Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №420/618/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/618/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Терещенко Тетяна Валеріївна, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання позивачу та його представнику офіційної інформації про обліковий статус позивача у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів на адвокатські запити № 13 від 17.11.2025 та № 15 від 03.12.2025;

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про визнання позивача непридатним до військової служби за висновком військово-лікарської комісії від 25.04.2023 (стаття 38 «б» графи ІІ Розкладу хвороб) та щодо неприведення його облікового статусу у відповідність до закону;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати позивачу та його представнику офіційну інформацію з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо: актуального облікового статусу позивача; категорії його придатності до військової служби; наявності або відсутності відомостей про його виключення з військового обліку за станом здоров`я;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі якщо у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач обліковується як військовозобов`язаний або в іншому статусі, що не відповідає висновку військово-лікарської комісії від 25.04.2023, внести до Реєстру відомості про визнання позивача непридатним до військової служби за статтею 38 «б» графи ІІ Розкладу хвороб, змінити його облікову категорію та відобразити статус «виключений з військового обліку за станом здоров`я»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести відомості у військово-обліковому документі позивача у відповідність до даних Єдиного державного реєстру після внесення відповідних змін.

Позивач зазначає, що за результатами проходження військово-лікарської комісії 25.04.2023 його визнано непридатним до військової служби за станом здоров`я відповідно до статті 38-б графи ІІ Розкладу хвороб, що, на його думку, є безумовною підставою для виключення з військового обліку. Водночас у виданому йому тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного відсутня відмітка про виключення з військового обліку, а відповідач не вніс відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, унаслідок чого позивач продовжує обліковуватися як військовозобов`язаний.

Позивач також зазначає, що з метою з`ясування свого облікового статусу його представником неодноразово направлялися адвокатські запити до ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерства оборони України, однак відповіді на них у встановленому законом порядку не надано. На думку позивача, така бездіяльність порушує його право на отримання інформації про себе, створює стан правової невизначеності щодо його військово-облікового статусу та суперечить вимогам законодавства.

Посилаючись на наведені обставини та норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною, зобов`язати внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про його виключення з військового обліку за станом здоров`я, а також вчинити інші дії, необхідні для відновлення його порушених прав.

Ухвалою від 26.01.2026 провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Також ухвалою суду від 26.01.2026 року зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати до суду належним чином засвідчені копії документів, за результатами розгляду адвокатських запитів № 13 від 17.11.2025 та № 15 від 03.12.2025, та витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 .

Відповідачем відзиву на адміністративний позов та витребуваних судом доказів до суду не надано.

Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 29.05.2013 позивача зараховано до запасу та взято на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 .

25.04.2023 позивач пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої йому встановлено діагноз: «Ідіопатичний гіпертрофічний аортальний стеноз. Фібриляція передсердь, пароксизмальна форма. Серцева недостатність І ступеня». Відповідно до довідки ВЛК № 2928 від 25.04.2023 позивача визнано непридатним до військової служби за статтею 38-б графи ІІ Розкладу хвороб. Після проходження ВЛК позивачу видано тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 25.04.2023, у якому міститься відмітка про визнання його непридатним до військової служби та про непідлягання призову під час мобілізації.

Як убачається з матеріалів справи, представником позивача 17.11.2025 та 03.12.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 29.12.2025 до Міністерства оборони України направлено адвокатські запити щодо надання інформації про актуальний військово-обліковий статус позивача, відомостей про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку, а також щодо результатів проходження військово-лікарської комісії.

Посилаючись на те, що відповідач не вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку за станом здоров`я та не надав відповіді на адвокатські запити, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Згідно статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційним обов`язком громадян України є Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що слідує з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Сама ж військова служба, у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, закріплено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; Закон № 2011).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а згідно з ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Заборона обмежень прав військовослужбовців закріплена у ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»: ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Щодо вимог в частині визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання позивачу та його представнику офіційної інформації про обліковий статус позивача у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів на адвокатські запити № 13 від 17.11.2025 та № 15 від 03.12.2025 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 надати позивачу та його представнику офіційну інформацію з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо: актуального облікового статусу позивача; категорії його придатності до військової служби; наявності або відсутності відомостей про його виключення з військового обліку за станом здоров`я, суд зазначає таке.

Так, судом встановлено, що представником позивача 17.11.2025 (№13) та 03.12.2025 (№15) направлялися до ІНФОРМАЦІЯ_1 запити щодо надання інформації про актуальний військово-обліковий статус позивача, відомостей про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку, а також щодо результатів проходження військово-лікарської комісії.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що:

адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом (п. 1);

адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (п. 2);

договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Нормами ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Відповідно ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту (абз. 1 ч. 1).

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: до адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, встановлену законом, відповідальність за відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності.

За приписами ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги (п. 1); довіреність (п. 2); ордер (п. 3); доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (п. 4).

З ст. 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації.

Правове врегулювання відносин щодо інформації про фізичну особу міститься також у Законі України «Про інформацію».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інформацію»:

документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі;

захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї;

інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Основними принципами інформаційних відносин, що закріплені у ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону, є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інформацію»:

Суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень (ч. 1). Об`єктом інформаційних відносин є інформація (ч. 2).

Право на інформацію закріплене в абз. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інформацію», згідно приписів якої: кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Гарантії права на інформацію закріплені у ч. 2 ст. 6 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

З ч. 2 ст. 11 зазначеного Закону вбачається, що кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

В силу дії ч. 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Забезпечення права на інформацію також нерозривно пов`язане із правом на свободу слова, яке гарантоване не лише на конституційному рівні, а й визначене в основоположних міжнародних документах.

Зокрема, ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права надає кожній людині від 19.10.1973 (ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973) право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів, а також право на їх вільне вираження. Це право охоплює свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.

Положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997) (надалі - Конвенція) також гарантує право на свободу вираження, яке, серед іншого, охоплює право одержувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Практику застосування цієї правової норми формує Європейський суд з прав людини, рішення якого в Україні - джерело права.

У рішенні у справі «Угорське об`єднання громадянських свобод проти Угорщини» Європейський суд з прав людини зробив низку важливих висновків, зокрема, про те, що «свобода отримання інформації» охоплює право на доступ до публічної інформації.

20.05.2020 Верховна Рада України прийняла Закон «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів», яким ратифікувала Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, відкриту для підписання 18.06.2009 у м. Тромсе (Тромська конвенція) (зазначена Конвенція набула чинності з 11.12.2020).

Тромська конвенція закріплює мінімальні стандарти в сфері отримання інформації, з посеред яких, зокрема, є:

інформація на запит повинна надаватись у розумний і короткий строк; будь-які обмеження у наданні інформації повинні проходити тест на шкоду та суспільний інтерес; Особа повинна мати доступні шляхи оскарження порушення його права до незалежного органу та суду.

Враховуючи все вищенаведене, суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів які б слугували підставою поважності не надання відповіді на запити представника позивача адвоката Терещенко Тетяни Валеріївни.

При цьому суд зазначає, що у запитах представник позивача просив ІНФОРМАЦІЯ_2 направити інформацію на електронну адресу адвоката (представника позивача), тож зобов`язання надати таку інформацію його представнику достатньо.

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання представнику позивача офіційної інформації про обліковий статус позивача у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів на адвокатські запити № 13 від 17.11.2025 та № 15 від 03.12.2025 року та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати представнику позивача інформацію про яку йдеться в адвокатських запитах № 13 від 17.11.2025 та № 15 від 03.12.2025 року, які були надіслані ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо вимог в частині визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про визнання позивача непридатним до військової служби за висновком військово-лікарської комісії від 25.04.2023 (стаття 38 «б» графи ІІ Розкладу хвороб) та щодо неприведення його облікового статусу у відповідність до закону та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі якщо у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач обліковується як військовозобов`язаний або в іншому статусі, що не відповідає висновку військово-лікарської комісії від 25.04.2023, внести до Реєстру відомості про визнання позивача непридатним до військової служби за статтею 38 «б» графи ІІ Розкладу хвороб, змінити його облікову категорію та відобразити статус «виключений з військового обліку за станом здоров`я», а також зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 привести відомості у військово-обліковому документі позивача у відповідність до даних Єдиного державного реєстру після внесення відповідних змін, суд зазначає таке.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено та діє до тепер.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 30.12.2022 №1487 затвердив «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі – Порядок №1487), пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 12, частинами 1, 3 статті Закону №1951-VIII, Реєстр ведеться в електронній формі з єдиною централізованою базою даних, яка містить персональні та службові дані всіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Для ведення Реєстру застосовуються системні класифікатори. Системні класифікатори, необхідні для функціонування Реєстру, розробляються адміністратором Реєстру. Персональні та службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів вносяться до бази даних Реєстру у формі запису - сукупності всіх даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів, передбачених статтями 7 і 8 цього Закону.

Ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Згідно із частинами 1, 2 статті 14-1 Закону №1951-VIII електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов`язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Порядок електронної ідентифікації в електронному кабінеті, перелік відомостей, що відображаються в ньому, а також перелік послуг, які надаються призовнику, військовозобов`язаному, резервісту через електронний кабінет, визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або Положенням про Державний вебпортал електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням зазначеного, відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних. До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Суд зазначає, що на момент виключення позивача з військового обліку, що згідно копії його військового квитка відбулося 25.04.2023 року, частина 6 статті 37 Закон №2232-XII була викладена в наступній редакції:

«Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових закладах освіти і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими».

Отже, підставою виключення з військового обліку міг бути тільки п. 3 ч. 6 вищевказаної статті: громадяни України, які «визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки №2928, складеної військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 25.04.2023, ОСОБА_1 , визнано «непридатний до військової служби» на підставі гр.ІІ ст.38 б) Розкладу хвороб, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (далі Наказ №402).

Суд зазначає, що гр. ІІ п. б) ст. 38 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби Наказу №402 (у редакції, чинній на 25.04.2023) містила наступні відомості:

«Включено: некоронарогенні хвороби серця (перикарда, міокарда, ендокарда, клапанного апарату), легеневе серце і порушення легеневого кровообігу (легенева емболія, усі форми легенево-серцевої недостатності, хвороби легеневих судин), усі форми кардіоміопатії, порушення серцевого ритму та провідності, дегенерація (дистрофія) міокарду, пролапс мітрального клапана та інші ураження клапанів серця, наслідки хірургічних втручань з приводу вроджених або набутих вад серця I00-I09, I26-I52, що супроводжуються серцевою недостатністю

б) із серцевою недостатністю II-А стадії

Непридатність до військової служби або обмежена придатність визначається індивідуально».

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про прийняття відносно позивача рішення про визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

При цьому, в позовній заяві позивачем зазначену єдину підставу для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку, а саме те, що 25.04.2023 року згідно довідки ВЛК він на підставі статті 38 б графи ІІ розкладу хвороб був визнаний непридатним до військової служби.

Однак, з огляду на вищенаведене, виключення з військового обліку у довідці від 25.04.2023 року №2928 не передбачено.

Записи до військового квитка вносяться на підставі первинних даних військового обліку. Матеріали справи не містять копії первинних документів щодо визнання позивача непридатним до військової служби у воєнний час з виключенням з військового обліку.

Інших альтернативних відомостей, з яких суд міг отримати достовірну інформацію щодо військово-облікових даних стосовно позивача, а саме щодо визнання його непридатним до військової служби з виключенням його з військового обліку, матеріали справи не містять, тому підстави для відображення в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей саме про виключення позивача з військового обліку відсутні.

Отже, довідка військово-лікарської комісії від 25.04.2023 №2928 містить виключно висновок про непридатність позивача до військової служби та не містить рішення чи висновку про виключення його з військового обліку. Тому сама по собі зазначена довідка не може підтверджувати обставину, на яку посилається позивач, а саме прийняття рішення про виключення його з військового обліку.

Крім того, наявний у військовому квитку запис «не підлягає призову» також сам по собі не свідчить про прийняття уповноваженим органом рішення про виключення особи з військового обліку, оскільки не містить відповідної вказівки та не підтверджує внесення таких відомостей до первинних документів військового обліку.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимог в даній частині позову.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №96AE-STDQ-1ZQE від 08.01.2026 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1331,20 грн.

При цьому суд враховує те, що позов подано за допомогою електронного суду, а тому застосовується коефіцієнт зменшення судового збору

Таким чином з урахування часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 1064,96 грн. сплаченого позивачем з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання представнику ОСОБА_1 офіційної інформації про обліковий статус позивача у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів на адвокатські запити № 13 від 17.11.2025 та № 15 від 03.12.2025 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати представнику ОСОБА_1 інформацію про яку йдеться в адвокатських запитах № 13 від 17.11.2025 та № 15 від 03.12.2025 року, які були надіслані ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ІПН НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний