Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №320/19067/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року справа №320/19067/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Бюро економічної безпеки України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 році у розмірі 3028 грн., у 2025 році у розмірі 3028 грн., у 2026 році у розмірі 3328 грн;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , за період 02 березня 2023 року по 20 березня 2026 року грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет У країни на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710- IX у розмірі 2684 грн.; у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ у розмірі 3028 грн.; у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ у розмірі 3028 грн.; у 2026 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-ІХ у розмірі 3328 грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 24.02.2023 по 20.03.2026 проходив службу у Бюро економічної безпеки України. Позивач вважає, що в порушення частини третьої статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ та пункту 2 Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068, у 2023-2026 роках відповідачем протиправно здійснювалась виплата грошового забезпечення не виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на достатнє грошове позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру (стаття 19 Закону про БЕБ), яка врегульована спеціальним законодавством, для визначення посадових окладів працівників БЕБ застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

Відповідач зазначає, саме показник у розмірі 2102 грн підлягає застосуванню для визначення посадових окладів працівників БЕБ у 2023-2026 роках. Законами України про Державний бюджет на 2023- 2025 роки було чітко розмежовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді, та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів. Натомість у Законі України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» законодавець змінив редакцію відповідної норми та об`єднавши в одному положенні суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, передбачивши застосування єдиного показника на рівні, встановленому станом на 31 грудня 2025 року. Таким чином, об`єднання зазначених категорій у межах однієї норми зумовлене однаковим механізмом та функціональним призначенням відповідного показника, зокрема, як для суддів, так і для працівників інших державних органів оплата праці, яких регулюється спеціальними законами. Фактично законодавець усунув попередню невизначеність та закріпив єдиний підхід до застосування статті 7 Закону України про державний бюджет на відповідний рік при визначенні посадових окладів вищенаведених категорій населення. Також відповідач у відзиві зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду. Крім того, у відзиві відповідачем заявлене клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною четвертою цієї статті встановлено виключний перелік справ, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження, а саме у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Також, частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту частини четвертої статті 12 КАС України.

Водночас, пункт 10 частини шостої статті 12 КАС України надає право суду віднести будь-яку іншу справу, у якій суд дійде висновку про її незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тобто ті, які передбачені частиною четвертою статті 12 КАС України.

Суд звертає увагу заявника, що відповідно до положень ч. 4 ст. 12 та ч. 4 ст. 257 КАС України дана справа не належить до категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження та не належить до категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Статтею 257 КАС України передбачений порядок, згідно якого при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема, категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків; кількість сторін та інших учасників справи, тощо.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п.1 ст.6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

При цьому, положення КАС України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

Дослідивши заяву представника відповідача із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, також, зважаючи на дію воєнного стану в Україні та з метою збереження життя та здоров`я людей, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

З 24.02.2023 року по 20.03.2026 позивач проходив службу в Бюро економічної безпеки України, зокрема:

-у період з 24.02.2023 по 01.03.2023 на посаді старшого детектива ТУ БУБ у Волинській області (код посади — 3.025), наказ ТУ БЕБ у Волинській області від 23.02.2023 № 10-к/дск;

-у період з 02.03.2023 по 27.03.2023 на посаді детектива у Департаменті детективів із захисту стратегічного захисту економіки Бюро економічної безпеки України (код посади - 6.3.2.452), наказ БЕБ від 01.03.2023 № 55-к/ДСК-ДП;

-у період з 27.03.2023 по 28.02.2024 на посаді детектива Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України (код посади - 4.3.1.275), наказ БЕБ від 27.03.2024 № 81-к/ДСК-ДП;

-у період з 28.02.2024 по 10.04.2024 на посаді заступника керівника Головного підрозділу детективів - керівника підрозділу у Головному підрозділі детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України (код посади - 4.2.231), наказ БЕБ від 28.02.2024 № 25-к/ДСК-ДП;

-у період з 10.04.2024 по 20.03.2026 на посаді заступника керівника Головного підрозділу детективів - керівника підрозділу у Головному підрозділі детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України (код посади - 4.2.221), наказ БЕБ від 10.04.2024 № 89-к/ДСК-ДП.

Наказом БЕБ України від 19.03.2026 № 100-к/ДСК-ДП позивач звільнений із займаної посади керівника підрозділу у Головному підрозділі детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України (код посади - 4.2.221), за власним бажанням.

Станом на 20.03.2026 вислуга років у календарному обчисленні становить 15 років 01 місяць 12 днів.

Спеціальне звання позивача на момент звільнення – підполковник Бюро економічної безпеки України.

Згідно розрахункових листів отриманих при звільненні, грошове забезпечення виплачувалось позивачу за період з березень 2023 року по січень 2024 року із розрахунку посадового окладу 44142 грн, за період з лютого 2024 року по березень 2026 року із розрахунку посадового окладу 56754 грн.

Оскільки, вказаний розрахунок здійснено із використанням заниженого розміру прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб в порушення норм Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та інших підзаконних актів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України “Про Бюро економічної безпеки України” від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ).

Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону №1150-ІХ БЕБ України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Відповідно до покладених завдань БЕБ України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Частиною 1 ст.14 Закону №1150-ІХ визначено, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

За приписами ст. 19 Закону №1150-ІХ до працівників БЕБ України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

Відповідно до ст.31 Закону №1150-ІХ заробітна плата працівників БЕБ України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання БЕБ України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ (далі - Умови №1068).

Згідно з п.2 цих Умов посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначається спеціальним законодавством, а саме: ч.3 ст.31 Закону України №1150-ІХ та п.2 Умов №1068.

З огляду на викладене, спеціальним законом, який урегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів, встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У цьому випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 справа №120/1196/19-а.

У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Відтак розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

За визначенням, наведеним у ст.1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Аналізуючи зміст викладених норм, суд робить висновок, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Законів України про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки разом із установленням станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 2026 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2481,00 грн, 2684,00 грн, 3028,00 грн, 3328,00 грн), був уведений новий вид прожиткового мінімуму, зокрема прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.

Слід зазначити, що зміни до Закону №1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання, у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV, щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом №1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України “Про Бюро економічної безпеки України”, а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас приписи Законів України про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена ч. 1 ст. 5 Закону №1150-ІX.

Суд враховує, що Закони України про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21.

Також, суд зазначає, що в основу даного судового рішення не можуть бути покладені посилання відповідача у відзиві на позов на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 з приводу того, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу судді.

Оскільки правові висновки у справі №240/9028/24 стосуються розміру суддівської винагороди, встановленої Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а предметом даного спору є розмір грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, які регулюються іншими законами, зокрема, статтею 31 Закону № 1150-ІХ та Умовами №1068.

Тому правові висновки у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 не є релевантними до правовідносин у даній справі і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача, мали б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не “прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн”.

За таких обставин суд вважає, що дії відповідача, які полягають у нарахуванні грошового забезпечення позивачу за період з 02.03.2023 по 20.03.2026 у заниженому розмірі, а саме без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) та Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” станом на 01.01.2026 (3328 грн) є протиправними.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача за період 02 березня 2023 року по 20 березня 2026 року грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет У країни на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710- IX у розмірі 2684 грн.; у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ у розмірі 3028 грн.; у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ у розмірі 3028 грн.; у 2026 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-ІХ у розмірі 3328 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Доводи відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду суд відхиляє як безпідставні.

Згідно юридичної позиції викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-р/2025 установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КАС України сформована, зокрема, у постановах від 15.08.2019 у справі № 817/996/16 та від 19.01.2023 у справі № 640/10685/21.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Суд звертає увагу відповідача на те, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 990/29/22.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України. Позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 році у розмірі 3028 грн., у 2025 році у розмірі 3028 грн., у 2026 році у розмірі 3328 грн.

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , за період 02 березня 2023 року по 20 березня 2026 року грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет У країни на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710- IX у розмірі 2684 грн.; у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ у розмірі 3028 грн.; у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ у розмірі 3028 грн.; у 2026 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-ІХ у розмірі 3328 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.