Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №320/13702/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року м. Київ справа №320/13702/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту також відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 відповіді на його запит на інформацію від 01.09.2023, яка має юридичну силу;

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області від 06.09.2023 № 2400-01/0/1516 в задоволенні пунктів 3 та 4 запиту на інформацію ОСОБА_1 , який було подано електронною поштою 01.09.2023 о 15:12 год. до Головного управління соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області;

- зобов`язати Головне управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути пункти 3 та 4 запиту на інформацію ОСОБА_1 , який було подано електронною поштою 01.09.2023 року о 15:12 год. до Головного управління соціальної сервісної служби України у м. Києві та Київській області, у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що 01.09.2023 звернувся до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області із запитом на публічну інформацію, в якому просив надати засвідчені належним чином паперові та електронні копії його запиту, а також паперову та електронну копії наказу про проведення позапланової перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за його скаргою. За результатами розгляду запиту відповідач надіслав електронний лист, яким надав копії запиту, однак відмовив у наданні копій наказу, пославшись на те, що запитуваний документ стосується внутрішньоорганізаційних питань діяльності органу та належить до службової інформації.

Позивач вважає, що така відповідь не має юридичної сили, оскільки не оформлена як належний електронний документ, не містить кваліфікованого електронного підпису та інших обов`язкових реквізитів, а тому фактично відповідач не надав відповіді на запит у встановленому законом порядку.

Крім того, позивач зазначає, що відмова у наданні копій наказу є протиправною, оскільки відповідач безпідставно відніс запитувану інформацію до службової, не застосував передбачений статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» трискладовий тест, не навів належного мотивування обмеження доступу до інформації та не дотримався вимог статті 22 цього Закону щодо форми і змісту відмови. У зв`язку з наведеним позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання належної відповіді на запит, визнати протиправною відмову у наданні запитуваної інформації та зобов`язати відповідача повторно розглянути пункти 3 і 4 його запиту відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 звільнено позивача від сплати судового збору, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі в електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду». Водночас на виконання вимог ухвали суду від 02.05.2024 відповідач подав витребувані судом докази.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Відповідно до витягу із електронного документообігу у системі «Аскод ГУ НСС у м. Києві та Київській області» журналу «Запити на інформацію, картка ЗПІ-6» 01.09.2023 відповідачем зареєстровано документ, який надійшов від ОСОБА_1 щодо надання наказу про проведення перевірки.

01.09.2023 позивач звернувся до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області із запитом на інформацію, в якому, керуючись частиною другою статті 34 Конституції України, статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», просив надати:

1) засвідчену належним чином паперову копію цього запиту на інформацію, який пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку;

2) засвідчену належним чином електронну копію цього запиту на інформацію, який пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку;

3) засвідчену належним чином паперову копію наказу ГУНСС у м. Києві та Київській області про проведення позапланової перевірки в Головному управлінні ПФУ в м. Києві на підставі скарги ОСОБА_1 від 27.07.2023 на неправомірну бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві;

4) примірник електронного наказу ГУНСС у м. Києві та Київській області про проведення позапланової перевірки в Головному управлінні ПФУ в м. Києві на підставі скарги ОСОБА_1 від 27.07.2023 на неправомірну бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві.

Листом Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області від 06.09.2023 №2400-01/0/1516 за результатами розгляду запиту позивача на публічну інформацію зазначено, що інформацію на виконання пунктів 1, 2 запиту позивачу надано належним чином засвідчені паперову копію запиту позивача на інформацію, який пройшов реєстрацію у встановленому порядку, на 1 аркуші, належним чином засвідчену електронну копію запиту позивача, а саме: витяг із електронного документообігу системи «АСКОД» про реєстрацію запиту від 01.09.2023 на 1 аркуші.

Щодо виконання пунктів 3 та 4 запиту зазначено, що запитувана інформація, а саме: наказ про проведення позапланової перевірки, стосується внутрішньо-організаційних питань діяльності відповідача та приймається для належного здійснення основних завдань та функцій, покладених на управління та відповідно до статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не підлягає оприлюдненню. Зазначено, що відповідно до статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» наказ відноситься до службової інформації.

Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача у наданні запитуваного наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який ґрунтується на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону, що унеможливлює або істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992№ 2657-XII (далі по тексту - Закон №2657-ХІІ) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі по тексту - Закон №2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.

Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Положеннями статті 12 Закону №2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації в силу вимог частини першої статті 13 Закону №2939-VI для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина четверта статті 13 Закону №2939-VI).

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно положень статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Виключний перелік підстав для відмови розпорядником інформації в задоволенні запиту визначено частиною першою статті 22 Закону №2939-VI, а саме:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

За приписами частин четвертої та п`ятої статті 22 Закону №2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

Відповідно до статті 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України «Про державну таємницю»), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України «Про основи національного спротиву»). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім випадків, визначених зазначеним Законом.

Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.

Положеннями статті 9 Закону №2939-VI визначено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Пунктом 2 частини першої статті 15 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь створеним та зафіксованим на певному матеріальному носієві продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. При цьому, законодавчо визначено виключний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту та передбачено обов`язкові реквізити такої відмови, зокрема, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу відмови.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підставою для відмови у наданні запитуваної позивачем інформації (пункти 3, 4 запиту від 01.09.2023) зазначено, що запитуваний наказ стосується внутрішньоорганізаційних питань згідно з положеннями статей 9, 15 Закону №2939-VI.

Суд зазначає, що саме по собі посилання розпорядника інформації на те, що запитуваний документ стосується внутрішньоорганізаційних питань діяльності органу та належить до службової інформації, не є достатньою правовою підставою для відмови у наданні інформації. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації допускається лише за умови якщо обмеження здійснюється в інтересах, визначених законом, розголошення інформації може завдати істотної шкоди таким інтересам, а шкода від її оприлюднення переважає суспільний інтерес в отриманні інформації.

З матеріалів справи вбачається, що у листі від 06.09.2023 №2400-01/0/1516 відповідач фактично лише зазначив про віднесення запитуваного наказу до службової інформації, проте не навів жодного обґрунтування щодо наявності передбачених частиною другою статті 6 Закону №2939-VI умов для обмеження доступу до інформації, не здійснив оцінки можливої шкоди від її розголошення та не встановив співвідношення такої шкоди із суспільним інтересом в отриманні інформації.

Відповідач під час судового розгляду справи не навів мотивів, з яких дійшов висновку про те, що запитуваний наказ є саме внутрішньоорганізаційним актом у розумінні статті 15 Закону №2939-VI, а відтак не обґрунтував правомірність застосування до нього режиму службової інформації.

Крім того, судом не встановлено наявності у матеріалах справи доказів затвердження відповідачем переліку відомостей, що становлять службову інформацію.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні копії запитуваного наказу не відповідає вимогам статей 6, 9 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки не містить належного правового обґрунтування обмеження доступу до інформації та не підтверджує наявності передбачених законом підстав для такої відмови.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2021 у справі №280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2023 у справі №420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є:

1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;

2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення;

3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення;

4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;

5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

В означеній постанові Верховний Суд вказав, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним маркером того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області, викладена у листі від 06.09.2023 №2400-01/0/1516, у задоволенні пунктів 3 та 4 запиту позивача на інформацію від 01.09.2023 не відповідає вимогам статей 6, 9, 15 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки не містить належного правового обґрунтування обмеження доступу до запитуваної інформації, не підтверджує наявності передбачених законом підстав для віднесення запитуваного документа до службової інформації та не містить мотивів, які б свідчили про дотримання відповідачем вимог частини другої статті 6 цього Закону при обмеженні доступу до інформації. Відтак позовна вимога про визнання протиправною відмови відповідача, оформленої листом від 06.09.2023 №2400-01/0/1516, підлягає задоволенню.

Оскільки суд не наділений повноваженнями підміняти собою розпорядника публічної інформації та вирішувати питання про надання чи ненадання запитуваної інформації, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути пункти 3 та 4 запиту на інформацію від 01.09.2023 з урахуванням правової оцінки та висновків суду, викладених у цьому рішенні, із дотриманням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка, на думку позивача, полягала у ненаданні відповіді на запит на інформацію, оскільки відповідачем у визначений статтею 20 Закону №2939-VI строк було розглянуто запит позивача та надано відповідь листом від 06.09.2023. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив бездіяльності. При цьому обставини щодо форми, змісту та правомірності викладеної у листі відмови є предметом оцінки суду в межах вимоги про визнання такої відмови протиправною і самі по собі не свідчать про відсутність відповіді на запит чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково із визначенням найбільш ефективного способу захисту прав позивача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області, викладену у листі від 06.09.2023 №2400-01/0/1516, у задоволенні пунктів 3 та 4 запиту ОСОБА_1 на інформацію від 01.09.2023.

Зобов`язати Головне управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути пункти 3 та 4 запиту ОСОБА_1 на інформацію від 01.09.2023 з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.