Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №752/30452/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/30452/25

Провадження №: 2/752/1913/26

РІШЕННЯ

Іменем України

04.08.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Кирильчук І.А.

при секретарі судового засідання - Сінчук І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у залі судового засідання в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору купівлі-продажу, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з цивільним позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , в якому просить розірвати договір купівлі-продажу товару, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь позивача кошти в сумі 5742 грн 00 коп., моральну компенсацію у розмірі 70000 грн 00 коп. та судові витрати у справі.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16 жовтня 2025 року на сайті через соціальну мережу Instagram на сайті інтернет магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_1 , зробила інтернет-замовлення, у ФОП ОСОБА_2 , замовила речі: дві пари брюк (теплі та вельветові), куртку з рукавицями, костюм трикотажний брючний, сорочку блакитну літню, костюм кашеміровий шоколадного кольору, брючний костюм коричневий з сердечками, брючний костюм бордовий трикотажний.

Товар позивач замовляла через інтернет-сайт способом доставки на відділення «Нова Пошта» і придбала одяг на загальну суму коштів 5742 грн 00 коп.

Після отримання товару, з`ясувалося, що немає певних речей: одних брюк вельветових, куртки з рукавицями, костюму кашемірового шоколадного кольору, брючного костюму коричневого 2 з сердечками. Про відсутність у отриманому відправленні певних речей, позивач відразу написала на сайті менеджеру, на що та повідомила, що додатково відправлять другою посилкою. Тобто на той момент, надіслали товар на суму 2516 грн 00 коп., а на решту суми 3226 грн 00 коп., товару ще не було надіслано.

Позивач зазначає, що після примірки товару, що був нею отриманий, її не задовільнила його якість та стан, адже він виявився таким, що не відповідає ні за розміром, ні за якістю товару, про що було повідомлено менеджеру. У відповідь менеджер повідомив, що повернення немає, та послався на оферту, яку начебто надсилали.

Речі, які позивача не влаштували (не відповідного розміру та не тої якості) були відправлені нею через відділення «Нова Пошта» до ФОП і перше відправлення, яке отримала в неповній комплектації (відправила на наступний день) і друге відправлення (це ті речі, яких попередньо не вистачало і вони не були надіслані) були також, невідповідного розміру та невідповідної якості, позивач повернула (відправила) після примірки на відділенні «Нової Пошти».

Стверджує, що відповідач порушила її права на повернення коштів за товар неналежної якості, що передбачено статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів». У зв`язку з чим, позивач звертається до суду.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), учасникам процесу роз`яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.

Ухвала суду від 01 квітня 2026 року та копія позовної заяви надіслано на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача. Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява відповідача « ОСОБА_2 від 07 січня 2026 року про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи та наданання електронної копії матеріалів на електронну адресу, а тому з вищевказаних обставин вбачається, що сторона відповідача була повністю обізнана про розгляд справи, але не скористалась своїми процесуальними правами щодо надання відзиву на позов, письмових заперечень або доказів .

Клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Відповідно до положень частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня 2025 року на сайті через соціальну мережу Instagram на сайті інтернет магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_1 , зробила інтернет-замовлення, у ФОП ОСОБА_2 , замовила різний одяг.

Зокрема, 18 жовтня 2025 року позивачем було оплачено дві пари брюк (теплі та вельветові), куртку з рукавицями, костюм трикотажний брючний, сорочку блакитну літню, костюм кашеміровий шоколадного кольору, брючний костюм коричневий з сердечками, брючний костюм бордовий трикотажнийвсього на суму 5 742,00 грн, що підтверджено квитанцією №ТА9М-7Р40-3Н81-92М7 від 18 жовтня 2025 року.

Позивач вказує, що після отриманні у відділенні Нової пошти посилку з товарами, з яких покупцю надійшла лише частина - одна пара брюк (теплі та вельветові), костюм трикотажний брючний, сорочку блакитну літню, брючний костюм бордовий трикотажнийна суму 2 516 грн, а на решту суму 3 226,00 грн, товару ще не було. Натомість речі, які були отримані, виявилися таким, що не відповідають ні за розміром, ні за якістю товару. Після діалогу з менеджером магазину позивач погодилась на підбір іншого, але якісного фабричного товару у наявності на заміну.

Позивач у позовній заяві вказує, що відправила посилку з поверненням товарів, які не підійшли по параметрам та знову звернулась до менеджера, щоб вирішити питання з поверненням коштів за повернений товар, проте їй було повідомлено, що кошти не повертаються, лише запропоновано заміну на інший товар.

21 листопада 2025 року ОСОБА_1 надіслала ФОП ОСОБА_2 претензію щодо невідповідності замовлення умовам договору згідно із статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів» та просила протягом 10 календарних днів, з дати фактичного отримання цієї претензії продавцю - ФОП ОСОБА_2 , повернути кошти заявнику, сплачені за товар - двох пар брюк (теплі та вельветові), куртки з рукавицями, костюму трикотажного брючного, сорочки блакитної літньої, костюму кашемірового шоколадного кольору, брючного костюму коричневого з сердечками, брючного костюму бордового трикотажного, в загальній сумі 5 742 грн 00 коп., 70 000 грн 00 коп. моральної компенсації, витрати на правову допомогу у сумі 14 000 грн 00 коп. згідно із договором №31102505 від 31 жовтня 2025 року, у зв`язку із зверненням з даного питання, що у загальній сумі складає 89 742 грн 00 коп.

Позивач зазначає, що через систематичні неправомірні дії з боку продавця товару, їх нахабне відношення до покупців, постійно невиконані обіцянки, у позивача сталися проблеми зі здоров`ям, вона змушена була звертатись за наданням правничої допомоги, за послуги нею було сплачено загалом 14 000 грн., усе вищевикладене спричинило моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 70 000 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

При цьому, Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає різні види та відповідальність за придбання товару неналежної якості (стаття 8 Закону), за придбання товару належної якості (стаття 9 Закону), або відповідальність за шкоду, завдану внаслідок недоліків (дефекту) продукції (стаття 16 Закону), яка передбачає розірвання договору та відшкодування збитків. Саме позивач повинен довести у позові обставини та відповідальність за придбання товару та норму вказаного Закону.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом договору був одяг, які позивач отримала, вказаний товар можливо використовувати за призначенням, проте вказаний товар був суттєво інший, ніж той який був на фото в інтернет-магазині та за який вона оплатила кошти, зокрема по якості, розміру.

Статтею 9 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача при придбанні товару належної якості, зокрема споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Однак, в матеріалах справи позивачем було надано телефонну переписку через телекомунікаційну мережу Телеграм, з якої вбачається, що сторона відповідача уникла питання вирішити проблему мирним врегулюванням.

Судом встановлено факт неповернення відповідачем до теперішнього часу грошових коштів.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до вимог частини першої статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Відповідно до пункту 7 частини сьомої статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (далі - розрахунковий документ).

Згідно положень частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень статті 621 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) заміни товар на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача. Споживач має право пред`явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті (частина третя статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до пунктів 12, 15 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад 14 календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

В матеріалах справи є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 24 червня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 і має право здійснювати роздрібну торгівлю, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет.

Судом встановлено, що у період з 16 жовтня 2025 року позивач через мережу Інтернет замовляла одяг, повертала одяг, сплачувала кошти за одяг фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , вказані обставини підтверджено квитанцією.

У зв`язку з відмовою сторони відповідача на повернення коштів, позивач змушена була звернутись до суду.

Станом на день розгляду справи кошти позивачу за некомпенсовану вартість товару у розмірі 5 742 грн 00 коп. повернуто не було, доказів протилежного суду не надано, тому, суд вважає за можливе стягнути їх з відповідача.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір-купівлі продажу на відстані за допомогою засобів дистанційного зв`язку, зокрема мережі Інтернет, до якого застосовуються положення статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно пункту 8 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», договір, укладений на відстані, - це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку.

Пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» вказує, що засоби дистанційного зв`язку - це телекомунікаційні мережі, поштовий зв`язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані.

Факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу підтверджено спілкуванням в мережі телеграм та діями відповідача щодо надіслання товарів, тобто фактично відповідач здійснював роздрібну торгівлю, фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет, що вбачається із витягу про реєстрацію його як фізичної особи-підприємця.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Позивач зазначає, що товар мав істотний недолік, та підтверджує це фотознімками, з яких вбачається, що дійсно проданий товар суттєво інший ніж передбачено домовленістю між сторонами, що відповідає положенням пунктів 12, 15 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема до пункту «в» істотним вважається недолік, що робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Вказане є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору та повернення сплачених за товар неналежної якості грошових коштів. Разом з тим, відповідач претензію позивача проігнорувала, відмовилась повернути позивачеві кошти, оплачені в рахунок вартості товару. Вказане є підставою для розірвання договору у судовому порядку та стягнення сплачених позивачем грошових коштів на виконання договору в розмірі 5 742,00 грн.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4,22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою, другою та третьою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини четвертої ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору №31102505 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 31 жовтня 2025 року, укладеного з ТОВ «Центр правової допомоги у м. Київ» та ОСОБА_1 », акту приймання-передачі наданих послуг №31102505 від 21 листопада 2025 року до договору №31102505 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 31 жовтня 2025 року.

В акті прийому-передачі наданих послуг №31102505 від 21 листопада 2025 року до договору №31102505 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 31 жовтня 2025 року зазначено, що вартість послуг виконавця згідно переліку у пункті 1.2. за договором становить 14 000 грн 00 коп.

Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року зі справи N 922/445/19.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 10 500,00 грн. Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Відповідач не подала заперечень щодо витрат на правничу допомогу та не подала клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а тому суд вважає за можливе стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 14 000 грн.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав, тому судові витрати по справі згідно зі статтею 141 ЦПК України підлягають до стягнення з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись статями 4,5,12,13,49,76,81,89,141,259,263-265,274,279,353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору купівлі-продажу, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу товару: дві пари брюк (теплі та вельветові), куртка з рукавицями, костюм трикотажний брючний, сорочка блакитна літня, костюм кашеміровий шоколадного кольору, брючний костюм коричневий з сердечками, брючний костюм бордовий трикотажний, загальної вартості 5 742 (п`ять тисяч сімсот сорок дві) грн 00 коп., укладений між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 5 742 (п`ять тисяч сімсот сорок дві) грн 00 коп., вартості товару: двох пар брюк (теплі та вельветові), куртки з рукавицями, костюму трикотажного брючного, сорочки блакитної літньої, костюму кашемірового шоколадного кольору, брючного костюму коричневого з сердечками, брючного костюму бордового трикотажного.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну компенсацію в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Рішення суду виготовлено 04 серпня 2026 року.

Суддя І.А. Кирильчук