Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №760/27160/24 — Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

_________________________________________________________________________________________

Провадження 2/760/11864/26

В справі 760/27160/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

І. Вступна частина

04 серпня 2026 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Левіцької Н.О.

представниці Позивача - адвокатки Паруль Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання видати трудову книжку, зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату, середній заробіток за час розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку, зобов`язання видати довідку.

ІІ. Описова частина

25.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Київметробуд» про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання видати трудову книжку, зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату, середній заробіток за час розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку, зобов`язання видати довідку.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що перебував у трудових відносинах з Відповідачем, працюючи у Тунельному загоні №4 Акціонерного товариства «Київметробуд». Позивач подавав Відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, однак вказана заява розглянута не була, наказ про звільнення не видавався, з наказом про звільнення Позивач не ознайомлювався, трудові відносини між сторонами не припинені. Водночас Відповідач не допускає Позивача до робочого місця.

Позивач вказував, що копію наказу про призначення на посаду та копію трудової книжки надати до суду не може, оскільки зазначені документи перебувають у Відповідача. Трудова книжка Позивача зберігається у Відповідача, оскільки Позивач влаштовувався на роботу до внесення змін до законодавства щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі.

Позивач зазначав, що з лютого 2022 року заробітна плата йому не нараховувалася та не виплачувалася. За даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за грудень 2021 року та січень 2022 року Позивачу нараховано заробітну плату в загальному розмірі 43.754,36 грн, що, за розрахунком Позивача, становить 972,31 грн середньоденного заробітку. Виходячи з 710 робочих днів у періоді з лютого 2022 року по жовтень 2024 року, Позивач визначив розмір ненарахованої та невиплаченої заробітної плати в сумі 690.340,10 грн.

Крім того, Позивач просив зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, компенсацію за невикористану відпустку за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, а також видати довідку про наявність пільгового підземного стажу відповідно до Списку №1, необхідну для призначення пенсії на пільгових умовах. Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку та розмір компенсації за невикористану відпустку Позивач зазначив надати після отримання письмових доказів від Відповідача.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30.10.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 14.02.2025 витребувано у Акціонерного товариства «Київметробуд» в особі Тунельного загону №4 копію заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням; копію наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду; довідку-розрахунок або письмове підтвердження про невиплачену та не нараховану заробітну плату, а також розрахунок компенсації відпускних на ім`я ОСОБА_1 ; документи, що підтверджують організаційно-штатні зміни Тунельного загону №4 в складі АТ «Київметробуд».

Витребувані документи до суду не надійшли, повідомлення про неможливість їх подання від Відповідача не надходило.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29.07.2025 до Відповідача застосовано захід процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом, виконання ухвали доручено Солом`янському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Витребувані документи до суду не надійшли й після застосування заходу процесуального примусу.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представниця Позивача в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку, встановленому ЦПК України, відзиву на позовну заяву не подав, про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності або про відкладення розгляду справи не заявляв.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи наявність згоди представника Позивача, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних матеріалів із постановленням заочного рішення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року N 1519/2-5034/11 (N 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

Відтак, суд зазначає датою ухвалення рішення дату складання повного його тексту, не зважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення представниці Позивача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.10 ст.84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Судом встановлено, що Позивач перебував у трудових відносинах з Відповідачем. Ця обставина підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за формою ОК-5, виданою Пенсійним фондом України, згідно з якою страхувальником (платником доходів) Позивача був Тунельний загін №4 Акціонерного товариства «Київметробуд».

З тієї ж довідки вбачається, що за грудень 2021 року та січень 2022 року Позивачу нараховано заробітну плату в загальному розмірі 43.754,36 грн, а починаючи з лютого 2022 року нарахування заробітної плати Позивачу Відповідачем не здійснювалося.

Відповідач, попри витребування документів ухвалою суду від 14.02.2025 та застосування до нього заходу процесуального примусу ухвалою суду від 29.07.2025, витребуваних доказів суду не надав, про неможливість їх подання суд не повідомив, причин неподання не назвав. Такі причини суд визнає неповажними.

З урахуванням наведеного, керуючись ч.10 ст.84 ЦПК України, суд визнає встановленими обставини, для з`ясування яких витребовувалися докази, а саме: факт перебування Позивача у трудових відносинах з Відповідачем; факт подання Позивачем Відповідачу заяви про звільнення за власним бажанням; факт нерозгляду Відповідачем цієї заяви та неоформлення ним припинення трудових відносин з Позивачем.

Водночас суд наголошує, що застосування ч.10 ст.84 ЦПК України дозволяє визнати встановленими лише ті обставини, для з`ясування яких докази витребовувалися, і не звільняє Позивача від передбаченого ч.1 ст.81 ЦПК України обов`язку довести розмір заявлених до стягнення сум та інші обставини, що входять до предмета доказування.

Щодо вимоги про визнання трудових відносин припиненими

Відповідно до частин першої, третьої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; використання примусової праці забороняється.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 цього Кодексу).

Згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Наведені норми свідчать, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника є реалізацією його конституційного права на вільний вибір праці та не потребує згоди роботодавця. Обов`язок роботодавця в такому разі полягає у видачі наказу про звільнення та оформленні припинення трудових відносин.

Судом встановлено, що Позивач подав Відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, проте Відповідач цю заяву не розглянув, наказ про звільнення не видав, припинення трудових відносин не оформив, водночас не допускаючи Позивача до роботи та не нараховуючи йому заробітної плати з лютого 2022 року.

Така бездіяльність Відповідача є протиправною, оскільки позбавляє Позивача можливості реалізувати гарантоване статтею 43 Конституції України право на вільний вибір праці, перешкоджає його працевлаштуванню в іншого роботодавця та реалізації права на пенсійне забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на те, що Відповідач ухиляється від оформлення припинення трудових відносин, а іншого механізму захисту порушеного права законодавство не передбачає, ефективним способом захисту в цьому випадку є визнання трудових відносин між сторонами припиненими на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Позивач обґрунтовує цю позовну вимогу приписами ч.1 ст.38 КЗпП України, яка передбачає попередження роботодавця про розірвання трудового договору за два тижні. Водночас установлені судом обставини свідчать, що Відповідач не виконував законодавство про працю стосовно Позивача, а саме: не розглянув поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням, не видав наказу про звільнення, не допускав Позивача до роботи та з лютого 2022 року не нараховував і не виплачував йому заробітної плати, чим порушив, зокрема, вимоги ст.ст. 21, 47, 94, 115 КЗпП України.

За таких обставин Позивач мав право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, а дотримання двотижневого строку попередження, встановленого ч.1 ст.38 КЗпП України, не є обов`язковою умовою припинення трудових відносин у цьому випадку.

Надання правової кваліфікації встановленим у справі фактичним обставинам належить до повноважень суду і не є зміною підстав позову, оскільки фактичні обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, залишаються незмінними, а підстава припинення трудового договору - розірвання його з ініціативи працівника за власним бажанням у порядку ст.38 КЗпП України - є тією самою.

Визначаючи дату припинення трудових відносин, суд виходить із того, що згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Позивач визначив датою припинення трудових відносин 25.10.2024, тобто дату звернення до суду, і саме цією датою суд обмежений при вирішенні спору. Обставини, які б унеможливлювали визначення такої дати, судом не встановлені, а Відповідач, який ухилився від подання витребуваних документів, доводів проти неї не навів.

За таких обставин позовна вимога про визнання трудових відносин припиненими підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання видати трудову книжку

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Позивач зазначив, що влаштовувався на роботу до внесення змін до законодавства щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі, а тому його трудова книжка зберігається у Відповідача. Ця обставина Відповідачем не спростована, доказів протилежного, а так само доказів видачі трудової книжки Позивачу, суду не надано.

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

З наведеного вбачається, що обов`язок роботодавця не вичерпується самим лише переданням трудової книжки працівникові, а включає внесення до неї запису про звільнення. Трудова книжка без такого запису не є належно оформленою в розумінні ч.1 ст.47 КЗпП України та не виконує функції основного документа про трудову діяльність працівника, зокрема для цілей реалізації ним права на пенсійне забезпечення.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання трудових відносин між сторонами припиненими, у Відповідача виникає передбачений ч.1 ст.47 КЗпП України та пунктом 4.1 зазначеної Інструкції обов`язок внести до трудової книжки Позивача запис про звільнення та видати йому трудову книжку.

Ураховуючи, що самостійно внести такий запис Позивач не має можливості, а Відповідач від оформлення припинення трудових відносин ухиляється, суд відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України визначає спосіб захисту порушеного права Позивача шляхом покладення на Відповідача обов`язку внести до трудової книжки Позивача запис про звільнення та видати її Позивачу.

З огляду на викладене позовна вимога про зобов`язання Відповідача видати Позивачу трудову книжку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про нарахування та виплату заробітної плати в розмірі 690.340,10 грн

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України та ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, обов`язковою умовою нарахування та виплати заробітної плати є виконання працівником роботи, обумовленої трудовим договором.

Водночас із позовної заяви вбачається та Позивачем не заперечується, що у спірний період - з лютого 2022 року по жовтень 2024 року - він трудової функції не виконував, оскільки Відповідач не допускав його до робочого місця.

Оплата періодів, протягом яких працівник не виконував роботу не з власної вини, здійснюється за спеціальними правилами, зокрема за ст.113 КЗпП України (оплата часу простою не з вини працівника) або за ст.235 КЗпП України (виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу). Позовних вимог, заснованих на цих нормах, Позивачем не заявлено, а суд відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог і не вправі виходити за них.

Крім того, наведений Позивачем розрахунок не може бути покладений в основу судового рішення з таких підстав.

Позивач визначив середньоденний заробіток шляхом ділення нарахованої за грудень 2021 року та січень 2022 року заробітної плати в розмірі 43.754,36 грн на 45 днів, виходячи з 26 робочих днів у грудні 2021 року та 19 робочих днів у січні 2022 року. Проте кількість робочих днів у грудні 2021 року за п`ятиденного робочого тижня, на який посилається сам Позивач, становила 22 дні, а не 26 днів. Отже, використаний Позивачем показник є недостовірним.

Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені, а середньоденний заробіток визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Даних про фактично відпрацьовані Позивачем робочі дні матеріали справи не містять.

Довідка за формою ОК-5 підтверджує лише розмір нарахованої Позивачу заробітної плати за грудень 2021 року та січень 2022 року і відсутність нарахувань у подальшому, проте не є доказом ані виконання Позивачем роботи у спірний період, ані розміру встановленого йому посадового окладу чи тарифної ставки, ані наявності у Відповідача обов`язку нарахувати заробітну плату за період, коли робота не виконувалася.

Ухилення Відповідача від подання витребуваних доказів само по собі не є підставою для стягнення заявленої суми, оскільки, як зазначено вище, ч.10 ст.84 ЦПК України дозволяє визнати встановленими обставини, для з`ясування яких докази витребовувалися, але не звільняє Позивача від обов`язку довести розмір заявлених вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

За таких обставин позовна вимога про зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу заробітну плату в розмірі 690.340,10 грн є недоведеною і задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України, є похідною і настає за умови встановлення факту невиплати роботодавцем конкретних сум, які належали працівникові при звільненні.

Оскільки судом у задоволенні вимог про нарахування та виплату заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку відмовлено, наявність належних Позивачу при звільненні та не виплачених йому сум не встановлена, а тому підстав для покладення на Відповідача відповідальності за ст.117 КЗпП України немає.

Крім того, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку Позивачем не визначений, відповідний розрахунок суду не наданий, що унеможливлює ухвалення в цій частині рішення, яке відповідало б вимогам ст.263 та п.3 ч.1 ст.265 ЦПК України щодо чіткості та виконуваності судового рішення.

З огляду на викладене ця позовна вимога задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку

Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується, зокрема, час фактичної роботи протягом робочого року, за який надається відпустка, та час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково.

Матеріали справи не містять даних про тривалість щорічної основної та додаткових відпусток, установлених Позивачу, про кількість використаних і невикористаних ним днів відпустки за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, а також про збереження за Позивачем заробітної плати у період з лютого 2022 року, що є необхідним для обчислення відповідного стажу.

Розмір компенсації Позивачем не визначений, розрахунок суду не наданий.

За таких обставин установити наявність у Позивача права на компенсацію за невикористані відпустки та її розмір неможливо, а тому ця позовна вимога є недоведеною і задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про зобов`язання видати довідку про пільговий підземний стаж

Згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників, у яких має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Матеріали справи не містять доказів того, що Позивач виконував роботи, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1: наказ про призначення Позивача на посаду відсутній, посада та характер виконуваної ним роботи судом не встановлені, довідка ОК-5 таких відомостей не містить.

Крім того, з доданої до позовної заяви інформації про вжиті заходи щодо забезпечення доказів вбачається, що адвокатський запит від 24.10.2024 вимоги про видачу довідки про пільговий підземний стаж не містив, а доказів звернення Позивача до Відповідача із заявою про видачу такої довідки та відмови в її видачі суду не надано.

Суд також враховує, що зміст довідки, про зобов`язання видати яку просить Позивач, судом не встановлений, а тому рішення в цій частині не відповідало б вимозі виконуваності судового рішення.

З огляду на викладене ця позовна вимога є недоведеною і задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справі про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позов задоволено частково, а саме в частині двох вимог немайнового характеру, з Відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 2.422,40 грн.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 84, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 21, 36, 38, 47, 94, 113, 116, 117 КЗпП України, суд вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання видати трудову книжку, зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату, середній заробіток за час розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку, зобов`язання видати довідку - задовольнити частково.

2. Визнати припиненими з 25.10.2024 трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та Акціонерним товариством «Київметробуд», код ЄДРПОУ 01387432, місцезнаходження: вул. Світлогірська, 2/25, м. Київ, 03065, у зв`язку з розірванням трудового договору з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

3. Зобов`язати Акціонерне товариство «Київметробуд», код ЄДРПОУ 01387432, місцезнаходження: вул. Світлогірська, 2/25, м. Київ, 03065, внести до трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , запис про звільнення з 25.10.2024 за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України та видати ОСОБА_1 трудову книжку.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» в дохід держави судовий збір у розмірі 2.422,40 грн.

6. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

7. Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Київметробуд», місцезнаходження: вул. Світлогірська, 2/25, м. Київ, 03065 код ЄДРПОУ 01387432,

Суддя: