Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №636/9158/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/9158/25 Провадження 2/636/614/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

27.10.2025 позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила: визнати земельну ділянку з кадастровим №6312000000:38:001:0039, загальною площею 0.0724 га, з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок загальною площею 130.6 кв.м., розташований за цією ж адресою, спільною сумісною власністю подружжя; визнати за позивачем право власності на частину вказаної земельної ділянки та на частину вказаного будинку; стягнути з відповідача судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що 02.02.1991 між сторонами укладено шлюб, який 13.12.2022 розірвано. У період перебування сторін у шлюбі було набуто наступне майно: земельна ділянка з кадастровим №6312000000:38:001:0039, загальною площею 0.0724 га, з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок загальною площею 130.6 кв.м., розташований за цією ж адресою. Вказане майно було придбано сторонами у період шлюбу, однак юридично оформлене на відповідача. Дане майно належить сторонам як подружжю, тому позивач має намір поділити нерухоме майно, шляхом визначення за нею частки земельної ділянки та частки житлового будинку. На даний час компроміс або згоду у питання поділу майна сторони не узгоджено, оскільки кожен має власну думку з приводу вказаного питання. У зв`язку з чим позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Представник позивача – адвокат Мазницький М.М. надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судові засідання на 01.06.2026 та 28.07.2026 не з`явився, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав, заяв про розгляд справи без його участі не надходило.

Згідно ч.ч.1-3 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, вказував на недопустимість нівелювання ключового принципу - верховенства права у випадках, коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій, направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Таким чином, суд переходить до розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Зі згоди представника позивача, керуючись вимогами ч. 4 ст. 223, ст. ст. 280, 281 ЦПК України, суд проводить заочний розгляд справи.

Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

02.02.1991 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано шлюб, складено актовий запис №31 від 02.02.1991, дружині присвоєно прізвище – « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 02.02.1991 (а.с.8).

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу від 13.12.2022 (а.с.9) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, складено відповідний актовий запис №51 від 13.12.2022. прізвища залишено без змін.

Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №445503402 від 29.09.2025 (а.с.10) 07.11.2013 за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 21.11.2013 Реєстраційною службою Чугуївського МРУЮ Харківської області зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим №6312000000:38:001:0039 з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0.0724 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право 3490722).

Згідно копії довідки з КП «Чугуївське МБТІ» від 30.09.2025 №1754 (а.с.11) право власності на житловий будинок, розташований адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Чугуївського МРУЮ в Харківській області від 21.11.2013.

Надано до суду також копії:

- рішення Виконавчого комітету Чугуївської міської ради від 15.10.2012 №476 «Про поділ житлового будинку по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , на два житлові будинки, з присвоєнням окремих адрес» (а.с.12), згідно якого розглянувши заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , які мешкають по АДРЕСА_2 , про поділ житлового будинку по АДРЕСА_2 , що належить їм на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Алексик Т.В. 27.06.2001 за р. №2423, рішення Чугуївського міського суду від 23.09.2009 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Чугуївською державною нотаріальною конторою 30.05.2003 за р. № 1063, на підставі висновку КП «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 28.09.2012 № 113 про знесення частини житлового будинку, керуючись Положенням про адресну систему м. Чугуєва, що затверджене рішенням Виконавчого комітету Чугуївської міської ради від 19.03.2012 № 101 та п.п.2 п.'«б» ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на виконання делегованих повноважень, Виконавчий комітет Чугуївської міської ради вирішив виділити 9/25 частин житлового будинку літера «А» по АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_5 та складаються з приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5,1 в окремий житловий будинок залишивши йому адресу: АДРЕСА_2 ; погасити наявні правовстановлюючі документи на знесену частину житлового будинку літера «А» загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м. по АДРЕСА_2 , що складає 16\25 частин та належить ОСОБА_2 ; виділити в окремий об`єкт житловий будинок літера «Е» з ганками «е», «еі», гараж літера «Б», навіси літери «Б 1», «Б2», погріб літера «Г» та убиральню літера «З» по АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 , з присвоєнням наступної адреси: АДРЕСА_1 ; рекомендувати ОСОБА_2 та ОСОБА_5 оформлення правової та технічної документації на окремі житлові будинки та присадибні земельні ділянки виконати відповідно до діючого законодавства;

- рішення XLVIII сесії VI скликання Чугуївської міської ради №2206-VI від 27.09.2013 «Про затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 та передачу її у власність» (а.с.13), згідно якого розглянувши заяву ОСОБА_2 , враховуючи рішення ХLІІІ сесії Чугуївської міської ради VI скликання від 31.05.2013 № 1903-VІ, керуючись ст. ст. 12, 116, 118, 121 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Чугуївська міська рада вирішила: затвердити ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,0724 га; передати безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,0724га (кадастровий номер земельної ділянки - 6312000000:38:001:0039); землевласнику оформити право власності на землю згідно з вимогами Земельного кодексу України;

- технічного паспорту на будинок садибного типу щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 від 08.011.2022 (а.с.14), замовником якого вказано ОСОБА_2 ;

- технічного паспорту від 04.11.2022 на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-17);

- довідки про вартість земельної ділянки з кадастровим №6312000000:38:001:0039 з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0.0724 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якої вартість становить 104700.00 грн. (а.с.18);

- довідки про вартість житлового будинку, площею 130.6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якої вартість становить 710300.00 грн. (а.с.20).

Згідно відповіді щодо адреси реєстрації №Д-3370/03-05-28 від 29.10.2026 (а.с.24/2) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовідносини щодо поділу майна подружжя регулюються нормами Сімейного кодексу України.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що основними засадами (принципами) цивільного законодавства, зокрема є: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров`я. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається із змісту правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2641цс15, норми Сімейного кодексу України у статтях 57,60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст.163 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до абзацу 1 п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11 сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також п.30 цієї ж Постанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Так судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 набули право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 , який в подальшому було поділено рішенням №476 від 15.10.2012 з подальшим присвоєнням адрес: Преображенська 9 та АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Алексик Т.В. 27.06.2001 за р. №2423, рішення Чугуївського міського суду від 23.09.2009 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Чугуївською державною нотаріальною конторою 30.05.2003 за р. № 1063. Вказані рішення, договір та свідоцтва до суду не надано, клопотання про витребування зазначених доказів сторонами не заявлені. Таким чином з наявних матеріалів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірне домоволодіння на підставах, що виключають можливість віднесення будинку до спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказане домоволодіння є особистою приватною власністю чоловіка відповідно до п.2 ч.1 ст. 57 СК України.

Щодо спірної земельної ділянки, то з наданих матеріалів вбачається, що вона є особистою приватною власністю чоловіка відповідно до п.5 ч.1 ст. 57 СК України, оскільки набута ним внаслідок безоплатної передачі у власність на підставі рішення Чугуївської міської ради.

Таким чином позивачем не надано належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження тієї обставини, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.

Згідно ч.ч.1,2ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином процесуальні витрати ОСОБА_1 суд вважає за доцільне залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст.12,133,141,258-259,263-265,273,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – залишити без задоволення.

Процесуальні витрати ОСОБА_1 - залишити за позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення суду виготовлено 03.08.2026.

Суддя О.О. Золотоверха