Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №335/7035/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/7035/26 2-а/335/151/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: у складі головуючого судді - Сиротенко В.К., за участю секретаря судового засідання Кумер А.В., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2026 через систему «Електронний суд» до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Шокарєвою А.В., до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:

- поновити строк на оскарження Постанови № 2239/1 від 16.08.2024 винесену ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- скасувати постанову № 2239/1 від 16.08.2024 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн (сімнадцять тисяч гривень 00 коп).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Позивач перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09.01.2026 року та по теперішній час проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. 15.06.2026 Позивачу надійшов лист від державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, зі змісту якого стало відомо, що на Позивача відкрито виконавче провадження №81124531 від 15.06.2026 підстава Постанова № 2239/1 від 16.08.2024, що видав ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зі змісту вказаної Постанови № 2239/1 від 16.08.2024 виходить, що Позивач отримав повістку 23 липня 2024 року про необхідність прибуття 26 липня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 в зазначені в повістці час та дату, доказів наявності поважних причин неприбуття за повісткою, не надав чим порушив ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Про постанову № 2239/1 від 16.08.2024 року винесену ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивачу було не відомо. Позивачу жодних повісток не вручалося. У мобільному застосунку «Резерв+» Постанови також не було. За адресою постійного місця проживання: АДРЕСА_1 , засобами поштового зв`язку повістки позивачу також не надходили. Відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення не врахував вимоги ст. 280 КУпАП щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, не врахував докази відсутності вручення позивачу повістки, в результаті чого протиправно притягнув Позивача до адміністративної відповідальності та наклав стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. Оскаржувана постанова не містить жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому є безпідставною та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 позовна заява надійшла в провадження судді Сиротенко В.К.

Ухвалою від 26.06.2026 поновлено ОСОБА_1 пропущений ним строк на звернення до суду з позовом щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення; прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, надано учасникам строк для подання процесуальних заяв. Крім того, витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про притягнення до адміністративної відповідальності 16.08.2024 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП (постанова №2239/1 від 16.08.2024 року).

30.06.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 23.07.2024 отримав повістку про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09:00 26.07.2024 року для уточнення даних. Про отримання вказаної повістки та обізнаність про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 свідчить підпис громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розписці (відривному корінці від повістки). За вказаною повісткою громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не з`явився, про причини неявки ІНФОРМАЦІЯ_4 не повідомив.

Стосовно необізнаності Позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення відповідач зазначив наступне. Відносно громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був складений протокол про адміністративне правопорушення передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 11.08.2024 №2239/1. Про обізнаність громадянином ОСОБА_1 стосовно складання протоколу про адміністративне правопорушення, дати та часу розгляду справи про адміністративне правопорушення свідчить його особистий підпис у протоколі про адміністративне правопорушення від 11.08.2025 №2239/1. Гр. ОСОБА_1 на розгляд справи про адміністративне правопорушення не з`явився, про поважні причини неявки не повідомив, заяв або клопотань не подавав. Таким чином розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було здійснено на підставі матеріалів, наявних у справі.

04.07.2026 через систему «Електронний суд№ від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Також зазначено, що з огляду ненадання відповідачем належних та допустимих доказів отримання позивачем повістки, позивач підтримує позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, та при дотриманні норм матеріального і процесуального права, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 11.08.2024 командиром 3 відділення 2 взводу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 -нт ОСОБА_4 складено протокол №2239/1 про адміністративне правопорушення, відповідно до якого суть адміністративного правопорушення полягає у наступному: 26.07.2024 року військовозобов`язаний ОСОБА_1 , 1998 р.н., не з`явився за повісткою (розпорядженням) про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 , про причини неявки не повідомив.

У протоколі зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10-00 год. 14.08.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Також міститься підпис особи, що притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписано ОСОБА_1 без зауважень.

Відповідно до постанови від 16.08.2024 №2239/1 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Як вбачається зі змісту вказаної постанови, суть адміністративного правопорушення полягає у наступному: під час загальної мобілізації гр. ОСОБА_1 отримав повістку 23.07.2024 про необхідність прибуття 26 липня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 , проте не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_7 в зазначені в повістці час та дату, доказів наявності поважних причин неприбуття за повісткою не надав. В постанові зазначено, що копію постанови направлено поштою 16.08.2024.

Як вбачається зі змісту розписки, повістку на ім`я ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 з метою визначення призначення на особливий період на 8 годину 26.07.2024 одержав 23.07.2026, про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки повідомлений, вручено під особистий підпис ОСОБА_1 , що підтверджується особистим підписом особи на розписці.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з визначенням, викладеним у ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993№ 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Верховною Радою України 24.02.2022 прийнятий Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджений Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

За приписами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Частиною 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України щодо військового обов`язку поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Отже, за наведеним поділом військовозобов`язаними визнаються особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Як передбачено ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Зі змісту наведених вище норм Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що на громадянина України, який перебуває у запасі для комплектування Збройних Сил України (військовозобов`язаного), покладений обов`язок прибувати за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та на теперішній час призваний на військову службу.

Позивач у позовній заяві стверджує, що не отримував повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно зі ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відповідачем до матеріалів справи долучена копія розписки, в якій зазначено, що повістку на ім`я ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 з метою визначення призначення на особливий період на 26 липня 2024 року одержано 23 липня 2024 року, у розписці міститься особистий підпис позивача.

Відповідно до п. 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у разі вручення повістки є особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

Отже, у п. 41 Порядку № 560 перелічені альтернативні способи підтвердження вручення повістки, тому суд вважає необов`язковим здійснення відеозапису вручення повістки за умови, що вона вручена особі особисто під підпис.

У частині третій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:

перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;

смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Аналогічні приписи містяться у пунктах 23, 24 Порядку № 560.

Таким чином, відповідачем належними та допустимими доказами доведено факт належного вручення ОСОБА_1 відповідної повістки. При цьому, останній у зазначені в повістці час та дату до ІНФОРМАЦІЯ_7 не з`явився, про поважні причини неявку не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормою ст.280 КУпАП закріплено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до вимог ст.293 КУпАП і роз`яснень, викладених в п.7 Постанови пленуму Верховного Суду України №6 від 24.06.1988 "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" зі змінами та доповненнями, орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, у цьому провадженні не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення. Жодних доказів на спростування посилань позивача відповідачем не надано, правом подати відзив на позов та докази на його підтвердження відповідач не скористався.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Вказана правова позиція є обов`язковою для застосування судами при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

У своєму рішенні у справі «Алене де Рібермон проти Франції» від 10.02.1995, Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів (рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), п.43 (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Як вже зазначалося, вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

Таким чином в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, підтверджено належне вручення позивачеві повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 . Також судом враховано, що під час складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 не зроблено жодних зауважень щодо неотримання такої повістки.

Таким чином, відповідачем спростовано посилання позивача на те, що відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення не врахував вимоги статті 280 КУпАП щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, не врахував докази відсутності вручення позивачу повістки, в результаті чого протиправно притягнув позивача до адміністративної відповідальності та наклав стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У п. 1 ч. 3ст. 286 КАС України зазначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

З огляду на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою у відповідності до норм чинного законодавства, підстави для її скасування відсутні, а отже у позові ОСОБА_1 слід відмовити через його необґрунтованість та недоведеність.

У відповідності до п. 5 ч. 1ст. 244 КАС України при ухваленні рішення суд має також вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються у відповідності до приписів ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.77,139,229,241-246,250,286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 04.08.2026 року.

Суддя В.К. Сиротенко