Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №214/8798/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/8798/25

2/214/688/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Євтушенка О.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Авдєєва М.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників позивача - адвокатів Бутка О.О., Мотрука В.І.,

представника відповідача - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

третьої особи - ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

представника третьої особи - Зінченка С.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/8798/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю військовослужбовця під час проходження військової служби, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд: стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду, завдану внаслідок смерті її чоловіка - ОСОБА_3 , у розмірі 15 000 000 (п`ятнадцять мільйонів) грн. 00 коп. без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 приблизно о 20:15 год. під час виконання обов`язків військової служби загинув її чоловік - ОСОБА_3 , який був призваний на військову службу за мобілізацією до лав Збройних Сил України у зв`язку із введенням на території України воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації. Позивач вказує, що у зазначений день та час її чоловік, перебуваючи у місці тимчасової дислокації військової частини, загинув внаслідок вогнепального поранення, завданого військовослужбовцем ОСОБА_2 , який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, із закріпленої за ним зброї здійснив постріли в напрямку ОСОБА_3 , спричинивши йому тілесні ушкодження, несумісні із життям. Позивач зазначає, що вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді 11 років позбавлення волі. Посилаючись на акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) від 05.08.2023, а також на те, що внаслідок загибелі чоловіка вона зазнала значних моральних страждань, пов`язаних із втратою близької та коханої людини, з якою мала намір прожити все життя у шлюбі, враховуючи глибину душевних переживань та ступінь нервового потрясіння, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 05 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Цією ж ухвалою призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року задоволено клопотання представника військової частини - ОСОБА_5 про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою суду від 25.09.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України.

11.10.2025 від відповідача - представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5, через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав для покладення на військову частину обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої смертю військовослужбовця. У відзиві представник відповідача зазначив, що смерть молодшого сержанта ОСОБА_3 настала внаслідок умисних протиправних дій військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, здійснив постріли із закріпленої за ним зброї у напрямку ОСОБА_3 , спричинивши тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події. Представник відповідача послався на те, що вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі №317/6523/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначено покарання у вигляді 11 років позбавлення волі. Також, представник військової частини НОМЕР_1 зазначив, що відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов у межах кримінального провадження до підозрюваного, обвинуваченого або до особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану такими діями. На думку представника відповідача, оскільки шкода позивачу ОСОБА_1 була завдана внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого конкретною фізичною особою - ОСОБА_2 , обов`язок щодо її відшкодування має покладатися саме на особу, яка вчинила злочин, а не на військову частину. Також представник відповідача послався на положення ст.1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, прямо передбачених законом. При цьому представник військової частини НОМЕР_1 вказував, що у спірних правовідносинах відсутні докази неправомірних рішень, дій чи бездіяльності військової частини або її посадових осіб, які перебували б у причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_3 . Обставини, встановлені вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі №317/6523/23, свідчать про індивідуальний характер відповідальності ОСОБА_2 , оскільки смерть військовослужбовця настала не внаслідок виконання військовою частиною своїх владних чи управлінських повноважень, а внаслідок умисного злочину іншого військовослужбовця. Щодо посилань позивача на неналежний контроль командування за військовою дисципліною, вихованням особового складу та морально-психологічним станом військовослужбовців, представник відповідача зазначив, що такі доводи не підтверджуються матеріалами спеціального розслідування нещасного випадку та суперечать обставинам, встановленим вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року. Представник відповідача також зазначив, що сам факт наявності у військовослужбовця закріпленої зброї не свідчить про виникнення відповідальності військової частини як володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки використання та зберігання зброї регулюється спеціальним законодавством, а вчинення умисного злочину військовослужбовцем не є наслідком неправомірної діяльності військової частини. Крім того, представник відповідача звертав увагу на положення ст.1207 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана смертю внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовується державою лише у випадку, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо така особа є неплатоспроможною. З огляду на викладене представник відповідача вважав, що відсутні правові підстави для стягнення з військової частини НОМЕР_1 моральної шкоди, оскільки позивачем ОСОБА_1 не доведено протиправності дій чи бездіяльності відповідача, його вини та причинного зв`язку між діяльністю військової частини і заподіяною шкодою. У зв`язку з цим представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

08.11.2025 від представника Міністерства оборони України до суду через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав для покладення на Міністерство оборони України обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Міністерство оборони України зазначало, що відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. При цьому сама по собі наявність моральної шкоди не є безумовною підставою для її компенсації, оскільки для застосування цивільно-правової відповідальності необхідним є встановлення сукупності таких обставин: наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, а також вини особи, яка її завдала. Також, представник третьої особи звернув увагу, що відповідно до ст.1207 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовується державою лише у випадках, коли не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або коли така особа є неплатоспроможною. За твердженням третьої особи, позивачем ОСОБА_1 не доведено наявності неправомірних дій чи бездіяльності Міністерства оборони України, його вини та причинного зв`язку між діями Міністерства оборони України і моральною шкодою, на яку посилається позивач. Представник Міністерства оборони України також зазначив, що обставини смерті військовослужбовця ОСОБА_3 були встановлені вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі №317/6523/23, яким військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. Вищезазначеним вироком суду встановлено, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок умисних протиправних дій іншого військовослужбовця, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, здійснив постріли із закріпленої за ним зброї. Відповідно до Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» зброя та боєприпаси належать до військового майна, управління яким здійснює Міністерство оборони України. Разом з тим, військове майно закріплюється за військовими частинами на праві оперативного управління, а безпосереднє використання, зберігання та застосування зброї здійснюється військовослужбовцями у порядку, визначеному законодавством. На думку представника Міністерства оборони України, законодавство надає військовослужбовцям право на носіння, зберігання та застосування зброї виключно під час виконання службових обов`язків та у встановленому законом порядку, однак не покладає на Міністерство оборони України відповідальність за умисні злочинні дії конкретного військовослужбовця. Також представник третьої особи посилався на те, що відповідальність за вчинення кримінального правопорушення має індивідуальний характер, а тому обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди має покладатися на особу, яка безпосередньо вчинила кримінальне правопорушення. З огляду на викладене представник Міністерства оборони України просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року залучено до участі у розгляді цивільної справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 14 травня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті, визначено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, а також загальний порядок дослідження доказів, якими зазначені обставини обґрунтовуються.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бутко О.О. в судовому засіданні 20.07.2026 підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 заперечував проти позовних вимог, та підтримав поданий відзив на позовну заяву.

Представник третьої особи - Міністерства оборони України ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа - ОСОБА_2 зазначив, що не має можливості відшкодувати моральну шкоду позивачу, свою вину визнає та наразі відбуває покарання у виді позбавлення волі.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення позову/доказів судом не вживались.

Суд, дослідивши зміст та вимоги позовної заяви, письмові матеріали справи, встановивши предмет спору та визначивши характер спірних правовідносин, надавши оцінку доказам щодо їх належності, допустимості та достатності в сукупності, врахувавши позицію усіх учасників справи, доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 приблизно о 20:15 год. у місці тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , а саме у лісосмузі поблизу АДРЕСА_1 , військовослужбовець зазначеної військової частини старший солдат ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно та маючи умисел на позбавлення життя військовослужбовця цієї ж військової частини молодшого сержанта ОСОБА_3 , підійшов до намету, де перебував останній, та здійснив не менше трьох пострілів із закріпленого за ним автомата АКС-74У № НОМЕР_2 у напрямку голови ОСОБА_3. Внаслідок отриманих вогнепальних кульових поранень голови, які супроводжувалися ушкодженням м`яких тканин, кісток черепа, очного яблука та структур головного мозку, ОСОБА_3 помер на місці події.

Вказані обставини встановлені вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі №317/6523/23, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України (а.с.6-9).

Судом також встановлено, що за результатами розслідування смертельного нещасного випадку за фактом загибелі молодшого сержанта ОСОБА_3 військовою частиною НОМЕР_1 складено акт за формою НВ-2 проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (смерті), який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1 приблизно о 20:15 год. Згідно із зазначеним актом, під час проведення розслідування було встановлено окремі порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. За результатами службового розслідування командирів військової частини НОМЕР_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарних стягнень у виді догани (а.с.11-13).

Крім того, відповідно до акта про нещасний випадок (зникнення, смерть) за формою НВ-3, складеного за результатами проведеного розслідування, було встановлено осіб, дії або бездіяльність яких пов`язані з порушенням вимог законодавства та нормативно-правових актів, що мали місце під час обставин загибелі ОСОБА_3 . Зокрема, актом зазначено про порушення з боку військовослужбовця ОСОБА_2 , а також про порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командирами військової частини, які, за висновками розслідування, не забезпечили належного виконання вимог щодо підтримання військової дисципліни, контролю за особовим складом та дотримання військовослужбовцями встановлених правил поведінки. У акті зазначено про недотримання вимог ст.ст.11-14, 16, 58, 59, 111-116, 119, 120, 123-126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (а.с.14-15).

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала із загиблим ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 20.07.2018, відповідний актовий запис №409 (а.с.4-5). Внаслідок смерті чоловіка ОСОБА_1 зазнала тяжких душевних страждань, втратила найближчу людину, моральну, психологічну та сімейну підтримку, що істотно змінило звичний уклад її життя та спричинило тривалі негативні переживання.

Судом встановлено, що раніше ОСОБА_1 зверталася до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовною заявою до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю військовослужбовця під час проходження військової служби. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є військова частина НОМЕР_1 , та вказав, що позивач ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з відповідними позовними вимогами до належного відповідача (а.с.16-25). У зв`язку із зазначеним ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом до військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю військовослужбовця.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.1 та ч.3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої або у зв`язку із загибеллю близької людини. Моральна шкода відшкодовується грішми, а її розмір визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку з відшкодування моральної шкоди, суд виходить із наступного.

Правовою основою військового обов`язку та військової служби є Конституція України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та нормативно-правові акти, що регулюють питання забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та правового статусу військовослужбовців. Крім того, правове регулювання у цій сфері здійснюється відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Час та місце виконання обов`язків військової служби врегульовані у статті 24 цього Закону, відповідно до частин 1-3 статті 24 якого початком проходження військової служби вважається: день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством. Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили рішенням суду.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Хоча військова служба не є трудовою діяльністю у розумінні трудового законодавства, однак військовослужбовець, проходячи службу у складі конкретної військової частини, діє в межах організованої структури військового формування, виконує визначені державою завдання та використовує військове майно, закріплене за відповідною військовою частиною.

Судом встановлено, що на момент загибелі ОСОБА_3 та вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 , обидва військовослужбовці проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Крім того, у даній справі суд бере до уваги не лише факт вчинення ОСОБА_2 умисного кримінального правопорушення, а й встановлені актами спеціального розслідування обставини щодо наявності порушень з боку посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , що слідує із акта про нещасний випадок (зникнення, смерть) за формою НВ-3, складеного за результатами проведеного розслідування, де було встановлено осіб, дії або бездіяльність яких пов`язані з порушенням вимог законодавства та нормативно-правових актів, що мали місце під час обставин загибелі ОСОБА_3 . Зокрема, актом зазначено про порушення з боку військовослужбовця ОСОБА_2 , а також про порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України посадовими особами військової частини НОМЕР_1 , зокрема командиром військової частини капітаном ОСОБА_4 , які, за висновками розслідування, не забезпечили належного виконання вимог щодо підтримання військової дисципліни, контролю за особовим складом та дотримання військовослужбовцями встановлених правил поведінки.

Матеріалами справи підтверджується, що чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок вчинення кримінального правопорушення військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 під час проходження ним військової служби. Відповідно до матеріалів справи та акта розслідування нещасного випадку, смерть ОСОБА_3 пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Правовідносини між позивачем та відповідачем виникли не лише у зв`язку з фактом вчинення злочину ОСОБА_2 , а й у зв`язку із проходженням військової служби загиблим та особою, яка вчинила злочин, у складі однієї військової частини, використанням військової зброї, а також неналежним виконанням обов`язків щодо організації та забезпечення військової дисципліни.

Військова частина НОМЕР_1 входить до складу Збройних Сил України як військового формування, діяльність якого спрямовується та координується відповідно до законодавства України.

Суд враховує, що безпосереднім виконавцем злочину є ОСОБА_2 , вина якого встановлена обвинувальним вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі №317/6523/23. Водночас кримінальна відповідальність конкретної фізичної особи - ОСОБА_2 , не виключає можливості покладення цивільно-правового обов`язку з відшкодування шкоди на інших осіб, якщо законом передбачені відповідні підстави такої відповідальності.

Суд виходить з того, що хоча безпосередньою причиною смерті ОСОБА_3 стали умисні протиправні дії ОСОБА_2 , однак встановлені у справі обставини свідчать про наявність організаційного зв`язку між заподіянням шкоди та проходженням військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Вказані обставини мають істотне значення для вирішення спору, оскільки свідчать про те, що загибель ОСОБА_3 не була повністю відокремленою від організації проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а відтак, суд доходить висновку, що військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у даній справі, оскільки шкода позивачу ОСОБА_1 завдана у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 під час проходження військової служби у складі цієї військової частини, а встановлені матеріалами спеціального розслідування порушення вимог військової дисципліни та організації служби свідчать про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

Суд при цьому відхиляє доводи представника відповідача та представника третьої особи про те, що виключно ОСОБА_2 є особою, відповідальною за заподіяння моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , оскільки саме його умисні протиправні дії стали безпосередньою причиною смерті ОСОБА_3 , відповідно до змісту вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі №317/6523/23.

Разом з тим, наявність обвинувального вироку щодо безпосереднього виконавця кримінального правопорушення сама по собі не виключає можливості виникнення цивільно-правових наслідків для інших осіб, якщо такі наслідки пов`язані із виконанням ними передбачених законом обов`язків та неналежною організацією відповідної діяльності.

У даній справі предметом судового розгляду є не питання кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , яка вже встановлена вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі №317/6523/23, а питання наявності цивільно-правових підстав для покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану позивачу ОСОБА_1 внаслідок загибелі її чоловіка - ОСОБА_3 під час проходження військової служби.

Суд враховує, що відповідно до положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир військової частини є єдиноначальником та несе відповідальність за постійну бойову і мобілізаційну готовність частини, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, а також за забезпечення належної організації внутрішньої служби. Водночас матеріалами справи підтверджується, що за результатами спеціального розслідування нещасного випадку було встановлено порушення вимог військових статутів посадовими особами військової частини НОМЕР_1 , зокрема щодо забезпечення належного контролю за особовим складом, станом військової дисципліни та виконанням військовослужбовцями встановлених правил поведінки. Зазначені обставини свідчать про те, що військовою частиною НОМЕР_1 не було забезпечено належного виконання організаційних та управлінських функцій, покладених на командування військової частини, що створило передумови для виникнення події, наслідком якої стала загибель військовослужбовця.

Суд також враховує положення ст.1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, а також положення ст.1172 ЦК України щодо відповідальності юридичної особи за шкоду, завдану її працівником під час виконання трудових (службових) обов`язків. Хоча військовослужбовці не перебувають із військовою частиною у трудових правовідносинах, характер проходження військової служби передбачає особливий правовий зв`язок між військовослужбовцем та військовою частиною, яка здійснює організацію його служби, визначає порядок виконання обов`язків, забезпечує контроль за дотриманням військової дисципліни та використанням військового майна. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з військової частини НОМЕР_1 є обґрунтованими, однак підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд виходить із такого.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, характеру немайнових втрат, з урахуванням ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також інших обставин, що мають істотне значення. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що оцінка моральної шкоди за своєю природою є складним процесом, оскільки така шкода не має чіткого матеріального вираження, а її розмір не може бути визначений шляхом точного математичного розрахунку, за винятком випадків, коли відповідна сума компенсації прямо встановлена законом (рішення у справі «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, §62, від 12 липня 2007 року).

Так, позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).

Вирішуючи питання щодо наявності та обсягу моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , суд враховує, що внаслідок загибелі її чоловіка - ОСОБА_3 , позивач зазнала значних душевних страждань, зумовлених втратою близької та рідної людини, з якою перебувала у зареєстрованому шлюбі та пов`язувала своє подальше життя. Смерть чоловіка стала для позивача непоправною втратою, яка спричинила істотні зміни у її житті, позбавила її сімейної підтримки, турботи та можливості реалізовувати спільні життєві плани. Така втрата об`єктивно призвела до глибоких та тривалих моральних переживань, порушення звичного життєвого укладу та емоційного стану позивача.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті. Згідно з ч.2 ст.168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Такого правового висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19).

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_1 , суд враховує, що моральні страждання, спричинені смертю чоловіка, не можуть бути повністю компенсовані будь-якою грошовою сумою, оскільки втрата близької людини є непоправною та такою, що не має еквівалентного матеріального відшкодування. Разом з тим, при вирішенні питання щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд не пов`язаний розміром, заявленим позивачем, а визначає його з урахуванням конкретних обставин справи, характеру порушення, наслідків заподіяної шкоди, ступеня вини особи, відповідальної за її відшкодування, а також вимог розумності, виваженості та справедливості.

Суд враховує, що позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000 000 грн. 00 коп. Вказаний розмір є оцінкою позивачем глибини власних моральних страждань, однак визначення остаточного розміру компенсації належить до дискреційних повноважень суду та має здійснюватися з урахуванням усіх обставин справи в їх сукупності.

При цьому суд бере до уваги характер та наслідки події, яка стала для позивача ОСОБА_1 підставою для звернення до суду, а саме раптову та насильницьку смерть її чоловіка - ОСОБА_3 під час проходження військової служби, факт перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі, втрату позивачем сімейної підтримки та близької людини, а також глибину моральних переживань, яких вона зазнала.

Водночас суд враховує, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_3 стали умисні протиправні дії іншого військовослужбовця - ОСОБА_2 , відповідальність якого за вчинене кримінальне правопорушення встановлена обвинувальним вироком суду. Вина відповідача - військової частини НОМЕР_1 , полягає не у безпосередньому заподіянні смерті військовослужбовцю, а у неналежній організації проходження військової служби, недотриманні вимог щодо забезпечення військової дисципліни та контролю за особовим складом, що встановлено матеріалами спеціального службового розслідування.

Таким чином, при визначенні розміру компенсації суд враховує характер відповідальності відповідача у цій справі, яка не є відповідальністю за безпосереднє вчинення кримінального правопорушення, а пов`язана із встановленими порушеннями організації військової служби.

З урахуванням наведеного, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, суд доходить висновку, що заявлений позивачем ОСОБА_1 розмір моральної шкоди у сумі 15 000 000 грн. 00 коп. є надмірним, оскільки не відповідає характеру встановленої у цій справі відповідальності відповідача.

Разом з тим, суд вважає, що сума у розмірі 3 000 000 грн. 00 коп. є справедливим та співмірним розміром грошового відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідає тяжкості наслідків для позивача, характеру понесених нею моральних страждань, обставинам загибелі чоловіка та водночас враховує межі цивільно-правової відповідальності військової частини НОМЕР_1 у спірних правовідносинах. Саме такий розмір компенсації, на переконання суду, забезпечує розумний баланс між необхідністю відшкодування моральних втрат позивача та недопущенням покладення на відповідача надмірного тягаря відповідальності.

При цьому, суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.1172 ЦК України, роботодавець не є учасником деліктних відносин, якщо шкоду завдав його працівник. Припис цієї частини сконструйований так, що роботодавець несе відповідальність за дії іншої особи - його працівника, якщо той завдав шкоду під час виконання ним трудових (службових) обов`язків.

Відтак, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.1 ст.1191 ЦК).

Суд критично оцінює доводи представника відповідача - військової частини НОМЕР_1 та представника третьої особи - Міністерства оборони України про відсутність правових підстав для покладення на військову частину обов`язку з відшкодування моральної шкоди з огляду на те, що безпосереднім заподіювачем шкоди є військовослужбовець ОСОБА_2 , який був засуджений за вчинення умисного кримінального правопорушення, виходячи з такого.

Дійсно, вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі №317/6523/23 встановлено, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_2 , який здійснив постріли із закріпленої за ним вогнепальної зброї, внаслідок чого заподіяв смертельні тілесні ушкодження ОСОБА_3 . Вказані обставини відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Разом з тим, наявність обвинувального вироку щодо безпосереднього виконавця кримінального правопорушення сама по собі не виключає можливості покладення цивільно-правової відповідальності на інших осіб, якщо така відповідальність передбачена законом та обумовлена наявністю відповідних юридичних фактів. У даній справі позивачем ОСОБА_1 заявлено вимоги не про притягнення військової частини НОМЕР_1 до кримінальної відповідальності та не про покладення на неї обов`язку відповідати за злочин ОСОБА_2 , а про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неналежної організації проходження військової служби, забезпечення військової дисципліни та контролю за особовим складом.

Суд звертає увагу, що відповідно до матеріалів спеціального розслідування нещасного випадку за фактом загибелі ОСОБА_3 встановлено не лише факт вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 , а й наявність порушень з боку посадових осіб військової частини НОМЕР_1 вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Зокрема, актом за формою НВ-3 визначено, що окремі посадові особи військової частини не забезпечили належного виконання обов`язків щодо підтримання військової дисципліни, контролю за особовим складом та організації служби.

Таким чином, причинно-наслідковий зв`язок у даній справі суд оцінює не лише через призму безпосередніх дій ОСОБА_2 , а й з урахуванням обов`язків військової частини НОМЕР_1 як органу військового управління щодо забезпечення належного порядку проходження військової служби, дотримання військової дисципліни та контролю за поведінкою військовослужбовців.

Щодо посилань представника відповідача та третьої особи на положення ст.1167 ЦК України, суд зазначає, що вказана норма встановлює загальні правила відшкодування моральної шкоди, однак не обмежує можливість застосування спеціальних підстав відповідальності, передбачених іншими нормами цивільного законодавства.

При вирішенні питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди судом враховано сукупність встановлених у справі обставин, а саме: факт смерті військовослужбовця під час проходження військової служби, перебування загиблого та особи, яка спричинила його смерть, у складі однієї військової частини, використання військової зброї, а також встановлені спеціальним розслідуванням порушення у сфері організації військової служби.

Доводи представника відповідача щодо застосування ст.1207 ЦК України також не можуть бути прийняті судом, оскільки зазначена норма регулює випадки відшкодування державою шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за умови невстановлення особи, яка його вчинила, або її неплатоспроможності.

У даній справі позивач ОСОБА_1 не заявляє вимог про відшкодування шкоди державою у порядку ст.1207 ЦК України, а звернулася з вимогами до військової частини НОМЕР_1 як суб`єкта, з діяльністю якого пов`язані встановлені порушення організації військової служби.

Не заслуговують на увагу і посилання представника відповідача на те, що сама наявність у військовослужбовця закріпленої зброї не може бути підставою для відповідальності військової частини. Позаяк, суд погоджується, що сам по собі факт володіння військовою зброєю не створює автоматичної відповідальності військової частини за будь-які дії військовослужбовця. Водночас у цій справі підставою для вирішення питання про відповідальність відповідача - військової частини НОМЕР_1 , є не лише факт використання зброї ОСОБА_2 , а сукупність обставин, пов`язаних із неналежним забезпеченням військової дисципліни, контролю за особовим складом та виконанням посадовими особами військової частини визначених законом обов`язків.

Отже, суд відхиляє доводи представника відповідача та представника третьої особи про виключну відповідальність ОСОБА_2 за наслідки його злочинних дій, оскільки встановлена у справі сукупність обставин свідчить про наявність підстав для покладення на військову частину НОМЕР_1 цивільно-правового обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 у зв`язку із загибеллю її чоловіка - ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання щодо вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення суми відшкодування моральної шкоди без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.01.2023 у справі №598/438/21 (провадження №61-283св22). У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що як у редакції податкового законодавства, чинній до 23.05.2020, так і в чинній редакції Податкового кодексу України, суми, стягнуті за рішенням суду як відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю фізичної особи, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, не підлягають оподаткуванню.

Такий правовий висновок є послідовним та узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.07.2018 у справі №180/683/13-ц, від 05.06.2019 у справі №227/130/14-ц та від 03.06.2021 у справі №180/407/20.

Оскільки у даній справі моральна шкода підлягає відшкодуванню у зв`язку із загибеллю чоловіка позивача ОСОБА_1 , тобто є наслідком посягання на життя людини, суд доходить висновку, що визначена цим рішенням сума відшкодування моральної шкоди не підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та іншими обов`язковими платежами, а тому підлягає стягненню на користь позивача без їх утримання.

Аналізуючи наведені обставини справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідженим доказам та їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими частково та підлягають частковому задоволенню з підстав, наведених у мотивувальній частині цього рішення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, судовий збір стягується з другої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а інша його частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ціна позову становить 15 000 000,00 грн. Водночас, на час звернення до суду з цим позовом у 2025 році відповідно до Закону України «Про судовий збір» максимальний розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становив п`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року становив 3 028,00 грн., у зв`язку з чим враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а саме у розмірі 20% від заявлених, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 028,00 грн. Решта суми судового збору підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, визначеному законодавством.

Керуючись статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю військовослужбовця під час проходження військової служби - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3 000 000 (три мільйона) грн. 00 коп., без відрахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Бутко Олександр Олександрович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2243 від 24.01.2011, видане Дніпропетровською обласною КДКА на підставі рішення №1 від 18.01.2011, адреса місця роботи: АДРЕСА_3 .

Мотрук Василь Іванович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №411 від 02.12.2005, видане Тернопільською обласною КДКА на підставі рішення №411 від 02.12.2005, адреса місця роботи: АДРЕСА_4 .

Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , юридична адреса: АДРЕСА_6.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця реєстрації; АДРЕСА_5 .

Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_6, юридична адреса: АДРЕСА_7.

Повне рішення складено та підписано без проголошення 03 серпня 2026 року.

Суддя О.І. Євтушенко