Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №308/10748/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10748/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Теляєва К.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгород, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 20.07.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.07.2026 року.

Позивач – ОСОБА_1 , звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про проділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що 01 жовтня 2005 року ОСОБА_1 , уклав шлюб з ОСОБА_3 , який зареєстровано у виконавчому комітеті Оноківської сільської ради, відповідний актовий запис №56.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/1167/24 від 26 лютого 2024 року, шлюб, укладений 01.10.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який зареєстровано виконавчим комітетом Оноківської сільської ради, Ужгородського району, Закарпатської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис за № 56 - розірвано. Рішення набуло законної сили 02.04.2024 року.

Позивач зазначає, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі набуто нерухоме майно: - земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:28:001:0173 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); вказана земельна ділянка, набута на підставі договору-купівлі продажу від 20 листопада 2017 року посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., зареєстрованого в реєстрі за №2292 та зареєстрована за ОСОБА_2 ;- земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:28:001:0172 площею 0,026 га за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); вказана земельна ділянка, набута на підставі договору-купівлі продажу від 20 листопада 2017 року посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., зареєстрованого в реєстрі за №2293 та зареєстрована за ОСОБА_2 .

Позивач просить суд врахувати, що придбання земельних ділянок, витрати по їх утриманню, за час шлюбу, здійснювалось за особисті кошти позивача. Після припинення спільного проживання, відповідачка одноосібно використовує земельні ділянки, чинить перешкоди ОСОБА_1 у використанні майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності.

Позивач покликаючись на ч. З та 4 ст. 368, ч.ч.1,2 ст. 372 України, ч. 1 та 2 ст. 60, ст. 63, ч.1 ст. 68, ст. ст. 69, 70 СК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14- 325цс18), постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 725/1776/18 (провадження № 61 -7911 св 19), пункти 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зауважує, що спірне майно було нажито сторонами за час перебування у шлюбі, а відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

На підставі наведеного, відповідно до, ст.ст. 15, 16, 368, 372, ЦК України, ст.ст. 60, 63, 68, 69, 70 СК України, ст.ст. 4, 28, 95, 134, 141, 175, 176 ЦПК України, позивач просить визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 2110100000:28:001:0173 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 2110100000:28:001:0173 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 2110100000:28:001:0172 площею 0,026 га за адресою АДРЕСА_1 , земельна ділянка; визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 2110100000:28:001:0172 площею 0,026 га за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.07.2025 року вказану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проділ спільного майна подружжя та призначено справу до судового розгляду по суті. А також відмовлено у задоволенні заяв відповідача ОСОБА_2 про виклик свідків.

Ухвалою суду від 05 березня 2026 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано у відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , оригінал розписки, укладеної між ОСОБА_5 1960 р.н. та ОСОБА_2 про позику коштів на придбання земельних ділянок по АДРЕСА_1 від 12.11.2017 року.

Судом зобов`язано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 надати витребувані докази до Ужгородського міськрайонного суду в строк до 31.03.2026 року.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, від адвоката Дрюченко О., надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, за наявними матеріалами, просить позов задовольнити повністю. Щодо понесених позивачем судових витрат, із покликанням на ч.8 ст. 141 ЦПК України, зазначає, що такі будуть подані додатково.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.

Разом із тим, від представника відповідача – адвоката Васильчук Л.Б. надійшла заява – письмові пояснення в судових дебатах. В яких адвокат вказує зокрема на те, що: у листопаді 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , яка була рідною тіткою ОСОБА_2 , було досягнуто згоди про перехід права власності на житловий будинок та земельні ділянки під обслуговування цього ж будинку та належних до будинку надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 і земельної ділянки для ведення селянського господарства за цією ж адресою, до ОСОБА_2 .. Будинок з господарськими будівлями було подаровано, а щодо земельних ділянок, то перехід права власності було оформлено через договори купівлі-продажу, що підтверджується: договором дарування житлового будинку, зареєстрованого за №2291 від 20.11.2017 року (виданим приватним нотаріусом Селехманом О.А.), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , за яким житловий будинок АДРЕСА_1 та належні до нього надвірні будівлі і споруди переходять у власність ОСОБА_2 .

Адвокат вказує на те, що земельна ділянка (кадастровий номер 21101000:28:001:0173) площею 0,1га за адресою АДРЕСА_1 , придбання якої засвідчено приватним нотаріусом Селехманом О.А. на підставі договору купівлі продажу від 20.11.2017 року за № 2292, призначена для обслуговування цього ж житлового будинку з надвірними спорудами. Інша спірна ділянка (кадастровий номер 21101000:28::001:0172) є частиною цього ж дворогосподарства.

При цьому, представник відповідача стверджує, що кошти для придбання землі було передано ОСОБА_2 її мамою ОСОБА_5 , яка була сестрою ОСОБА_6 .. Такий факт може бути підтверджений свідком ОСОБА_7 , який за дорученням ОСОБА_6 підписував договір купівлі-продажу обох земельних ділянок від 20.11.2027 року, оскільки продавець через поганий зір самостійно не могла здійснити підпис. Позивач ОСОБА_1 жодного стосунку до такого правочину не мав і був обізнаний з умовами набуття такого майна.

У заяві також зазначено, що земельна ділянка (кадастровий номер 1101000:28::001:0172) площею 0,026 га для ведення особистого селянського господарства розташована за цією ж адресою і в межах цього ж дворогосподарства була набута на тих же умовах та за таких самих обставин, що і попередня. Всі три договори були укладені одного дня в присутності та за участі тих самих осіб.

Зазначає адвокат, що позивач, звертаючись до суду замовчав про те, що на земельній ділянці кадастровий номер 21101000:28:001:0173, за адресою АДРЕСА_1 , розташовано житловий будинок з надвірними спорудами, який є у приватній власності ОСОБА_2 , набутий нею на підставі згаданого договору дарування.

Як вказує представник відповідача - твердження позивача про те, що кошти на придбання землі надав виключно він і такі були його особистими коштами - не відповідає фактичним обставинам справи та є надуманим і не підтвердженим.

При цьому у заяві адвокат покликається на ст.ст. 8,41, 129 Конституції України, ст. 120 ЗК України, ст.ст.321, 377 ЦК України.

Адвокат зазначає, що визнання правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Представник відповідача просить суд розглянути справу з врахуванням наведених обставини справи та ухвалити справедливе та законне рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Згідно ст.. 89 Земельного Кодексу : земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2005 року ОСОБА_1 , уклав шлюб з ОСОБА_3 , який зареєстровано виконавчого комітету Оноківської сільської ради, відповідний актовий запис №56.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/1167/24 від 26 лютого 2024 року, шлюб, укладений 01.10.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який зареєстровано виконавчим комітетом Оноківської сільської ради, Ужгородського району, Закарпатської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис за № 56 - розірвано. Рішення набуло законної сили 02.04.2024 року.

За час шлюбу подружжя набуло нерухоме майно:

земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:28:001:0173 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); вказана земельна ділянка, набута на підставі договору-купівлі продажу від 20 листопада 2017 року посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., зареєстрованого в реєстрі за №2292 та зареєстрована за ОСОБА_2 ;

земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:28:001:0172 площею 0,026 газа адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); вказана земельна ділянка, набута на підставі договору-купівлі продажу від 20 листопада 2017 року посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., зареєстрованого в реєстрі за №2293 та зареєстрована за ОСОБА_2

Вказані обставини не оспорюються сторонами по справі, матеріали справи містять: Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 24.07.2025, згідно якого відповідачу по справі належать на праві власності крім іншого: житловий будинок , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 2110100000:28:001:0173 – зареєстровано на підставі договору дарування, серії та номер: 2291, виданий 20.11.2017, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А.; земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:28:001:0173, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), підстава для реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер :2292, виданий 0.11.2017, видавник: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:28:001:0172, для ведення особистого селянського господарства, підстава для реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 2293, виданий 0.11.2017, видавник: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи представником відповідача долучено договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, а також договір дарування житлового будинку.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що житловий будинок та земельні ділянки були предметами різних правочинів.

За твердженням представника відповідача: кошти для придбання землі було передано ОСОБА_2 її мамою ОСОБА_5 , яка була сестрою ОСОБА_6 та що позивач ОСОБА_1 жодного стосунку до такого правочину не мав і був обізнаний з умовами набуття такого майна.

Відповідачем по справі на підтвердження її доводів надано: договір дарування житлового будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 2110100000:28:001:0173; договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок.

Представником відповідача надано до суду копії розписок від 12.11.2017 року, за змістом яких: ОСОБА_5 1960 р.н. нібито передала донці, а ОСОБА_2 прийняла від своєї матері, кошти в сулі 28 000 (двадцять вісім) тисяч гривень для купівлі двох земельних ділянок по АДРЕСА_1 від громадянки «…тилихи» (частина прізвища відсутня) ОСОБА_8 . Однак суд звертає увагу на те, що частина тексту на копія розписки ОСОБА_2 відсутній, та подані копії не завірені належним чином.

Поряд із цим суд констатує, що за клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 05 березня 2026 року витребувано у відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , оригінал розписки, укладеної між ОСОБА_5 1960 р.н. та ОСОБА_2 про позику коштів на придбання земельних ділянок по АДРЕСА_1 від 12.11.2017 року. При цьому суд зобов`язав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 надати витребувані докази до Ужгородського міськрайонного суду в строк до 31.03.2026 року.

Однак ні на вказану дату, ні на день розгляду справи витребувані докази до суду не надходили.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст. 13 ЦПК України)

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.3 ст. 13 ЦПК України).

Згідно ч.1,2 ст. 73 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків…

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.. 7 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України, передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.. 79 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.4 ст. 81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст. 81 ЦПК України).

Відповідач належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що саме за її особисті кошти вона на підставі вказаних договорів купівлі-продажу придбала спірні земельні ділянки суду не надала. Позивач належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що саме за його особисті кошти на підставі вказаних договорів купівлі-продажу придбано спірні земельні ділянки суду не надав також.

Таким чином, належним та допустимими доказами, позивачем доведено що спірне нерухоме майно було придбане сторонами під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1ст. 69 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Щодо належності відповідачу – права власності на будинок що розташований, за твердженням представника відповідача на спірний земельній ділянці з кадастровим номером з кадастровим номером: 2110100000:28:001:0173, то слід зазначити, що вимог щодо поділу такого майна сторонами не заявлено.

Згідно ст. 377 ЦК України ( у редакції чинній на момент укладання правочину) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків) .

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.. 120 Земельного Кодексу України ( у ред.. на момент укладання договорів купівлі-продажу) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти….

Згідно договору дарування укладеного 20.11.2017 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , предметом дарування був саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо земельної ділянки на якій він розміщений - інформація відсутня, зокрема кадастровий номер, реєстраційний номер.

В даному випадку право власності на спірні земельні ділянки, що розташовані за тою ж адресою що і подарований житловий будинок набуто відповідачем у результаті укладання договорів купівлі – продажу. При цьому укладання правочинів відбулося під час перебування сторін по справі у шлюбі.

Суд звертає увагу на те, що предметом спору, що розглядається не є подарований будинок, а саме придані нею під час перебування у шлюбі земельні ділянки.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 просить за ним та його колишньою дружиною ОСОБА_2 визначити по спільно набутих за час шлюбу земельних ділянок, без виділення їх в натурі.

У позовній заяві позивач просить визнати в порядку поділу спільного майна подружжя право власності по частин спірних земельних ділянок за ним та ОСОБА_2 .. Реального поділу нерухомого майна та виділу частки в натурі позивач в позовній заяві суд не просить.

Суд вважає, що з огляду на вказане, наявність на спірній земельній ділянці житлового будинку не є підставою для відмови в задоволенні позову, та визнанні права власності на частину такої за позивачем.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 квітня 2025 року у cправі № 357/3145/20 (провадження № 14-36цс25) вказувала на таке:

«За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.

Із цього також можна зробити висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

Згідно з усталеною судовою практикою щодо застосування частини п`ятої статті 71, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті71 СК України дій.

Визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а тому суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Сторони не позбавлені прав в майбутньому звернутися із відповідним позовом до суду. Поряд з цим, питання щодо виділу в натурі земельної ділянки не є предметом розгляду даної справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові (пункт 40) від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності також є неефективним способом захисту.

На підставі викладеного суд вважає підставними та такими що підлягають до задоволення вимоги позивача про визнання по частин за ним та відповідачем права власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 2110100000:28:001:0173 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та з кадастровим номером 2110100000:28:001:0172 площею 0,026 га за адресою АДРЕСА_1 .

Разом з тим, у прохальні частині позовної заяви позивач вказує цільове призначення обох земельних ділянок, як: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Однак як встановлено судом зі змісту договору купівлі-продажу та витягу із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, на об`єкт нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером: 2110100000:28:001:0173 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 вказано цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:28:001:0172 площею 0,026 га за адресою АДРЕСА_1 – для ведення особистого селянського господарства.

Суд констатує що зазначені про земельні ділянки відомості у прохальній частині та в зазначених документах в частині – кадастрового номеру та місця розташування збігаються, що в свою чергу дає суду можливість їх ідентифікувати.

Таким чином, суд з огляду на вище наведені мотиви, оцінивши всі наявні в справі докази, вважає що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 1ст..141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає пропорційно задоволеним вимогам стягненню сплачений судовий збір у розмірі 4056 грн.

Керуючись ст. 60, 63, 69-71 СК України, ст. 12,13,76-83,141,259,263-265,268,272,273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 2110100000:28:001:0173 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 2110100000:28:001:0173 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2110100000:28:001:0172 площею 0,026 га за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2110100000:28:001:0172 площею 0,026 га за адресою АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 4056 (чотири тисячі пядеят шість) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 : зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , (адреса вказана у позовній заяві АДРЕСА_2 ), РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Фазикош О.В.