Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №727/7240/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Суд: Шевченківський районний суд м. Чернівців

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності на земельну ділянку

Дата: 03 серпня 2026 р.

Справа: №727/7240/26

Суддя: Танасійчук Н. М.

Справа № 727/7240/26

Провадження № 2/727/2556/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого-судді: Танасійчук Н.М.

за участю секретаря: Кремзелюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на частку у порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на частку у порядку спадкування

Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

За життя ОСОБА_6 залишив заповіт від 13.11.2007 року, в якому заповідав все своє майно їй - ОСОБА_1 .

Позивач своєчасно звернулась і заявою про відкриття спадщини.

До складу спадкового майна входить частка земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим №7310136300:25:001:0104, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належала ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯИ №752003, виданого 06 січня 2010 року Чернівецькою міською радою Чернівецької області.

Крім нього, співласниками даної земельної ділянки є відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 .

На даний час ОСОБА_7 , ОСОБА_8 померли, їх спадкоємцем є ОСОБА_5 ,

Позивач звернулась із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим №7310136300:25:001:0104, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, однак приватним нотаріусом Скінтей Юлією Іллівною, відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у спільній сумісній власності, посилаючись на відсутність правовстановлюючого документу на частку земельної ділянки.

Відповідно у позивача виникають труднощі в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом та реєстрацію права власності на свою частку в спірній земельній ділянці, отриманою нею в порядку спадкування за заповітом, оскільки в неї відсутній документ, що підтверджує право власності спадкодавця на частку спадкового майна, відсутня державна реєстрація на частку земельної ділянки, а державний акт про право власності на земельну ділянку виданий на ім`я одного із співвласника ОСОБА_9 , який помер на даний час.

Позивач є власником квартири АДРЕСА_2 , відповідно земельна ділянка необхідна їй для обслуговування та проходу.

Посилаючись на наведене та норми законодавства просить визначити що частка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 становить 1/7 частки та визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 1/7 частки земельної ділянки площею 0.1000га

Ухвалою суду від 01.06.2026 року провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідачами відзиву на позов подано не було.

Позивач до суду не з`явилася,надіславши письмову заяву про розгляд справи за її відсутності.Позов підтримує.

Відповідачі до суду не з`явилися, надіславши письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги визнають.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою у засідання усіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню, так як обставини, викладені в заяві знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 ( а.с. 12) Після його смерті залишилось спадкове майно.

Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_6 , на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 752003, належала на праві власності земельна ділянка площею 0.1000 га за адресою АДРЕСА_1 .Крім ОСОБА_6 співласниками даної земельної ділянки є Відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 . (а.с.6-7).

За життя ОСОБА_6 залишив заповіт від 13.11.2007 року, в якому заповідав все своє майно позивачу - ОСОБА_1 ( а.с.18)

Постановою приватного нотаріуса Скінтей Юлії Іллівни позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у спільній сумісній власності, посилаючись на відсутність правовстановлюючого документу на частку земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим №7310136300:25:001:0104, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( А.с.14)

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

У частині першій статті 368 ЦК України зазначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У частині першій та другій статті 370 ЦК України зазначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності.

У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до частин першої-третьої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Згідно зі ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватись та розпоряджатись земельними ділянками.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Земельного кодексу України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Положеннями статті 89 Земельного кодексу України регламентовано, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюється за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає за рішенням суду (п. «г» ч. 1ст. 87 ЗК України).

За нормами ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Пленум Верховного Суду України у п. 21постанови №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснив, що якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до роз`яснень, наданих у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 « Про судову практику у справах про спадкування» - у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника може бути змінена за рішенням суду.

Згідно з правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, закріпленої в п. 3.4 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, де зазначено, що у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5, видача свідоцтва про право власності на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

З правового аналізу положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012 року нотаріусами України слідує, що нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні.

Чинне законодавство не надає нотаріусу права здійснювати виділ частки. Таким чином, у разі смерті одного з учасників права спільної сумісної власності, передусім необхідно визначити частку померлого у спільному майні, яка і буде об`єктом спадкування. Проте не всі співвласники мають право у безспірному нотаріальному порядку оформити свідоцтво про право на частку. Таким правом з усіх можливих учасників спільної сумісної власності згідно Закону України «Про нотаріат», Наказом Мінюсту «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5, наділений лише другий з подружжя. Разом з тим, видачу нотаріусом свідоцтва про частку в спільному майні за заявою інших учасників спільної сумісної власності законодавство не передбачає, відтак для успадкування частки у спільній сумісній власності після смерті іншого учасника спільної сумісної власності, крім подружжя, справа про визначення належної йому частки вирішується в суді.

Позивач ОСОБА_1 бажає отримати спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 до складу якої входить частина земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0104, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належить на праві спільної сумісної власності співвласниками будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 , однак у зв`язку з тим, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку не визначені, остання не може реалізувати свої правомочності для права власності на вказану земельну ділянку.

Таким чином, позовна вимога про визначення розміру частки померлого у майні обгрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Статтею ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З огляду на вище вказане та враховуючи, що у позивача відсутня можливість іншого способу, окрім судового, захистити свої права, визнання позову відповідачами не порушує їх прав та законних інтересів, а тому суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/7 частки земельної ділянки пл. 0.1000 га з кадастровим № 7310136300:25:001:0104, що розташована в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, обґрунтована та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 197, 206, 259, 263-265, 273 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити .

Визначити, що частка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку,що розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136300:25:001:0104, відповідно до державного акту серії ЯИ №752003, виданого 06.01.2010 року, становила 1/7 частини.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на 1/7 частки земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136300:25:001:0104, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Танасійчук Н.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua