят дві) гривні 92 коп.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення складено 03 серпня 2026 року.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Григорій РАДАНОВИЧ